«Роз­бло­ку­ва­ти» ГЕНIЯ !

Дум­ки з при­во­ду й з нагоди...

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

...У цей ве­сня­ний день хо­че­ться чи­та­ти про­ни­кли­ві, спов­не­ні на­дії і спо­кою лі­ри­чні вір­ші пи­сьмен­ни­ці. « Про дві ме­не, про­зо­рі від без­сонь » , про « му­зи­ку бе­різ » і про « лю­бов і лі­то без три­вог » . .. Ба­га­то хто сьо­го­дні так і зро­бить — від­зна­чить день на­ро­дже­н­ня улю­бле­но­го По­е­та чи­та­н­ням вір­шів. По­е­зія зву­ча­ти­ме у рі­зних мі­стах рі­зни­ми го­ло­са­ми — чи­та­ти­муть шко­ля­рі, сту­ден­ти, пи­сьмен­ни­ки, жур­на­лі­сти, всі при­хиль­ни­ки твор­чо­сті пи­сьмен­ни­ці... Але, крім пре­кра­сних і ду­же влу­чних вір­шів — як лі­ри­чних, так і гли­бо­ко гро­ма­дян­ських, со­ці­аль­них, го­стрих, Лі­на Ва­си­лів­на ще й бли­ску­чий пу­блі­цист, чиї текс­ти ли­ша­ю­ться акту­аль­ни­ми крізь де­ся­ти­лі­т­тя.

І сьо­го­дні, ко­ли пи­сьмен­ни­ця мов­чить, від­по­віді на чи­ма­ло пи­тань і ви­кли­ків, що по­ста­ли пе­ред Укра­ї­ною, вар­то шу­ка­ти у її пу­блі­ци­сти­ці, її ле­кці­ях і ста­т­тях. Укра­їн­ці ж як на­ція опи­ни­лись в істо­ри­чній без­ви­хо­ді. Во­ни дав­но вже ви­па­ли з єв­ро­пей­сько­го кон­текс­ту. «З XIV ві­ку по­чи­на­є­ться са­мо­стій­ний куль­тур­ний шлях Укра­ї­ни, ві­дір­ва­ний від за­галь­но­єв­ро­пей­сько­го» — пи­ше Чи­жев­ський. Істо­ри­чна до­ля фа­таль­но від­би­ла­ся на куль­ту­рі ве­ли­ко­го на­ро­ду, обве­ла нав­круг ньо­го за­мкну­те ко­ло. Дер­жа­ва, що ма­ла ши­ро­кі кон­та­кти зі сві­том, що да­ва­ла осві­че­них кня­зі­вен ко­ро­лів­ським­дом амЄв­ро­пи, що при­йма­ла і по­си­ла­ла по­слів, на­род, який мав свою Ака­де­мію, своє вій­сько, свій мо­гу­тній духовний і гро­ма­дян­ський по­тен­ці­ал, — по­тра­пив у тяж­ку ба­га­то­сто­лі­тню за­ле­жність, і куль­ту­ра йо­го зро­би­ла­ся за­мкну­тою в са­мій со­бі.

І це ж на­віть не за­мкну­тість. Це за­бло­ко­ва­ність. (...) За­бло­ко­ва­ність бу­ла по­трій­на. Пер­ше — це при­на­ле­жність до дер­жа­ви, яка — мов той мі­фі­чний Кро­нос — по­їдає сво­їх же ді­тей. Ро­сія, як ні­яка ін­ша дер­жа­ва, пе­ре­слі­ду­ва­ла сво­їх вла­сних ге­ні­їв, то що вже ка­за­ти про ко­ло­нію, якою бу­ла Укра­ї­на? Це бу­ло дру­ге ко­ло за­бло­ко­ва­но­сті. І тре­тє ви­тво­ри­ло­ся са­мо со­бою як ре­зуль­тат ці­єї по­двій­ної бі­ди. За­не­па­дав сам­ха­ра­ктер на­ції, ві­чно пе­ре­слі­ду­ва­ної, ві­чно при­ни­же­ної, — це ви­ро­би­ло не кра­щі ри­си в її ха­ра­кте­рі. (...)

Три за­шмор­ги, що ду­ши­ли укра­їн­ську куль­ту­ру, — ве­ли­ко­дер­жав­ний, що ду­шив усі під­ко­ре­ні й при­ле­глі на­ро­ди, ко­ло­ні­аль­ний, що ду­шив вла­сне ко­ло­нію, і са­мі укра­їн­ці, які вже й са­мі ба­га­то чо­го бло­ку­ва­ли хро­ні­чною не­розв’ яза­ні­стю сво­їх про­блем.

І це чу­до, що на­ція в та­ком у ста­но­ви­щі все- та­ки ви­жи­ла, все­та­ки пру­ча­ла­ся і на­ре­шті- та­ки про­ри­ває всі три кіль­ця сво­єї тра­гі­чної за­бло­ко­ва­но­сті...

