«Ме­не вра­зи­ло те, як укра­їн­ці до­по­ма­га­ють укра­їн­цям»

Ре­гіо­наль­ний ди­ре­ктор ЮНІСЕФ Ма­рі-П’єр ПУАР’Є — про до­по­мо­гу укра­їн­цям, які по­стра­жда­ли вна­слі­док кон­флі­кту на Дон­ба­сі

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ігор САМОКИШ, «День»

Не­що­дав­но Укра­ї­ну від­ві­да­ла ре­гіо­наль­ний ди­ре­ктор Ди тя­чо го фон­ду ООН (ЮНІСЕФ) у кра­ї­нах Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи (ЦСЄ) Ма­рі-П’єр ПУАР’Є. За її пле­чи­ма — 25-рі­чний до­свід ро­бо­ти в кра­ї­нах Азії, Афри­ки, Єв­ро­пи та Ла­тин­ської Аме­ри­ки у сфе­рі до­по­мо­ги ді­тям. Ме­тою її пер­шо­го ві­зи­ту до Укра­ї­ни ста­ла пе­ре­вір­ка ста­но­ви­ща ді­тей в умо­вах кри­зи. Окрім на­си­че­но­го гра­фі­ка, зу­стрі­чей із пред­став­ни­ка­ми Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни і мі­ні­стерств, ОБСЄ та ЗМІ, па­ні Пуар’є про­ве­ла два дні на Дон­ба­сі, де від­ві­да­ла де­кіль­ка шкіл, зу­стрі­ла­ся з пе­ре­мі­ще­ни­ми сім’ями, ді­тьми та мі­сце­вою адмі­ні­стра­ці­єю.

Ко­ре­спон­дент «Дня» роз­пи­тав па­ні Ма­рі-П’єр про вра­же­н­ня від по ба че но го на Дон ба сі та про те, як са­ме ЮНІСЕФ пла­нує до­по­ма­га ти ук ра їнсь ким ді тям, по - стра­жда­лим вна­слі док вій­ни.

— Ме діа доб ре ви світ лю ють пе­ре­мі­ще­н­ня вій­сько­вої те­хні­ки і війсь ко вих, і ми про це зна є мо. Але, мо­жли­во, не на­стіль­ки ба­га­то го во рять, як слід, про те, як вся ця ситуація на схо­ді впли­ну­ла на ді­тей та сім’ї укра­їн­ців.

У двох мі­стах я по­ба­чи­ла, що по страж да лі по тре бу ють основ - них за­со­бів для існу­ва­н­ня, зок ре­ма — до­сту­пу до пи­тної во­ди. Ді­тям, які рап то во по ки ну ли свої до мів ки і пе ре їха ли до ін шо го мі­ста, по­трі­бно роз­по­чи­на­ти жи­т­тя з ну ля. ЮНІСЕФ по ста чає ді - тям ми­ю­чі за­со­би — основ­ні то­ва­ри, які не об хід ні лю дям. За цим до нас звер­та­ю­ться ба­тьки й ма­те­рі з Дон­ба­су, оскіль­ки від­бу­ва­є­ться де валь ва ція ва лю ти, і во ни втра­ти­ли свою ро­бо­ту.

По-дру­ге, ме­не вра­зи­ло, як укра їн ці до по ма га ють ук ра їн цям. Во­лон­те­ри ке­ру­ють всі­ма цен­тра­ми для пе ре мі ще них осіб, пред став­ни­ки гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій спів­пра­цю­ють із уря­до­вим апа­ра­том і до­по­ма­га­ють йо­му з ре­є­стра­ці­єю осіб. На мі­сці мо­жна по­ба­чи­ти, як лю ди бе руть усе у свої ру - ки, де­мон­стру­ю­чи яскра­вий при­клад со лі дар нос ті. Роб лять во ни це ду же про фе сій но. Я по ба чи ла чу до ві елек т рон ні таб ли ці з іме - на­ми лю­дей і кіль­кі­стю ді­тей.

Ми пиль но спо сте рі га є мо за ці­єю до­по­мо­гою, яка йде не ли ше від бла го дій нос ті чи доб рої во лі; спо сте рі га є мо й за тим, як ви ко - рис то ву ють ся на ші об ме же ні ре - сур си, щоб пе ре ко на ти ся, чи на - ді­йшли во­ни до лю­дей.

