Пра­во на ща­стя

Сум­ча­ни: «До­ки кра­ї­на в не­без­пе­ці— роз­сла­бля­ти­ся не мо­же­мо»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ал­ла АКІМЕНКО, Су­ми

Упро­довж остан­ньо­го ти­жня на Сум­щи­ні, як і в ба­га­тьох ін­ших ре­гіо­нах Укра­ї­ни, по­біль­ша­ло люд­ської ра­до­сті: рі­дні та близь­кі зу­стрі­ча­ли де­мо­бі­лі­зо­ва­них бій­ців, які на­ре­шті по­вер­ну­ли­ся до­до­му. Про­те в цей же час ін­ші про­во­джа­ли тих, хто пі­шов їм на за­мі­ну. Укра­їн­ці ни­ні ма­ють во­дно­час і бо­ро­ни­ти вла­сну дер­жа­ву, і не за­бу­ва­ти про свою хлі­бо­роб­ську до­лю. Отож у по­лі, чи в блін­да­жах — у ко­жно­го те­пер свій фронт...

Ар­тур НА­ЗА­РОВ, бо­єць:

— На­ре­шті я зна­йшов Ін­тер­нет. Ці три дні бу­ли ду­же на­пру­же­ни­ми і мо­раль­но, і фі­зи­чно. По нас ду­же стрі­ля­ли і про­ши­ли га­раж... Всі мої хло­пці ці­лі, а з ін­шої то­чки сьо­го­дні вран­ці один отри­мав ку­льо­ве по­ра­не­н­ня в но­гу. Бій­ця «за­ла­та­ли», і він уже в строю, не за­хо­тів ва­ля­ти­ся в лі­кар­ні. Ко­ли ве­зли йо­го на Пі­ски, по нас кіль­ка ра­зів уда­ри­ли з мі­но­ме­та, але ми­ну­ло­ся, ні­ко­го не за­че­пи­ло, на­віть зля­ка­ти­ся не всти­гли. Вчо­ра го­ту­ва­ли ша­шлик із сви­ні, яку хло­пці не­що­дав­но впо­лю­ва­ли, це бу­ла рай­ська на­со­ло­да. На­стрій в усіх бо­йо­вий, так що все бу­де до­бре, все бу­де га­разд!

Олег МЕ­ДУ­НИ­ЦЯ, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни:

— Як на­ро­дно­го де­пу­та­та, ме­не ті­шить най­пер­ше те, що сьо­го­дні Укра­ї­на має ді­є­ву пар­ла­мент­ську ко­а­лі­цію. З ін­шо­го бо­ку, на­яв­ність ко­а­лі­цій­ної уго­ди, яка фа­кти­чно є пла­ном ро­бо­ти пар­ла­мент­ської біль­шо­сті, дає мо­жли­вість ре­зуль­та­тив­но пра­цю­ва­ти — ухва­лю­ва­ти жит­тє­во ва­жли­ві за­ко­ни. За­сму­чує, як і всіх укра­їн­ців сьо­го­дні, вій­на на схо­ді. Усі­ма мо­жли­ви­ми спосо­ба­ми на­ма­га­ю­ся до­по­мог­ти на­шим сол­да­там — за­ко­но­твор­чою ді­яль­ні­стю, фі­нан­со­вою під­трим­кою во­лон­те­рів, на­ла­го­дже­н­ням ко­му­ні­ка­цій во­лон­те­рів з ді­а­спо­ра­ми... і ві­рю в на­шу пе­ре­мо­гу!

Із при­єм­них вра­жень: не­що­дав­но про­чи­тав ле­кцію для сту­ден­тів­фі­нан­си­стів Сум­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту — «Бю­дже­тна по­лі­ти­ка Укра­ї­ни в кон­текс­ті ре­форм». По­ра­ду­ва­ло, що бу­ли ці­ка­ві за­пи­та­н­ня. Вва­жаю та­кі зу­стрі­чі ко­ри­сни­ми як для се­бе, так і для сту­дент­ства. Це дасть змо­гу по­єд­на­ти те­о­ре­ти­чні зна­н­ня з ре­аль­ною еко­но­мі­кою кра­ї­ни.

