...Те­пер це — «АНТИУКРАЇНА»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - «царь ска­зал ан­ти­христ по­се­лил­ся там где ро­дни­ки зо­вут кри­ни­цей и Го­сподь за то обрек по­то­пу все что за­па­днее ко­но­то­па го­ры, ча­щи, ре­ки и рав­ни­ны та стра­на вче­ра зва­лась рос­сия а те­перь то ан­ти­украи­на прав­ды нет оста­лась толь­ко си­ла» Дми­тро ШУШАРІН, істо

Від­вер­тість Пу­ті­на у філь­мі про за­хват Кри­му, який, як лег­ко й швид­ко з’ясу­ва­ло­ся, був зро­бле­ний за ле­ка­ла­ми геб­бель­сів­ської про­ду­кції про ана­ло­гі­чні за­хва­ти, ба­га­тьох вра­зи­ла. І на­віть ста­ла під­ста­вою для звер­не­н­ня до Га­а­ги, ку­ди, зві­сно, Пу­ті­на ні­хто не по­ве­зе, — в Єв­ро­пі й США не зна­ють, як йо­му до­го­ди­ти. По­тім від­був­ся сто­ти­ся­чний мі­тинг у Мо­скві. Бу­де й ін­ше.

І все це ви­ма­гає аде­ква­тної оцін­ки за аде­ква­тни­ми кри­те­рі­я­ми. По­ки цьо­го не спо­сте­рі­га­є­ться. Без­ліч лю­дей на рі­зні ла­ди ко­мен­ту­ють і ви­ступ Пу­ті­на, і ви­слов­лю­ва­н­ня хо­лу­їв рі­зно­го ран­гу, від­лов­лю­ю­чи там ні­се­ні­тни­ці й про­ти­річ­чя. І дій­сно, ба­га­то що на­га­дує ту­нель з Бом­бея до Лон­до­на, який фі­гу­рує в «По­ка­ян­ні» Абу­ла­дзе. Ось так швид­ко й без зу­силь ви­кри­валь­ний фільм став про­ві­сни­цьким.

Бі­да в то­му, що те, що від­бу­ва­є­ться в Ро­сії та її дії у дов­ко­ли­шньо­му сві­ті про­дов­жу­ють оці­ню­ва­ти й ана­лі­зу­ва­ти за кри­те­рі­я­ми то­го сві­ту, яко­му во­на се­бе про­ти­став­ляє. До­хо­дить до смі­шно­го: ціл­ком на­чеб­то ро­зум­ні лю­ди в са­мій Ро­сії сер­йо­зно мір­ку­ють про стра­те­гію й та­кти­ку опо­зи­ції на май­бу­тніх ви­бо­рах, хо­ча дав­но вже не­має ні опо­зи­ції ні виборів — ли­ше імі­та­ція то­го й ін­шо­го. Що ж до зов­ні­шньо­го сві­ту, то він по­про­сту про­га­вив про­це­си, що йшли в Ро­сії остан­ні­ми ро­ка­ми. І аб­со­лю­тно не хо­че мі­ня­ти зви­чний спо­сіб жи­т­тя, що не­ми­ну­че ви­хо­дить з ви­зна­н­ня змін.

Остан­ні­ми ро­ка­ми на За­хо­ді ско­ро­чу­ва­ли­ся ви­тра­ти на до­слі­дже­н­ня Ро­сії, це за­че­пи­ло на­віть лі­те­ра­ту­ро­знав­ство. Якщо при­ди­ви­ти­ся, в по­лі­ти­чних екс­пер­тах хо­дять ті лю­ди, які чи­сли­ли­ся у ве­те­ра­нах ра­дя­но­знав­ства вже трид­цять ро­ків то­му. Що ко­жен з них ска­же, ві­до­мо за­зда­ле­гідь, як і те, хто пі­дго­до­ва­ний крем­лем, а хто від­дає пе­ре­ва­гу че­сній бі­дно­сті. Хо­ро­ша лю­ди­на — ко­ли­шній по­сол США в Ро­сії Ма­кфол, обі­зна­ний і ро­зум­ний. Але аб­со­лю­тно не­аде­ква­тний — йо­го пе­ре­за­ван­та­же­н­ня ро­сій­сько-аме­ри­кан­ських від­но­син обер­ну­ло­ся тим, що пре­зи­дент Оба­ма тан­цює ко­за­чка пе­ред Пу­ті­ним. Рік то­му я був на­їв­ним: при­пу­скав, що за­хват Кри­му по­діє на аме­ри­кан­ський істе­блі­шмент, як ко­лись по­ді­яв Перл-Хар­бор, — зруй­нує ізо­ля­ціо­ніст­ські ілюзії. Ні­чо­го по­ді­бно­го не ста­ло­ся.