По- тре тє, що бу ло ду же ці ка - вим під час цьо го ві зи ту, — це роз мо ви з діть ми в од ній зі шкіл Слов’ян­ська. Ча­сти­ну їхньої шко­ли бу­ло пов­ні­стю зруй­но­ва­но і те­пер ре­кон­стру­йо­ва­но. Ці по­дії за­ли шать ве ли чез ний від би ток у ди­тя­чій сві­до­мо­сті та сер­цях. Усі шко ля рі від 12 до 14 ро ків бу ли вра же ні тим, що тра пи ло ся. Не обов’ яз ко во че рез те, що їх ні бу - дин ки бу ло зруй но ва но, ад же хтось із них ба­чив тан­ки чи зруй­но ва ну шко лу; таб лич ки, які за-

бо­ро­ня­ють хо­ди­ти по­лем, бо там мі­ни... Ми по­ба­чи­ли цей вплив в пер­ших ма­люн­ках ді­тей, в яких во­ни ді­ли­ли­ся сво­єю три­во­гою. Але по­тім шкіль­ні пси­хо­ло­ги, які пра­цю­ють в рам­ках спіль­ної з Мі­ні­стер­ством осві­ти Укра­ї­ни про­гра­ми ЮНІСЕФ, отри­ма­ли не­об­хі­дні на­ви­чки за­для ро­бо­ти з ді­тьми. І в ко­ро­ткий про­мі­жок ча­су ди­тя­чі ма­люн­ки, що бу­ли до­не­дав­на сі­ри­ми, ста­ва­ли ко­льо­ро­ви­ми, а ді­ти за­го­во­ри­ли про мир і дру­жбу. Хо­ча ді­ти і вра­же­ні тим, що тра­пи­ло­ся, але во­ни ві­рять в мир­ну Укра­ї­ну, в якій би во­ни зна­йшли мі­сце для сво­го зро­стан- ня як осо бис тос тей. По тріб но ін­вес ту ва ти в май бут нє, пік лу ю - чись і на да ю чи пси хо ло гіч но- со - ці аль ну до по мо гу ді тям та їх нім ба­тькам.

«ІН­ВЕ­СТУ­ВА­Н­НЯ В ДІ­ТЕЙ — ЦЕ НЕ ВИ­ТРА­ТИ»

— За да ни ми ЮНІСЕФ від 3 бе рез ня, більш ніж один міль - йон осіб бу ло пе ре мі ще но в ме - жах Укра­ї­ни, по­над 140 ти­сяч із

них — ді­ти. Ви вже зга­да­ли про ди­тя­чих пси­хо­ло­гів. А як ще ЮНІСЕФ пла­нує до­по­ма­га­ти ма­лень­ким укра­їн­цям?

— Ми різ­ко збіль­шу­є­мо гу­ма­ні­тар­ну до­по­мо­гу: за­без­пе­че­н­ня пе­ре­се­лен­ців пи­тною во­дою, са­ні­тар­но-гі­гі­є­ні­чни­ми за­со­ба­ми. Це від­бу­ва­є­ться не тіль­ки в мі­сцях, ку­ди при­бу­ва­ють пе­ре­мі­ще­ні осо­би, а й на схо­ді, де сім’ ї за­ли­ши­ли­ся жи­ти в під­ва­лах, і вза­га­лі, — в ура­зли­вих умо­вах. Для них та­кож ва­жли­вий до­ступ до пи­тної во­ди. Ми га­да­є­мо, що клю­чо­вою від­по­від­дю на це має ста­ти по­вер­не­н­ня ри­тму жи­т­тя нор маль но го міс та. Для цьо го ді­ти по вин ні хо ди ти до шко ли. Нам по тріб но ство рю ва ти це нор­маль не жит тя, ба га то спів - пра­цю ва ти зі шко ла ми та про - во­ди ти пси хо ло гіч но- со ці аль ну ро­бо­ту.

За­раз ми пе­ре­хо­ди­мо на п’яту пе­ре­да­чу. ЮНІСЕФ став пер­шою з ор га ні за цій ООН, яка вклю - ча­ли­ся в цей про­цес. Ми стрім­ко роз ши рю є мо ся, оскіль ки світ по­чав ро­зу­мі­ти, що по­трі­бно ба­га­то чо­го зро­би­ти. Ми від­кри­ва­є­мо де кіль ка офі сів, при най м ні в чо­ти рьох міс цях на схо ді Укра­ї­ни, щоб по стій но три ма ти лю дей у по лі зо ру, мо ні то ри ти си­ту а цію й по ка зу ва ти, що гу - ма­ні­тар на до­по мо га, в тіс ній ко­ор ди­на ції з ООН та на ши ми пар­тне­ра­ми, — най­більш слу­шна від­по­відь.

