Лі Ку­ан Ю: ПАМ’ЯТЬ і УРО­КИ

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Уне­ді­лю вве­че­рі на 92 ро­ці жи­т­тя по­мер «ба­тько сін­га­пур­ської на­ції» Лі Ку­ан Ю, який фа­кти­чно ви­вів цю кра­ї­ну із тре­тьо­го у пер­ший світ. Де­кіль­ка днів до цьо­го він по­тра­пив до го­спі­та­лю із пнев­мо­ні­єю у ду­же важ­ко­му ста­ні.

Нинішній прем’єр-мі­ністр Лі Сянь Лун ого­ло­сив у кра­ї­ні тра­ур у пам’ять про сво­го ба­тька, пер­шо­го прем’єр-мі­ні­стра кра­ї­ни, який пра­вив кра­ї­ною 31 рік. «Він бо­ров­ся за на­шу не­за­ле­жність, збу­ду­вав дер­жа­ву, якої не бу­ло, і зро­бив так, що ми пи­ша­є­мо­ся тим, що є сін­га­пур­ця­ми. Ми ні­ко­ли не по­ба­чи­мо чо­ло­ві­ка, схо­жо­го на ньо­го», — на­го­ло­сив Лун у емо­цій­но­му те­ле­звер­нен­ні.

Ген­се­кре­тар ООН Пан Гі Мун за­явив, що він «гли­бо­ко за­сму­че­ний» смер­тю па­на Лі. Пре­зи­дент СШАБа­рак Оба­ма на­звав йо­го «ве­ле­тнем істо­рії». МЗС Ки­таю на­звав Ю «одно­зна­чно впли­во­вим дер­жав­ним ді­я­чем в Азії».

Про ве­ли­ку по­ва­гу до цьо­го лі­де­ра свід­чить по­стій­ний по­тік лю­дей до кан­це­ля­рії прем’єр-мі­ні­стра, щоб ви­сло­ви­ти свої спів­чу­т­тя.

Лі Ку­ан Ю був одним із за­снов­ни­ків Пар­тії на­ро­дних дій, яка пра­вить Сін­га­пу­ром від 1959 ро­ку, і став пер­шим прем’єр-мі­ні­стром. Най­біль­шим ви­про­бу­ва­н­ня для ньо­го став ви­хід Ма­лай­зії із фе­де­ра­ції. Ви­сту­па­ю­чи одра­зу пі­сля роз­ко­лу 1965 ро­ку, він по­обі­цяв по­бу­ду­ва­ти ме­рі­то­кра­ти­чну, ба­га­то­ра­со­ву на­цію. Однак, у цьо­му ви­пад­ку кри­хі­тний Сін­га­пур, у яко­го не бу­ло при­ро­дних ре­сур­сів, по­тре­бу­вав но­вої еко­но­мі­чної мо­де­лі.

Уже 2007 ро­ку в The New York Times він ска­зав: «Ми зна­ли, якщо бу­де­мо схо­жи­ми на на­ших су­сі­дів, то за­ги­не­мо. То­му нам тре­ба бу­ло при­ду­ма­ти щось, що є від­мін­ним і кра­щим, ніж у них. Щоб зро­зу­мі­ти Сін­га­пур, і чо­му він став тим, чим є, ви ма­є­те по­ча­ти з то­го, що та­ка кра­ї­на не по­вин­на бу­ла і не мо­гла існу­ва­ти. По­чне­мо з то­го, що у нас не бу­ло скла­до­вих на­ції, еле­мен­тар­них чин­ни­ків: одно­рі­дно­го на­се­ле­н­ня, спіль­ної мо­ви, куль­ту­ри і до­лі. Це вже дав­ня історія, і я зро­бив свій вне­сок».

«Сін­га­пур­ську мо­дель» Ю ча­сто кри­ти­ку­ють за м’який ав­то­ри­та­ризм, вклю­ча­ю­чи цен­тра­лі­за­цію вла­ди, чи­стий уряд, еко­но­мі­чний лі­бе­ра­лізм по­руч із при­ду­ше­н­ням по­лі­ти­чної опо­зи­ції і силь­ні обме­же­н­ня сво­бо­ди сло­ва, зі­брань, що ство­ри­ло клі­мат обе­ре­жно­сті та са­мої цен­зу­ри. Але ці­єю мо­де­л­лю за­хо­плю­ю­ться, її ви­вча­ють лі­де­ри в Азії, зокре­ма і Ки­тай.

Ось як оха­ра­кте­ри­зу­ва­ла Лі пи­сьмен­ни­ця і по­стій­ний йо­го кри­тик Ке­трін Лім. «Це лю­ди­на дер­жа­вець. Він, мо­жли­во, був над­то ве­ли­ким для Сін­га­пу­ру, на рів­ні з Ті­то чи Де Гол­лем. Як­би в Афри­ці бу­ло три Лі Ку­ан Ю, то цей кон­ти­нент не був би у та­ко­му по­га­но­му ста­ні», — на­го­ло­си­ла во­на.

