Ди­пло­ма­тія вій­ни або вій­на ди­пло­ма­тії?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Iгор ЛОСЄВ

Вла­да по­вин­на зро­зу­мі­ти, що наш по­ря­ту­нок — це ли­ше на­ша вла­сна обо­ро­но­зда­тність

Умій по­пе­ре­дній текст вкра­лась при­кра те­хні­чна по­мил­ка, за­мість сло­ва «фе­ти­ши­за­ції» з’яви­ло­ся сло­во «фе­мі­ні­за­ція». Якраз «фе­мі­ні­за­ції» ди­пло­ма­тії у нас не спо­сте­рі­га­є­ться, жі­нок-по­слів, се­кре­та­рів ди­пло­ма­ти­чних мі­сій, кон­су­лів і ата­ше у нас в Укра­ї­ні ду­же ма­ло. «Фе­ти­ши­за­ція» — це від пор­ту­галь­сько­го feitico — амулет, свя­щен­ний пре­дмет, і по­ді­бне став­ле­н­ня у нас сьо­го­дні має мі­сце, ко­ли ди­пло­ма­тія ви­му­ше­на бра­ти на се­бе не свої обов’яз­ки. Так, ди­пло­ма­тія мо­же ба­га­то, але да­ле­ко не все. Ди­пло­ма­тії не під си­лу розв’яза­ти всі про­бле­ми обо­ро­ни, еко­но­мі­ки і вну­трі­шньої по­лі­ти­ки.

Ди­пло­ма­ти не мо­жуть за­мі­ни­ти со­бою ге­не­ра­лів, еко­но­мі­стів і по­лі­ти­чних ді­я­чів, тим па­че що украй скла­дно за сто­лом пе­ре­мо­вин ви­гра­ти те, що бу­ло про­гра­но на по­лях битв. Аби ди­пло­мат був успі­шним, за йо­го спи­ною має сто­я­ти ре­аль­на си­ла кра­ї­ни, яку він пред­став­ляє. У нас же де­я­кі лі­де­ри вва­жа­ють, що ди­пло­ма­тія все­силь­на і мо­же пе­ре­мог­ти у вій­ні, не бу­ду­чи під­три­ма­ною пе­ре­мо­га­ми ар­мії, успі­ха­ми ре­форм, кон­со­лі­да­ці­єю всьо­го су­спіль­ства. Ось та­ке став­ле­н­ня до ди­пло­ма­тії і мо­жна на­зва­ти її фе­ти­ши­за­ці­єю.

НЕЙ­ТРА­ЛІ­ТЕТ — ЦЕ НА­ДІЯ, А НЕ ГА­РАН­ТІЯ

Дня­ми те­ле­ка­нал «Со­ци­аль­ная стра­на» (ко­ли­шній крим­ський «Чер­но­мор­ская ТРК») спіл­ку­вав­ся з ексві­це-мі­ні­стром за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни Оле­ксан­дром Ча­лим. Цей ди­пло­мат щи­ро пе­ре­ко­на­ний у то­му, що всі ни­ні­шні бі­ди Укра­ї­ни ви­ни­ка­ють від то­го, що ми не про­го­ло­си­ли «ві­чний ней­тра­лі­тет». Ну і як би цей ней­тра­лі­тет за­хи­стив нас від аб­со­лю­тно­го ди­кта­то­ра Ро­сії, яка на­плю­ва­ла на чи­слен­ні між­на­ро­дні уго­ди? Біль­ше то­го, в істо­рії Єв­ро­пи XX ст. мо­жна ви­яви­ти ви­пад­ки по­ру­ше­н­ня ней­тра­лі­те­ту. Ска­жі­мо, Ні­меч­чи­на роз­то­пта­ла 1914 ро­ку ней­тра­лі­тет Бель­гії, а 1940-го — Гол­лан­дії. 22 червня 1941 ро­ку Фін­лян­дія про­го­ло­си­ла свій ней­тра­лі­тет, а за три дні ра­дян­ські лі­та­ки за­вда­ли масованого уда­ру по її мі­стах. За­га­лом у на­шій си­ту­а­ції ней­тра­лі­тет — це на­дія, а не га­ран­тія. А най­кра­ща га­ран­тія кри­є­ться в ре­а­лі­за­ції дав­ньо­рим­сько­го прин­ци­пу: «Хо­чеш ми­ру — го­туй­ся до вій­ни». На­скіль­ки лег­ше сьо­го­дні бу­ло б на­шим ди­пло­ма­там, як­би за ни­ми сто­я­ла по­ту­жна, озбро­є­на до зу­бів ар­мія і мі­лі­та­ри­зо­ва­на кра­ї­на! До­бре ве­сти пе­ре­мо­ви­ни, ма­ю­чи силь­ні, а не слаб­кі по­зи­ції.

