Під фі­ло­соф­ським скле­пі­н­ням

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Ви­яви­ло­ся, тут жи­ве фі­ло­соф і за осві­тою, і мен­таль­но Ко­стян­тин Ма­лє­єв. З ча­сів во­ло­ді­н­ня йо­го пра­ді­дом Ма­кси­мом Не­ча­є­вим пря­ни­ко­вою лав­кою на Кон­тра­кто­вій пло­щі і цим бу­дин­ком тут на­ро­ди­ли­ся і дід па­на Ко­стян­ти­на, ма­ти, він сам, йо­го син. «Усе­ре­ди­ні схо­жий на се­ре­дньо­ві­чній па­лац бу­ди­нок завжди обжи­вав­ся чле­на­ми на­шої сім’ї», — по­чу­ла від го­спо­да­ря. Ска­за­ти, що він ко­ле­кціо­нер, зна­чить, не­ви­ба­чно зву­зи­ти рі­вень бу­т­тя, устрою сім’ї, яка ні­ко­ли не жи­ла в чу­жих де­ко­ра­ці­ях ви­пад­ко­вих пре­дме­тів. Все, що ди­вує, — це з по­бу­ту пред­ків, від ку­пців до дво­рян, ко­жен пре­дмет з істо­рі­єю. Раз у раз чую: цей сол­дат­ський чай­ник дід при­віз з ро­сій­сько­я­пон­ської вій­ни, на фо­то­гра­фі­ях — троє з мо­їх пра­ді­дів, ось — чо­ти­ри пра­ба­бу­сі, по­руч — ба­тько, який, за­фар­бу­вав­ши хлор­кою вій­сько­ві та­бір­ні но­ме­ри, за­про­сив ма­му на по­ба­че­н­ня, а ось се­стра ба­бу­сі, яка ви­ку­пи­ла за зо­ло­ту ка­блу­чку 1941 ро­ку в Бо­яр­ці в таборі для військовополонених дядь­ка Гри­шу. Вже п’яте по­ко­лі­н­ня ме­шкає тут, і всі тре­пе­тно бе­ре­жуть своє ми­ну­ле. Ро­з­гля­да­ю­чи де­рев’яні схо­ди, яким вже 150 ро­ків, ро­зу­мію — скіль­ки ді­тей про­бі­гло ни­ми вго­ру-вниз, а їх же бу­ло 15. Від­чу­ла — до чо­го ж без­цін­на, ва­го­ма щи­ра спад­ко­єм­ність усіх по­ко­лінь ро­ди­ни, яку не по­ща­ди­ли біль­шо­ви­ки, роз­стрі­ляв­ши трьох осіб, за ча­сів го­ло­до­мо­ру тут пред­ки па­на Ко­стян­ти­на ря­ту­ва­ли 40 лю­дей від смер­ті. Збе­ріг­ся на­віть порт­рет ко­лись по­пу­ляр­но­го акто­ра, до яко­го при­рев­ну­вав свою дру­жи­ну мо­ло­дий чо­ло­вік — один із ро­ди­чів. Ті­тка пе­ре­пи­са­ла той від­чай­ду­шний текст на зво­ро­ті фото, і хоч за­раз на­чеб­то мо­жна до­зво­ли­ти со­бі й по­смі­хну­ти­ся по­чу­т­тям да­ле­ким — та на­ві­що. Ко­ха­н­ня не вар­то при­ни­жу­ва­ти і че­рез ро­ки. Це історія ро­ди­ни, яка без жо­дно­го зай­во­го па­фо­су і пра­гне­н­ня пу­блі­чно­сті, під­три­му­ю­чи атмо­сфе­ру жи­во­го люд­сько­го те­пла, знає: все ва­жли­во з то­го, що бу­ло, що бо­лі­ло і ра­ду­ва­ло. Та­ка фі­ло­со­фія п’яти по­ко­лінь — від пра­ді­да Ма­кси­ма до Ан­то­на Ма­лє­є­ва — си­на го­спо­да­ря, а фа­кта­жу стіль­ки, що ле­две не по­то­ну­ла в ньо­му. Ще є що до­да­ти в на­сту­пних пі­кан­тних за­двір­ках.

Зу­стрі­не­мо­ся там, за по­во­ро­том.

ПО­ДІЛ. КОНТРАКТОВА, 7. ТА­КИЙ ВИ­ГЛЯД МАЄ БУ­ДИ­НО­ЧОК СЬО­ГО­ДНІ КУ­ПЕЦЬ МА­КСИМ НЕ­ЧА­ЄВ ПРИ­ДБАВ ЦЕЙ БУ­ДИ­НОК 1891 РО­КУ

ТІ СА­МІ СХО­ДИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.