НКВД зраз­ка...1775-го

Чо­му цар­ська і ра­дян­ська вла­ди бо­я­ли­ся ко­бзар­ства — са­мо­бу­тньо­го яви­ща сві­то­вої куль­ту­ри

Den (Ukrainian) - - Культура -

Сло­ва одні­єї з то­го­ча­сних на­ро­дних пі­сень на­во­ди­мо не ви­пад­ко­во. Кіль­ка ро­ків то­му, пра­цю­ю­чи в «Рос­сий­ском го­су­дар­ствен­ном во­ен­но-исто­ри­че­ском ар­хи­ве», до­слі­дник Во­ло­ди­мир Міль­чев із За­по­ріж­жя, се­ред па­пе­рів вій­сько­во-по­хі­дної кан­це­ля­рії Г. По­тьом­кі­на ви­явив кіль­ка пре­ці­ка­вих до­ку­мен­тів.

...30 жов­тня 1775 ро­ку на стіл «свє­тлєй­ша­во» пре­зи­ден­та Вій­сько­вої ко­ле­гії й го­лов­но­го ко­ман­ди­ра Азов­ської й Но­во­ро­сій­ської гу­бер­ній (щой­но ство­ре­них на укра­їн­ських зем­лях, то­чні­ше те­ри­то­рії Війська За­по­розь­ко­го Ни­зо­во­го), ліг ра­порт го­лов­но­го «па­ци­фі­ка­то­ра» За­по­рож­жя ге­не­ра­ла­по­ру­чи­ка П. Те­ке­лія та ко­пії про­то­ко­лу до­пи­тів. Ви­яв­ля­є­ться, се­ред ко­ли­шніх сі­чо­ви­ків по­ча­ли хо­ди­ти в спи­сках «па­сквиль­ная и бун­тов­ная пе­сня о ра­зру­ше­нии Се­чи». По­ши­рю­ва­ча, 28-рі­чно­го ко­ли­шньо­го за­по­рож­ця, а на день аре­шту — ко­за­ка Га­дя­цько­го пол­ку з мі­сте­чка Зинь­ків­ці Іва­на Кар­на­у­ха, до­пи­та­ли й до­пра­ви­ли до Ма­ло­ро­сій­ської ко­ле­гії. Зі­знав­ся, що народився в зга­да­но­му на­се­ле­но­му пун­кті в сім’ї ко­за­ка Не­сто­ра Ма­тві­єн­ка. В ди­тин­стві осво­їв не ли­ше лі­тер­ну, а ще й но­тну гра­мо­ту. 1768 р. (пік гай­да­ма­цько­го ру­ху Ко­лі­їв­щи­ни!) опи­нив­ся на Сі­чі, де за­пи­сав­ся до По­по­ви­цько­го ку­ре­ня й отри­мав прі­зви­сько Кар­на­ух. Крім ін­шо­го, спів­ав у хо­рі сі­чо­вої церкви По­кро­ви Пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці, про­жи­вав при сі­чо­вій шко­лі, де вчи­те­лю­вав. Улі­тку 1773 ро­ку, з до­зво­лу ко­шо­во­го ота­ма­на Пе­тра Кал­ни­шев­сько­го, отри­мав із кан­це­ля­рії па­спорт і від­був на ма­лу ба­тьків­щи­ну, щоб одру­жи­ти­ся. Від­то­ді, аж до 22 червня 1775 ро­ку, мир­но про­жи­вав з дру­жи­ною в Зинь­ків­цях.

Ма­те­рі­а­ли ре­тель­но­го роз­слі­ду­ва­н­ня вка­зу­ва­ли, що то­го дня на яр­мар­ку Іван Кар­на­ух зу­стрів ко­за­ка Ро­ма­на Кли­мен­ка, який ді­став з-за па­зу­хи текст «кра­моль­ної» пі­сні. Про­чи­та­ли... По­спі­ва­ли... Так спо­до­ба­ла­ся, що, мов­ляв, зро­бив ко­пію й со­бі. Ін­шу ко­пію, — ще до ньо­го, — зняв рі­дний брат Кли­мен­ка — Іван — кан­це­ля­рист Га­дя­цької пол­ко­вої кан­це­ля­рії. А ось, вла­сне, до Ро­ма­на пі­сня по­тра­пи­ла від пи­са­ря Ве­при­цької со­тні то­го ж пол­ку Ти­мо­фія Го­роб­ця... Ко­ли за два дні Іван Кар­на­ух по­їхав у яки­хось спра­вах до ко­ли­шньої Сі­чі, то із со­бою вже мав текст пі­сні. Зна­йшов рі­дно­го бра­та за­по­рож­ця Ма­кси­ма Пи­са­но­го (псев­до­ні­ми в Укра­ї­ні ма­ють-та­ки сі­чо­ву істо­рію!) та йо­го дру­зів-сі­чо­ви­ків по­си­ді­ли. Зга­да­ли ко­ли­шню сла­ву... По­спі­ва­ли... Но­ви­ми спи­ска­ми пі­сні обза­ве­ли­ся ко­за­ки Іван Зуб та Ки­ри­ло Ве­ли­кий. Так пі­сня пі­шла в лю­ди.

Істо­рик Во­ло­ди­мир Міль­чев, шко­дує, що «спи­сок» пі­сні ка­раль­ні ор­га­ни не до­да­ли до про­то­ко­лу до­пи­ту Іва­на Кар­на­у­ха. То­му пи­та­н­ня про яку ж са­ме з ві­до­мо­го де­ся­тка істо­ри­чних пі­сень «о ра­зру­ше­нии Се­чи» йшло­ся, ли­ша­є­ться від­кри­тим. Утім, ав­то­ром тво­ру вче­ний вва­жає за­по­розь­ко­го бар­да Іва­на Кар­на­у­ха. А всі оті «по­ка­за­ния» ро­би­ли­ся для то­го, щоб зби­ти зі слі­ду й від­ве­сти від се­бе ува­гу.

На жаль, так са­мо, як і до­ля ба­га­тьох ре­пре­со­ва­них у ро­ки Ве­ли­ко­го Те­ро­ру 1937—1938 ро­ків, подаль­ша до­ля Іва­на Кар­на­у­ха ли­ша­є­ться не­ві­до­мою. Втім, збе­ре­гли­ся пі­сні про зруй­ну­ва­н­ня Сі­чі, на зем­лях якої Мо­сков­ська ім­пе­рія ство­рю­ва­ла так зва­ну Но­во­ро­сію. Сьо­го­дні во­ни, як ні­ко­ли ра­ні­ше, зно­ву акту­аль­ні.

...Ой з-за Ни­зу, з-за ли­ма­ну ві­тер по­ві­ває,

Уже ж мо­скаль За­по­рож­жя кругом обля­гає.

...Мо­сков­ськії ге­не­ра­ли церкви руй­но­ва­ли,

За­по­рож­ці в чи­стім по­лі, як ор­ли, лі­та­ли.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.