Крім то­го, за па­ном Ча­лим, нам не за­шко­ди­ла б «фе­де­ра­лі­за­ція». Нев­же до­свід­че­ний ди­пло­мат не здо­га­ду­є­ться, що в су­ча­сних умо­вах для Укра­ї­ни це озна­чає те­ри­то­рі­аль­ний роз­пад і по­вто­ре­н­ня «крим­сько­го сце­на­рію»?

Ду­же ви­со­кої дум­ки Оле­ксандр Чалий про пе­ре­мо­ви­ни Мінськ-1 і Мінськ-2. Осо­бли­во рі­за­ла слух фра­за па­на Ча­ло­го — «ра­ди­ка­ли з обох бо­ків». Зна­чить, ті лю­ди в Укра­ї­ні, які вва­жа­ють, що кра­ї­на по­вин­на за­хи­сти­ти се­бе і не ста­ва­ти на ко­лі­на пе­ред Пу­ті­ним, — це ра­ди­ка­ли? А при­бі­чни­ки ка­пі­ту­ля­ції — це му­дрі дер­жав­ні ді­я­чі?

Ну і зов­сім «убив» Чалий про­по­зи­ці­єю вве­сти до Укра­ї­ни ро­сій­ські «ми­ро­твор­чі» війська, прав­да, вва­жа­ю­чи, що їх тре­ба «роз­ба­ви­ти» кон­тин­ген­том з кра­їн тре­тьо­го сві­ту і врів­но­ва­жи­ти кон­тин­ген­том із США. Ду­же ре­а­лі­сти­чно... Пу­тін спить і ба­чить аме­ри­кан­ські війська в Укра­ї­ні. Я не впев­не­ний, що цьо­го хо­че й Оба­ма. Ди­пло­мат, на мою дум­ку, за­про­по­ну­вав аб­со­лю­тно шту­чну, не­жит­тє­зда­тну, а за пев­них умов і не­без­пе­чну для Укра­ї­ни кон­стру­кцію.

ЩО­ДО КРИ­МУ НЕ­МАЄ СТРА­ТЕ­ГІЇ

Ду­же ці­ка­во від­бу­ва­є­ться у нас бо­роть­ба з ін­фор­ма­цій­ною агре­сі­єю про­тив­ни­ка. Не­що­дав­но в мо­їй ка­бель­ній ме­ре­жі Maximum-TV з’явив­ся ро­сій­ський ка­нал «Ору­жие» з оска­же­ні­лою мі­лі­тар­ною про­па­ган­дою пів­ні­чно-схі­дно­го су­сі­да. При­чо­му цим ре­пер­ту­а­ром за­мі­ни­ли без­не­вин­ний те­ле­ка­нал «Фут­бол». Дня­ми «Ору­жие» про­слав­ляв «по- дви­ги» ГРУ Ген­шта­бу зброй­них сил СРСР в Аф­га­ні­ста­ні. Звер­тає на се­бе ува­гу те, що во­ни вже не со­ром­ля­ться, на­зи­ва­ю­чи свої дії в цій кра­ї­ні «ски­да­н­ням» ре­жи­му, «пе­ре­во­ро­том» то­що. Якщо по­ді­бне те­ле­ба­че­н­ня ни­ні мо­жли­во, то на­ві­що нам На­ціо­наль­на ра­да з пи­тань те­ле­ба­че­н­ня і ра­діо­мов­ле­н­ня, чо­го вар­ті за­ко­ни, що при­йма­ю­ться Вер­хов­ною Ра­дою? На жаль, Укра­ї­на про­дов­жує бу­ти схо­жою на ко­ра­бель без кер­ма і ві­трил...

