«ЗА­БИ­РА­ТИ У КО­ГОСЬ ЧИ РОЗ­ПО­ДІ­ЛЯ­ТИ — ЦЕ НЕ ВИ­ХІД, МА­ЮТЬ ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ МЕ­ХА­НІ­ЗМИ»

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

Ле­о­нід КРАВ­ЧУК, пер­ший пре­зи­дент Укра­ї­ни:

— Зви­чай­но, я як за­ко­но­слу­хня­на лю­ди­на, не під­три­мую, ко­ли будь-хто (бі­зне­смен чи не бі­зне­смен) по­ру­шує існу­ю­чі за­ко­ни. Не мо­жна по­ру­шу­ва­ти за­ко­ни, то­му що це при­зве­де до анар­хії, а анар­хія при­зве­де до роз­ва­лу. Дер­жа­ва ж жи­ве то­ді, ко­ли існує за­кон і від­по­від­аль­ність. Во­на мо­же жи­ти як то­та­лі­тар­на, але не­три­ва­лий час.

В си­ту­а­ції, яка скла­ла­ся з Ко­ло­мой­ським, є низ­ка об­тя­жу­ю­чих і спе­ци­фі­чних об­ста­вин. Вла­да зна­ла, що Ко­ло­мой­ський — бі­зне­смен, який має акції, впли­ви то­що, зокре­ма, і що сто­су­є­ться «Укр­транс­на­фти» і «Укр­на­фти». Нав­ряд чи це бу­ло та­єм­ни­цею для вла­ди, ко­ли йо­го при­зна­ча­ли го­ло­вою Дні­про­пе­тров­ської обл­держ­адмі­ні­стра­ції. А якщо вже при­зна­чи­ли, то те­пер по­трі­бно до­три­му­ва­ти­ся пев­них умов, які, оче­ви­дно, то­ді бу­ли обго­во­ре­ні. Пре­зи­ден­ту чи прем’єру по­трі­бно до­мов­ля­ти­ся, по­кли­ка­ти Ко­ло­мой­сько­го до се­бе і ска­за­ти: «У Вер­хов­ній Ра­ді по­ру­шу­є­ться пи­та­н­ня про те, що дер­жав­на вла­сність Укра­ї­ни ви­ко­ри­сто­ву­є­ться олі­гар­ха­ми в сво­їх ін­те­ре­сах. Більш то­го, ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться олі­гар­ха­ми, які при вла­ді, тоб­то ви­ко­ри­сто­ву­є­ться адмі­ні­стра­тив­ний ре­сурс. Да­вай­те по­ду­ма­є­мо, як зро­би­ти так, щоб це пи­та­н­ня не ста­ло пу­блі­чно скла­дним і з не­ба­жа­ни­ми на­слід­ка­ми для всіх нас». Я так ро­зу­мію, що та­кої роз­мо­ви з Ко­ло­мой­ським не бу­ло. То­му одра­зу і по­ча­ли­ся про­бле­ми.

У Ко­ло­мой­сько­го ба­га­то ре­сур­сів, які пов’яза­ні з без­пе­кою дер­жа­ви. Плюс не тре­ба за­бу­ва­ти, що він по­го­див­ся очо­ли­ти область в скла­дні ча­си для на­шої кра­ї­ни. Це не­пра­виль­ний сигнал. На ICTV на­ро­дні де­пу­та­ти вза­га­лі фа­кти­чно ви­ма­га­ли яки­хось дій що­до Ко­ло­мой­сько­го. Тут у ме­не є ще одне за­ува­же­н­ня — ці на­ро­дні де­пу­та­ти обра­же­ні, і во­ни не мо­жуть пе­ре­бо­ро­ти в со­бі обра­зу. Але Укра­ї­на не­має ні­яко­го від­но­ше­н­ня до їх образ. Укра­ї­на має бу­ти збе­ре­же­на як дер­жа­ва, має бу­ти за­без­пе­че­на її те­ри­то­рі­аль­на ці­лі­сність. І це істо­ри­чне зав­да­н­ня.

