До пре­сто­лу Ві­тчи­зни

Учо­ра бу­ло на­зва­но ла­у­ре­а­тів пре­сти­жної те­а­траль­ної пре­мії «Ки­їв­ська Пе­кто­раль»

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксій КУ­ЖЕЛЬ­НИЙ, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни

Се­ред зо­ло­тих цвя­хів, які пре­стол Ві­тчи­зни за­крі­пля­ють, рів­но ва­жли­вим є ми­сте­цтво те­а­тру, до­ро­го­цін­не жи­вою рай­ду­гою по­чут­тів, не­по­ка­зним бли­ском, ба­гат­ством змі­сту й син­те­ти­чні­стю сво­єї при­ро­ди. По­кли­ка­ні Те­а­тром у ньо­му слу­жать і слу­жать йо­му. Не про­сто на­зи­ва­ють Хра­мом, а так ро­зу­мі­ють і від­чу­ва­ють йо­го, си­лою йо­го за­кли­ка­ють, про­по­від­у­ють і ви­кри­ва­ють, ро­зу­мом йо­го з на­тов­пу тво­рять на­цію, із сер­ця йо­го лу­на­є­чи­ста мо­ли­тва, з очей про­ли­ва­ю­ться сльо­зи очи­ще­н­ня, сер­цем сво­їм він да­ру­є­ли­цар­ський плащ сер­цям люд­ським.

Український те­атр ни­ні — не ви­же­бра­ку­ва­ний об­слу­го­ву­ва­н­ням про­па­ган­дист­ських за­мов­лень, але, на пре­ве­ли­кий жаль, і ба­штою ясно­дзвон­ною по­ки не став.

Цьо­го­річ удвад­ця­тьтре­тє­те­а­траль­на пре­мія «Ки­їв­ська пе­кто­раль» акцен­ту­ва­ти­ме при­ві­леї те­а­тру ана­лі­зу­ва­ти, ді­а­гно­сту­ва­ти й про­ро­ку­ва­ти су­спіль­ні та его­їсти­чні до­мі­нан­ти.

Оска­рів­ські кі­но­но­мі­нан­ти 2014-го зо­се­ре­ди­ли­ся на ва­жли­во­сті люд­ської осо­би­сто­сті й зна­чен­ні ін­ди­ві­ду­аль­но­сті, від­по­від­аль­но­сті пер­со­ни.

88 ки­їв­ських ви­став, пе­ре­гля­ну­ті екс­пер­та­ми пре­мії, пред’яви­ли су­то укра­їн­ські акту­аль­ні акцен­ти в не­тлін­но­му ба­гат­стві ві­чних хви­лю­вань люд­ства.

Див­не спо­сте­ре­же­н­ня, яке не де­кла­ру­є­ться, але не­ви­мов­но при­су­тнєв жму­тку те­а­траль­них усві­дом­лень, полягає в то­му, що ми ве­де­мо вій­ну, жи­ве­мо у вій­ні, во­ю­є­мо без не­на­ви­сті. По­ту­жний голос па­трі­о­ти­зму за­кли­ка­є­ро­зу­мі­ти й ви­ба­ча­ти. Гли­бо­ке спів­чу­т­тя до во­ро­га, яко­го при­ни­зи­ли, згвал­ту­ва­ли, зом­бу­ва­ли до не­люд­сько­сті, ней­тра­лі­зу­єо­тру­ту не­на­ви­сті. Чи мо­жна пе­ре­мог­ти во­ро­га без не­на­ви­сті до ньо­го — пи­та­н­ня не про­сте, але то­чно, що сьо­го­дні до цьо­го мо­бі­лі­зу­ю­чо­го й грі­шно­го по­чу­т­тя не за­кли­ка­є­сце­на.

Те­атр роз­ра­джує, ве­се­лить, шу­ка­є­лег­ко­сті й фан­та­зій­но­сті по­да­чі сер­йо­зних змі­стів. Бан­дит­сько-па­трі­о­ти­чна одно­ви­мір­ність ро­сій­ських те­ле­се­рі­а­лів так по­ні­ве­чи­ла пси­хі­ку гля­да­ча, що роз­мо­ва про не­о­дно­зна­чність су­що­го й не­без­пе­ку при­мі­ти­ві­зу­ва­н­ня йо­го, роз­по­діл на сво­їх і чу­жих, на чор­не та, бі­ле ста­ла цен­траль­ним хви­лю­ва­н­ням те­а­траль­но­го се­зо­ну 2014 ро­ку.

Осо­бли­во чуй­ни­ми стру­на­ми ін­стру­мен­ту те­а­тру ста­ли та­кі ка­те­го­рії, як спра­ве­дли­вість, со­вість, че­сність, су­спіль­не існу­ва­н­ня, во­ля.

