Ду­рень се­ред ко­ро­лів

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

— Ді­ста­ли ме­не цим Пу­ті - ним. Все про ньо го і про ньо го. Не на че ін ших лю дей у Ро сії не­має, — ска за ла ме ні зна­йо ма, яка пе ре ста ла чи та ти но ви ни зі сво­єї істо­ри­чної Ба­тьків­щи­ни. Її мо­жна зро­зу­мі­ти. Кіль­кість зга­док про Пу ті на у пре сі до сяг ла гра нич ної ме жі. На віть за хід ні ЗМІ свою ува­гу до Ро­сії анон­су­ють під за­го­лов­ка­ми на кшталт «Пу­тін ска­зав... Пу­тін зник, Пу­тін з’явив­ся». Ве­ли­че­зна кра­ї­на, в якій, як спі ва єть ся в піс ні, « мно го ле сов, по лей и рек » , змен­ши­ла­ся до те­ри­то­рії, де жи­ве одна лю­ди­на. З істо­ри­чної то­чки зо­ру яви­ще по­ясню­ва­не. Ди­кта­тор­ські ре­жи­ми завжди кон - цен­тру­ють ува­гу на вер­хов­но­му пра­ви­те­ле­ві. При них від лю­дей ма­ло чо­го за­ле­жить. Ось спо­сте­рі­га­чі й ви­му­ше­ні при­див­ля­ти­ся до во­ждів, пра­гну­чи по очах вга­да­ти їхні на­мі­ри, а по сло­вах — мі­ру ко­гні­тив­но­го ди­со­нан­су.

Інтерес до здо­ров’я мо­нар­хів і ди­кта­то­рів при­рів­ню­є­ться до роз­ві­ду­валь­ної мі­сії. Чим ра­ні­ше ви­яви­ться про­бле­ма фі­зи­чно­го або пси­хі­чно­го роз­ла­ду, тим про­сті­ше бу­де ве­сти по­лі­ти­ку, а в на­шо­му ви­пад­ку — ще і вій­ну. Са­ме це зна­н­ня ко­лись до­по­мо­гло Спо­лу­че­ним Шта­там здо­бу­ти не­за­ле­жність. Ко­роль Ге­орг III, який пра­вив ім­пе­рі­єю в ро­ки аме­ри­кан­ської ре­во­лю­цій­ної вій­ни, стра­ждав від рід­кі­сної хво­ро­би — пор­фи­рії, яка ча­сто за­тьма­рю­ва­ла йо­го ро­зум. За­го­стре­н­ня не­ду­ги ста­ло­ся, ко­ли Шта­ти по­ча­ли бо­роть­бу за сво­бо­ду про­ти ро­я­лі­стів. Ге­орг III (так са­мо, як за­раз Пу­тін) не зміг зми­ри­ти­ся з де­мо­кра­ти­за­ці­єю во­тчи­ни і збо­же­во­лів. Але про це зна­ли ли­ше в па­ла­ці. Мо­нар­ха ні­хто не на­ма­гав­ся змі­сти­ти або усу­ну­ти за­для спо­кою в дер­жа­ві. Йо­го та­єм­но лі­ку­ва­ли лі­ка­рі, а са­ні­та­ри пе­рі­о­ди­чно вби­ра­ли в га­мів­ну со­ро­чку, аби уга­му­ва­ти на­па­ди агре­сії. Ко­роль швид­ко ви­хо­див із се­бе і на­ді­вав свій ні­чний гор­щик на го­ло­ви під­да­них най­ви­що­го ран­гу. До­во­ди­ло­ся три­ма­ти мо­нар­ха в ша­но­бли­вій ізо­ля­ції, але пе­рі­о­ди­чно ви­пу­ска­ти на лю­ди в ім’я ви­щих ці­лей. Про це й до­від­ав­ся Джордж Ва­шинг­тон. У пе­ре­мо­ви­нах із ро­я­лі­ста­ми цей ар­гу­мент йо­му став у на­го­ді. Знав, на що ти­сну­ти, пе­ре­ко­ну­ю­чи про­тив­ни­ків. Одна річ слу­жи­ти ко­ро­ле­ві, а ін­ша — ви­ко­ну­ва­ти во­лю бо­же­віль­но­го. То­ді рі­зни­цю від­чу­ва­ли.

