Без да­ху

Чо­му Мі­жна­ро­дний день ляль­ка­ря чер­ні­гів­ські май­стри зу­стрі­ли із су­мом

Den (Ukrainian) - - Культура - Ві­та­лій ГОЛЬЦОВ, Чер­ні­гів

На­га­даю, 1996 ро­ку ляль­ко­вій тру­пі « Ельф » Чер­ні­гів­сько­го обла­сно­го те­а­тру для ді­тей та мо­ло­ді бу­ло надано за­не­дба­не при­мі­ще­н­ня не­рен­та­бель­но­го кі­но­те­а­тру, і в мі­сті зно­ву з’ явив­ся Те­атр ля­льок. Цей те­атр, в прин­ци­пі, є спад­ко­єм­цем пер­шо­го в Укра­ї­ні ста­ціо­нар­но­го про­фе­сій­но­го те­а­тру ля­льок, від­кри­то­го у Чер­ні­го­ві 1921 ро­ку.

Те, що по­нов­ле­н­ня ста­ту­су Чер­ні­гів­сько­го те­а­тру ля­льок май­же спів­па­ло з на­бу­т­тям Укра­ї­ною дер­жав­ної не­за­ле­жно­сті, не є ви­пад­ко­вим. Мо­жна вва­жа­ти ці па­ра­ле­лі сим­во­лі­чни­ми. Бо бу­дів­ни­цтво дер­жа­ви — як то­ло­ка: зве­де­н­ня бу­дин­ку спіль­но усі­ма, хто бу­де у ньо­му жи­ти. І, зви­чай­но, ме­шкан­ці по­між се­бе ви­би­ра­ють для цьо­го ар­хі­те­кто­ра та про­ра­ба. І від вда­ло­го ви­бо­ру ча­сто за­ле­жить, яким бу­де їхнє жи­т­тя у цьо­му бу­дин­ку і чи бу­де він вза­га­лі зве­де­ний.

Чер­ні­гів­ські ляль­ка­рі і гля­да­чі з не­тер­пі­н­ням че­ка­ли на обі­ця­ну ре­кон­стру­кцію ко­ли­шньо­го кі­но­те­а­тру. Тим па­че, що на 2008-й уже був го­то­вий її про­ект. Але по­ча­ток бу­дів­ни­цтва з ро­ку в рік від­кла­да­ли, а з 2011 р. роз­мо­ви про ньо­го за­ти­хли! І скла­ла­ся па­то­ва ситуація: в обла­сно­му бю­дже­ті не­ма­є­ко­штів на ре­а­лі­за­цію про­е­кту ре­кон­стру­кції, а ви­ді­ли­ти їх на ка­пі­таль­ний ре­монт чи час­тко­ву ре­кон­стру­кцію (сце­ни, гля­да­цько­го за­лу, за­ку­ліс­ся) не мо­жна, бо ж єпро­ект ре­кон­стру­кції всьо­го при­мі­ще­н­ня те­а­тру. І ні­ко­го це не хви­лює. Окрім са­мих ляль­ка­рів...

