Бро­не­жи­лет одя­гнув тіль­ки пі­сля сво­їх бій­ців...

На­чаль­ник від­ді­ле­н­ня зв’яз­ку шта­бу 51-ї бри­га­ди Ві­ктор Хме­ле­цький за­ги­нув на Са­вур-Мо­ги­лі

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Ба­тьки Віктора, йо­го дру­жи­на та двоє ді­ток ме­шка­ють у вій­сько­во­му мі­сте­чку у Во­ло­ди­ми­рі­Во­лин­сько­му. Жи­т­тя не­ве­ли­ко­го — 40 ти­сяч на­се­ле­н­ня — мі­сте­чка зна­чною мі­рою сфо­ку­со­ва­не на ме­ха­ні­зо­ва­ній бри­га­ді, до­не­дав­на 51-й, а те­пер — 14-й. Че­рез до­ро­гу від бу­дин­ку ба­тьків — со­бор ве­ли­ко­му­че­ни­ка Юрія Пе­ре­мож­ця, у яко­му Віктора і від­спі­ву­ва­ли. Че­рез дім — вій­сько­ва ча­сти­на, в якій до ма­йо­ра до­слу­жив­ся ба­тько-тан­кіст і слу­жив син, бу­ди­нок, де ме­шка­ла сім’я Віктора.

У жит­ті Віктора Хме­ле­цько­го вже бу­ла одна вій­на, він слу­жив у спец­ба- таль­йо­ні ми­ро­твор­чих військ у Ко­со­во. Рі­дні, зві­сно, пе­ре­жи­ва­ли за ньо­го і то­ді, хо­ча та вій­на бу­ла так да­ле­ко від до­му. Але то­ді Ві­ктор ви­ко­ну­вав слу­жбо­ві обов’яз­ки офі­це­ра-зв’яз­ків­ця, а у зо­ні про­ве­де­н­ня АТО до­ве­ло­ся во­ю­ва­ти на са­мій пе­ре­до­вій. Во­лон­тер Ко­стян­тин Зін­ке­вич при­га­дує, що зв’яз­ків­ців 51-ї бри­га­ди, яки­ми ко­ман­ду­вав ма­йор Хме­ле­цький, до­ве­ло­ся ку­пу­ва­ти аму­ні­цію не як для шта­бі­стів, а як для де­сан­тни­ків, штур­мо­ви­ків. Во­ни, ка­же, не про­сто за­без­пе­чу­ва­ли на­дій­ний зв’язок, а й ре­аль­но во­ю­ва­ли. Во­лон­те­ри при­дба­ли йо­го бій­цям усе: від на­ко­лін­ни­ків до спе- ці­аль­них оку­ля­рів. Абро­не­жи­лет ма­йор одя­гнув ли­ше то­ді, ко­ли ни­ми бу­ли за­без­пе­че­ні усі йо­го під­ле­глі.

— Ми з ба­тьком бу­ли на­слу­ха­ні, що на­ші вій­сько­ві не ма­ють на­дій­них бро­не­жи­ле­тів. То­му за­про­по­ну­ва­ли си­но­ві: при­дба­є­мо то­бі та­кий, який най­на­дій­ні­ший. Але він за­пев­нив, що вже йо­го має, хо­ча на­справ­ді «бро­ні­ка» ще не мав, він завжди нас ща­див, як ба­тьків, так і ро­ди­ну, — ка­же ма­ма, Фе­о­до­сія Ми­ко­ла­їв­на Хме­ле­цька...

Про Віктора ба­га­то роз­ка­зу­ють дру­зі, ко­ле­ги, ко­ман­ди­ри. Во­лон­тер Ко­стян­тин Зін­ке­вич при­га­дує, які хо­ро­ші кон­та­кти мав з Ві­кто­ром, бо са­ме че­рез зв’яз­ків­ців і до­став­ля­ли по­сил­ки та пе­ре­да­чі вій­сько­вим 51-ї бри­га­ди. У слу­жбі зв’яз­ку не бу­ло ні пияків, ні де­мо­ра­лі­зо­ва­них осіб, не бу­ло кон­флі­ктів і не­по­ро­зу­мінь. Ко­ман­ди­ра по­ва­жа­ли і слу­ха­ли. Ко­ли­шній ко­ман­дир 51-ї бри­га­ди пол­ков­ник Во­ло­ди­мир Яцків слу­жив з ма­йо­ром Хме­ле­цьким у Ко­со­во. На­зи­ває йо­го офі­це­ром у най­кра­що­му ро­зу­мін­ні цьо­го сло­ва та «ду­шев­ним ке­рів­ни­ком». Мо­гли про Віктора ска­за­ти, що він — до­бряк, але, ка­же Яцків, емо­ції на слу­жбо­ві обов’яз­ки він не переносив, був від­мін­ним ко­ман­ди­ром. І в Ко­со­во, і на схо­ді Укра­ї­ни тур­бу­вав­ся, щоб не бу­ло не­о­бду­ма­них втрат се­ред під­ле­глих. І за­ги­нув сам, а бій­ців сво­їх вбе­ріг. Кіль­ка штур­мів бу­ло за Са­вур-Мо­ги­лу, і під час одно­го з бо­йо­вих рей­дів гру­па, в якій був і Ві­ктор, по­тра­пи­ла у за­са­ду... Він за­ги­нув як офі­цер, при ви­ко­нан­ні слу­жбо­вих обов’яз­ків.