У ви­пад­ку з див­ним зни­кне­н­ням Пу­ті­на, ма­ні­пу­ля­цій крем­лів­ських при­двор­них, які по­ка­зу­ють ца­ря пу­блі­ці, ні­би­то при пов­но­му ро­зу­мі, ана­ло­гія про­слі­джу­є­ться. Але від­мін­но­сті є. Осо­бли­во по лі­нії ім­пер­ської спад­ко­во­сті. На пре­сто­лі Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства всі­ля­ке тра­пля­ло­ся, але без­си­стем­но, а під дво­гла­вим ор­лом і ми­хал­ков­ським гім­ном все йде за гра­фі­ком. По­га­но­го по­лі­цей­сько­го, тоб­то ца­ря, завжди змі­нює хо­ро­ший, у по­рів­нян­ні з по­пе­ре­днім. По­чне­мо з уже зга­да­ної до­би Дж. Ва­шинг­то­на і Ге­ор­га III. То­ді ро­сій­ський пре­стол на­ле­жав Пав­лу I, який за ро­зу­мом сто­їть десь по­ряд із бри­тан­ським ко­ле­гою. Йо­го змі­нив Оле­ксандр I, пов­на про­ти­ле­жність Пав­лу в ча­сти­ні ін­те­ле­кту і са­мо­по­чу­т­тя, на­стіль­ки во­ле­лю­бний, що хо­тів від­ре­кти­ся від пре­сто­лу про­сто так. Хто йо­го змі­нив? Зно­ву пов­на про­ти­ле­жність — Ми­ко­ла Па­вло­вич — сол­да­фон і не­ук, який отри­мав прі­зви­сько Пал­кін. По­тім зно­ву на тро­ні з’явив­ся лі­бе­рал сво­го ча­су, ви­зво­ли­тель від дво­рян­сько­го іга крі­па­цтва Оле­ксандр но­мер два. Си­нок йо­го Оле­ксандр тре­тій по­ко­тив­ся да­ле­ко від яблунь­ки, зно­ву по­чав за­кру­чу­ва­ти гай­ки що­до сво­бод і ста­но­ви­ща на­ціо­наль­них груп і око­лиць. А вну­чок Ми­ко­ла II ви­явив­ся ближ­чим до ді­да, ніж до ба­тька за м’які­стю ха­ра­кте­ру, то­му і вер­ті­ли ним як хо­ті­ли, ра­спу­ті­ни і сто­ли­пі­ни. По­тім ро­ма­нов­ська че­хар­да за­кін­чи­ла­ся і по­ча­ла­ся ра­дян­ська, за ти­ми ж пра­ви­ла­ми, що­прав­да з під­ви­ще­н­ням то­наль­но­сті фо­бій на один ре­гістр. На змі­ну стра­шно­му лі­де­ро­ві при­хо­див жа­хли­вий, пі­сля ньо­го зно­ву стра­шний, який по­сту­пав­ся по­тім мі­сцем жа­хли­во­му. Ле­нін — Ста­лін — Хру­щов — Бре­жнєв то­що. Коротко ка­жу­чи, за всі­ма роз­кла­да­ми ви­дно, що жа­хли­во­го Пу­ті­на змі­нить хтось стра­шний, якщо мір­ку­ва­ти у ду­сі дво­хсо­тлі­тньої тра­ди­ції.

Про­те істо­ри­чна па­ра­лель з Ге­ор­гом III дає нам при­від по­ди­ви­ти­ся на си­ту­а­цію з хво­ро­бою Пу­ті­на під ін­шим ку­том. Бо хтось же сто­їть бі­ля тро­ну, ко­ли без­ум­ствує йо­го го­спо­дар? Хтось від­дає на­ка­зи лі­ку­ва­ти йо­го або за­ку­ту­ва­ти в га­мів­ну со­ро­чку? А го­лов­не, хто шле від йо­го іме­ні ука­зи і на­ка­зи?

Бі­ля стра­жда­ю­чо­го на пор­фи­рію ан­глій­сько­го ко­ро­ля був пор­фі­ро­но­сний (ви­ба­чи­те за ка­лам­бур) на­ща­док — принц Уель­ський Ге орг. Осо ба ма ло при єм на, стя­жа­тель­на і мсти­ва, з ав­то­ри­те­том ниж­че, ніж у бо­же­віль­но­го ба­тька. Про­те це не пе­ре­шко­ди­ло йо­му ке­ру­ва­ти кра­ї­ною на по­са­ді ре­ген­та, а по­тім ще й ко - ро­ля. Іна­кше ка­жу­чи, хво­ро­би пер­ших осіб ду­же ви­гі­дні дру­гим і тре­тім. Вла­да, по су­ті, не обме­же­на, а від­по­від­аль­но­сті — жо­дної. І чим дов ше та кий пе рі од, тим кра­ще. Са­ме з ці­єї при­чи­ни Ге­орг III про­си­дів на тро­ні по­над 60 ро­ків, по­бив­ши ре­кор­ди аде­ква­тних мо­нар­хів. А ми з ва­ми пам’ята­є­мо Ле­о­ні­да Іл­лі­ча Бре­жнє ва, яко го сви та три ма ла на пос ту до пов ної зу пин ки йо го сер­ця і жи­т­тя в кра­ї­ні.