Це ури­вок з до­по­віді Лі­ни Ва­си­лів­ни «Ге­ній в умо­вах за­бло­ко­ва­ної куль­ту­ри» на Мі­жна­ро­дно­му сим­по­зі­у­мі «Ле­ся Укра­їн­ка і сві­то­ва куль­ту­ра». Здо­га­да­є­тесь, в яко­му ро­ці бу­ли на­пи­са­ні ці сло­ва? Цьо­го ро­ку? Ми­ну­ло­го? Ні. Ще да­ле­ко­го 1991-го ро­ку...

Сьо­го­дні ре­да­кція «Дня» вла­што­вує своє­рі­дний марафон чи­тань, але не вір­шів, а пу­блі­ци­сти­ки Лі­ни Ва­си­лів­ни. А якщо бу­ти вже зов­сім то­чни­ми, то у цей день ми пі­дго­ту­ва­ли для По­е­та «пе­ре­хре­сне ві­та­н­ня», — на шпаль­тах «Дня» пи­сьмен­ни­цю ві­та­ють і ті, хто осо­би­сто її знає вже ба­га­то ро­ків, і ті, хто знає її ли­ше че­рез тво­ри. А на на­шо­му сай­ті в рам­ках ве­сня­но­го книж­ко­во­го фле­шмо­бу ми пі­дго­ту­ва­ли дев’ять ві­део­сю­же­тів, у яких аб­со­лю­тно рі­зні лю­ди — сту­ден­ти, на­у­ков­ці, жур­на­лі­сти, ви­кла­да­чі, — чи­та­ють улю­бле­ні урив­ки з пу­блі­ци­сти­ки пи­сьмен­ни­ці. Як бо­нус — се­ред уча­сни­ків чи­тань — го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши- на, а ре­да­ктор від­ді­лу по­лі­ти­ки Іван Капсамун роз­по­від­ає свою істо­рію про Лі­ну Ва­си­лів­ну і бі­лу тро­ян­ду.

«Лі­на Ко­стен­ко у ко­жно­го своя. І ча­сто до її дня на­ро­дже­н­ня ми за­пи­ту­є­мо ба­га­тьох лю­дей, що для них по­е­зія і що для них дум­ка Лі­ни Ва­си­лів­ни? Ме­ні ви­да­є­ться ду­же ва­жли­вим, що в на­шій «Бі­бліо­те­ці га­зе­ти «День», в се­рії «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра» ви­йшла книж­ка «Гу­ма­ні­тар­на ау­ра на­ції, або Де­фект го­лов­но­го дзер­ка­ла». Тут ко­жне сло­во — афо­ризм. Тут ко­жна дум­ка дає ме­ні ду­же ба­га­то для вну­трі­шньої ро­бо­ти. І тут ба­га­то ре­чей, в яких я від­чу­ваю під­трим­ку Лі­ни Ва­си­лів­ни як ви­да­тно­го со­ю­зни­ка, — роз­по­від­ає Ла­ри­са Ів­ши­на. — За­раз у нас стра­шний ви­клик — вій­на, але і ве­ли­кий шанс. І Лі­на Ва­си­лів­на ча­сто за­пе­ре­чує якісь по­сту­ла­ти і сте­ре­о­ти­пи, ка­же про те, що ми не ма­є­мо те, що ма­є­мо, — ми ма­є­мо те, що до­зво­ли­ли... Во­на — не про­сто По­ет. Во­на ще й ве­ли­кий пра­кти­ку­ю­чий Фі­ло­соф».

У час вій­ни, ко­ли укра­їн­цям до­во­ди­ться пе­ре­о­сми­слю­ва­ти чи­ма­ло ва­жли­вих, сві­то­гля­дних ре­чей, ду­же хо­че­ться чу­ти голос По­е­та. І ми йо­го чу­є­мо. Вчо­ра, напередодні сво­го дня на­ро­дже­н­ня, донь­ка Лі­ни Ко­стен­ко — пи­сьмен­ни­ця і куль­ту­ро­лог Окса­на Па­хльов­ська — у рам­ках акції «Дру­гий фронт АТО» пе­ре­да­ла на схід кіль­ка збі­рок по­е­зій Лі­ни Ва­си­лів­ни, які пи­сьмен­ни­ця вла­сно­руч під­пи­са­ла. Зокре­ма, на ти­ту­лі одні­єї з кни­жок Лі­на Ва­си­лів­на на­пи­са­ла стро­фи з ще не опу­блі­ко­ва­ної по­е­зії.

«І жах, і кров, і смерть, і від­чай, І кле­кіт хи­жої ор­ди, Ма­лень­кий сірий чо­ло­ві­чок На­ко­їв чор­ної бі­ди.

Це звір оги­дної по­ро­ди, Лох-Несс хо­ло­дної Неви. Ку­ди ж ви ди­ви­тесь, на­ро­ди?! Сьо­го­дні ми,а зав­тра — ви.»

Із днем на­ро­дже­н­ня, Лі­но Ва­си­лів­но!

ФОТО МИ­ХАЙ­ЛА МАРКІВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.