Що ро­би­ти з ре­ві­зіо­ніст­ською Ро­сі­єю?

План Фран­ції та Ні­меч­чи­ни виконує ба­жа­н­ня Крем­ля про фе­де­ра­лі­за­цію Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Шло­мо БЕН-АМІ Про­ект Син­ди­кат для «Дня»

Для де­яких кра­їн во­єн­на або по­лі­ти­чна по­раз­ка на­стіль­ки не­стер­пна, на­стіль­ки при­ни­зли­ва, що во­ни го­то­ві пі­ти на що зав­го­дно, щоб пе­ре­вер­ну­ти, на їхню дум­ку, не­спра­ве­дли­вий сві­то­вий по­ря­док. Одні­єю з та­ких ре­ві­зіо­ніст­ських дер­жав був Єги­пет, що на­мі­рив­ся ві­ді­гра­ти­ся за по­раз­ку від Ізра­ї­лю 1967 ро­ку й по­вер­ну­ти со­бі Си­най­ський пів­острів. Уре­шті- решт це йо­му вда­ло­ся, але ли­ше пі­сля то­го, як пре­зи­дент Ан­вар Са­дат обрав стра­те­гію ми­ру, здій­снив­ши ві­зит до Єру­са­ли­ма. Най­зло­ві­сні­шим при­кла­дом, про­те, ста­ла Ні­меч­чи­на 30-х ро­ків, що ці­ле­спря­мо­ва­но руй­ну­ва­ла єв­ро­пей­ський сві­то­устрій, що ви­ник пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни.

Історія вчить, що ре­ві­зіо­ніст­ську дер­жа­ву мо­жна по­ста­ви­ти на мі­сце дво­ма спосо­ба­ми. Їй мо­жна чи­ни­ти спро­тив, на­стіль­ки ж за­пе­клий, як чи­ни­ли кон­се­рва­тив­ні си­ли Єв­ро­пи На­по­ле­о­ну 1815 ро­ку, а со­ю­зни­ки — Ні­меч­чи­ні в Дру­гій сві­то­вій вій­ні. Або ж во­на мо­же до­сяг­ти ме­жі сво­єї вій­сько­вої й еко­но­мі­чної по­ту­жно­сті, як це ста­ло­ся з Ра­дян­ським Со­ю­зом до мо­мен­ту йо­го роз­па­ду.

У цей мо­мент у кра­ї­ни є ви­бір. Во­на мо­же, як Ні­меч­чи­на, обра­ти при­ми­ре­н­ня з мі­жна­ро­дним по­ряд­ком. Або ж ру­ши­ти в то­му на­прям­ку, що й Ро­сія пре­зи­ден­та Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на, і ви­ро­би­ти но­ву ре­ван­шист­ську стра­те­гію — в да­но­му ви­пад­ку зруй­ну­ва­ти сві­то­по­ря­док, що склав­ся пі­сля по­раз­ки Ра­дян­сько­го Со­ю­зу в «хо­ло­дній вій­ні».

Хо­ча Пу­тін, по­за сум­ні­вом, є го­лов­ною ру­шій­ною си­лою ці­єї стра­те­гії, пра­гне­н­ня Укра­ї­ни до ті­сні­ших уз з Єв­ро­со­ю­зом — яке Єв­ро­па й США в ці­ло­му ві­та­ли — ма­ло не­ми­ну­че при­ско­ри­ти її ре­а­лі­за­цію. Пу­тін знав, що він мо­же ско­ри­ста­ти­ся етно-ре­лі­гій­ним роз­ко­лом Укра­ї­ни ( жи­те­лі схі­дних ре­гіо­нів зде­біль­шо­го на­ле­жать до Ро­сій­ської пра­во­слав­ної церкви та ло­яль­ні Крем­лю) для під­ри­ва­н­ня цих зу­силь. Єв­ро­па, во­че­видь, не­до­оці­ни­ла рі­шу­чість Ро­сії під­три­ма­ти свій, на її дум­ку, клю­чо­вий ін­те­ре­св Укра­ї­ні.

Бо­роть­ба за вплив в Укра­ї­ні — це гра, по­раз­ки в якій Пу­тин не мо­же со­бі до­зво­ли­ти. Для За­хо­ду прин­цип не­д­опу­сти­мо­сті си­ло­во­го пе­ре­кро­ю­ва­н­ня кор­до­нів жит­тє­во ва­жли­вий з по­лі­ти­чної то­чки зо­ру — по су­ті, це на­рі­жний ка­мінь ци­ві­лі­зо­ва­но­го сві­то­по­ряд­ку. Але як США, так і Єв­ро­па чі­тко да­ли зро­зу­мі­ти, що не зби­ра­ю­ться ляг­ти кі­стьми за су­ве­ре­ні­тет Укра­ї­ни, при­чо­му Єв­ро­па на­віть не ква­пи­ться на­слі­ду­ва­ти при­клад Аме­ри­ки, що вво­дить де­да­лі жорс­ткі­ші сан­кції.