При­на­гі­дно кон­ста­ту­ва­ти, що у пер­ші ро­ки укра­їн­ської не­за­ле­жно­сті но­ві­тньо­го пе­рі­о­ду істо­рії ве­ли­ке під­не­се­н­ня охо­плю­ва­ло по­го­лов­ну біль­шість на­се­ле­н­ня. І за кор­до­ном до Укра­ї­ни ста­ви­ли­ся ду­же по­зи­тив­но. При­га­ду­є­ться, як на між­на­ро­дних фе­сти­ва­лях фран­цузь­кі, ні­ме­цькі, хор­ват­ські ляль­ка­рі го­во­ри­ли чер­ні­гів­цям, що їхня кра­ї­на по­до­ла­єв­сі тру­дно­щі і ста­не ду­же успі­шною. У ті ча­си ба­га­то на­ших ми­сте­цьких ко­ле­кти­вів охо­че за­про­шу­ва­ли з ви­сту­па­ми у рі­зні кін­ці сві­ту. Був се­ред них і Чер­ні­гів­ський те­атр ля­льок. Те­атр на­че ски­нув із се­бе дрі­мо­ту: так ви­ник і фе­сти­валь «Чер­ні­гів­ські ляль­ко­ві рандеву » з йо­го до­ма­шньою атмо­сфе­рою, і фе­сти­валь шкіль­них те­а­траль­них ко­ле­кти­вів « Пролісок», і «То­ва­ри­ство дру­зів Ко­ти­го­ро­шка», де в ігро­вій фор­мі знайомили гля­да­чів з тра­ди­ці­я­ми на­ро­дів сві­ту, і Твор­ча екс­пе­ри­мен­таль­на майстерня для ді­тей, де во­ни за­йма­ли­ся актор­ською май­стер­ні­стю та гра­ли ви­ста­ви на сце­ні те­а­тру. І, зви­чай­но, роз­ши­рив­ся ре­пер­ту­ар­ний ді­а­па­зон те­а­тру, з’ яви­ли­ся ви­ста­ви для до­ро­слих, за­про­шу­ва­ли на по­ста­нов­ки ре­жи­се­рів з ін­ших те­а­трів. Бу­ло під­не­се­н­ня, своє­рі­дний твор­чий ку­раж, який зник з по­ча­тком еко­но­мі­чно­го спа­ду в кра­ї­ні. Су­спіль­ство де­гра­ду­ва­ло, ста­тус те­а­трів упав май­же до ну­ля, ми­сте­цтво ста­ло чи­мось на кшталт за­бав­ки. А всі про­е­кти ре­фор­му­ва­н­ня те­а­траль­ної спра­ви зве­ли­ся, в основ­но­му, до кон­тра­ктної си­сте­ми, не бе­ру­чи до ува­ги ма­те­рі­аль­но- те­хні­чної і фі­нан­со­вої не­рів­но­сті укра­їн­ських те­а­трів, то­таль­ної ко­рум­по­ва­но­сті та без­за­ко­н­ня в дер­жа­ві.

Те­атр ча­сто на­зи­ва­ли «шко­лою жи­т­тя». Най­го­лов­ні­ше йо­го при­зна­че­н­ня — да­ва­ти мо­жли­во­сті ду­хов­но-мо­раль­но­го са­мо­пі­зна­н­ня. І ви­бо­ру гро­ма­дян­ської по­зи­ції. У цьо­му сен­сі ство­ре­ні, за остан­ні два ро­ки, й но­ві прем’єри чер­ні­гів­ських ляль­ка­рів. Так спів­па­ло, що во­ни по­став­ле­ні до кон­кре­тних дат ви­зна­чних укра­їн­ських ми­тців, але жо­дним чи­ном їх не вар­то за­ра­хо­ву­ва­ти до чи­сла «дат­ських». То­му що зро­бле­ні во­ни за ве­лі­н­ням сер­ця і вла­сни­ми пе­ре­ко­на­н­ня­ми.

Для вша­ну­ва­н­ня пам’яті Ми­хай­ла Ко­цю­бин­сько­го, 100 ро­ків від дня йо­го смер­ті, те­атр ство­рив ви­ста­ву «Каз­ко­вий світ Ми­хай­ла Ко­цю­бин­сько­го» ( ре­жи­сер В. Гольцов, ху­до­жник О. Фі­лон­чук, му­зи­ка Є. Стан­ке­ви­ча, акто­ри С. Не­смі­я­нов, В. Язи­чян, А. Ше­ре­мок). Як ди­ти­ні бо­ро­ти­ся з вла­сни­ми стра­ха­ми, щоб во­ни не зни­щи­ли її вну­трі­шній світ, і ста­ти ща­сли­вою людиною — про це йде­ться в істо­рії за мо­ти­ва­ми тво­рів пи­сьмен­ни­ка «Хо» і «Ялин­ка». Прем’єра ви­ста­ви від­бу­ла­ся у му­зе­ї­квар­ти­рі Ми­хай­ла Ко­цю­бин­сько­го.