Справ­ді, Лі ство­рив дер­жа­ву з ну­ля, в на­шо­му су­спіль­стві до­сі по­ши­ре­на дум­ка, що хтось має при­йти і все нам зро­би­ти. На­при­клад ка­жуть: як­би ми ма­ли сво­го Ва­шинг­то­на, чи Де Го­л­ля, чи Ту­джма­на, чи Лі Ку­ан Ю, то й у нас бу­ло б усе га­разд. Але, якщо зга­да­ти про 1999 рік, то у нас був під­го­тов­ле­ний по­лі­тик та­ко­го ран­гу — Єв­ген Марчук, який про­йшов усі ета­пи дер­жав­ної слу­жби і був го­то­вий по­ве­сти кра­ї­ну в Єв­ро­пу. Однак ре­жим Ку­чми та олі­гар­хі­чно­кла­но­ва си­сте­ма зро­би­ла все, щоб не допу­сти­ти пе­ре­мо­ги цьо­го по­лі­ти­ка. Ре­зуль­тат — до­сі блу­ка­є­мо. Аси­сте­ма все ро­бить для то­го, щоб по­лі­ти­ків та­ко­го кла­су не допу­сти­ти до ке­рів­ни­цтва кра­ї­ною. Бо­я­ться. Від­так по­їзд­ки за кор­дон за чу­жим до­сві­дом не дасть ре­зуль­та­ту, до­ки та­ка си­сте­ма не бу­де зла­ма­на і до вла­ди не при­йдуть до­свід­че­ні і па­трі­о­ти­чні лю­ди.

«День» звер­нув­ся до екс­пер­тів із про­ха­н­ням про­ко­мен­ту­ва­ти роль «ба­тька сін­га­пур­ської на­ції» у ство­рен­ні дер­жа­ви, яка за ви­зна­че­н­ням ні­ко­ли не мо­гла існу­ва­ти, але ста­ла зраз­ком дер­жав­но­го управ­лі­н­ня та бо­роть­би з ко­ру­пці­єю.

«ЛІ КУАНА Ю БУ­ЛО ПО­СТАВ­ЛЕ­НО ПЕ­РЕД ВИ­БО­РОМ: АБО КІ­НЕЦЬ ЕКС­ПЕ­РИ­МЕН­ТУ, АБО ВІН ДО­ВЕ­ДЕ ЙО­ГО ДО КІН­ЦЯ...»

Ві­ктор МАШТАБЕЙ, український на­у­ко­вець, ди­пло­мат, Над­зви­чай­ний і Повноважний По­сол Укра­ї­ни, до­цент Ди­пло­ма­ти­чної Ака­де­мії Укра­ї­ни при МЗС, се­кре­тар На­гля­до­вої Ра­ди МЦПД:

— На­сам­пе­ред, це бу­ла до­бре осві­че­на лю­ди­на. Юрист ан­глій­ської шко­ли. І пі­сля цьо­го про­йшов спе­ці­аль­ну шко­лу ма­кро­еко­но­мі­ки в Гар­вар­ді, де до­сить ві­до­мі ви­кла­да­чі ра­зом із все­сві­тньо­ві­до­ми­ми еко­но­мі­ста­ми зро­би­ли йо­му спе­ці­аль­ний курс. Він йо­го ви­вчив до­ско­на­ло. І по- тре­тє, у ньо­го бу­ла до­сить при­стой­на ко­ман­да одно­дум­ців, що в прин­ци­пі є йо­го за­слу­гою, оскіль­ки він її ство­рив. І про­тя­гом 31 ро­ку він ке­ру­вав кра­ї­ною, не див­ля­чись на до­сить сер­йо­зні ви­про­бу­ва­н­ня, які пе­ре­жив і осо­би­сто, ко­ли май­же ви­пад­ко­во до­від­ав­ся, що Ма­лай­зія від­мо­ви­ла­ся від фе­де­ра­ції. Фа­кти­чно па­на Ю бу­ло по­став­ле­но пе­ред ви­бо­ром: або кі­нець екс­пе­ри­мен­ту, або він до­ве­де йо­го до кін­ця. І він та­ки до­вів йо­го до кін­ця.