Ро­ман КУДРЯВЦЕВ, ко­ли­шній бо­єць Сум­сько­го ар­тпол­ку:

— Дня­ми по­вер­ну­ли­ся на «дем­бель»! На­ші хло­пці ду­же ра­ді­ють, що на­ре­шті змо­жуть бу­ти зі сво­ї­ми ро­ди­на­ми. Ду­же вто­ми­ли­ся від пе- ре­бу­ва­н­ня в по­льо­вих умо­вах, від них, у пев­но­му ро­зу­мін­ні, ди­ча­ві­єш. При­йшла ве­сна, і на­став час по­дба­ти про го­ро­ди, про хліб у по­лі. Про­те зна­є­мо, що роз­сла­бля­ти­ся не мо­же­мо, до­ки кра­ї­на в не­без­пе­ці.

Ле­ся КИРIЙ, гро­мад­ський ді­яч:

— Ме­не ра­дує моя сім’я. Мій чо­ло­вік — моя опо­ра, моя впев­не­ність, моя на­сна­га. Моя до­ня — моє со­не­чко, моя пта­ше­чка, моя зі­ро­чка! За­раз спо­сте­рі­гаю і ра­ді­сно від­зна­чаю для се­бе, що у мо­єї до­ці від­мін­но роз­ви­ну­та уява, ло­гі­ка, во­на вміє ло­гі­чно пов’язу­ва­ти рі­зні по­дії, ро­би­ти пра­виль­ні ви­снов­ки. Ро­сте і ра­дує нас із та­том!

Три­во­жить те, що мій чо­ло­вік, жур­на­ліст за фа­хом, «си­дить на те­ле­фон­но­му дзвін­ку» і че­кає, що в будь-який мо­мент йо­му мо­жуть за­те­ле­фо­ну­ва­ти з військ­ко­ма­ту й від­пра­ви­ти в АТО. Мед­ко­мі­сію вже про­йшов — при­да­тний. І на жаль, сьо­го­дні­шні ре­а­лії та­кі, що за­мість ве­де­н­ня ефе­ктив­ної ін­фор­ма­цій­ної вій­ни дер­жа­ва, нав­па­ки, пе­ре­ква­лі­фі­ко­вує про­фе­сій­но­го жур­на­лі­ста на ар­ти­ле­ри­ста.

Оле­ксій ЗА­ХАР­ЧЕН­КО, сум­ський ме­діа-ек­сперт:

— Остан­ні­ми дня­ми по­вер­та­ю­ться з вій­ни мої дру­зі. По­вер­та­ю­ться жи­ви­ми й не­у­шко­дже­ни­ми. Не­ймо­вір­не від­чу­т­тя — спо­сте­рі­га­ти, як то­ва­риш обі­ймає сво­го пів­рі­чно­го си­но­чка, ко­тро­го він мав змо­гу ба­чи­ти ли­ше під­час сво­їх не­ча­стих від­пу­сток. Во­ни во­ю­ва­ли май­же рік і ма­ють те­пер пов­не пра­во на осо­би­сте ща­стя. За­слу­жи­ли!

Сум­но, що у ме­не це все ще по­пе­ре­ду. За кіль­ка днів маю пі­ти в ар­мію, і моя ра­дість від по­вер­не­н­ня бу­де не­ско­ро. Але ви­бо­ру не­має — пра­во на­со­ло­джу­ва­ти­ся сі­мей­ним ща­стям тре­ба за­хи­сти­ти. Остан­ній рік то­ва­ри­ші за­хи­ща­ли моє пра­во на ща­стя, те­пер я маю за­хи­сти­ти їхнє. Від­да­ти борг. Не кра­ї­ні — лю­дям ці­єї кра­ї­ни...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.