«Та­ке не за­бу­ва­є­ться!»

Ко­ман­дир чо­ти до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну «Дон­бас» Ко­стян­тин Ко­шар­ний — про Іло­вайськ і 179 днів по­ло­ну

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ва­дим РИЖКОВ, «День», Дні­про­пе­тровськ Фото ав­то­ра

Зко­ман­ди­ром чо­ти з до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну «Дон­бас» Ко­стян­ти­ном Ко­шар­ним ми зу­стрі­ли­ся в Дні­про­пе­тров­ській обла­сній лі­кар­ні ім. Ме­чни­ко­ва. Зов­сім не­дав­но він по­вер­нув­ся з ба­га­то­мі­ся­чно­го по­ло­ну. Ра­зом з дво­ма ін­ши­ми бій­ця­ми йо­го обмі­ня­ли на «дво­хсо­тих» — за­ги­блих бо­йо­ви­ків, яких укра­їн­ська сто­ро­на пе­ре­да­ла пред­став­ни­кам «ДНР». Ув’язне­н­ня до­бро­воль­ця в До­не­цьку три­ва­ло дов­гих 179 днів, від­лік яких по­чав­ся під Іло­вай­ськом. «Ме­не обмі­ня­ли одним з остан­ніх, але в по­ло­ні за­ли­ши­ли­ся ще двоє на­ших бій­ців з ба­таль­йо­ну «Дон­бас», — роз­по­від­ає чо­то­вий.

38-рі­чний Ко­стян­тин — ко­рін­ний ки­я­нин, жи­тель Дар­ни­цько­го ра­йо­ну. Сво­го ча­су він за­кін­чив ки­їв­ський «по­лі­тех» за фа­хом «хі­мі­кте­хно­лог». Про­те за­ро­бля­ти на жи­т­тя до­ве­ло­ся по-рі­зно­му: у тур­фір­мі, охо­рон­цем, во­ді­єм. У то­рі­шніх по­ді­ях на Май­да­ні Ко­стян­тин без­по­се­ре­дньої уча­сті не брав, хо­ча всі­єю ду­шею спів­чу­вав Ре­во­лю­ції гі­дно­сті. То­му, ко­ли по­ча­ла­ся вій­на на схо­ді, ви­рі­шив всту­пи­ти до до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну. «Пі­шов до­бро­воль­цем — тре­ба ж ко­мусь ба­тьків­щи­ну за­хи­ща­ти. От і пі­шов!» — по­яснює він.

ІЛО­ВАЙСЬК

Ще за сту­дент­ських ро­ків Ко­стян­тин здо­був вій­сько­ву спе­ці­аль­ність і офі­цер­ське зва­н­ня. «На по­чат ку чер в ня я прой шов ко рот ку під го тов ку в Но вих Пет рів цях, а по тім нас від пра ви ли до зо ни АТО. Спо чат ку до Ар­те мівсь ка, по тім По пас на, Ку ра хо ве і в Іло - вайськ дві чі за хо ди ли. Пер шо го ра зу — з пів дня, але у « се па рів » там бу­ли сер­йо­зні укрі­пле­н­ня. Че­рез ти­ждень за­йшли в мі­сто із за­хо­ду», — роз­по­від­ає чо­то­вий. Під час бо­їв за Іло­вайськ він отри­мав лег ке по ра нен ня — за че пи ло ку - лею ка ліб ру 5.45. « Вій на хо ро - шою не бу­ває. Во­ни по нас стрі­ля­ють, а ми по них. По­ли­ва­ють з гау биць, з « Гра дів » , — го во рить Кос тян тин. На при кін ці сер п ня, ко­ли то­чи­ли­ся за­пе­клі бої за Іло - вайськ, з’яви­ла­ся ін­фор­ма­ція, що на ук ра їнсь ку те ри то рію зай ш ли ро сійсь кі час ти ни. Їхні тан кіс ти прор­ва­ли обо­ро­ну і бло­ку­ва­ли мі­сто з пів­дня. У то­му, що це бу­ли ро­сійсь кі війсь ко ві, у Кос тян ти на Ко шар но го сум ні вів не має. « Ми ві­сьмох узя­ли в по­лон, — роз­по­від­ає він. — З ци ми по ло не ни ми і ви хо ди ли з Іло вайсь ка » . Йшли трьо ма ко ло на ми, по пе ре ду — бро­ня.

