Чи бу­де в Ужго­ро­ді єди­ний куль­тур­ний центр?

Ді­ю­чі екс­по­зи­ції За­кар­пат­сько­го ху­до­жньо­го му­зею іме­ні Йо­си­па Бо­кшая мо­жуть вмі­сти­ти до 1,5% на­яв­них фон­дів

Den (Ukrainian) - - Культура -

За­ві­тав­ши до За­кар­пат­сько­го ху­до­жньо­го му­зею ім. Йо­си­па Бо­кшая, за­ува­жу­єш не ли­ше уні­каль­ні екс­по­на­ти, а й ті­сно­ту у ви­став­ко­вих за­лах і ко­ри­до­рах, яка яв­но не ли­чить за­кла­ду та­ко­го рів­ня. Чо­му одне з не над­то чи­слен­них в Ужго­ро­ді місць, яке тво­рить йо­му сла­ву куль­тур­но­го осер­дя всьо­го За­кар­па­т­тя та є обе­ре­гом йо­го ба­га­тю­щої куль­тур­ної спад­щи­ни, пе­ре­бу­ває в та­ко­му ста­ні? — по­ці­ка­вив­ся в йо­го ди­ре­кто­ра Фран­ци­ска Ер­фа­на.

«Ма­ю­чи за­клад із та­ки­ми тра­ди­ці­я­ми та не­оці­нен­ним спад­ком ми­сте­цьких ше­дев­рів, ко­жне єв­ро­пей­ське мі­сто бе­ре­гло б йо­го як зі­ни­цю ока. У нас, як модно бу­ло ка­за­ти в ра­дян­ські ча­си: «На куль­ту­ру де­нег нет», — ка­же ди­ре­ктор му­зею. — 1979 ро­ку Закарпатський ху­до­жній му­зей, який вхо­див до стру­кту­ри За­кар­пат­сько­го кра­є­знав­чо­го му­зею і роз­мі­щу­вав­ся в Ужго­род­сько­му зам­ку, ви­окре­ми­ли в са­мо­стій­ну уста­но­ву та пе­ре­не­сли до бу­дів­лі ко­ли­шньо­го жу­па­на­ту Ужан­ської жу­пи, зве­де­но­му 1809 ро­ку. У сті­нах ці­єї бу­дів­лі в 1930-х був Зем­ський му­зей, а на­зи­ва­ла­ся бу­дів­ля — Дім куль­ту­ри і дру­ку. Ко­ле­кція Зем­сько­го му­зею за­по­ча­тку­ва­ла осно­ву збір­ки май­бу­тньо­го ху­до­жньо­го му­зею. Сьо­го­дні зав­дя­ки до­слі­дни­цько-на­у­ко­вій та зби­раль­ни­цькій ро­бо­ті, уні­каль­но­сті ко­ле­кції та пле­я­ді зір­ко­вих імен ми­тців, тво­ри яких роз­мі­ще­но у схо­ви­щі, му­зей пе­ре­тво­рив­ся на своє­рі­дну Мек­ку ша­ну­валь­ни­ків за­кар­пат­ської шко­ли жи­во­пи­су».

Ни­ні фон­ди му­зею на­лі­чу­ють по­над оди­над­цять ти­ся­чекс­по­на­тів. Це тво­ри жи­во­пи­су, гра­фі­ки, скуль­пту­ри та де­ко­ра­тив­но-ужи­тко­во­го ми­сте­цтва епо­хи Ві­дро­дже­н­ня, фран­цузь­ко­го ро­ман­ти­зму, іта­лій­сько­го кла­си­ци­зму, ран­ньо­го гол­ланд­сько­го ре­а­лі­зму, ми­сте­цтво кра­їн Цен­траль­ної Єв­ро­пи, тво­ри ро­сій­ських ми­тців XVIII — XX стст. Тут — най­біль­ша на пост­ра­дян­сько­му про­сто­рі ко­ле­кція по­ло­тен угор­ських ми­тців, зокре­ма жи­во­пис М.Мун­ка­чі, І. Ре­ве­са, Ш. Хо­ло­ші, Д. Ру­днаї. І, зві­сно, най­біль­ше на­дба­н­ня — ми­сте­цький до­ро­бок ху­до­жни­ків За­кар­па­т­тя. Це — ше­дев­ри ви­зна­них ко­ри­фе­їв обра­зо­твор­чої куль­ту­ри на­шої кра­ї­ни — Й. Бо­кшая, А. Ер­де­лі, А. Ко­цки, Ф. Ма­най­ла, А. Бо­ре­цько­го, В. Сви­ди, З. Шол­те­са, ме­мо­рі­аль­на екс­по­зи­ція ака­де­мі­ка І. Гра­ба­ра, су­ча­сних май­стрів обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва За­кар­па­т­тя.

