За­слу­же­не ви­зна­н­ня

Den (Ukrainian) - - День України - Іван АНТИПЕНКО, «День», Хер­сон

Хер­со­нець Гри­го­рій Ян­чен­ко став пе­ре­мож­цем На­ціо­наль­но­го кон­кур­су «Бла­го­дій­на Укра­ї­на»

УХер­со­ні йо­го на­зи­ва­ють про­сто — дя­дя Гри­ша. Він — вій­сько­вий во­лон­тер, який з по­ча­тку ми­ну­ло­го лі­та по­чав зби­ра­ти ко­шти для укра­їн­ських вій­сько­вих. Гри­го­рій Ми­ко­ла­йо­вич має обме­же­ні фі­зи­чні мо­жли­во­сті та пе­ре­су­ва­є­ться на ін­ва­лі­дно­му віз­ку. Але це не за­ва­ди­ло йо­му на­зби­ра­ти за цей час орі­єн­тов­но 250 ти­сяч гри­вень. Ми­ну­ло­го ро­ку «День» уже пи­сав про до­брі спра­ви па­на Гри­го­рія (див. №203— 204, від 30—31.10.2014 «Во­лон­тер з не­о­бме­же­ною добротою»). Одяг, взу­т­тя, роз­ван­та­жу­валь­ні жи­ле­ти, ме­ди­ка­мен­ти, при­ла­ди ні­чно­го ба­че­н­ня, ка­ски та чи­ма­ло ін­ших не­об­хі­дних бій­цям ре­чей дя­дя Гри­ша осо­би­сто пе­ре­дає бій­цям на пе­ре­до­ві по­зи­ції фрон­ту, ви­ру­ша­ю­чи ту­ди з ін­ши­ми хер­сон­ськи­ми во­лон­те­ра­ми. Йо­го ста­ра­н­ня не за­ли­ши­ли­ся по­за ува­гою гро­мад­сько­сті. Дня­ми Гри­го­рія Ми­ко­ла­йо­ви­ча ви­зна­но пе­ре­мож­цем На­ціо­наль­но­го кон­кур­су «Бла­го­дій­на Укра­ї­на» в но­мі­на­ції «Бла­го­дій­ник — фі­зи­чна осо­ба». Під час на­го­ро­дже­н­ня во­лон­те­ра бур­шти­но­вим ян­го­лом до­бра, го­сті «Ми­сте­цько­го Ар­се­на­лу», де від­бу­ва­ла­ся це­ре­мо­нія, апло­ду­ва­ли сто­я­чи.

«День» за­ві­тав до Гри­го­рія Ян­чен­ка на йо­го зви­чне «мі­сце ро­бо­ти» — бі­ля по­пу­ляр­но­го в мі­сті ТРЦ — щоб при­ві­та­ти із за­слу­же­ним ви­зна­н­ням та по­ці­ка­ви­ти­ся став­ле­н­ням во­лон­те­ра до та­кої на­го­ро­ди.

«Для ме­не це бу­ло не­спо­ді­ван­кою, адже не я сам по­да­вав се­бе на участь у цьо­му кон­кур­сі. Це спра­ва мо­їх дру­зів-во­лон­те­рів. То­му ко­ли ме­ні ска­за­ли, що тре­ба їха­ти в Київ на вру­че­н­ня на­го­ро­ди, я від­по­вів, що кра­ще за­ли­шу­ся в мі­сті, ви­йду на своє зви­чне мі­сце і зби­ра­ти­му ко­шти на но­ві за­мов­ле­н­ня від сол­да­тів, — роз­по­від­ає «Дню» Гри­го­рій Ми­ко­ла­йо­вич. — Але ме­не та­ки пе­ре­ко­на­ли. Я й сам зро­зу­мів, що це тре­ба. Пе­ред­усім — для під­трим­ки сво­го ав­то­ри­те­ту се­ред лю­дей, які ме­ні жер­тву­ють, мо­їх ко­лег-во­лон­те­рів, дру­зів, бій­ців. Для ме­не завжди бу­ло ва­жли­во, щоб лю­ди зна­ли, що я ро­блю це від­кри­то і до­по­ма­гаю про­зо­ро. Щоб не втра­ча­ти до­ві­ру. Зви­чай­но, при­єм­но, ко­ли те­бе від­зна­ча­ють. Але я ж не для на­го­ро­ди це ро­блю, а то­му, що так під­ка­зує сер­це, бо пра­гну яко­мо­га біль­ше зро­би­ти для на­шої ар­мії. От як­би всі на­ші бій­ці бу­ли за­без­пе­че­ні —я б ра­дів по-справ­жньо­му. А по­ки — про­дов­жую зби­ра­ти ко­шти. І ро­би­ти­му це до­ти, до­ки бу­де не­об­хі­дно».

По­при за­галь­ну со­ці­аль­ну на­пру­гу, хер­сон­ці не втра­ча­ють ві­ру в до­брі спра­ви і про­дов­жу­ють да­ва­ти ко­шти на по­тре­би укра­їн­сько­го війська, ка­же Гри­го­рій Ми­ко­ла­йо­вич. «Лю­ди жер­тву­ють мен­ше, бо на все під­ско­чи­ли ці­ни: про­ду­кти, ко­му­наль­ні по­слу­ги, бен­зин... А зар­пла­ти ж не ро­стуть, — ка­же во­лон­тер. — Та на­віть у та­кий скру­тний час все одно до­по­мо­га є. При­єм­но ба­чи­ти, ко­ли повз ме­не про­хо­дить ди­ти­на з ба­тька­ми і ка­же: «Цьо­му ді­ду­се­ві тре­ба до­по­мог­ти». І ба­тьки за­охо­чу­ють в ді­тях та­кі ри­си. Вій­на все одно ко­лись при­пи­ни­ться, а ро­зу­мі­н­ня то­го, що ну­жден­ним тре­ба до­по­ма­га­ти — за­ли­ши­ться».

ГРИ­ГО­РІЙ ЯН­ЧЕН­КО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.