«Я ви­ру­ши­ла до вас, щоб на вла­сні очі по­ба­чи­ти істо­рію...»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Оле­ксій КОСТЮЧЕНКО, Острог

Ві­до­ма ро­сій­ська фо­то­ко­ре­спон­ден­тка Ві­кто­рія Ів­лє­ва роз­по­ві­ла сту­ден­там Острозь­кої ака­де­мії про тру­дно­щі­ро­бо­ти в зо­ні­АТО

ким жур­на­лі­стом у Ру­ан­ді під час ге­но­ци­ду. Ба­га­то ро­ків пра­цю­ва­ла в «Но­вій га­зе­ті», її ро­бо­ти ви­хо­ди­ли в жур­на­лі «Ого­нек», «Мо­сков­ских но­во­стях», ні­ме­цько­му Spiegel, фран­цузь­ко­му Figaro, ан­глій­сько­му Guardian, аме­ри­кан­сько­му The New York Times та ін­ших ви­да­н­нях. Ві­кто­рію Ів­лє­ву удо­сто­є­но пре­мії Спіл­ки жур­на­лі­стів Ро­сії (2007) і ні­ме­цької пре­мії іме­ні Гер­да Бу­це­рі­у­са (2008).

За­раз Ві­кто­рія Ів­лє­ва — во­лон­тер у зо­ні АТО, до­по­ма­гає лю­дям по­ки­ну­ти оку­по­ва­ні те­ри­то­рії. Ре­во­лю­ція на Май­да­ні, ане­ксія Кри­му і вій­на на схо­ді Укра­ї­ни зму­си­ли жур­на­ліс­тку змі­ни­ти зви­чний по­ря­док жи­т­тя. «Я зро­зумі­ла, що му­шу яки­мось чи­ном бра­ти участь в істо­ри­чних по­ді­ях, які від­бу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні. Я ви­ру­ши­ла до вас, щоб на вла­сні очі по­ба­чи­ти істо­рію, яка тво­ри­ться. Бу­ти на цій вій­ні про­стим спо­сте­рі­га­чем, жур­на­лі­стом, який ли­ше опи­сує по­дії і не на­ма­га­є­ться якось впли­ну­ти на їхній пе­ре­біг, я не змо­гла. То­му ста­ла до­по­ма­га­ти мі­сце­вим жи­те­лям. По­вер­та­ю­чись до Мо­скви, зби­ра­ла гро­ші на гу­ма­ні­тар­ну до­по­мо­гу, при­во­зи­ла її са­ма і роз­да­ва­ла ну­жден­ним. Я го­во­ри­ла з лю­дьми і за­пи­су­ва­ла їхні істо­рії», — роз­по­від­ає Ві­кто­рія Ів­лє­ва.

Вра­же­н­ня від­пе­ре­бу­ва­н­ня в Укра­ї­ні па­ні Ві­кто­рія вмі­сти­ла у книж­ці « Ман­дрів­ка, или Пу­те­ше­ствие фейс­бу­чно­го чер­вя по Украи­не», що ви­йшла в ки­їв­сько­му ви­дав­ни­цтві « Дух і лі­те­ра » у гру­дні ми­ну­ло­го ро­ку. У книж­ці йде­ться про шту­чно роз’ єд­на­ну кра­ї­ну, про лю­дей, які на­ма­га­ю­ться по­ясни­ти со­бі і ав­то­ру, що з ни­ми від­бу­ва­є­ться. За сло­ва­ми Зої Свє­то­вої, ав­то­ра « Открытой Рос­сии», роз­по­віді у книж­ці сум­ні, ве­се­лі, тра­гі­чні та про­ни­зли­ві. Це по­гляд не­бай­ду­жої лю­ди­ни, лю­ди­ни, якій со­ром­но, що йде вій­на, в якій бе­ре участь Ро­сія. І не тіль­ки ба­жа­н­ня роз­по­ві­сти про цю вій­ну, але й ба­жа­н­ня зу­пи­ни­ти її зму­си­ло Ві­кто­рію Ів­лє­ву взя­ти­ся за пе­ро і зно­ву та зно­ву по­вер­та­ти­ся в Укра­ї­ну, щоб роз­по­від­а­ти про люд­ські тра­ге­дії. І до­по­ма­га­ти тим, ко­му ні­хто, крім неї, не міг до­по­мог­ти.

«Я не слід­кую за ро­сій­ською жур­на­лі­сти­кою, бо дав­но знаю, хто пра­вий, а хто вин­ний. Вар­то пам’ята­ти, що у сьо­го­дні­шніх умо­вах до будь-яко­го сло­ва мо­жна до­ста­ви­ти час­тку «не», то­му до­во­ди­ться до­бре обду­му­ва­ти все на­пи­са­не. Те, що ни­ні від­бу­ва­є­ться в ро­сій­ській жур­на­лі­сти­ці — це ви­тя­гу­ва­н­ня усьо­го тва­рин­но­го, що є в лю­дях, на по­верх­ню», — за­ува­жи­ла Ві­кто­рія Ів­лє­ва.

Та­кож жур­на­ліс­тка на­го­ло­си­ла на ва­жли­во­сті бу­ти на рів­ні з ін­ши­ми, адже ми всі — жи­те­лі пла­не­ти Зем­ля: «Вну­трі­шнє від­чу­т­тя рів­но­сті — го­лов­не у жур­на­лі­сти­ці. За цим прин­ци­пом бри­тан­ська ко­ро­ле­ва ма­ло чим від­рі­зня­є­ться від­бед уї­на в пу­сте­лі. Ко­жне люд­ське жи­т­тя — без­цін­не».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.