Пер­ший на­ціо­наль­ний те­ле­ка­нал пред­ста­вив ці­ка­ве ін­терв’ю з крим­ським пуб лі­ци­стом Пав­лом Ка­за­рі­ним. Зро­зумі­ло, го во­ри­ли про до­лю укра­їн­ських гро­ма­дян, які за­ли­ши­ли­ся на пів­остро­ві. Казарін по­ді­лив­ся сво­ї­ми вра­же­н­ня­ми від за­яви пре­зи­ден­та По­ро­шен­ка на то­рі­шній прес-кон­фе­рен­ції, де пре­зи­дент ска­зав, що Укра­ї­на су­во­ро по­ста­ви­ться до тих, хто в Кри­му узяв ро­сій­ські па­спор­ти. Пав­ло Казарін ду­же жорс­тко оці­нив цю за­яву, оскіль­ки, на йо­го дум­ку, «По­ро­шен­ко ска­зав дур­ни­цю», про­де­мон­стру­вав­ши пов­не не­ро­зу­мі­н­ня то­го, що від­бу­ва­є­ться в Кри­му. Там не­мо­жли­во жи­ти і ви­жи­ти без па­спор­та РФ, то­му ду­же ба­га­то лю­дей бу­ли ви­му­ше­ні йо­го взя­ти, збе­рі­га­ю­чи й український. Ін­ша річ, що у всіх дер­жав­них слу­жбов­ців укра­їн­ські па­спор­ти ви­лу­чи­ли в при­му­со­во­му по­ряд­ку. Як вва­жає Казарін, сьо­го­дні в Ки­є­ві є дві по­зи­ції що­до оку­по­ва­ної те­ри­то­рії: 1) «го­лу­би­на» — все да­ва­ти Кри­му, 2) «ястру­би­на» — ні­чо­го не да­ва­ти, не­хай Мо­сква ви­тра­ча­є­ться. Зви­чай­но, стра­те­гії мо­жуть бу­ти рі­зні, Київ по­ви­нен ви­зна­чи­ться. Але за­раз не­має жо­дної стра­те­гії. Па­са­жир­ський транс­порт до Кри­му за­бло­ку­ва­ли, за­те ху­ри з про­до­воль­ством ідуть пов­ним по­то­ком. Київ до­по­ма­гає Мо­скві во­ло­ді­ти Кри­мом, да­ю­чи від­но­сно де­ше­ві про­ду­кти, пе­ре­шко­джа­ю­чи во­дно­час про­стим лю­дям під­три­му­ва­ти ро­дин­ні зв’яз­ки. Пав­ло Казарін упев­не­ний, що Ро­сія по­вер­не Крим ли­ше то­ді, ко­ли сто­я­ти­ме на по­ро­зі еко­но­мі­чної ка­та­стро­фи. Про­це­си 90-х ро­ків ХХ ст. за­кін­чи­ли­ся в РФ ли­ше зав­дя­ки над­хо­джен­ню до­ла­рів за енер­го­но­сії. Але ці про­це­си тлі­ють і по­нов­ля­ться, ко­ли еко­но­мі­чні тру­дно­щі по­вер­ну­ться.