Звіс­тка про за­ги­бель ма­йо­ра Хме­ле­цько­го при­йшла у Во­ло­ди­мир-Во­лин­ський у день, ко­ли пра­во­слав­на цер­ква вша­но­вує пам’ять кня­зя Во­ло­ди­ми­ра, ко­трий і Русь хре­стив. Це тра­ди­цій­но — День мі­ста, най­біль­ше йо­го свя­то. «Не мо­жу стри­ма­ти сліз, по­ві­до­ми­ли, що за­ги­нув Ві­тя Хме­ле­цький...» — на­пи­сав у со­ці­аль­ній ме­ре­жі Ко­стя Зін­ке­вич. Це по­ві­дом­ле­н­ня і про­чи­та­ла дру­жи­на ма­йо­ра На­та­лія...

У ти­ші, яку ін­ко­ли пе­ре­ри­ва­ють сльо­зи ма­те­рі, ми ди­ви­мо­ся ( ба­тьки — вже вко­тре!) ві­део­за­пис про вру­че­н­ня ор­де­на Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го, яким від­зна­чи­ла дер­жа­ва Віктора, йо­го ро­ди­ні. Го­во­ри­мо про те, що, вла­сне, все мо­гло бу­ти аб­со­лю­тно іна­кше. Адже ма­йор Хме­ле­цький пі­шов на фронт, не ма­ю­чи одні­єї нир­ки. Опе­ра­цію з при­во­ду важ­ко­го за­хво­рю­ва­н­ня він пе­ре­ніс у лю­то­му 2014 ро­ку. Ав­же 4 кві­тня від’ їхав, як ви­яви­ло­ся, на фронт... Хо­тів бо­ро­ни­ти дер­жа­ву, був ра­зом з усі­ма на пе­ре­до­вій. Він здо­був гар­ну осві­ту в ін­сти­ту­ті у Ки­є­ві, і одно­кур­сни­ки не один раз про­по­ну­ва­ли йо­му гар­ні мі­сця ци­віль­ної ро­бо­ти. Та ар­мію ки­да­ти не зби­рав­ся і не хо­тів. І са­ме йо­го дру­зі по на­вчан­ню за­без­пе­чи­ли бри­га­ді су­пу­тни­ко­вий зв’ язок, пе­ре­дав­ши з Ки­є­ва не­об­хі­дне обла­дна­н­ня. Він же був во­ї­ном і па­трі­о­том, але був і справ­жньою людиною.

Ко­жен день, іду­чи з ро­бо­ти, за­хо­див до ба­тьків. Аяк не міг зай­ти, то про це те­ле­фо­ну­вав. Був з ма­мою у лі­кар­ні в Лу­цьку, ко­ли їй ро­би­ли опе­ра­цію, го­ду­вав з ло­же­чки. Рі­дні, які жи­вуть у Лу­цьку, при­но­си­ли йо­му щось по­їсти, то ви­хо­див з їжею на ву­ли­цю: ма­мі ж то­го бу­ло не мо­жна, не хо­тів спо­ку­ша­ти... Вла­шту­вав у лі­кар­ню у Льво­ві ма­му і та­та, і ти­ждень їх там до­гля­дав. Ко­ли при­їха­ла зі Стрия ба­тько­ва се­стра і по­ча­ла го­во­ри­ти, що мо­же ж йо­го під­мі­ни­ти, від­мо­вив­ся. «Ви, — ка­же, се­стра, — ая та­ки син...» Ма­те­рин­ським спо­га­дам не­має і не бу­де кін­ця. І ко­ли те­пер при­хо­дять до ба­бу­сі та ді­ду­ся Ві­кто­ро­ві ді­ти, то і во­ни весь час на­га­ду­ють про ньо­го: про те, що та­то ро­бив, що він лю­бив... Дя­ку­ва­ти Бо­гу, що ли­шив син слід на зем­лі, бо має вже 13-рі­чно­го си­на і донь­ку, якій пі­шов 10-й рік.

— На День за­хи­сни­ка Ві­тчи­зни, 6 гру­дня, ми по­їха­ли до Ві­ті на кла­до­ви­ще, — при­га­дує ма­ма. — Як же зди­ву­ва­ли­ся, ко­ли тут бу­ло вже чо­ло­вік з трид­цять йо­го дру­зів, кіль­ка ма­шин сто­я­ло... Хло­пці, які з ним слу­жи­ли, не за­бу­ли йо­го. На мо­ги­лі все но­ві і но­ві кві­ти ба­чи­мо. Аво­лон­те­ру Ко­сті Зін­ке­ви­чу, бу­де­мо вдя­чні, до­ки й очі не за­кри­є­мо. Як­би не він, не знаю, ко­ли б нам і ті­ло си­на до­ста­ви­ли... У то­му го­рі все так важ­ко бу­ло ро­би­ти, вже бу­ли у роз­па­чі. Звер­ну­ли­ся до Ко­сті — в усьо­му до­по­міг.

ФОТО З АР­ХІ­ВУ РО­ДИ­НИ ВІКТОРА ХМЕ­ЛЕ­ЦЬКО­ГО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.