Біль ше то го, ук ра їнсь кий уряд ба чить, що ця кри за, що при зве ла до ве ли чез них ви кли - ків, та кож по ру ши ла і хро ніч ні про­бле­ми, які по­трі­бно ви­рі­шу­ва­ти. Це не ли­ше сто­су­є­ться по­ста­чан ня бут лів з во дою пе ре мі ще - ним лю дям. Це — низь ка якість си­сте­ми до­став­ки во­ди, оскіль­ки во­до­про­во­ди, які бу­ли роз­бом­бле­но та які нам тре­ба ла­го­ди­ти, ще й бу­ли ір­жа­ви­ми.

Тож роль ЮНІСЕФ зво­ди­ться не тіль­ки до гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги, яку ми різ­ко роз­ши­рю­є­мо, але це та­кож і до­по­мо­га уря ду ре­фор­му­ва­ти си­сте­му, яка має бу­ти та - кою ж тер мі но вою, як і гу ма ні - тар­на до­по­мо­га.

— Яке у вас скла­ло­ся вра­же­н­ня про до­по­мо­гу, що на­дає укра­їн­ська вла­да пе­ре­се­лен­цям?

— Укра­їн­ська вла­да знає, що це по тріб но зро би ти не гай но і у шир ших мас ш та бах. Во на ду має над тим, яка роль бу де кра щою для неї, су­спіль­ства та гро­ма­дян. Я чіт ко по ба чи ла — дер жа ва не ро бить усьо го, ви зна ю чи си лу гро ма дянсь ко го сус піль ст ва, але во на ві ді грає важ ли ву роль в ор­га­ні­за­ції всьо­го про­це­су, а та­кож у фі­нан­су­ван­ні до­по­мо­ги ».

Ко­ли ми го­во­ри­ли про ко­шти, то го­во­ри­ли не тіль­ки про ті, які на­дає Укра­ї­ні мі­жна­ро­дна спіль-

но­та. Ми го­во­ри­ли й про ті гро­ші, які український уряд за­кла­де до на­ціо­наль­но­го бю­дже­ту і пе­ре­гля­не де­я­кі прі­о­ри­те­ти. Це ду­же на­ди­хає, ко­ли чу­єш: ін­ве­сту­ва­н­ня в ді­тей — це не ви­тра­ти.

— У сі­чні 2015 ро­ку ЮНІСЕФ звер­нув­ся до до­но­рів, щоб зі­бра­ти 32,4 міль­йо­на до­ла­рів для по­треб ді­тей і ро­дин в Укра­ї­ні. Скіль­ки вже зі­бра­но з цих ко­штів і як пла­ну­є­ться їх ви­ко­ри­ста­ти?

— Ми зро­зумі­ли, що ви­кли­ки зна­чно біль­ші, ніж це пе­ред­ба­ча­ло­ся спо­ча­тку. І за­раз ми вже про­си­мо 56 міль­йо­нів до­ла­рів, зокре­ма вже ма­є­мо 12,3 міль­йо­на і по­ча­ли отри­му­ва­ти гро­ші, хо­ча по­ки що цьо­го не­до­ста­тньо. ООН про­сить на­віть біль­ше — 316 міль­йо­нів, і вже на­ді­йшло 30% з ці­єї су­ми. По­тре­би оці­ню­ю­ться на­ле­жним чи­ном, і в нас ще ні­ко­ли не бу­ло та­кої під­трим­ки.

Ми до­бре ор­га­ні­зо­ва­ні в ООН нав­ко­ло пи­та­н­ня гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги. Наш ман­дат— пі­клу­ва­ти­ся за на­да­н­ня во­ди са­ні­тар­но­гі­гі­є­ні­чній сфе­рі, за сфе­ру хар­чу­ва­н­ня, осві­ти та за­хи­сту ді­тей. Ми ду­же обе­ре­жно оці­ню­є­мо по­тре­би, ре­зуль­та­ти, яких хо­че­мо до­сяг­ти зав­дя­ки цим гро­шам. На­ми вже під­го­тов­ле­но 400 шкіль­них пси­хо­ло­гів, а та­кож дві ти­ся­чі про­фе­сіо­на­лів у сфе­рі здо­ров’я. За­га­лом во­ни вже по­пра­цю­ва­ли з п’ятьма ти­ся­ча­ми ді­тей, і ми й на­да­лі на­ро­щу­ва­ти­ме­мо цей по­ка­зник. Із не­зна­чним бю­дже­том, ве­ли­кою рі­шу­чі­стю та ясни­ми пла­на­ми ми мо­же­мо ду­же швид­ко до­сяг­ти ре­аль­них ре­зуль­та­тів.