А го­лов­не, ми не по­вин­ні за­бу­ва­ти, що у нас три­ває вій­на. То­му я за­кли­кав би вла­ду — всі про­бле­ми, які ви­ни­ка­ють сьо­го­дні, ви­рі­шу­ва­ти з ура­ху­ва­н­ням одні­єї ви­зна­чаль­ної ме­ти — а чи до­по­мо­же це збе­рег­ти Укра­ї­ну, чи не при­зве­де це до по­гли­бле­н­ня кон­флі­кту? Якщо при­зве­де, то я би ска­зав як дав­ні гре­ки — те, що мо­жна зро­би­ти сьо­го­дні — зро­би сьо­го­дні, те, що мо­жна зро­би­ти зав­тра — від­кла­ди на зав­тра. Якщо ти ба­чиш, що цей кон­флікт мо­же при­зве­сти до по­гір­ше­н­ня си­ту­а­ції, то тре­ба по­ки від­кла­сти це пи­та­н­ня. Най­го­лов­ні­ше — це мир і спо­кій в кра­ї­ні. Ви­ко­на­н­ня ко­жним сво­їх обов’яз­ків на сво­їй ді­лян­ці ро­бо­ти. На­при­клад ме­ні те­ле­фо­ну­ють з Тер­но­піль­ської обла­сті і ка­жуть — чо­му в 12-ти з 16-ти ра­йо­нів не­має го­лів адмі­ні­стра­ції? Чо­му при­зна­ча­є­ться лю­ди, які ні­ко­ли не пра­цю­ва­ли в тій чи ін­шій сфе­рі? Хі­ба вій­на на це впли­ває? Тоб­то є ба­га­то за­пи­тань, на які не­має від­по­віді.

В ро сійсь ких ЗМІ вже по ти­ра ючи ру­ки пи­шуть, що в Укра­ї­ні від­крив­ся дру­гий фронт. Нев­же нам не ви­ста­чає ро­зу­мі­н­ня си­ту­а­ції, що сьо­го­дні тре­ба зо­се­ре ди ти ся на основ но му, а внут ріш ні про­бле­ми, «роз­бор­ки», тре­ба від­кла­сти до то­го ча­су, по­ки ми не за­спо­ко­ї­мо за­галь­ну си­ту­а­цію. То­му що на­кла­да­н­ня кон­флі­ктів (со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го, по­лі­ти­чно­го), є ду­же не­без­пе­чним для кра­ї­ни. Тоб­то від­бу­ва­є­ться ре­чі, які свід­чать про від­чу­тність єди­ної лі­нії по­ве­дін­ки, стра­те­гії на пер­спе­кти­ву, ви­зна­че­них прі­о­ри­те­тно­сті дій.

Су­спіль­ство в цій си­ту­а­ції має бо­ро - ти­ся за нор­маль­ні і одна­ко­ві пра­ви­ла гри для всіх. За­би­ра­ти у ко­гось чи по­роз­по­ді­ля­ти — це не ви­хід, ма­ють пра­цю­ва­ти ме­ха­ні­зми. Ко­ли йде вій­на, тре­ба ро­би­ти все, щоб мо­бі­лі­зу­ва­ти си­ли кра­ї­ни на бо­роть­бу з во­ро­гом. Тре­ба ду­ма­ти про чи­сті дії і вплив за­ко­нів. Тре­ба ду­ма­ти, щоб збе­рег­ти Укра­ї­ну, нор­ми і за­са­ди де­мо­кра­тії.

Сер­гій ЄРМIЛОВ, екс-мі­ністр енер­ге­ти­ки Укра­ї­ни:

— Ко­ло­мой­ський або, ска­жі­мо, Іва­нов, Пе­трен­ко, Си­до­рен­ко бу­дуть ро­би­ти рів но стіль ки, скіль ки їм до зво ляє вла­да. Во­на у нас ні­кчем­на. Що Яце­нюк, що Пре­зи­дент. Во­ни кра­ї­ною не ке­ру - ють. Біль­ше то­го, во­ни пе­ре­бу­ва­ють в одній обо­руд­ці з ти­ми ж олі­гар­ха­ми, в рі­зних обо руд ках ( біз не со вих, по лі тич - них, усі ля ких) і ні як не на вчать ся від - ді ля ти дер жав ні ін те ре си від осо бис - тих, а та­кож від по­лі­ти­чних ам­бі­цій. Са­ме то му усе це й від бу ва єть ся. Прос то Ко­ло­мой­ський — га­ла­сли­ва спра­ва. А є ще ку­па ти­хих справ, де без осо­бли­во­го роз­го­ло­су та за не­втру­ча­н­ня Пре­зи­ден­та й уря ду роз кра да ють дер жав не май - но, дер ж мо но по лії об ди ра ють на ших гро­ма­дян, на­ші під­при­єм­ства, а ци­ми як дер­жав­ни­ми, так і при­ва­тни­ми мо­но­по­лі­я­ми ке­ру­ють ті ж лю­ди.