На скіль ки пра виль ним бу ло рі­ше­н­ня за­ли­ши­ти мі­сто — те­пер ска­за­ти важ­ко. «Мо­жли­во, ро­зум - ні ше бу ло б три ма ти ся в са мо му Іло­вай­ську. Бо там бу­ли укрі­пле­н­ня, які ли­ше тан­ка­ми мо­жна взя­ти. Бу ла шко ла з міц ни ми сті на - ми, ло ко мо тив не де по... Ге не ра - тор був, ба­га­то боє­при­па­сів і во­да в ко­ло­дя­зях — в прин­ци­пі, мо­жна бу­ло дов­го три­ма­ти­ся. Ча­сти­на на­ших прор­ва­ла­ся на північ і бла­го­по луч но пі шла — теж був хо ро - ший і не спо ді ва ний ва рі ант » , — роз мір ко вує Кос тян тин. Дра ма - ти­чні по­дії для гру­пи, що за­ли­ша­ла Іло вайськ, роз вер ну ли ся на під­хо­ді до Чер­во­но­сіль­сько­го. Ко­ло­ну, що скла­да­ла­ся з бій­ців до­бро­воль­чих ба­таль­йо­нів «Дон­бас», « Сві тязь » , « Дніп ро » і кі ро во - градсь ко го спец на зу, ро сі я ни впри тул роз стрі ля ли з тан ків і ПТКРів — пер­ший сна­ряд по­тра­пив у Ка­мАЗ з чер­во­ним хре­стом, який віз по ра не них. Роз по чав ся бій, під час яко­го укра­їн­ські бій­ці зни­щи­ли три тан­ки, шість БМД та ін­шу те­хні­ку. Тим ча­сом по зв’яз­ку во­ни від­чай­ду­шно про­си­ли до­по мо ги, їх під ба дьо рю ва ли: три - май­те­ся, йде під­трим­ка. Спо­ча­тку обі ця ли, що во на бу де за го ди ну, по тім — за па ру го дин, а по тім зв’язок обі­рвав­ся.

Опів­дні про­тив­ник ви­слав пар­ла­мен­те­рів з бі­лим пра­по­ром і за­про­по­ну­вав зда­ти­ся — мов­ляв, все одно ва­рі­ан­тів не­має. «Але ми на­ма­га­ли­ся про­три­ма­ти­ся якнай­дов­ше, — зга­дує Ко­стян­тин. — Про­рва­ти­ся без транс­пор­ту бу­ло не­мо­жли­во, ду­же да­ле­ко бу­ло до на­ших. До кін­ця на­сту­пно­го дня нам зро­би­ли «про­по­зи­цію», від якої важ­ко бу­ло від­мо­ви­ти­ся. Во­ни по­обі­ця­ли вря­ту­ва­ти на­ших по­ра­не­них. А по­тім по­ча­ли роз­стрі­лю­ва­ти з ПТКРів бу­дин­ки, в яких ми си­ді­ли — один за одним. До­ве­ло­ся скла­сти зброю, яку ми по мо­жли­во­сті ви­ве­ли з ла­ду».

