Ці­ле жи­т­тя в енер­ге­ти­ці

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Пам’яті­Оле­ксан­дра То­дій­чу­ка

Оле­ксандр То­дій­чук ви­вчав і пра­цю­вав все своє жи­т­тя в сфе­рі енер­ге­ти­ки, най­ва­жли­ві­ше — еко­но­мі­чне і че­рез енер­ге­ти­чну за­ле­жність від­Ро­сії по­лі­ти­чне пи­та­н­ня не­за­ле­жної Укра­ї­ни.

В Ра­дян­сько­му Со­ю­зі ці­ни на на­фту і газ бу­ли над­зви­чай­но низь­кі, ма­буть ниж­чі за їхню со­бі­вар­тість. Че­рез це Укра­ї­на в спад­щи­ну від Ра­дян­сько­го Со­ю­зу за­ли­ши­лась ду­же енер­го­єм­ною: її ін­фра­стру­кту­ра, про­ми­сло­вість, жи­тло­вий се­ктор. Це зму­си­ло Укра­ї­ну ім­пор­ту­ва­ти ве­ли­че­зний об­сяг га­зу за на­дмір­но ви­со­кі ці­ни. Тре­ба до­да­ти, що низь­кі та­ри­фи за транс­пор­ту­ва­н­ня ро­сій­сько­го га­зу до єв­ро­пей­ських кра­їн не на­ба­га­то змен­шу­ва­ли фі­нан­со­вий тя­гар ім­пор­ту га­зу. Се­ре­дне­га­тив­них ре­зуль­та­тів ви­ще зга­да­ної си­ту­а­ції бу­ла й за­ли­ша­є­ться до­сить низь­ка кон­ку­рен­то­спро­мо­жність на­шої еко­но­мі­ки.

Чи це вже та­ка до­ля Укра­ї­ни, чи мо­жна бу­ло по­збу­ти­ся цих еко­но­мі­чних, а то­му й по­лі­ти­чних, « лан­цю­гів » ? Мо­жли­вість бу­ла. В 1993 ро­ці на­фто­га­зо­ва ком­па­нія « British Petroleum » , ви­вчив­ши ува­жно гео­ло­гію Укра­ї­ни, зро­би­ла про­по­зи­цію ін­ве­сту­ва­ти в на­шу кра­ї­ну 15 млрдд ола­рів і про­ду­ку­ва­ти що­рі­чно 20 млрд­ку­бо­ме­трів га­зу, са­ме та­ку кіль­кість, яку вже Укра­ї­на ви­до­бу­ва­ла. Про­по­зи­ція бу­ла над­зви­чай­но ці­ка­ва, ко­ристь з то­го мо­гла бу­ти над­зви­чай­но ве­ли­ка. Що­би про­ект ре­а­лі­зу­ва­ти, по­трі­бен був ма­лий за­кон про роз­по­діл про­ду­кції, так зва­ний « Production Sharing Agreement». Та­кий за­кон існує в усіх кра­ї­нах, які про­ду­ку­ють на­фту чи газ і в яких за­зви­чай пра­цю­ють між­на­ро­дні на­фто­га­зо­ві ком­па­нії. Це бу­ло іта­лій­ське га­зо­на­фто­ве під­при­єм­ство « Ente Nazionale Idrocarburi » , яке ба­га­то де­ся­ти­літь то­му за­про­по­ну­ва­ли та­кий за­кон-до­го­вір. Кон­кре­тно цей за­кон пе­ред­ба­чає те, яку ча­сти­ну га­зу чи на­фти, яку про­ду­кує іно­зем­на ком­па­нія, во­на пе­ре­дає дер­жа­ві, а скіль­ки за­ли­шає для се­бе, екс­пор­тує, ра­фі­нує, ін­ше. Цей роз­по­діл є нор­маль­но в та­ких рам­ках: 50 на 50 або 45 на 55 д ля ком­па­нії і кра­ї­ни або про­ти­ле­жно.

Я про цю про­по­зи­цію був ду­же до­бре по­ін­фор­мо­ва­ний, бо го­ло­ва «British Petroleum» був ви­пу­скни­ком спе­ці­аль­но­го се­мі­на­ру з енер­ге­ти­ки Між­на­ро­дно­го ін­сти­ту­ту ме­не­джмен­ту в Же­не­ві, яко­го я був ди­ре­кто­ром. В той час я був ра­дни­ком не тіль­ки Пре­зи­ден­та, але і го­ло­ви Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни. Пред­став­ник ком­па­нії « British Petroleum» в Укра­ї­ні хо­див рі­зни­ми ко­ри­до­ра­ми два ро­ки, че­кав на прийня­т­тя зга­да­но­го за­ко­ну Вер­хов­ною Ра­дою. Я про­по­ну­вав го­ло­ві Вер­хов­ної Ра­ди за­по­зи­чи­ти зга­да­ний за­кон від будь- якої кра­ї­ни, в якій роз­по­діл є на ко­ристь дер­жа­ви.