Тож, мо­жли­во, і до­бре, що Ко­ло­мой­ський вла­шту­вав та­кий го­ло­сний скан­дал. Мо­же, че­рез це звер­нуть якусь ува­гу й на ін­ших. Прі­зви­ща їх усім ві­до­мі. А в ці­ло­му те, що від­бу­ва­є­ться — це па­ра­ліч сьо­го­дні­шньої вла­ди, не зда­тної ке­ру­ва­ти. Як­би на­род не за­хи­щав схід, не під­три­му­вав ди­сци­плі­ни в ці­ло­му по ре­гіо­нах (а сьо­го­дні са­ме він це ро­бить, бо вже не хо­че жо­дних екс­це­сів), то на­ша кра­ї­на з та­ким уря­ду­ва­н­ням вже дав­но б роз­ва­ли­ла­ся. Скіль­ки у нас до­зво­ля­ють грабувати, стіль­ки й бу­дуть. Ко­ло­мой­ський ні­ко­го не зди­ву­вав — який він, усі зна­ли. Ми всі зди­во­ва­ні тим, як за цих об­ста­вин діє вла­да — спу­скає на галь­мах. От­же, є до­мов­ле­ність. Цим лю­дям ді­ста­ла­ся вла­да у той час, ко­ли її вже не бу­ло, во­на ва­ля­ла­ся на під­ло­зі. І те, що во­ни нам роз­по­від­а­ли з три­бу­ни Май­да­ну про се­бе і про те, як во­ни за­хи­ща­ти­муть кра­ї­ну, від­бу­ва­є­ться з то­чні­стю до нав­па­ки.

Але сьо­го­дні най­го­лов­ні­ше, щоб у на­ро­ду не бу­ло па­ні­ки з цьо­го при­во­ду, яки­хось спроб но­вих май­да­нів і, що ще гірше, за­ко­ло­тів. Гро­ма­дян­ське су­спіль­ство за­раз пе­ре­гру­по­ву­є­ться. Вва­жаю, цим то­ва­ри­шам за­про­по­ну­ють пі­ти з ми­ром...

Ми­хай­ло ГОН­ЧАР,

пре­зи­дент Цен­тру гло­ба­лі­сти­ки «Стра­те­гія ХХI»:

— Важ­ко зна­йти по­зи­тив у між­усо­би­цях, осо­бли­во в той пе­рі­од, ко­ли ми під зов­ні­шньою агре­сі­єю. Хо­ча між­о­лі­гар­хі­чні роз­бор­ки для нас яви­ще не но­ве. Але одна спра­ва, ко­ли та­ке тра­пля­ло­ся за мирних об­ста­вин, дру­га — ко­ли від­бу­ва­є­ться зов­ні­шня агре­сія. І, без­пе­ре­чно, Ро­сія на­ма­га­ти­ме­ться ско­ри­ста­ти­ся цим пов­ною мі­рою. Це для неї про­сто по­да­ру­нок. Во­на під­три­му­ва­ти­ме одних про­ти дру­гих, і тих — про­ти цих. Хо­ча Ко­ло­мой­ський для Ро­сії по­дра­зли­ва фі­гу­ра. Біль­ше то­го, йо­го мо­жна на­віть зна­йти се­ред пер­со­наль­них во­ро­гів Пу­ті­на, в той час, як, ска­жі­мо, Фір­таш і Ахме­тов завжди де­мон­стру­ва­ли ло­яль­ність до Ро­сії та її ке­рів­ни­ка, а їхні стру­кту­ри на­віть, за де­яки­ми да­ни­ми, спри­я­ють бан­ду­гру­по­ва­н­ням.

От­же, те, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні на олі­гар­хі­чно­му фрон­ті, впи­су­є­ться в одну з ро­сій­ських кон­це­пцій «мя­те­же­вой­ны», тоб­то вій­ни, яка сти­му­лю­є­ться ззов­ні при­хо­ва­ни­ми ка­на­ла­ми і про­яв­ля­є­ться у ви­гля­ді та­ко­го со­бі бун­ту. То­рік він був спро­во­ко­ва­ний ро­сій­ськи­ми спец­слу­жба­ми на ни­зо­во­му рів­ні, ко­ли зви­чай­ні лю­ди бі­га­ли з три­ко­ло­ра­ми, пра­по­ра­ми «ЛНР» і «ДНР». Те­пер ми ба­чи­мо йо­го ж, але у ви­гля­ді бун­ту олі­гар­хі­чно­го. Це — пер­со­наль­ний олі­гар­хі­чний бун­тКо­ло­мой­сько­го про­ти ті­єї си­сте­ми, еле­мен­том якої він є сам, але яка на­ма­га­є­ться йо­го, як-то ка­жуть, роз­де­ри­ба­ни­ти.

