Не раз виводив під­роз­діл із бо­їв без втрат...

Ке­рів­ник гру­пи швид­ко­го ре­а­гу­ва­н­ня «Яструб» ба­таль­йо­ну «Ай­дар» Олег Си­дор за­ги­нув на бо­йо­во­му по­сту на Лу­ган­щи­ні

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - Ва­силь ІЛЬНИЦЬКИЙ, За­кар­па­т­тя Фото надано ав­то­ром

9сі­чня ві­ді­йшов у Ві­чність до­бро­во­лець, пал­кий па­трі­от Укра­ї­ни, ве­те­ран Май­да­ну і від­ва­жний ке­рів­ник під­роз­ді­лу гру­пи швид­ко­го ре­а­гу­ва­н­ня «Яструб» ба­таль­йо­ну «Ай­дар» 38-рі­чний Олег Си­дор (по­зив­ний — «Скіф»).

Впер­ше і во­стан­нє в жит­ті я ба­чив­ся з ним 16 жов­тня ми­ну­ло­го ро­ку на прес-кон­фе­рен­ції в Ужго­ро­ді. То­го дня за­кар­пат­ські бій­ці до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну «Ай­дар» Олег Си­дор і Ві­та­лій Гре­гор звер­ну­ли­ся че­рез ЗМІ до ке­рів­ни­цтва дер­жа­ви, щоб по­ві­до­ми­ти про не­про­сту си­ту­а­цію, яка на той час скла­да­ла­ся нав­ко­ло їхньо­го під­роз­ді­лу.

«Бій­ці, які сьо­го­дні пе­ре­бу­ва­ють на ре­а­бі­лі­та­ції, го­то­ві не­гай­но по­вер­ну­ти­ся в зо­ну АТО, не­зва­жа­ю­чи на свій фі­зи­чний та пси­хі­чний стан. Єди­на ви­мо­га, яку ми ста­ви­мо ке­рів­ни­цтву на­шої дер­жа­ви, — ви­зна­ти нас та тих, хто вже за­ги­нув, уча­сни­ка­ми бо­йо­вих дій із на­да­н­ням від­по­від­ної адре­сної до­по­мо­ги сім’ям. Адже ви­хо­дить, що ми во­ю­є­мо на два фрон­ти: із зов­ні­шнім во­ро­гом — ро­сій­ським агре­со­ром, та вну­трі­шнім — чи­нов­ни­ка­ми, які че­рез свою бю­ро­кра­тію та зло­чин­ну без­ді­яль­ність кинули сім’ї до­бро­воль­ців на­при­зво­ля­ще, — ска­зав то­ді Олег Си­дор. — На­ші хло­пці роз­ри­ва­ю­ться між не­об­хі­дні­стю ви­їха­ти і ста­ти плі­чо-пліч зі сво­ї­ми по­бра­ти­ма­ми за­хи­ща­ти рі­дну зем­лю або за­ли­ши­ти­ся тут, щоб хоч якось за­ро­би­ти ко­шти на шма­ток хлі­ба сво­їй сім’ї. Оскіль­ки ба­таль­йон до­бро­воль­чий, сфор­мо­ва­ний ще із Май­да­ну, то ко­шти від дер­жа­ви (за­ро­бі­тну пла­ту, пре­мії, адре­сну до­по­мо­гу, піль­ги то­що) ми не отри­му­є­мо, хо­ча вже по­над пів­ро­ку пе­ре­бу­ва­є­мо у скла­ді Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни Укра­ї­ни як 24-й ба­таль­йон те­ри­то- рі­аль­ної обо­ро­ни Лу­ган­ської обла­сті»...

