«ДЯ­КУ­Є­МО ЗА ЩА­СТЯ ЗУ­СТРІ­ЧІ, СУГОЛОСНІСТЬ, ОКРИЛЕНІСТЬ...»

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

«Ли­бід­ча­ни» (ко­ле­ктив ви­дав­ни­цтва «Ли­бідь»):

— Уже п’ять ро­ків спли­ло від­то­ді, як Лі­на Ва­си­лів­на Ко­стен­ко бла­го­сло­ви­ла ви­дав­ни­цтво «Ли­бідь» на книж­ко­ве ві­дро­дже­н­ня її істо­ри­чно­го ро­ма­ну у вір­шах «Бе­ре­сте­чко». Це був юві­лей­ний для пи­сьмен­ни­ці рік, а во­на — то­ді, зда­ва­ло­ся, та­ка не­д­ося­жна для нас — от узя­ла й по­го­ди­ла­ся: ста­ло­ся! По­да­ру­ва­ла ви­дав­цям най­ви­щу емо­цію при­че­тно­сті до до­лі сво­го по­е­ти­чно­го сло­ва, йо­го змі­стів і сми­слів. Гра­дус ра­до­сті був не­ви­мір­ний: ра­зом із Лі­ною Ко­стен­ко в істо­рію й біо­гра­фію ви­дав­ни­цтва уві­йшли гран­діо­зні ху­до­жни­ки — Сер­гій Яку­то­вич та Іван Марчук, по­ту­жні ін­те­ле­кту­а­ли — Іван Дзю­ба, Окса­на Па­хльов­ська, Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко, ви­тон­че­но твор­чі Оль­га Бо­го­мо­лець і Яро­сла­ва Ко­то­ро­вич, оду­хо­тво­ре­ний Пе­тро Бой­ко. На­ла­што­ва­ні на есте­ти­чний ка­мер­тон Лі­ни Ко­стен­ко, на не­по­втор­ний тембр її го­ло­су, че­рез син­те­ти­чні книж­ко­ві про­е­кти «Рі­чка Ге­ра­клі­та», «Гі­а­цин­то­ве Сон­це», «Ма­дон­на Пе­ре­хресть» ми пра­гну­ли, щоб ма­гі­чне Сло­во по­е­та зна­йшло при­ту­лок і від­го­мін у ко­жній люд­ській ду­ші.

За­ну­рю­ва­ли­ся в плин­не й ві­чне, пси­хо­ло­гі­чні та ети­чні гли­би­ни, ні­мі­ли від яв­ле­но­го да­ру — без­жаль­но­го да­ру про­ві­сни­цтва. Ко­жна зу­стріч або роз­мо­ва бу­ли діа­ло­гом — з акцен­то­ва­ною по­ва­гою до ре­да­кто­ра, ди­зай­не­ра, усіх нас. Ми вчи­ли­ся со­лі­дар­но­сті, спра­ве­дли­во­сті, силь­ній си­лі до­бро­зи­чли­во­сті, до­бро­ти. «Ще по­ру­ха­є­мо» або ж «да­вай­те по­ра­ди­мо­ся» — це най­твер­ді­ші, то­ле­ран­тно ви­шу­ка­ні за­пе­ре­че­н­ня від на­шо­го Ав­то­ра.

Ми ж, грі­шні, мов­чки спо­гля­да­ли, як Лі­на Ва­си­лів­на, май­же втра­тив­ши голос від за­сту­ди, за­пи­су­ва­ла у спар­тан­ських умо­вах сту­дії ав­тор­ський диск із по­е­зі­я­ми «Рі­чки Ге­ра­клі­та». За ві­кном — ме­лан­хо­лій­на хур­де­ли­ця. Ча­йок у тер­мо­сі (хто б ще й під­со­ло­див — але ми не ди­ха­ли від хви­лю­ва­н­ня і до­ко­рів со­ві­сті) — і мі­кро­фон. Кво­ла, блі­да, але без зу­пи­нок, із ви­ба­че­н­ня­ми за роз­рив­ний ка­шель (а тим ча­сом, ков­та­ю­чи пі­гул­ки, з яки­ми від­ря­ди­ла нас на «по­двиг» Окса­на), Лі­на Ва­си­лів­на пів­то­ри го­ди­ни чи­тає по­е­зію. Про­стіть ми­ло­сер­дно! А то­ді — не ми одні не стри­му­ва­ли сліз, як слу­ха­ли цей за­пис впер­ше.

А хі­ба ж то не від­чай­ду­хи: ми з Ва­ми ство­ри­ли бу­ли ма­лий «пар­ти­зан­ський за­гін» і вта­єм­ни­че­но від Окса­ни, що­ра­зу на­ри­ва­ю­чись на не без пе ку бу ти ви кри ти ми, на - тхнен­но ство­рю­ва­ли по­да­ру­нок до її юві­лею — «Ма­дон­ну Пе­ре - хресть » . І та ки вра зи ли на шу ча - рів­ну Оксан­ку! Ви­сна­жи­ли Вас, але са­мі ледь не лі­та­ли, бо... «кри­ла ма­ли». В та­кі мо­мен­ти ви­да­вець щас ли вий, він гор дий, бо гід ний сво­го при­зна­че­н­ня.

Тож дя­ку­є­мо Вам за це ща­стя зу­стрі­чі, суголосність, окриленість. Вро­дли­ва й ви­тон­че­на, до­зволь­те нам та­кі озна­че­н­ня, для нас Ви ста­ли рі­дною людиною. На­ші сер­ця і ду­ші гор­ну­ться до Ва­шо­го му­дро­го сер­ця. Мо­ли­мо­ся за Бо­жу ла­ску, си­ли і здо­ров’я для Вас. За­пев­ня­є­мо Вас у сво­їй від­да­но­сті, ба­жан­ні зно­ву і зно­ву по­руч із Ва­ми від­чу­ти безмір ча­су лю­бо­ві, шу­ка­ти скар­бів — люд­ських й істо­ри­чних. І щи­ро дя­ку­є­мо за до­ві­ру. З юві­ле­єм, на­ша Лі­но Ва­си­лів­но. З без­ме­жною по­ва­гою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.