Во­ля — не тіль­ки від ко­гось або чо­гось, во­ля — як ви­ро­бни­ча си­ла в ду­хов­ній і ма­те­рі­аль­ній ца­ри­ні.

Вла­сне, та­ким став духовний вне­сок до пре­сто­лу ося­гнень Ві­тчи­зни, ви­пра­цьо­ва­ний апа­ра­том те­а­траль­но­го са­мо­усві­дом­ле­н­ня, який ви­ра­жа­є­по­чу­т­тя, що фор­му­ють ме­ту, на­дію, їхній образ і шлях до­ся­гне­н­ня.

У про­гно­зах — на­ступ не­вір­ства, яке завжди, як сві­точ пе­кла, най­стій­кі­ших ка­ту­ва­ло.

Прем’єри се­зо­ну 2015 ро­ку на цей ви­клик уже ре­а­гу­ють сло­вом, зна­йде­ним сьо­го­дні, й сло­вом, яке не гу­би­ться в ча­сах.

При­слу­хай­тесь: Не­дав­но в сні я ба­чив

лі­лі­пу­та — При­ли­за­но­го, в чи­сто­му

вбран­ні. Він ви­го­ло­шу­вав сло­ва гу­чні, Зу­хва­лі й не­без­пе­чні,

як отру­та. Ду­ша на­зов­ні зо­ло­том об­ку­та, Але зсе­ре­ди­ни во­на в ба­гні. Він ма­ло в гор­ло не вче­пивсь

ме­ні —

Ні­кче­ма жа­лю­гі­дна

й стра­шно люта! — Ти хо­чеш зна­ти,

що во­но за гном? — Спи­тав­ся той, хто

во­ло­діє сном, І ча­ро­дій­не по­ка­зав сві­ча­до; Ах, кар­лик під він­цем,

храм аж гу­де!

Амінь! Амінь! —

чор­ти гор­ла­ю­тьра­до; Мою лю­бов із церкви

гном ве­де.

Ген­рі­хГей­не (1797 — 1856)

У центр ува­ги екс­пер­тної гру­пи «Ки­їв­ської пе­кто­ра­лі» по­тра­пи­ли ви­ста­ви, ство­ре­ні 2014 ро­ку.

На ве­ли­ких сце­нах: « Ве­се­лье сер­де­чное, или Ке­пка с ка­ра­ся­ми» (Ки­їв­ський те­атр дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра), « Жи­вий труп» (На­ціо­наль­ний дра­ма­ти­чний те­атр ім. І. Фран­ка), «На­ше мі­сте­чко» (Ки­їв­ський ТЮГ на Ли­пках).

На зва­н­ня кра­щої му­зи­чної ви­ста­ви пре­тен­ду­ва­ли:

«Дов­гий рі­здвя­ний обід» ( Київ- мо­дерн- ба­лет), « Кар­мен-сю­ї­та» і «Труф­фаль­ді­но із Бер­га­мо» (На­ціо­наль­ний те­атр опе­ре­ти).

Се­ред ди­тя­чих ви­став більш за всіх спо­до­ба­лись:

«Ки­цькин дім» (Те­атр опе­ре­ти), « Сні­го­ва кві­тка » ( Ки­їв­ський му­ні­ци­паль­ний те­атр ля­льок), «О во­сьмій на ков­че­зі» (ТЮГ на Ли­пках).

У по­ту­жно­му ру­сі ка­мер­них ви­став лі­ди­ру­ва­ли:

«Гі­тель і Джер­рі» (те­атр «Актор»), «Схо­же на ща­стя» ( Ки­їв­ська ака­де­мі­чна майстерня те­а­траль­но­го ми­сте­цтва «Су­зір’я»), «Ме­тод Грон­холь­ма» (Мо­ло­дий те­атр)

Кра­щу ре­жи­сер­ську ро­бо­ту бу­ло ви­зна­че­но з по­ста­но­вок:

Д. Бо­го­ма­зо­ва « Ве­се­лье сер­де­чное...» (Те­атр дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра), С.Мой­се­є­ва «Та­ка її до­ля...» (Те­атр ім. І. Фран­ка), Р.Мар­хо­лії «Жи­вий труп» (Те­атр ім.І.Фран­ка).

Кра­щі чо­ло­ві­чі ролі ство­ри­ли:

О.Бо­г­да­но­вич (Фе­дір Про­та­сов), «Жи­вий труп» (Те­атр ім. І. Фран­ка); Є. Ни­щук (Хло­пець), «Я зна­йду те­бе то­му, що ко­хаю! » ( Мо­ло­дий те­атр); П.Пан­чук (Те­рен­тій Пу­зир), «Ха­зя­їн» (Те­атр ім.І. Фран­ка)

А кра­щі жі­но­чі зі­гра­ли: С.Ор­лі­чен­ко (Мар­го) і А. Ро­гов­це­ва (Клод), «Схо­же на ща­стя » ( Те­атр « Су­зір’ я » ) ; Л.Ру­снак (Гі­тель), «Гі­тель і Джер­рі» (Те­атр «Актор»).