І якщо по­ди­ви­ти­ся, то пе­ре­ва­ги у сін­га­пур­ській ор­га­ні­за­ції є. Лі Ку­ан Ю не був при­хиль­ни­ком аме­ри­кан­ської де­мо­кра­тії. Він завжди на­го­ло­шу­вав на ме­рі­то­кра­тії, тоб­то про­су­ван­ні лю­дей по ща­блях вла­ди за ра­ху­нок їхніх осо­би­стих до­ся­гнень пе­ред на­ці­єю. І це бу­ла за­по­ру­ка успі­ху. Крім йо­го книж­ки є книж­ка одно­дум­ців, які ви­кла­ли те­хно­ло­гію, як во­ни пра­цю­ва­ли. Ви­йшло так, що во­ни ство­ри­ли кра­ї­ну, а ні­хто не за­ми­слю­вав­ся, як це бу­ло зро­бле­но. І ось ко­ли во­ни вже ви­йшли на пен­сію, то ви­рі­ши­ли зі­бра­ти все до ку­пи і на­пи­са­ти цю книж­ку. Там фа­кти­чно ви­кла­де­но те­хно­ло­гію, як усе ро­би­ло­ся, ноу-хау в чи­сто­му ви­гля­ді.

Це — по­лі­ти­чні, те­хно­ло­гі­чні оцін­ки, не­скін­чен­ний ва­рі­ант ви­про­бу­вань, пе­ре­ві­рок то­що. І ко­ли во­ни сто­від­со­тко­во бу­ли впев­не­ні, що все до­бре, то йшли впе­ред. По­чи­на­ли во­ни із за­лу­че­н­ня транс­на­ціо­наль­них кор­по­ра­цій і по­ти­хень­ку змо­гли їх за­лу­чи­ти. Апо­тім фа­кти­чно ста­ви­ли свою еко­но­мі­ку. Ма­ло хто знає, що во­ни во­ло­ді­ють 60 % рин­ку бу­ро­вих уста­но­вок на мо­рі, во­ни до­сить при­стой­но ре­мон­ту­ють ко­ра­блі, та на­віть Ро­сія в них ре­мон­тує, бо сво­їм мен­ше до­ві­ряє. У них є ще ін­ші ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чні ді­лян­ки, на­при­клад, ре­монт авіа­цій­них дви­гу­нів Rolls-Royce. І ду­же сер­йо­зна став­ка на під­го­тов­ку ка­дрів. Для то­го, щоб кра­ї­на уві­йшла спо­кій­но в мі­жна­ро­дний роз­по­діл пра­ці, всі во­ни ви­вчи­ли ан­глій­ську мо­ву. Що­прав­да за­раз зно­ву вчать ки­тай­ську, а на­то­мість ан­глій­ська мо­ва да­ла їм віль­ний до­ступ до всьо­го та одно­ча­сно го­во­ри­ти на рів­них з ін­ши­ми. Тоб­то ан­глій­ською мо­вою во­ни змо­гли про се­бе щось ска­за­ти, крім то­го щоб за­по­зи­чи­ти у ко­гось. Плюс ме­не­джмент, ме­не­джмент і ще раз ме­не­джмент. І ще одна ва­жли­ва де­таль, ці лю­ди во­ло­ді­ли в прин­ци­пі ще одні­єю до­сить сер­йо­зною ри­сою: во­ни ві­ри­ли в цю спра­ву і бу­ли до­ста­тньо па­трі­о­ти­чни­ми.

— Ча­сто за­хі­дні ЗМІ на­го­ло­шу­ють на та­кій ри­сі «ба­тька сін­га­пур­ської на­ції» як ав­то­ри­та­ризм, обме­жен­ні сво­бо­ди сло­ва...

— Пев­ною мі­рою є і це. Але уявіть со­бі, що ста­ло­ся б із до­сить ма­лою кра­ї­ною, у якій без ім­мі­гран­тів за­ли­ша­є­ться близь­ко 2 млн осіб, якщо во­ни по­тра­плять під ту про­па­ган­ду, яка мо­же на них хли­ну­ти. Ажи­вуть во­ни в до­ста­тньо сер­йо­зних умо­вах. По­руч є дві му­суль­ман­ські кра­ї­ни: Ма­лай­зія та Ін­до­не­зія. А в цих кра­ї­нах бу­ли сер­йо­зні про­я­ви, і для Сін­га­пу­ру те­ро­ризм — май­же ка­та­стро­фі­чна річ. Тим па­че, що та­кі про­я­ви бу­ли, во­ни ло­ви­ли у се­бе те­ро­ри­стів, які, до ре­чі, бу­ли ма­лай­зій­ця­ми.

У них не тіль­ки сво­єї си­ро­ви­ни чи во­ди не­має, але во­ни вра­зли­ві до будь-яко­го іде­о­ло­гі­чно­го впли­ву. На­при­клад, су­пу­тни­ко­ву та­ріл­ку ви не по­ста­ви­те без до­зво­лу. Пев­ною мі­рою у них кон­троль дум­ки є. Але це мо­жна по­ясни­ти. Однак, во­ни спіл­ку­ю­ться зі всім сві­том. Там ба­га­то жи­ве ан­глій­ців, які ку­пи­ли бу­дин­ки, яхти і по­чу­ва­ють се­бе не­по­га­но і пра­цю­ють. Оскіль­ки у Бри­та­нії во­ни не змо­гли зна­йти со­бі ро­бо­ту.