Ма­буть, не ви­пад­ко­во в бе­ре­зне­ві дні ек­зи­стен­ці­аль­но­го і ма­те­рі­аль­но­го на­пів­роз­па­ду Пу­ті­на він ра­птом, всу­пе­реч че­кіст­ській ви­учці, ро­зго­во­рив­ся що­до всіх слизь­ких пи­тань ре­жи­му. Ска­зав про го­тов­ність пі­ді­рва­ти­ся на ядер­но­му фу­га­сі, про де­та­лі за­хо­пле­н­ня Кри­му, осо­би­сте ав­тор­ство ви­кра­де­н­ня Яну­ко­ви­ча... Та­кі зі­зна­н­ня осо­би­сто Пу­ті­ну (хво­ро­му і здо­ро­во­му) не ви­гі­дні, бо став­лять хрест на йо­го во­скре­сін­ні у сві­то­вій по­лі­ти­ці, хо­ча б на ен­ци­кло­пе­ди­чно­му рів­ні. А ось дру­гим осо­бам пу­тін­ські од­кро­ве­н­ня — ря­тів­на па­ли­чка. У ра­зі чо­го мо­жна роз­ви­ва­ти те­му ядер­но­го уда­ру і без­кар­но за­гро­жу­ва­ти сві­ту. А якщо не ви­йде, то лег­ко при­ки­ну­ти­ся за­ру­чни­ка­ми у кри­ва­во­го ма­ні­яка, як це зро­би­ло ста­лін­ське по­літ­бю­ро. Ван­таж грі­хів при­го­то­ва­ний до спи­са­н­ня. Але з па­ла­цо­ви­ми пе­ре­во­ро­та­ми ні­хто не ква­пи­ться. На від­мі­ну від ча­сів ко­ро­ля Ге­ор­га III, ко­ли бо­же­віль­ні на тро­ні бу­ли про­сто ко­ри­сні їхньо­му ото­чен­ню, ни­ні­шні пе­ре­тво­рю­ють їх на ін­стру­мент гло­баль­но­го впли­ву. — Ба­чи­те, що він не в со­бі, — май­же від­кри­то го­во­рить сві­ту ро­сій­ська ди­пло­ма­тія, — кра­ще від­дай­те Крим, щоб не ви­са­див кон­ти­нент. Він це мо­же.

На та­кі ар­гу­мен­ти до­во­ди­ться зва­жа­ти. Стра­шно. То­му і ве­ли­кий інтерес до змін на­строю фа­ке­ло­но­сця бі­ля по­ро­хо­вої бо­чки. Але все над­зви­чай­не у цьо­му сві­ті не­дов­го­ві­чне. Жи­т­тя завжди пе­ре­ма­гає страх. Дні бо­же­ві­л­ля про­хо­дять як гро­зи, зво­ло­жу­ю­чи ґрунт і про­ду­ва­ю­чи про­сто­ри сві­жи­ми ві­тра­ми.

В іс то рич них хро ні ках про епо­ху прав­лін­ні Ге­ор­га III істо­ри ки за пи са ли ві до мос ті про жор ст кий, во льо вий стиль йо го прав лін ня і не ви лі ков ну хво ро - бу. Ще — про при­ни­же­н­ня пар­ла мен ту і пе ре тво рен ня ло яль - нос ті під да них на від кри ту не - при­язнь. Але го­лов­ний до­кір мо­нарх от ри мав за по лі ти ку, що під­штов­хну­ла аме­ри­кан­ські ко­ло­нії до за­ко­ло­ту і мар­но ви­тра­че­ні на да­рем­ні вій­ни 40 міль­йо­нів фун­тів стер­лін­гів.

Та­ким він і за­ли­шив­ся в істо­рії, хо­ча біль­шо­сті з при­пи­са­них йо­му по­ми­лок і зло­чи­нів не здій­сню­вав, си­дя­чи за­мкну­тим і зв’яза­ним в кім­на­ті зам­ку Віндзорського.

Оле­ксандр ПРИ­ЛИ­ПКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.