Що ста­ло­ся? Ні­чо­го. Го­ло­ва Вер­хов­ної Ра­ди, а мо­же, й пре­зи­дія чи від­по­від­ний ко­мі­тет вва­жа­ли, що Укра­ї­на не по­вин­на за­по­зи­чу­ва­ти жо­дних за­ко­нів від­буд ь-якої кра­ї­ни, що ми по­вин­ні бу­ли і мо­гли тво­ри­ти свої вла­сні за­ко­ни. « British Petroleum» ви­рі­ши­ли пі­ти до Ро­сії, по­про­бу­ва­ти своє ща­стя в тій кра­ї­ні. Як до­бре зна­є­мо — їм там не аж так до­бре по­ве­зло. Як­би ми то­ді прийня­ли за­кон і «British Petroleum» зро­би­ли зга­да­ну ін­ве­сти­цію, пі­сля 3-х ро­ків ми ви­до­бу­ва­ли б 20 млрд. ку­бо­ме­трів га­зу і при цьо­му рі­зни­ми спосо­ба­ми змен­шу­ва­ли енер­го­єм­ність укра­їн­ської еко­но­мі­ки, то не бу­ло б по­тре­би ім­пор­ту­ва­ти ро­сій­ський газ. Ро­сія то­ді бу­ла би за­ле­жна від­Укра­ї­ни, для транс­пор­ту­ва­н­ня ро­сій­сько­го га­зу до Єв­ро­пи. Ми мо­гли б вста­но­ви­ти на­ле­жні та­ри­фи за транс­порт га­зу. Ро­сія не ма­ла б жо­дно­го ні еко­но­мі­чно­го, ні по­лі­ти­чно­го ва­же­ля впли­ву на Укра­ї­ну.

Оле­ксандр То­дій­чук ви­ко­ну­вав свою мі­сію в рі­зні спосо­би і ро­бив все, що бу­ло мо­жли­во, щоб змен­ши­ти цю жа­хли­ву енер­ге­ти­чну за­ле­жність від­Ро­сії. Він був пре­зи­ден­том «Укр­транс­на­фти», опі­сля про­фе­со­ром енер­ге­ти­ки в Бі­знес- шко­лі МІМ-Київ зав­дя­ки спе­ці­аль­но­му фон­ду, який я ді­став від го­ло­ви швед­ської на­фто­га­зо­вої ком­па­нії Lundin Petroleum. Пі­сля ро­ку з цим фон­дом То­дій­чук ство­рив і став ди­ре­кто­ром Між­на­ро­дно­го енер­ге­ти­чно­го цен­тру ім. І.Люн­ді­на, ство­рив і був пре­зи­ден­том Ки­їв­сько­го між­на­ро­дно­го енер­ге­ти­чно­го клу­бу Q-Club. Центр і клуб пра­цю­ють пі­де­гід ою Бла­го­дій­но­го фон­ду Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на. Остан­ній рік То­дій­чук пра­цю­вав за­сту­пни­ком го­ло­ви прав­лі­н­ня «На­фто­га­зу» Укра­ї­ни, бо хо­тів по­дба­ти про те, щоб Укра­ї­на бо­дай на цю зи­му бу­ла за­без­пе­че­на га­зом.

Це бу­ла лю­ди­на че­сна, спра­ве­дли­ва, пра­цьо­ви­та, ком­пе­тен­тна. Він був фа­хів­цем сві­то­во­го рів­ня, щи­рим па­трі­о­том, жит­тє­ра­ді­сною людиною з чу­до­вим по­чу­т­тям гу­мо­ру. Він лю­бив свою рі­дню, лю­дей, кра­ї­ну, при­ро­ду, жи­т­тя. Як ко­ле­га, в пра­ці він був не по­рів­няль­ний в ори­гі­наль­них за­ду­мах і в сти­лі пра­ці. Йо­го смерть — це ду­же бо­лю­ча втра­та для рі­дних, зна­йо­мих, для Укра­ї­ни. Ду­маю, що не при­хо­ди­ти­ме не­бе­сну лю­стра­цію, бо йо­го ру­ки, сер­це, со­вість бу­ли чи­сті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.