Тож ста­ва­ти на чийсь бік, шу­ка­ти плю­си й мі­ну­си, зви­чай­но, мо­жна. Але я б по­ра­див: не вар­то цьо­го ро­би­ти. Ме­ні на­ші ни­ні­шні по­дії на­га­ду­ють ві­до­мий гол­лі­вуд­ський три­лер, де хи­жак во­ю­вав про­ти чу­жо­го. І те, що ми на­ра­зі ба­чи­мо — це ду­ель між чу­жи­ми й хи­жа­ка­ми. Вва­жаю, це пла­чев­но за­кін­чи­ться для обох. Та най­гір­ше, що це мо­же по­га­но по­зна­чи­ти­ся і на на­шо­му су­спіль­стві в ці­ло­му. Від­чує це і на­ша вла­да. Най­по­ка­зо­ві­ше, що від­бу­ло­ся, це зов­сім не ма­тю­ки Ко­ло­мой­сько­го, звер­не­ні до жур­на­лі­ста. Це — аб­со­лю­тно не­до­лу­га ре­а­кція вла­ди, яка зве­ла­ся до ого­ло­ше­н­ня до­га­ни за не­е­ти­чну по­ве­дін­ку. Вла­да ви­яви­ла­ся неспроможною зайня­ти по­зи­цію, за­да­ти пра­ви­ла гри і при­пи­ни­ти кон­флі­ктна сво­їх умо­вах. Це свід­чить, на жаль, що вла­да по­ши­рю­є­ться ли­ше на при­мі­ще­н­ня на Бан­ко­вій. А да­лі вже ді­ють ін­ші си­ли, які, ма­ю­чи гро­ші, ви­рі­шу­ють свої пи­та­н­ня, не звер­та­ю­чи на неї осо­бли­вої ува­ги. Одна з при­чин цьо­го в то­му, що на­ша вну­трі­шня вла­да не мо­но­лі­тна, і ті си­ли це ро­зу­мі­ють. До­сить зга­да­ти при­хід мі­ні­стра (енер­ге­ти­ки та ву­гіль­ної про­ми­сло­во­сті Во­ло­ди­ми­ра Дем­чи­ши­на) до офі­су «Укр­транс­на­фти». По­го­во­рив і пі­шов, а кон­флі­кт­за­ли­шив­ся й роз­ши­рив­ся на ін­ші се­гмен­ти — на «Укр­на­фту». І зно­ву ми ба­чи­мо аб­со­лю­тну без­по­ра­дність вла­ди. Не якась озбро­є­на гру­па ма­ла взя­ти під кон­троль «Укр­на­фту», а дер­жав­ний спе­цпі­дроз­діл Мі­ні­стер­ства вну­трі­шніх справ. Якщо вже від­бу­ло­ся рей­дер­ське за­хо­пле­н­ня, як ха­ра­кте­ри­зує по­дії Ко­ло­мой­ський, вла­што­ву­ю­чи про­ти­дію йо­му, то там має бу­ти не при­ва­тна охо­рон­на фір­ма, а спе­цпі­дроз­діл.

Я по­бо­ю­ю­ся то­го, що вла­да, рі­зні її гіл­ки на­справ­ді за­йма­ють по­зи­ції під­трим­ки рі­зних олі­гар­хі­чних груп. Для вла­ди це шлях до ка­та­стро­фи. То­му що по­мі­ня­ти Ко­ло­мой­сько­го на Єри­ме­є­ва чи Гри­го­ри­ши­на зов­сім не озна­чає ви­рі­ши­ти про­бле­ми. Чи вар­то мі­ня­ти одно­го ха­пу­гу на ін­шо­го? Про­бле­ма за­ли­ши­ться. А це не­до­о­три­ма­ні ко­шти бю­дже­ту, схе­ми мі­ні­мі­за­ції опо­да­тку­ва­н­ня то­що. От­же, на­ша вла­да без­по­ра­дна і зов­ні­шньо, бо спо­ку­ша­є­ться на рі­зні «ми­ро­твор­чі» іні­ці­а­ти­ви, які не ма­ють під со­бою до­ста­тньо­го під­ґрун­тя та обер­та­ю­ться за­ги­бе­л­лю на­ших хло­пців, і вну­трі­шньо, де вла­да ви­яв­ляє се­бе неспроможною ді­я­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.