Що ж то­ді го­во­ри­ти про єв­ро­пей­ців, які ути­хо­ми­рю­ють кремль і вда­ють, що не чу­ють го­пни­цьких хва­сто­щів Пу­ті­на. І які не на­да­ють зна­че­н­ня тій кар­ти­ні сві­ту, яка ви­зна­чає йо­го по­лі­ти­ку й на- строї ро­сій­сько­го су­спіль­ства. Адже всі ці на­чеб­то смі­шні роз­по­віді про по­тя­ги­вбив­ці, що їха­ли до Кри­му рік то­му, про аме­ри­кан­ський де­сант, про пе­ре­во­рот у Ки­є­ві, ор­га­ні­зо­ва­ний Ва­шинг­то­ном, — це сер­йо­зно. Ось так ба­чать світ лю­бі ро­сі­я­ни, аб­со­лю­тна їх біль­шість.

На­ма­га­ти­ся впли­ну­ти на це без­глу­здо. Це тре­ба про­сто ма­ти на ува­зі. І ди­ви­ти­ся хо­ча б час від ча­су ро­сій­ські ін­фор­ма­цій­ні про­гра­ми, се­рі­а­ли й філь­ми, по­ді­бні до крим­сько­го. Про­шу ви­ба­че­н­ня за ав­то­ци­та­ту, але я по­вто­рю свій опис ни­ні­шньої си­ту­а­ції, зро­бле­ний не в жан­рі га­зе­тної за­мі­тки:

Зро­зумі­ло, це ще й Ан­ти­а­ме­ри­ка, але Аля­ску з Ка­лі­фор­ні­єю ві­ді­бра­ти — ру­ки за­ко­ро­ткі. Але те, що в ро­сій­ській кар­ти­ні при­су­тня ре­аль­на мо­жли­вість на­па­ду США на Ро­сію, факт.

Але ж є ще на­чеб­то чи то 14, чи то 16 від­со­тків роз­су­дли­вих лю­дей. Чи ні? Є, але во­ни не на ін­шій пла­не­ті жи­вуть. Став­ши пі­сля вбив­ства Бо­ри­са Нєм­цо­ва одно­о­сі­бним лі­де­ром ні­би опо­зи­ції, Оле­ксій На­валь­ний за­плу­тав­ся у вла­сних фор­му­лю­ва­н­нях про те, чи вар­то США да­ва­ти зброю Укра­ї­ні. На­пев­но, йо­го вір­ні по­слі­дов­ни­ки — а се­ред них лі­де­ри гро­мад­ської дум­ки — ви­прав­да­ють і цю за­яву, як ви­пра­вда­ли йо­го кримнаш.

На­валь­ний про­дов­жує від­во­лі­ка­ти від най­го­лов­ні­шо­го — від вій­ни, про­по­ну­ю­чи рі­зні спосо­би усу­не­н­ня чи­нов­ни­ків-ко­ру­пціо­не­рів. Ко­ли я про це го­во­рю, ме­ні за­пе­ре­чу­ють: мо­жли­во за­йма­ти­ся і одним, і дру­гим.

Ні, не ви­йде, то­му що бу­ти про­ти вій­ни — бу­ти про­ти си­сте­ми, а бо­ро­ти­ся за очи­ще­н­ня від ко­ру­пціо­не­рів — бу­ти її ча­сти­ною й бо­ро­ти­ся за її по­лі­пше­н­ня. Чим і за­йма­є­ться вся так зва­на опо­зи­ція в Ро­сії. Про­гре­сив­на гро­мад­ськість і ін­ша ро­сій­ська ін­те­лі­ген­ція на­віть і не по­мі­ти­ла, як бо­роть­ба за прин­ци­пи й цін­но­сті бу­ла за­мі­не­на по­стій­ним па­плю­же­н­ням пев­ної кіль­ко­сті лю­дей у вла­ді, аж до під­гля­да­н­ня в зам­ко­ву щі­ли­ну й під­ра­хун­ку гро­шей у чу­жих ки­ше­нях. Адже це ла­кей­ське за­ня­т­тя, за­хо­пле­н­ня ни­цих хо­лу­їв. І вби­тий Нєм­цов чи­ма­ло зро­бив для ці­єї під­мі­ни.

Це на по­верх­ні. А є ще гли­бо­кі ша­ри ма­со­вої сві­до­мо­сті, в яких жи­ві ра­дян­ські сте­ре­о­ти­пи. Ось ціл­ком при­стой­на лю­ди­на Юлій Кім ви­га­дав і на­пи­сав пі­сню, в якій вра­жа­є­ться то­му, що Ро­сія во­ює з Укра­ї­ною. У ро­сій­ській буденній сві­до­мо­сті це ні­як не мо­жли­во. Там не­має мі­сця то­му, що те­пер, як ме­ні зда­є­ться, вель­ми істо­тно для укра­їн­ської іден­ти­чно­сті, — істо­рії бо­роть­би з ро­сій­ською екс­пан­сі­єю. Мо­жли­во, не вар­то хо­ди­ти да­ле­ко, зга­ду­ва­ти ска­су­ва­н­ня Сі­чі, до­лю Шевченка й пра­гне­н­ня са­мо­дер­жав­ства та слов’яно­фі­лів за­мі­ни­ти укра­їн­ське ма­ло­ро­сій­ським. Але хоч «Бі­лу гвар­дію» той же Кім чи­тав? Я вже не ка­жу про ре­пре­сії двад­ця­тих ро­ків, Голодомор, але про вій­ну, що йшла в Укра­ї­ні до се­ре­ди­ни п’ят­де­ся­тих, він чув? Про вбив­ства Бан­де­ри й ін­ших лі­де­рів опо­ру, що сто­ять в одно­му ря­ду з вбив­ством Ли­тви­нен­ка, він знає?