«У СІН­ГА­ПУ­РІ НЕ­ДО­ТОР­КАН­НИХ НЕ­МАЄ, РА­ЗОМ ІЗ ЧЛЕ­НА­МИ РО­ДИ­НИ ЛІ КУ­АН Ю»

— Усі від­зна­ча­ють від­су­тність ко­ру­пції у Сін­га­пу­рі. Як їм вда­ло­ся по­до­ла­ти ко­ру­пцію?

— Во­на у них до­рів­нює ну­лю. Це дій­сно так. Їхнє від­по­від­не за­ко­но­дав­ство ми пе­ре­да­ва­ли на­шо­му уря­ду. Там річ у тім, якщо во­ни ска­за­ли, то зро­би­ли. Я маю на ува­зі, якщо пі­йма­ли, то фа­кти­чно це кі­нець кар’єри, до­бро­го іме­ні, дру­зів. Це су­во­ра річ. І не озна­чає, що там не­має спроб, але во­ни зна­ють, чим це за­кін­чи­ться.

— До ре­чі, у Сін­га­пу­рі з ві­зи­та­ми бу­ва­ли на­ші пре­зи­ден­ти, які пі­сля пе­ре­бу­ва­н­ня у цій кра­ї­ні за­яв­ля­ли про ви­ко­ри­ста­н­ня сін­га­пур­сько­го до­сві­ду у бо­роть­бі з ко­ру­пці­єю. Але це за­кін­чу­ва­ло­ся одни­ми за­ява­ми. Чо­му да­лі за­яв у нас ні­чо­го не ви­хо­дить?

— Має бу­ти си­сте­ма. У них на­сам­пе­ред прав­ни­ча си­сте­ма, яка до­три­му­є­ться чі­тко. І ще одна де­таль. Ду­же ча­сто ци­ту­ють сло­ва Ю: « По­са­ди сво­їх трьох дру­зів, то­ді все бу­де ясно». Це не зов­сім так. Але в прин­ци­пі фа­кти­чно у Сін­га­пу­рі не­до­тор­кан­них не­має, вклю­чно з чле­на­ми ро­ди­ни Лі Ку­ан Ю. На­при­клад під час кри­зи 2008 ро­ку в Сін­га­пу­ру бу­ли втра­ти че­рез те, що гро­ші бу­ло роз­мі­ще­но в аме­ри­кан­ських бан­ках, які лу­сну­ли. За це по­не­сли ка­ру на­віть чле­ни йо­го сім’ ї. Та­ким — ні­я­ких по­сту­пок, ні­я­ких роз­ме­жу­вань, що це бі­лі, чи це чор­ні. Не­до­тор­кан­них не­має. Тоб­то не­від­во­ро­тність ка­ри. Аме­ха­ні­ка є. І до ре­чі, во­на не та­ка скла­дна. Усі ці ви­пи­ски до­ку­мен­тів, усе це є, уря­ду про це ві­до­мо. Ні­я­ких та­єм­ниць у цьо­му не­має. Єди­на про­бле­ма — це яким чи­ном є ба­жа­н­ня із цим по­кін­чи­ти. Май­те на ува­зі, що на­ція весь час ви­хо­ву­ва­лась у цьо­му на­прям­ку. Зокре­ма у пла­ні то­го, щоб не плю­ва­ти на тро­ту­ар, що є ти­по­вою зви­чкою ки­тай­ців. І від цьо­го від­учив Лі Ку­ан Ю, а та­кож не лі­пи­ти ре­зин­ку, не ма­лю­ва­ти на сті­нах. До ре­чі, ко­ли ви­яви­ло­ся, що гра­фі­ті на­ма­лю­ва­ла ди­ти­на ви­со­ко­по­са­дав­ця США, то во­на від­си­ді­ла все у Сін­га­пу­рі, не див­ля­чись на те, що Клін­тон про­сив Лі Куана Ю по­лег­ши­ти по­ка­ра­н­ня. Від­по­відь сін­га­пур­сько­го лі­де­ра бу­ла про­ста: як я мо­жу то­ді ди­ви­ти­ся в очі сво­їм гро­ма­дя­нам, якщо ми від них ви­ма­га­є­мо цьо­го, а тут та­ке. Та­ким чи­ном, ви ба­чи­те по­слі­дов­ність. І це ви­кли­кає по­ва­гу до ці­єї на­ції, яка по­ва­жає се­бе і по­ва­жає ін­ших.

ФОТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.