Яскра­ви­ми ста­ли чо­ло­ві­чі та жі­но­чі ролі дру­го­го пла­ну, які пред­ста­ви­ли:

В. Го­рян­ський ( Дя­дю­шка Зуй), « Ве­се­лье сер­де­чное, или Ке­пка с ка­ра­ся­ми » ( Те- атр дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра); М. Дро­бот ( Вурм), « Під­сту­пність і ко­ха­н­ня » ( Мо­ло­дий те­атр); Н.За­дні­пров­ський (Ма­ю­фес), « Ха­зя­їн » ( Те­атр ім. І. Фран­ка); Ю. Ра­діо­нов ( по­мі­чник ре­жи­се­ра), «На­ше мі­сте­чко» (ТЮГ на Ли­пках); Л.Самаєва ( Пан­те­ле­єв­на), « Ве­се­лье сер­де­чное, или Ке­пка с ка­ра­ся­ми » ( Те­атр дра­ми і ко­ме­дії); К. Са­вен­ко­ва ( Емі­лі Вебб), « На­ше мі­сте­чко » ( ТЮГ на Ли­пках); Н. Сумська ( Ан­на Про­та­со­ва, Ан­на Ка­ре­ні­на), « Жи­вий труп » ( Те­атр іме­ні І. Фран­ка).

Яскра­ви­ми де­бю­та­ми ста­ли ро­бо­ти актрис:

А.Блаж­чук (Дів­чи­на), «Я зна­йду те­бе то­му, що ко­хаю!» (Мо­ло­дий те­атр); Д.Мель­ник ( Ка­бу­кі), « Роз­пу­ста змії » ( Мо­ло­дий те­атр); Шо­ре­на Шо­нія ( Джу­льєт­та), « Джульетта и Ро­мео » ( Те­атр ім. Ле­сі Укра­їн­ки).

І ре­жи­сер­ські де­бю­ти: А.Кре­пець «Я зна­йду те­бе то­му, що ко­хаю! » ( Мо­ло­дий те­атр), І. Па­сту­щак « Роз­пу­ста змії » ( Мо­ло­дий те­атр), В. Прокопенко « Кар­мен- сю­ї­та » ( Те­атр опе­ре­ти). Се­ред ше­сти де­бю­тан­тів дві жін­ки. Це до­да­є­ві­ри в май­бу­тнє­на­шо­го те­а­тру.

За ти­тул кра­щої сце­но­гра­фії зма­га­ли­ся яскра­ві рі­ше­н­ня:

П.Бо­го­ма­зо­ва «На­ше мі­сте­чко » ( ТЮГ на Ли­пках), В.Ка­ра­шев­сько­го «Та­ка її до­ля... » ( Те­атр ім. І. Фран­ка), В.Ко­валь­чу­ка «Жи­вий труп» (Те­атр ім. І. Фран­ка)

Кра­щі му­зи­чні кон­це­пції ство­ри­ли:

О.Ку­рій «Ве­се­лье сер­де­чное, или Ке­пка с ка­ра­ся­ми » (Те­атр дра­ми і ко­ме­дії); О.Ку­рій, О.Пе­тро­жи­цький «На­ше мі­сте­чко» (ТЮГ на Ли­пках); Ю. Шев­чен­ко « Та­ка її до­ля...» (Те­атр ім. І. Фран­ка)

Сво­ї­ми пластичними ви­рі­ше­н­ня­ми вра­зи­ли:

О.Се­мьо­шкі­на «Жи­вий труп» ( Те­атр ім. І. Фран­ка); О.Скля­рен­ко «Сон» (ТЮГ на Ли­пках); С.Швид­кий «Та­ка її до­ля...» (Те­атр ім. І. Фран­ка).

ФОТО ЄВ­ГЕ­НА ЧЕКАЛІНА

КРА­ЩА ДРА­МА­ТИ­ЧНА ВИ­СТА­ВА — «ВЕ­СЕ­ЛЬЕ СЕР­ДЕ­ЧНОЕ, ИЛИ КЕ­ПКА С КА­РА­СЯ­МИ» (ТЕ­АТР ДРА­МИ І КО­МЕ­ДІЇ)

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

КРА­ЩА РЕ­ЖИ­СЕР­СЬКА РО­БО­ТА — ВИ­СТА­ВА С.МОЙ­СЕ­Є­ВА «ТА­КА ЇЇ ДО­ЛЯ...» (ТЕ­АТР ім. І.ФРАН­КА)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.