Знав би, не вра­жав­ся б то­му, що від­бу­ва­є­ться. Тре­ба ди­ву­ва­ти­ся то­му, як дов­го вда­ва­ло­ся утри­му­ва­ти від­но­сний спо­кій між се­ре­ди­ною п’ят­де­ся­тих і се­ре­ди­ною во­сьми­де­ся­тих, при­гні­чу­ю­чи будь-яку укра­їн­ську са­мо­бу­тність, сві­до­мо про­він­ці­а­лі­зу­ю­чи укра­їн­ську куль­ту­ру й ство­рю­ю­чи образ ма­ло­ро­са­не­до­ро­сі­я­ни­на.

Са­ме цей образ і ле­жить в осно­ві кон­це­пції єди­но­го укра­їн­сько-ро­сій­сько­го на­ро­ду, що ви­зна­чає по­лі­ти­ку крем­ля. Оха­ти теж не тре­ба. Ось так во­ни ба­чать світ, і це слід ма­ти на ува­зі.

Не вар­то та­кож зну­ща­ти­ся з то­го, як ор­га­ні­зу­ю­ться й про­во­дя­ться крем­лів­ські мі­тин­ги. Мов­ляв, по­про­ща­ти­ся з Нєм­цо­вим до­бро­віль­но при­йшло п’ят­де­сят ти­сяч, а кремль за роз­на­ряд­кою й за гро­ші зі­брав сто ти­сяч. І всі во­ни зов­сім не «на за­клик пар­тії, за ве­лі­н­ням сер­ця».

А за ве­лі­н­ням сер­ця й не тре­ба. На на­строї на­се­ле­н­ня вла­ді плю­ва­ти. Ва­жли­ве ін­ше: про­де­мон­стру­ва­ти ор­га­ні­за­цій­ну по­ту­жність апа­ра­тної машини, зда­тної мо­бі­лі­зу­ва­ти без­ліч лю­дей, не­за­ле­жно від їхніх на­стро­їв і пе­ре­ко­нань. Як­би ста­ло ві­до­мо, що на Ва­си­льєв­ський спуск зі­гна­ні ви­клю­чно противники за­хва­ту Кри­му, вла­да бу­ла б ща­сли­ва.

Біль­ше то­го, як я вже ба­га­то раз ка­зав, один раз зі­гна­ні ста­ють най­вір­ні­ши­ми со­ю­зни­ка­ми вла­ди. Ство­рю­є­ться со­юз при­ни­же­них, що не ба­жа­ють ви­зна­ва­ти сво­го при­ни­же­н­ня. Те­пер для цих лю­дей смер­тний во­рог будь-хто, хто на­ва­жу­є­ться чи­ни­ти опір, хто уни­кає за­галь­ної до­лі на­віть ціною сво­бо­ди й жи­т­тя. А вла­да — рі­дна, як те­ро­рист для за­ру­чни­ка, тю­рем­ник для зе­ка, слід­чий для то­го, ко­го він ка­тує. Опи­са­но міль­йон ра­зів і стіль­ки ж ра­зів бу­ва­ло.

А вже про те, що по­гір­ше­н­ня еко­но­мі­чної си­ту­а­ції ро­бить ре­жи­ми, по­ді­бні до ро­сій­сько­го, агре­сив­ні­ши­ми й на­ха­бні­ши­ми, ска­за­но вже ба­га­тьма. Але ще біль­ше лю­дей про­дов­жу­ють роз­ра­хо­ву­ва­ти на те, що вну­трі­шні еко­но­мі­чні про­бле­ми від­во­лі­чуть кремль від зов­ні­шньої екс­пан­сії.

Огляд то­го, що від­бу­ва­є­ться в Ро­сії, мо­жна про­дов­жу­ва­ти дов­го. Ва­жли­во зро­зу­мі­ти одне: тут те­пер ін­ше, що від­рі­зня­є­ться від то­го, що є у нав­ко­ли­шньо­му сві­ті. Ціл­ком до­сту­пне для ро­зу­мі­н­ня й опи­су, але за аде­ква­тної ме­то­ди­ки й ро­зу­мі­н­ня вну­трі­шньої ло­гі­ки пре­дме­ту, що ви­вча­є­ться.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

ФОТО РЕЙТЕР

МО­СКВА. 19 БЕ­РЕ­ЗНЯ 2015 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.