До 200-річчя від дня на­ро­дже­н­ня Та­ра­са Шевченка ви­йшла прем’ єра ро­ко­пе­ри «Ве­ли­кий льох» (ре­жи­сер В. Гольцов, ху­до­жник О. За­гре­бі­на, ком­по­зи­тор М. Ві­тков­ський, хо­ре­о­граф А. Він­тов­ка, акто­ри О. Де­ни­сен­ко, О. Клименко, В. Язи­чян, Н. Піон­тков­ська, І. Ма­джу­га, С. Не­смі­я­нов, А. Ше­ре­мок) як по­е­ти­чної і фі­ло­соф­ської істо­рії Укра­ї­ни, ве­ли­ко­го пророцтва ве­ли­ко­го ху­до­жни­ка. Ре­пе­ти­ції дра­ма­ти­чних ко­лі­зій ви­ста­ви (Дру­га ду­ша: «Як Ба­ту­рин слав­ний Мо­сква вно­чі за­па­ли­ла, Че­че­ля уби­ла, і ста­ро­го, і ма­ло­го в Се­йму по­то­пи­ла... » ) спів­па­ли з тра­гі­чни­ми лю­тне­ви­ми по­ді­я­ми на Май­да­ні... Ви­ста­ва уві­йшла до чи­сла 12 кра­щих прем’ єр укра­їн­ських те­а­трів ля­льок і бу­ла пред­став­ле­на на фе­сти­ва­лі « Прем’ єри се­зо­ну2014 » у Ки­є­ві, що від­бу­вав­ся під егі­дою Укра­їн­сько­го цен­тру УНІМА.

До 120- рі­чно­го юві­лею О. Дов­жен­ка, ім’ я яко­го но­сить Чер­ні­гів­ський те­атр ля­льок, хар­ків­ським ре­жи­се­ром Оле­ксан­дром Ков­шу­ном бу­ла по­став­ле­на ви­ста­ва «Рі­ка... Жи­т­тя...» ( п’ єса Н. Сі­ка­чи­ної, ху­до­жник О. Фі­лон­чук, акто­ри І. Ма­джу­га, С. Не­смі­я­нов, В. Язи­чян, О. Клименко, Р. Ма­джу­га) про тра­ге­дію са­мо­тно­сті Ми­тця у то­та­лі­тар­ній кра­ї­ні. По­ста­нов­ник, по­єд­ну­ю­чи у ви­ста­ві за­со­би те­а­тру ля­льок, дра­ма­ти­чно­го те­а­тру та ві­део­про­е­кцій, ство­рив ряд осо­бли­вих ме­та­фор, що ви­кли­ка­ють у гля­да­ча справ­жні гли­бо­кі емо­ції.

За­вер­ши­ти цю ко­ро­тку но­ве­лу все ж та­ки хо­че­ться на по­зи­тив­ній но­ті. І хай во­на бу­де трі­шки па­фо­сною. Не стра­шно. Бо так по­трі­бно за­раз нам усім у на­шій кра­ї­ні. Бо ін­шо­го не тре­ба. А са­ме так, як пи­сав (і ві­рив) 1769 ро­ку ні­ме­цький фі­ло­соф- про­сві­тник Йо­ганн Г’ отфрід Гер­дер: «Укра­ї­на ста­не ко­лись но­вою Гре­ці­єю: пре­кра­сне не­бо цьо­го на­ро­ду, ве­се­ла вда­ча, му­зи­чний хист, ро­дю­ча зем­ля та ін. ко­лись про­ки­ну­ться: так із ба­га­тьох ди­ких пле­мен, яки­ми та­кож бу­ли ко­лись гре­ки, по­ста­не куль­тур­на на­ція, і її ме­жі про­стя­гну­ться до Чор­но­го мо­ря, а звід­ти на весь світ».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.