ПО­ЛОН

Да­лі бій­ців із рі­зних ба­таль­йо­нів по гна ли на пів день — до ма - шин. Ніч про ве ли прос то в по лі. По­во­ди­ли­ся з укра­їн­ськи­ми сол­да­та­ми ціл­ком нор­маль­но, бо по­вер­ну­ли ро­сій­ських по­ло­не­них, ці­лих і здо ро вих. По ді ли ли ся су хи ми пай­ка­ми, при­ве­зли во­ди. По­ра­не­них і слу­жбов­ців ЗСУ не­вдов­зі від­да­ли укра­їн­ській сто­ро­ні, а от бій­цям до­бро­воль­чих ба­таль­йо­нів со­ло но бу ло. Їх пе ре да ли пред с тав - ни­кам «ДНР», які від­ве­зли по­ло­не­них до До­не­цька. Мі­сцем ув’язнен ня для доб ро воль ців став під - вал бу­дів­лі СБУ — з сер­пня і на ба­га то мі ся ців. Їх су во ро до пи ту ва - ли: де бу­ли, що ро­би­ли, чи за­йма­ли ся ма ро дер ст вом, чи вби ва ли мирних жи­те­лів? «Але у нас з ди­сци­плі­ною в ба­таль­йо­ні бу­ло ду­же жорс­тко», — го­во­рить Ко­стян­тин. За йо го сло ва ми, під час до пи тів ін­ко­ли би­ли, мо­жна бу­ло за­зна­ти уда­рів гу­мо­вою па­ли­цею. Би­ли в основ но му по ру ках і но гах, але тра­пля­ло­ся, що де­ко­го до ка­ме­ри з до­пи­тів при­но­си­ли.

Утри­му­ва­ли по­ло­не­них спо­чат ку в бом бос хо ви щі, по тім, че - рез два- три мі ся ці, в ар хі ві СБУ. «Ми там по­ви­но­си­ли ко­роб­ки з ар­хів ни ми спра ва ми і спа ли про­сто на сте­ла­жах. За дов­жи­ною — ні­би нор­маль­но, а от зав­ви­шки ли­ше 38 сан­ти­ме­трів, бо­ком ляг­ти важ­ко. Хло­пцям, які по­біль­ше, про­сто «жерсть». Го­ду­ва­ли се­па­ра­ти­сти в основ­но­му ка­шею, а один ба­тон спо­ча­тку до­во­ди­ло­ся ді­ли­ти на 10–14 осіб», — зга­дує Ко­стян­тин.

Тро­хи лег­ше ста­ло, ко­ли одяг і їжу для по­ло­не­них по­ча­ли до­став­ля­ти во­лон­те­ри. Пі­сля то­го як до­зво­ли­ли за­те­ле­фо­ну­ва­ти по мо­біль­но­му, до До­не­цька ста­ли при­їжджа­ти з пе­ре­да­ча­ми ро­ди­чі. Ми­ти­ся і пра­ти до­во­ди­ло­ся під кра­ном, і ли­ше че­рез три мі­ся­ці з’яви­ла­ся мо­жли­вість прийня­ти душ. Час від ча­су ме­ди­ки огля­да­ли по­ло­не­них і да­ва­ли лі­ки. Ін­ко­ли в’язнів під­ва­лу ви­во­ди­ли на ву­ли­цю — по­ві­трям по­ди­ха­ти. Під час та­ких «про­гу­ля­нок» бій­ці чу­ли гур­кіт ар­ти­ле­рії, адже фронт про­хо­дить по­руч, на око­ли­ці До­не­цька.

Дні і мі­ся­ці пе­ре­бу­ва­н­ня в під­ва­лі во­ни від­зна­ча­ли в ка­лен­да­рі. « Ко ли нас по міс ти ли в не ве ли ку кім на ту без ві кон, у ній ми спро - бу­ва­ли ство­ри­ти якийсь за­ти­шок і на віть по ві си ли... ук ра їнсь кий пра пор, який збе ріг один з бій - ців», — зга­дує Ко­стян­тин. Існу­ва­ли і пев ні пра ви ла: не при пус ти - мим вва жа ло ся не цен зур но ви - слов лю ва ти ся на ад ре су то ва ри - ша, за бо ро не не бу ло і ру коп рик - лад­ство.