«У НА­ВЧАН­НІ НЕ­МАЄ МІ­СЦЯ ДЛЯ НА­СИЛЬ­СТВА»

— Рік то му, ви сту па ю чи на ре­гу­ляр­ній се­сії за­сі­да­н­ня Ра­ди з прав лю ди ни, ви ска за ли, що ді - ти з ро­дин мен­шин та ді­ти з осо­бли ви ми по тре ба ми — най більш ура­зли­ві. Що б ви порадили укра­їн­цям у цьо­му пи­тан­ні, як урів­ня­ти в пра­вах ді­тей?

— Що до ді тей з особ ли ви ми по­тре­ба­ми. Пер­шим кро­ком є ви­яв лен ня цьо го об ме жен ня. Ко ли ви йо го ви яв ля є те на ран ньо му ета пі, то мо же те ба га то зро би ти. По-дру­ге, слід пе­ре­ко­на­ти ся, що ба­тьки ма­ють все не­об­хі­дне, щоб пі­клу­ва­ти­ся про цих ді­тей вдо­ма, і ма­ють най­кра­щі мо­жли­во­сті для цьо­го. Шкіль­на си­сте­ма по­вин­на та­кож при­йма­ти цих ді­тей.

По бу вав ши в ба га тьох кра ї - нах, ми з’ясу­ва­ли: якщо ми про­ве де мо ран нє ви яв лен ня вад, на - вчи­мо ба­тьків, а за­кла­ди по­с­при­я­ють у цьо­му ба­тькам, то ді­тям із осо­бли­ви­ми по­тре­ба­ми мо­жна бу­де за­без­пе­чи­ти нор маль­не ди­тин­ство. І це зна­чно мен­ше ко­шту­ва­ти­ме дер­жав­но­му бю­дже­ту. Зві­сно, це пи­та­н­ня по­ро­джує ви­клик со ці аль ним нор мам — та кий, як пе­ре­бу­ва­н­ня ди­ти­ни з фі­зи­чни­ми ва­да­ми у зви­чай­но­му кла­сі.

— У зві­ті ЮНІСЕФ «Ста­но­ви­ще ді­тей у сві­ті 2013» йшло­ся про те, що в Укра­ї­ні 70% ді­тей за­зна­ють фі­зи­чно­го на­силь­ства в ро­ди­ні «з ви­хов­ною ме­тою». Як мо­жна ві­ді­йти від та­ко­го ме­то­ду ви­хо­ва­н­ня?

— Я обго­во­рю­ва­ла це пи­та­н­ня з пред с тав ни ка ми скан ди навсь - ких кра­їн. Їм зна­до­би­ло­ся 30 ро­ків з ча­су, ко­ли во­ни ухва­ли­ли за­кон, який за бо ро няє по ка ран ня ді тей в сім’ ях. Те пер прак тич но ніх то не вда єть ся до цьо го, оскіль ки це сто су єть ся со ці аль - них норм. Га­даю, Укра­ї­на сти­ка - ється з та­ки­ми ж ви­кли­ка­ми, як і реш та кра їн сві ту. Я впев не на, що рі­вень осві­че­но­сті в Укра­ї­ні, а та­кож сі­мей­ні цін­но­сті до­зво­лять зна­йти шля­хи і ра­зом з ви­кла­да­ча ми, а та кож ін ши ми чле на ми спіль но ти на вча ти ук ра їнсь ких ді тей без будь- яких про явів на­силь ст ва. Це — спіль ний ви - клик, але ми мо­же­мо ве­сти діа­лог з укра­їн­ськи­ми ба­тька­ми. За ко­рот кий час сво го пе ре бу ван ня в Укра ї ні, я усві до ми ла важ ли ву роль, яку ві ді гра ють бать ки для ді­тей.

У на вчан ні не має міс ця для на силь ст ва. На вчан ня на дає мо - ло­дій осо­бі змо­гу ро­би­ти пра­виль­ні вчин ки в жит ті, в її ін те ре сах та ін те ре сах її ро ди ни, а та кож кра­ї­ни. Це жо­дним чи­ном не мо­же ба зу ва ти ся на на силь ст ві. Якщо ви бу­ду­є­те ва­шу стра­те­гію на на силь ст ві, щоб на ка зу ва ти ди ти ні ро би ти те, чо го ви хо че те від неї, — це по га ний при клад, який не­се за со­бою по­га­ні рі­ше­н­ня. Я всі­ля­ко це за­су­джую.

Вва­жаю, ба­тьки мо­жуть ба­га­то до сяг ти за вдя ки діа ло гу. Га - даю, в Укра­ї­ні мо­жна ді­йти та­ко­го рів­ня осві­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.