До­зволь­те че­рез «День» при­ві­та­ти Лі­ну Ва­си­лів­ну КО­СТЕН­КО

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Сві­тла­на МИХАЛЮК

До­бро­го дня, до­ро­гі дру­зі, ко­ле­ги і одно­дум­ці — ко­ле­ктив ре­да­кції улю­бле­ної га­зе­ти «День». До­зволь­те че­рез ва­шу га­зе­ту пе­ре­да­ти щи­рі ві­та­н­ня та най­кра­щі по­ба­жа­н­ня здо­ров’я, до­бра, лю­бо­ві та довголіття гли­бо­ко­ша­нов­ній Лі­ні Ва­си­лів­ні Ко­стен­ко з нагоди її уро­дин.

Лі­на Ва­си­лів­на на­ле­жить до тих по­е­тів, яким в си­лу сво­єї під­ви­ще­ної ем­па­тії вла­сти­во від­чу­ва­ти та від­тво­рю­ва­ти у Сло­ві роз­ма­ї­т­тя обра­зів і сен­сів, які жив­ля­ться не ли­ше ми­ну­лим та сьо­го­де­н­ням, а й при­йде­шнім.

Вар­то ска­за­ти, що ра­зом із ба­га­тьма ша­ну­валь­ни­ка­ми та­лан­ту Лі­ни Ва­си­лів­ни са­ме «Дню», зав­дя­ки йо­го анон­сам, зав­дя­чую за мо­жли­вість жи­вої зу­стрі­чі з По­е­зі­єю і По­е­том у гру­дні 2009 ро­ку в Укра­їн­сько­му до­мі, яка бу­ла при­свя­че­на пе­ре­ви­дан­ню «Бе­ре­сте­чка».

Пам’ятаю, то­ді ре­фре­ном цьо­го свя­та укра­їн­ської куль­ту­ри в Укра­ї­ні, яке ві­дбу­ва­ло­ся на фо­ні її ціл­ко­ви­тої за­гна­но­сті в ін­фор­ма­цій­не «гет­то» ста­ра­н­ня­ми «дядь­ків отє­че­ства чу­жо­го», ста­ли ряд­ки, яки­ми за­кін­чу­є­ться ро­ман «Бе­ре­сте­чко» — «Не­має ча­су на по­раз­ку».

Вхо­пи­ла­ся за ці ряд­ки, як за своє­рі­дне ря­тів­не ко­ло, яке не до­зво­ли­ло ме­ні ско­ти­ти­ся в мо­рок апа­тії і зне­ві­ри в ча­си прав­лі­н­ня «зо­ло­то­го ба­то­на» та йо­го «сви­ти».

По­тім був 2011 рік, який осо­би­сто для ме­не ми­нув під зна­ком ро­ма­ну Лі­ни Ко­стен­ко «За­пи­ски укра­їн­сько­го са­ма­шед­шо­го» по­ряд з «Абе­ткою» но­бе­лів­сько­го ла­у­ре­а­та Че­сла­ва Мі­ло­ша (1911—2004).

Спра­ва в то­му, що ро­ман, на­пи­са­ний на по­ча­тку ХХІ сто­лі­т­тя, який за­кін­чу­є­ться сло­ва­ми «Лі­нію обо­ро­ни три­ма­ють жи­ві!», по­став ма­ні­фе­стом звіль­не­ної лю­ди­ни, що не ви­знає сва­ві­л­ля, ко­ре­ні яко­го тя­гну­ться з сто­лі­т­тя ХХ, зокре­ма бру­таль­ної со­вє­ти­за­ції, з про­те­стом про­ти якої — есе «По­не­во­ле­ний ро­зум» — ви­сту­пив Че­слав Мі­лош ще 1953 ро­ку.

Тро­хи пі­зні­ше, зно­ву ж та­ки дя­ку­ю­чи про­сві­тни­цьким про­е­ктам «Дня», ме­ні до рук по­тра­пи­ла бли­ску­ча пу­блі­ци­сти­ка Лі­ни Ко­стен­ко. Осо­бли­ве вра­же­н­ня на ме­не спра­ви­ла ле­кція «Гу­ма­ні­тар­на ау­ра на­ції, або Де­фект го­лов­но­го дзер­ка­ла», про­чи­та­на Лі­ною Ва­си­лів­ною в Ки­є­во-Могилянській ака­де­мії 1 ве­ре­сня 1999 р., зокре­ма її ви­зна­че­н­ня де­мо­кра­тії. До­зво­лю со­бі про­ци­ту­ва­ти: «Де­мо­кра­тія тим і до­бра, що при де­мо­кра­тії не дер­жа­ва руй­нує лю­ди­ну, а лю­ди­на бу­дує дер­жа­ву. І са­му се­бе, і своє гі­дне жи­т­тя, і гу­ма­ні­тар­ну ау­ру на­ції».

Як ва­жли­во всім нам за­раз по­чу­ти, усві­до­ми­ти і вті­лю­ва­ти в жи­т­тя ці му­дрі сло­ва По­е­та та Гро­ма­дя­ни­на — Лі­ни Ва­си­лів­ни Ко­стен­ко.

На­сам­кі­нець по­здо­ров­ляю Лі­ну Ва­си­лів­ну, її ро­ди­ну і всю Укра­ї­ну з тим, що во­на у нас є.

З по­ва­гою та лю­бов’ю

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.