Пу­тін із са­мо­го по­ча­тку взяв го­ру в кри­зі з ане­ксі­єю Кри­му. Те­пер, у схі­дно­укра­їн­сько­му Дон­ба­сі, він май­стер­но спо­ну­кав роз­ко­ло­тий і не ба­жа­ю­чий ри­зи­ку­ва­ти За­хід до ви­бо­ру між вій­ною і при­сто­сов­ни­цтвом.

Хо­ча жо­ден з ва­рі­ан­тів не є ду­же при­ва­бли­вим, не­без­пе­ку вій­ни з Ро­сі­єю не­мо­жли­во пе­ре­оці­ни­ти. Уре­шті-решт, оби­дві мо­жли­ві сто­ро­ни в цій вій­ні ма­ють у сво­є­му роз­по­ря­джен­ні ве­ли­кі ядер­ні ар­се­на­ли. Ось чо­му сер Адрі­ан Бред­шоу, дру­га лю­ди­на в ке­рів­ни­цтві НАТО, не­що­дав­но ви­сло­вив дум­ку, що про вій­ну мо­жна ду­ма­ти ли­ше в то­му ви­пад­ку, якщо Ро­сія втор­гне­ться в дер­жа­ву НАТО — крок, на який Пу­тін нав­ряд чи на­ва­жи­ться, на­віть при то­му, що про­во­ка­ції з бо­ку Ро­сії, зокре­ма й ви­кра­да­н­ня лю­дей че­рез кор­дон, ча­сті­ша­ють. І на­віть у та­ко­му ра­зі бу­ли б при­чи­ни для ва­гань.

Не­прийня­т­тя вій­ни з бо­ку за­хі­дних дер­жав са­ме по со­бі є дже­ре­лом ри­зи­ку. Від­вер­те ігно­ру­ва­н­ня Ро­сі­єю Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му 1994 ро­ку — в яко­му во­на, США та Ве­ли­ка Бри­та­нія обі­ця­ли, що по­ва­жа­ти­муть те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Укра­ї­ни, якщо во­на від­мо­ви­ться від вла­сної ядер­ної зброї, — є не­без­пе­чним си­гна­лом для та­ких ядер­них дер­жав, як Іран, Пів­ні­чна Ко­рея, Індія і Па­ки­стан. Во­ни зна­ють, що як­би в Укра­ї­ни як і ра­ні­ше бу­ла ядер­на зброя, то май­же на­пев­но во­на б до­сі во­ло­ді­ла й Кри­мом.

Про­те, по­гля­ди За­хо­ду що­до вій­ни за Укра­ї­ну нав­ряд чи змі­ня­ться. А сан­кцій, не­зва­жа­ю­чи на зби­тки, зав­да­ні ни­ми еко­но­мі­ці Ро­сії, ви­яви­ло­ся по­ки не­до­ста­тні­ми для то­го, щоб зло­ми­ти во­лю Пу­ті­на. От­же, за­ли­ша­є­ться ли­ше при­сто­сов­ни­цтво — що, по су­ті сво­їй, озна­чає до­да­ва­н­ня ле­гі­тим­но­сті пре­тен­зі­ям Крем­ля на вла­ду в Укра­ї­ні і, ймо­вір­но, в ре­шті «близь­ко­го за­ру­біж­жя».

За цьо­го сце­на­рію Ро­сія уни­ка­ти­ме пря­мо­го ке­рів­ни­цтва Укра­ї­ною, але на­по­ля­га­ти­ме на то­му, щоб Укра­ї­на утри­ма­ла­ся від всту­пу до во­ро­жих бло­ків і со­ю­зів. Як ска­зав 2008 ро­ку обра­ний то­ді пре­зи­ден­том Дми­тро Ме­две­дєв: « Жо­дна дер­жа­ва не бу­де за­до­во­ле­на тим, що до її ру­бе­жів на­бли­жа­є­ться вій­сько­вий блок, у яко­му во­на не бе­ре уча­сті » . Якщо За­хід по­го­ди­ться з цим кри­ти­чним мо­мен­том, Пу­тін охо­че по­кін­чить з ни­ні­шньою вій­ною, яку ро­сій­ська еко­но­мі­ка з трі­ском про­грає.

Але ви­кли­ка­на Крем­лем кри­за на цьо­му не за­кін­чи­ться. Дій­сно, ре­ві­зіо­ніст­ські пла­ни Пу­ті­на по­ши­рю­ю­ться да­ле­ко за ме­жі Укра­ї­ни та пе­ред­ба­ча­ють «фін­лян­ди­за­цію» ін­ших дов­ко­ли­шніх дер­жав, зокре­ма кра­їн — чле­нів ЄС, та­ких як Угор­щи­на та Ру­му­нія.