Як вва­жає пу­блі­цист, для За­хо­ду Крим ва­жли­ві­ший, ніж Дон­бас, оскіль­ки фе­но­мен ане­ксії озна­чає руй­ну­ва­н­ня всьо­го сві­то­во­го по­ряд­ку. Пі­сля 1945 ро­ку склав­ся кон­сен­сус: не при­єд­ну­ва­ти до се­бе чу­жих те­ри­то­рій. Мо­жна ство­ри­ти но­ву дер­жа­ву, оку­пу­ва­ти шма­ток ін­шої кра­ї­ни, але ане­ксія — це най­біль­ший і не­ви­ба­чний гріх з то­чки зо­ру пра­во­вих уяв­лень За­хо­ду. РФ лю­бить по­си­ла­ти­ся на бал­кан­ські пре­це­ден­ти, але Ко­со­ва ні­хто до се­бе не при­єд­нав, на­віть етні­чно своя для ко­со­ва­рів Ал­ба­нія. У За­хо­ду ж Крим ви­кли­кає ана­ло­гії з Су­де­та­ми (між ін­шим, у Су­де­тах нім­ців про­жи­ва­ло біль­ше, ніж ро­сі­ян у Кри­му). За­хід за всіх об­ста­вин не мо­же пі­ти на ви­зна­н­ня ане­ксії Кри­му. Зго­ден. За­хід не мо­же. А ки­їв­ська вла­да? Як ми не­о­дно­ра­зо­во пе­ре­ко­ну­ва­ли­ся, во­на мо­же ба­га­то чо­го... На пре­ве­ли­кий наш жаль. Шко­да, що та­ких гли­бо­ких і ком­пе­тен­тних ін­терв’ю в на­шо­му те­ле­про­сто­рі не­ба­га­то.

Окре­ма вдя­чність Ана­ста­сії Рін­гіс, ве­ду­чій. Во­на не за­ва­жа­ла ро­зум­но­му го­сте­ві, не ста­ви­ла не­о­бов’яз­ко­вих за­пи­тань і не лі­зла зі сво­їм ве­ли­ким «Я», чим грі­шать ба­га­то на­ших ве­ду­чих, які щи­ро пе­ре­ко­на­ні в то­му, що гість — вто­рин­ний, а осо­бли­ве за­до­во­ле­н­ня гля­да­чі від­чу­ва­ють від спо­гля­да­н­ня єди­но­го і не­по­втор­но­го го­спо­да­ря сту­дії.

85% РО­СІ­ЯН ПІД­ТРИ­МУ­ЮТЬ ПУ­ТІ­НА

На Пер шо му на ці о наль но му при­вер­тає ува­гу но­ва про­гра­ма Юрія Ма­ка­ро­ва «Вій­на і мир», суть якої в са­мій на­зві. З ці­ка­ві­стю пе­ре­гля­нув роз­мо­ву ве­ду­чо­го з дипломатом Да­ни­лом Луб­ків­ським, який про­де­мон­стру­вав, на мою дум­ку, аб­со­лю­тно аде­ква­тне ро­зу­мі­н­ня си­ту­а­ції, в якій ни­ні пе­ре­бу­ває на­ша кра­ї­на. За йо­го пе­ре­ко­на­н­ням, наш по­ря­ту­нок — це ли­ше на­ша вла­сна обо­ро­но­зда­тність. Пре­кра­сно, ко­ли са­ме ди­пло­мат це усві­дом­лює. Луб­ків­ський вва­жає, що ни­ні­шні сто­сун­ки з Ро­сі­єю є мо­мен­том істи­ни, ко­ли зни­кла фальш і брехня про бра­тер­ство, ко­ли ло­пнув гній­ник. Вва­жаю, що нам тре­ба 20— 25 ро­ків ма­кси­маль­но­го ди­стан­ці­ю­ва­н­ня від Ро­сії. 85% ро­сі­ян — про­ти нас. Во­ни з Пу­ті­ним. То­му ро­сій­сько­му на­ро­до­ві тре­ба да­ти мо­жли­вість прой­ти той шлях, який ні­мець кий на род прой шов пі сля 1945 ро­ку. Йо­му по­трі­бно по­жи­ти до стат ньо дов го без Укра ї ни, а нам — без Ро­сії. Це бу­де ду­же бла­го­твор­не, зці­ля­ю­че вза­єм­не від­чу­же­н­ня. Бо ве­ли­ка лю­бов із Ро­сі­єю ра­но чи пі­зно за­кін­чу­є­ться ве­ли­ким кро­во­про­ли­т­тям, оскіль­ки вель­ми близь­кі сто­сун­ки з будь-якою кра­ї­ною про­во­ку­ють у ро­сі­ян ілю­зію про якесь їхнє осо­бли­ве «пра­во» ви­рі­шу­ва­ти до­лю сво­їх су­сі­дів.

