Со­лі­дар­ність пе­ре­мо­же!

У Цен­трі су­ча­сно­го ми­сте­цтва «Дах» від­бу­ло­ся чи­та­н­ня п’єси Оле­га Сен­цо­ва «Но­ме­ри»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Оле­ксандр ЄФИМОВ

Для то­го щоб акто­ри ки­їв­ських те­а­трів в осо­бах про­чи­та­ли по­ки що єди­ну п’єсу ві­до­мо­го на весь світ по­літв’язня Крем­ля, ор­га­ні­за­тор цьо­го дій­ства На­та­ля Во­ро­жбит за­про­си­ла мо­сков­сько­го ре­жи­се­ра Ана­ста­сію Па­тлай.

Охо­чих по­слу­ха­ти п’єсу, в не­ве­ли­ко­му при­мі­щен­ні «Да­ху» ви­яви­ло­ся біль­ше, аніж мо­гла вмі­сти­ти за­ла. От­же, не по­став­ле­ний по­ки що на ве­ли­кій сце­ні твір чи­та­ли дві­чі. З іні­ці­а­ти­ви Ри­ми Зю­бі­ної, най­ві­до­мі­шої ки­їв­ської актри­си се­ред тих, хто взяв участь у чи­тан­ні, всі при­су­тні ма­ли змо­гу на­пи­са­ти свої по­ба­жа­н­ня Оле­го­ві Сен­цо­ву на при­не­се­них актри­сою ли­стів­ках, а та­кож по­жер­тву­ва­ти на йо­го тю­рем­не утри­ма­н­ня і для йо­го ро­ди­ни пев­ну су­му — мо­жно­влад­ців на цій бла­го­чин­ній акції по­мі­че­но не бу­ло. Як на­слі­док, вдя­чні гля­да­чі та й са­мі акто­ри на при­крість по­лі­ти­чної ка­раль­ної машини Крем­ля на­ки­да­ли до скринь­ки май­же 6000 гри­вень. Там, де на­ро­джу­є­ться і зро­стає люд­ська со­лі­дар­ність, не­лю­ди ра­но чи пі­зно за­зна­ють по­раз­ки.

На­пев­но, са­ме со­лі­дар­ність ци­ві­лі­зо­ва­но­го сві­ту і до­дає си­ли й на­сна­ги ре­жи­се­ро­ві, ко­трий пе­ре­бу­ває в сум­но­зві­сно­му Ле­фор­то­во. Ті, хто мав змо­гу спіл­ку­ва­ти­ся з ним, роз­по­від­а­ли ще до по­ча­тку дій­ства, як не про­сто му­жньо та гі­дно, а й ар­ти­сти­чно він три­ма­є­ться на су­ді. Вла­што­ву­ю­чи з ко­жно­го за­сі­да­н­ня пер­фо­манс, при­му­шу­ю­чи пу­тін­ських не­віль­ни­ків- са­тра­пів слу­ха­ти віль­ні про­мо­ви в’язня, Олег Сен­цов що­ра­зу дає сві­то­ві ва­жли­вий урок: мо­жна ув’язни- ти ті­ло, але ні­хто, крім нас са­мих, не зда­тен ув’ язни­ти наш вла­сний дух. Український ре­жи­сер на­віть за ґра­та­ми ви­яв­ля­є­ться віль­ним, то­ді як біль­шість ро­сі­ян, які існу­ють бу­цім­то на во­лі, са­мі се­бе по­збав­ля­ють пра­ва на сво­бо­ду. Тож і та­ка скром­на по­рів­ня­но зі сві­то­ви­ми про­це­са­ми акція, як чи­та­н­ня п’ єси ув’ язне­но­го ми­тця, без сум­ні­ву, до­дасть йо­му си­ли та ві­ри в люд­ську со­лі­дар­ність.

Ці­ка­во, що про­ро­чим ви­явив­ся не ли­ше нинішній істо­ри­чний кон­текст, не ли­ше ко­лі­зія та пе­ре­біг по­дій у тво­рі крим­сько­го ре­жи­се­ра. «Но­ме­ри» роз­по­від­а­ють про жи­т­тя в умов­но­му спор­тив­но­му кон­цта­бо­рі, де лю­ди по­збав­ле­ні не ли­ше еле­мен­тар­них прав, а й на­віть імен. Ко­ли ж го­во­ри­ти про сві­до­мі та не­сві­до­мі пе­ред­ба­че­н­ня Оле­га Сен­цо­ва, то, на­ла­шту­вав­шись на мі­сти­чний лад, спо­сте­рі­га­є­мо ці­ка­ву річ: про­ро­чи­ми тут ви­яви­лись не ли­ше істо­ри­чні про­це­си, а й са­мі ци­фри. Ув’ язне­ний ФСБ український ре­жи­сер по­вто­рив до­лю но­ме­ра дев’ять, ко­тро­го в п’ єсі за­а­ре­што­ву­ють за ди­си­дент­ські на­строї, ви­сло­ви і дум­ки про звіль­не­н­ня від ди­кта­ту­ри не­д­ося­жної, ута­єм­ни­че­ної осо­би за но­ме­ром нуль (на сце­ні на­віть від­су­тній ви­ко­на­вець під ці­єю ци­фрою). Якщо вра­ху­ва­ти остан­ню ци­фру ро­ку на­пи­са­н­ня «Но­ме­рів», то мо­жна при­пу­сти­ти, що й во­на ви­яви­ла­ся не­ви­пад­ко­вою. Як і все в цьо­му сві­ті, де будь-який наш жест чи дум­ка ма­ють свій сенс і при­зна­че­н­ня.

Ін­терв’ю з ре­жи­се­ром Ана­ста­сі­єю Па­тлай читайте у най­ближ­чих чи­слах «Дня».

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.