Якщо за­хі­дні лі­де­ри хо­чуть зу­пи­ни­ти не­без­пе­чне ба­лан­су­ва­н­ня на ме­жі вій­ни, за­ті­я­не Пу­ті­ним, їм тре­ба зна­йти спо­сіб іні­ці­ю­ва­ти стра­те­гі­чну спів­пра­цю з Ро­сі­єю. А са­ме їм тре­ба роз­ро­би­ти ве­ли­ко­мас­шта­бну мир­ну уго­ду, в якій би вра­хо­ву­ва­ли­ся фун­да­мен­таль­ні пи­та­н­ня гло­баль­них норм без­пе­ки й кон­тро­лю над озбро­є­н­ня­ми, че­рез які до­сі галь­му­ва­ла­ся та­ка спів­пра­ця.

Зві­сно, Ро­сія біль­ше не є сві­то­вою над­дер­жа­вою. Але їй як і ра­ні­ше вла­сти­ві схиль­но­сті й осо­бли­во­сті ве­ли­кої дер­жа­ви: ба­га­та куль­ту­ра й історія, ве­ли­че­зні роз­мі­ри, грі­зний ядер­ний по­тен­ці­ал, силь­ний вплив у всій Єв­ра­зії та зда­тність зі­гра­ти ви­рі­шаль­ну роль у ба­га­тьох кон­флі­ктах. Будь- яка ре­а­лі­сти­чна ве­ли­ко­мас­шта­бна уго­да має це вра­хо­ву­ва­ти.

Що ж до Укра­ї­ни, то тут важ­ко ска­за­ти, як про­су­ну­ти­ся впе­ред — не в остан­ню чер­гу че­рез су­пе­ре­чли­вий до­свід бу­фер­них дер­жав у ми­ну­ло­му. Кай­зер Віль­гельм II вторг­ся до ней­траль­ної Бель­гії, по­чи­на­ю­чи Пер­шу сві­то­ву вій­ну. Гі­тлер по­гли­нув Ав­стрію та Че­хо­сло­вач­чи­ну щой­но за­хо­тів; але, з дру­го­го бо­ку, ней­тра­лі­те­ту Ав­стрії пі­сля 1955 ро­ку бу­ло до­ста­тньо, щоб за­до­воль­ни­ти оби­дві бло­ки за ча­сів « хо­ло­дної вій­ни » , і за­раз кра­ї­на є чле­ном ЄС.

Ана­ло­гі­чно, з 1967 ро­ку Йор­да­нія бу­ла не­о­фі­цій­ним бу­фе­ром між Ізра­ї­лем і араб­ською ре­штою сві­ту. Май­бу­тній па­ле­стин­ській дер­жа­ві, хоч би якою во­на бу­ла, до­ве­де­ться зайня­ти ту ж по­зи­цію, оскіль­ки Ізра­їль ні­ко­ли не допу­стить її всту­пу до яко­го-не­будь во­ро­жо­го вій­сько­во­го со­ю­зу.

План Фран­ції та Ні­меч­чи­ни що­до Укра­ї­ни за­кли­кає до ство­ре­н­ня де­мі­лі­та­ри­зо­ва­ної зо­ни, що роз­ді­ляє си­ли уря­ду й се­па­ра­ти­стів, а та­кож на­да­н­ня, за ви­слов­лю­ва­н­ням пре­зи­ден­та Фран­ції Фран­суа Ол­лан­да, «до­сить силь­ної» ав­то­но­мії ро­сій­сько­мов­ним схі­дним ре­гіо­нам. Ін­ши­ми сло­ва­ми, він виконує ба­жа­н­ня Ро­сії про фе­де­ра­лі­за­цію Укра­ї­ни, за якої про­ро­сій­ський схід ма­ти­ме пра­во го­ло­су в між­на­ро­дних спра­вах і пи­та­н­нях без­пе­ки.

Але не мо­жна роз­ра­хо­ву­ва­ти на те, що цей план змо­же стри­ма­ти шир­ші ре­ві­зіо­ніст­ські устрем­лі­н­ня Пу­ті­на. Цьо­го мо­жна до­би­ти­ся ли­ше об’ єд­на­ни­ми й рі­шу­чи­ми зу­си­л­ля­ми з бо­ку За­хо­ду. Шло­мо БЕН-АМІ — ко­ли­шній мі­ністр за­кор­дон­них справ, ві­це­пре­зи­дент Між­на­ро­дно­го цен­тру ми­ру в То­ле­до. Ав­тор книж­ки «Шра­ми вій­ни, Ра­ни ми­ру: Ізра­їль­сько-араб­ська тра­ге­дія»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.