«НА­ПИ­СА­НІ НЕЮ КНИЖ­КИ ВО­ЛА­ЮТЬ ПРО СВО­БО­ДУ»

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

Ми­ко­ла ЖУ­ЛИН­СЬКИЙ, ака­де­мік, ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту лі­те­ра­ту­ри ім. Т.Г.Шевченка НАН Укра­ї­ни:

— Укра­їн­ська на­ція має сво­го По­е­та і Ми­сли­те­ля, на­ціо­наль­но­го ре­чни­ка Ду­ху — Лі­ну Ко­стен­ко. Ві­до­мо­го у сво­є­му на­ро­ді пи­сьмен­ни­ка, до го­ло­су яко­го не мо­же цей на­род до­слу­ха­ти­ся... Хо­ча до­слу­ха­є­ться. Бо її голос чу­ти. На­віть то­ді, ко­ли по­е­те­са мов­чить. Але це мов­ча­н­ня про­мо­ви­сте, во­но зву­чить. І голос мов­ча­н­ня Лі­ни Ко­стен­ко чу­ти. Він зву­чить у ві­чно­му кон­флі­кті ге­ній — юр­ба («Ма­ру­ся Чу­рай»), у по­ляр­но­му зі­ткнен­ні люд­ської ду­ші та грі­шно­го сві­ту, в про­ти­сто­ян­ні гар­мо­ній­но­го і дис­гар­мо­ній­но­го («Сніг у Фло­рен­ції»), у спо­га­дах, снах і ма­ре­н­нях Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го («Бе­ре­сте­чко»).

По­ет у пов­ся­кча­сно­му вну­трі­шньо­му ді­а­ло­зі з істо­рі­єю, сьо­го­дні­шнім днем і днем май­бу­тнім. Лі­на Ко­стен­ко на­га­дує нею ж ви­тво­ре­ний образ «пілігрима ві­ків», який по­до­ро­жує до­ро­га­ми істо­рії, пря­му­ю­чи до Сло­ва. А це чи не єди­ний спо­сіб пе­ре­жи­ва­н­ня сво­бо­ди. І її на­бу­т­тя. Не ви­пад­ко­во Лі­на Ко­стен­ко ска­за­ла про се­бе: «Ча­сом я — це мов­ча­н­ня за­ду­ше­ної віль­ної лю­ди­ни». Та не мов­чать її сло­ва — ці срі­бні пти­ці, які ожив­лю­ють духовний Все­світ по­е­те­си від Бо­га.

На­пи­са­ні нею книж­ки во­ла­ють про сво­бо­ду — во­ни про­ся­ться до чи­та­ча. Тер­пе­ли­во і на­по­ле­гли­во переконує нас Лі­на Ко­стен­ко в то­му, що «до­ро­га прав­ди дов­га», во­на ви­ма­гає пе­ре­оцін­ки ми­ну­ло­го, пе­ре­жи­то­го, ве­ли­кої ро­бо­ти ду­ші («Від­бі­лює ду­ша свою ве­ли­ку прав­ду...») за­для са­мо­о­нов­ле­н­ня і до­ся­гне­н­ня гар­мо­нії. Її твор­ча зви­тя­га спря­мо­ва­на на здій­сне­н­ня на­ціо­наль­ної мо­бі­лі­за­ції че­рез (і зав­дя­ки) ві­дро­дже­н­ня в су­спіль­ній сві­до­мо­сті істо­ри­чної прав­ди, ося­гне­н­ня ду­хов­них пра­о­снов і мо­раль­но-ети­чних за­по­ві­тів на­ції. «Моє зав­да­н­ня — да­ти ім­пульс до ду­ма­н­ня. Чі­тко сфор­му­лю­ва­ти про­бле­му», — на­го­ло­шу­ва­ла Лі­на Ко­стен­ко в одній із ле­кцій в На­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія». Одні­єю із най­скла­дні­ших для розв’яза­н­ня про­блем є, на її дум­ку, звіль­не­н­ня укра­їн­ської лю­ди­ни від пос­тко­ло­ні­аль­но­го син­дро­му, ви­ве­де­н­ня укра­їн­ської ду­ші, яка опи­ни­ла­ся «на без­до­ріж­жі», із «ли­пкої атмо­сфе­ри зви­ро­дні­ло­го су­спіль­ства» на ма­гі­страль­ний шлях ду­хов­но­го са­мо­звер­ше­н­ня. Над ці­єю про­бле­мою, в основ­но­му, ре­фле­ксує-роз­ду­мує на­ціо­наль­но сві­до­мий ін­те­ле­кту­ал-ге­рой ро­ма­ну «За­пи­ски укра­їн­сько­го са­ма­шед­шо­го», який на­ле­жить до по­ко­лі­н­ня зі «сві­ту са­мо­від­чу­же­но­го ду­ху» (Ге­гель). Лі­на Ко­стен­ко го­стро, за­со­ба­ми іро­нії, гро­те­ску, са­ти­ри, три­во­жно, з осо­бли­вим емо­цій­ним спів­пе­ре­жи­ва­н­ням ви­сло­ви­ла свій біль і три­во­ги з при­во­ду за­гроз­ли­вої для май­бу­тньо­го Укра­ї­ни кри­зи на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, по­си­ле­н­ня про­це­сів зне­осо­бле­н­ня, де­на­ціо­на­лі­за­ції укра­їн­ської лю­ди­ни, яка під впли­вом ро­сій­сько-ім­пер­ських ко­му­ні­ка­тив­но-ін­фор­ма­цій­них «про­тя­гів» «ви­па­дає» з си­сте­ми на­ціо­наль­них ідей­но-сми­сло­вих ко­ор­ди­нат. То­му по­е­те­са й «від­прав­ляє» да­ле­ко не «укра­їн­сько­го «са­ма­шед­шо­го» на Май­дан Сво­бо­ди, бо яким мо­же бу­ти йо­го жи­т­тя, вре­шті-решт, чи бу­де він вза­га­лі жи­ти, якщо не бу­де йо­го мо­ви, куль­ту­ри, істо­рії, йо­го на­ро­ду, йо­го Укра­ї­ни...

Мно­гая лі­та вам, По­е­те!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.