«Олег Си­дор зайняв актив­ну гро­ма­дян­ську по­зи­цію та роз­по­чав бо­роть­бу за спра­ве­дли­вість і сво­бо­ду ще до Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Ав сі­чні 2014 ро­ку він про­дов­жив бо­роть­бу за онов­ле­н­ня Укра­ї­ни на сто­ли­чно­му Май­да­ні, де спо­ча­тку вхо­див до За­кар­пат­сько­го під­роз­ді­лу сьо­мої со­тні Са­мо­обо­ро­ни, а в подаль­шо­му очо­лив під­роз­діл гру­пи швид­ко­го ре­а­гу­ва­н­ня «Яструб» у скла­ді 8-ї аф­ган­ської со­тні, — роз­по­від­ає про сво­го бо­йо­во­го по­бра­ти­ма Ві­та­лій Гре­гор. — Він був уча­сни­ком усіх зі­ткнень на Май­да­ні, на ву­ли­цях Гру­шев­сько­го, Хре­ща­ти­ку під час штур­му Укра­їн­сько­го до­му, на Ін­сти­тут­ській. Ра­зом зі сво­ї­ми дво­ма по­бра­ти­ма­ми 18 лю­то­го на Ін­сти­тут­ській, у бі­лих ка­му­фля­жах, Олег до остан­ньо­го пе­ре­бу­вав бі­ля Жов­тне­во­го па­ла­цу, від­чай­ду­шно стри­му­ю­чи всі­ма до­сту­пни­ми за­со­ба­ми «бер­ку­тів­ців», у то­му чи­слі й БТР із во­до­ме­том. Во­ни за­ли­ши­ли по­зи­ції, ли­ше ко­ли зі сце­ни Май­да­ну їм кри­ча­ли: «Хло­пці в бі­лих ка­му­фля­жах! За­би­рай­те­ся звід­ти, ви там за­ли­ши­ли­ся са­мі»! То­ді він отри­мав свою пер­шу трав­му — опі­ки облич­чя від роз­ри­ву гра­на­ти».

«Ай­да­рі­вець» брав участь май­же у всіх би­твах на Лу­ган­щи­ні. Ра­зом зі сво­їм під­роз­ді­лом звіль­няв біль­ше де­ся­тка на­се­ле­них пун­ктів, се­ред них — Лу­ту­ги­не, Хря­щу­ва­те, Ге­ор­гі­їв­ку, Ба­хму­тів­ку, Ща­стя, Ме­та­ліст, Кра­сний Луч, Оле­ксан­дрів­ку, Но­во­сві­тлів­ку. У цих бо­ях у сер­пні ми­ну­ло­го ро­ку під час об­стрі­лів «Гра­дом» отри­мав по­ра­не­н­ня.

Свій пер­ший вій­сько­вий до­свід, який став йо­му у при­го­ді на схі­дно­му фрон­ті, Олег здо­був у 31-й Хи­рів­ській де­сан­тно-штур­мо­вій бри­га­ді як снай­пер-роз­ві­дник. По­тім він про­дов­жу­вав слу­жбу за кон­тра­ктом. Звіль­нив­шись зі Зброй­них сил Укра­ї­ни, пра­цю­вав сам на се­бе, не цу­рав­ся жо­дної ро­бо­ти, був хо­ро­шим сім’яни­ном та лю­бля­чим ба­тьком. Одно­сель­ці Оле­га Си­до­ра з с.Кен­де­ре­шо­во Му­ка­чів­сько­го ра­йо­ну За­кар­па­т­тя роз­по­від­а­ють про ньо­го як чуй­ну лю­ди­ну, до­бро­го су­сі­да, лю­бля­чо­го чо­ло­ві­ка і тур­бо­тли­во­го ба­тька двох ді­тей. Зав­дя­ки ви­ня­тко­вій смі­ли­во­сті та ви­со­кій фа­хо­во­сті він не раз виводив свій під­роз­діл із важ­ких бо­їв пра­кти­чно без втрат, мав ве­ли­кий ав­то­ри­тет се­ред бій­ців. Пі­сля не­три­ва­лої ре­а­бі­лі­та­ції по­вер­нув­ся до ба­таль­йо­ну, де, на жаль, і за­ги­нув на бо­йо­во­му пос- ту на Лу­ган­щи­ні під час ви­ко­на­н­ня обов’яз­ків з охо­ро­ни те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті та су­ве­ре­ні­те­ту Укра­ї­ни.

...В остан­ню зем­ну путь від­ва­жно­го за­хи­сни­ка Укра­ї­ни про­во­джа­ли на ки­їв­сько­му Май­да­ні і в рі­дно­му Кен­де­ре­шо­ві де­ся­тки по­бра­ти­мів та со­тні вдя­чних ки­ян і за­кар­па­тців. Ти­ся­чі лю­дей, які осо­би­сто бу­ли зна­йо­мі з ним, або зна­ли «Скі­фа» по йо­го ра­тних по­дви­гах, про­си­ли то­го дня і про­сять сьо­го­дні Цар­ства Не­бе­сно­го йо­го не­ско­ре­ній ду­ші.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.