Час ко­ро­та­ли чи­та­н­ням книг, які зна­йшли в бу­дів­лі СБУ, — тво­ри Пу­шкі­на, Го­го­ля, де­те­кти­ви, фан­та­сти­ка. З пер­ших днів з під­ру­чно­го ма­те­рі­а­лу — па­пе­ру або шма­то­чків пла­сти­ка, май­стру­ва­ли нар­ди, ша­шки, ша­хи й до­мі­но. Пі­зні­ше з’яви­ли­ся справ­жні ша­хи і ма­лень­кий ра­діо­при­ймач, що­прав­да, слу­ха­ти до­во­ди­ло­ся мі­сце­ві і ро­сій­ські ра­діо­стан­ції. Но­ви­ни з Укра­ї­ни бій­ці ді­зна­ва­ли­ся ли­ше урив­ка­ми, в основ­но­му від охо­ро­ни.

У ПО­ЛО­НІ — ЩЕ ДВОЄ ПО­БРА­ТИ­МІВ

Обмін до­бро­воль­ців на по­ло­не­них се­па­ра­ти­стів по­ча­ли здій­сню­ва­ти ще у ве­ре­сні. Сам Ко­стян­тин опи­нив­ся се­ред ше­сти осіб, які обмі ну три ва лий час не під ля га ли. « У на ших свід чен нях ви яви ли роз біж нос ті. Я, на прик лад, на - звав­ся зви­чай­ним стріль­цем, і во­ни не зна­ли, що я стар­ший лей­те­нант і ко­ман­дир взво­ду. По­ки ви­пад­ко­во в ЮТу­бі не зна­йшли віде - оро­лик, відзня­тий ще під час пер - шо­го за­хо­ду в Іло­вайськ. Там один із то­ва­ри­шів на­звав ме­не «Лис» , а за змі­стом ро­ли­ка во­ни зро­зумі­ли, що я ко ман дир. А раз « Лис » — зна­чить хи­трий», — ка­же Ко­стян­тин. За йо го сло ва ми, за об мі ном йшли в пер шу чер гу по ра не ні та хво­рі.

Обмі­ня­ли Ко­стян­ти­на Ко­шар­но го 23 лю то го за по се ред ниц т ва Спіл ки ве те ра нів Аф­га ні ста ну. «Нас двох, ще одно­го бій­ця з 51-ої бри га ди і морсь ко го пі хо тин ця від­ве­зли спо­ча­тку до Лу­ган­ська і вже там здій­сни­ли обмін. «Зу­стрі­ли нас нор­маль­но, по­ми­ли в ла­зні й від­ве­зли до лі­кар­ні», — роз­по­від­ає він. Кос тян тин шко дує, що в по­ло­ні за­ли­ши­ли­ся ще двоє по­бра­ти­мів з ба­таль­йо­ну «Дон­бас» — їх се­па­ра­ти­сти ма­ють на­мір су­ди­ти, то­му ви­рва­ти­ся їм бу­де не­про­сто.

Що­до сво­їх подаль­ших пла­нів ка­же, що ще не за­ми­слю­вав­ся. «По­жи­ве­мо — по­ба­чи­мо, — по­смі­ха­є­ться він. — За­раз по­їду до­до­му, до ба­тьків, лі­ку­ва­ти­ся бор­щем».

Кос тян тин не ви клю чає, що не за ба ром по вер неть ся на фронт. У будь-яко­му ра­зі, в три­ва­ле пе­ре­мир’я він не ві­рить. «При­пи­не­н­ня вог ню мож ли ве, тіль ки як що до Дон ба су вве дуть ми ро твор ців під егі­дою ООН, які вста­нуть на лі­нії зі ткнен ня. Якщо цьо го не зро би - ти, про во ка ції три ва ти муть. Вес - на і лі­то — най­більш слу­шний час для бо­йо­вих дій», — вва­жає чо­то - вий. Ози­ра­ю­чись на­зад, він ні про що не шко­дує. Ка­же, що все бу­ло пра­виль­но. «Вва­жаю, що, як­би ми вча­сно не пі­ді­йшли, то во­ни б ру­ши­ли да­лі — на Хар­ків, на Дні­про пет ровськ і так до Оде си. Але ми їх зу пи ни ли! » . А що до всьо го пе­ре­жи­то­го за пів­ро­ку в по­ло­ні не­ве­се­ло за­зна­чає: «Та­ке не за­бу­ва­є­ться...»

КО­СТЯН­ТИН КО­ШАР­НИЙ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.