Ка­нал ТВі дав сло­во ві­до­мій Ін­ні Бо­го­слов­ській, яка роз­по­ві­ла про си­ту­а­цію в Хар­ко­ві. Ситуація ду­же три­во­жна. Як ві­до­мо, Хар­ків­ська обла­сна ра­да і мі­ська теж від­мо­ви­ли­ся ви­зна­ти РФ агре­со­ром. Го­ту­ю­ться зу­стрі­ча­ти її тан­ки? Су­дя­чи з усьо­го, ця пу­блі­ка під­три­ма­ти про­го ло ше ну 28 лю то го в Мос к ві ХНР — Хар­ків­ську на­ро­дну ре­спу­блі­ку. Але цен­траль­ну ки­їв­ську вла­ду чо­мусь вла­што­вує те, що від­бу­ва­є­ться в ре­гіо­ні, як вла­што­ву­ють Кер­нес і Доб­кін. А Хар­ків — це 2/3 укра­їн­сько­го ВПК. Зно­ву без­ко­не­чні вій­сько­во-по­лі­ти­чні «гра­блі»? Ко­ли, на­ре­шті, ро­би­ти­му­ться ви­снов­ки пре­зи­ден­том, прем’єром, пар­ла­мен­том з по­ми­лок і про­ва­лів? Без вій­сько­во­го ста­ну ла­ду в кра­ї­ні не бу­де, про­дов­жи­ться ха­ос. А в та­ко­му ста­ні кра­ї­на не мо­же роз­ра­хо­ву­ва­ти на пе­ре­мо­гу. Але вій­сько­вий стан дає пра­во на ко­ристь по­ря­тун­ку дер­жа­ви кон­фі­ско­ву­ва­ти ка­пі­та­ли і май­но олі­гар­хів для обо­ро­ни. Ось звід­ки у вла­ди олі­гар­хів па­ні­чний страх пе­ред ним. А все ін­ше — каз­ки, про­па­ган­да. Нам роз­по­від­а­ють, що то­ді до нас ін­ве­сти­ції не пі­дуть. Так во­ни і так не йдуть, бо всі ро­зу­мі­ють, що в Укра­ї­ні — вій­на, окрім тих, хто ба­ви­ться сло­вом з трьох букв — АТО.

КУ­ЧМА «НА КО­НІ» — ПО­ГА­НИЙ ЗНАК

На ка на лі « 1+ 1 » у про гра мі «Пра­во на вла­ду» го­во­ри­ли про при­ва­ти­за­цію. Зна­ме­ни­тий ма­йор Мельниченко роз­по­від­ав, що ра­ні­ше в Укра­ї­ні в про­це­сах при­ва­ти­за­ції 25% акти­вів ішли сім’ї Ку­чми. Оле­ксій По­доль­ський вко­тре зди­ву­вав­ся, чо­му від­ве­ли Ахме­то­ва, Ку­чму, Пін­чу­ка від від­по­від­аль­но­сті за не­за­кон­ну при­ва­ти­за­цію... Го­во­ри­ли і про «са­мо­губ­ство» нар­де­па Че­че­то­ва. Хтось був украй за­ці­кав­ле­ний у то­му, аби ба­га­то зна­ю­чий Ми­хай­ло Че­че­тов не си­дів у СІЗО, де він як мі­ні­мум за­ли­шив­ся б жи­вий. У СІЗО вби­ти скла­дні­ше. А так при­бра­ли ду­же не­без­пе­чно­го свід­ка. І яка тут бу­ла роль суд­ді? По­доль­ський ви­ра­зив обу­ре­н­ня тим, що Ку­чма від на­шо­го іме­ні ве­де пе­ре­мо­ви­ни з ро­сій­ською сто­ро­ною. За сло­ва­ми По­доль­сько­го, Ку­чма обі­крав пів­кра­ї­ни, вби­вав сво­їх опо­нен­тів, а те­пер зно­ву «на ко­ні». Це по­га­ний знак для ни­ні­шньої вла­ди. Як ві­до­мо, пі­сля По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції Ющен­ко пі­шов на свою «Мюн­хен­ську змо­ву» з Ку­чмою, що ба­га­то в чо­му за­без­пе­чи­ло про­вал Май­да­ну-2004.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.