Для пов­но­цін­ної ор­га­ні­за­ції екс­по­зи­цій му­зею сьо­го­дні не­об­хі­дно ви­став­ко­вих площ ра­зів у де­сять біль­ше, адже він во­ло­діє най­біль­шою в Укра­ї­ні збір­кою тво­рів А. Ер­де­лі, має близь­ко ста ро­біт Й. Бо­кшая, 1500 — Ф. Ма­най­ла, 2000 — А.Ко­цки. Утім, ді­ю­чі екс­по­зи­ції спро­мо­жні вмі­сти­ти до 1,5% на­яв­них му­зей­них фон­дів. Сьо­го­дні в по­стій­но ді­ю­чих екс­по­зи­ці­ях ви­став­ля­ють ли­ше окре­мі тво­ри Й. Бо­кшая та А. Ер­де­лі, адже ба­га­то від­ві­ду­ва­чів ху­дож- ньо­го му­зею, при­їхав­ши в Ужго­род, хо­чуть по­ба­чи­ти не стіль­ки сві­то­ві чи за­галь­но­укра­їн­ські ше­дев­ри, а пе­ред­усім ро­бо­ти ві­до­мих за­кар­пат­ських ми­тців, ко­трі ста­нов­лять сла­ву за­кар­пат­сько­го жи­во­пи­су, бо ні­де в ін­шо­му мі­сці їх не по­ба­чи­ти.

« 2003 ро­ку з ба­лан­су мі­ста у вла­сність обла­сті пе­ре­да­ли орі­єн­тов­но дві ти­ся­чі ква­дра­тних ме­трів бу­дів­лі ко­ли­шньо­го жу­па­на­ту, за­ли­шив­ши пра­ве кри­ло в ко­му­наль­ній вла­сно­сті Ужго­ро­да, ку­ди мі­ська вла­да по­се­ли­ла стру­кту­ри, які не ма­ють жо­дно­го сто­сун­ку ні до ми­сте­цтва, ні до му­зей­ної спра­ви, ні до куль­ту­ри вза­га­лі, — ка­же Фран­циск Ерфан. — Бу­ла до­мов­ле­ність, що в про­це­сі по­сту­по­во­го від­се­ле­н­ня цих стру­ктур звіль­не­ні пло­щі пе­ре­да­ва­ти­му­ться му­зею. Однак до цьо­го так і не ді­йшло й по сьо­го­дні. У ви­віль­не­ні при­мі­ще­н­ня мі­ська вла­да по­стій­но пе­ре­се­ляє ті стру­кту­ри, які ви­їздять із тих бу­ді­вель мі­ста, ко­трі йдуть на про­даж. У ре­зуль­та­ті бу­до­ва за­не­па­дає».

Во­дно­час мі­ська вла­да ні ін­те­ле­кту­аль­но, ні ду­хов­но, ні ма­те­рі­аль­но не мо­же ви­ко­ри­ста­ти за при­зна­че­н­ням ті бу­дів­лі, які на­ле­жать їй. Вхо­дя­чи до п’ятір­ки цен­трів ху­до­жньої куль­ту­ри Укра­ї­ни, ра­зом із Ки­є­вом, Оде­сою, Хар­ко­вом і Льво­вом, Ужго- род не має сво­єї кар­тин­ної га­ле­реї. Ні ме­рам, ні де­пу­та­там мі­ської ра­ди, ні мі­ськви­кон­ко­му впро­довж ба­га­тьох ро­ків і кіль­кох скли­кань по­спіль, цьо­го не по­трі­бно. Ди­вує куль­тур­на «сі­рість» чин­ної вла­ди, для якої пи­та­н­ня куль­тур­ної спад­щи­ни — на остан­ньо­му мі­сці. Сум­но, бо в ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах са­ме му­зеї, а не ба­за­ри чи су­пер­мар­ке­ти є пре­дме­том гор­до­сті го­ро­дян. Якщо цьо­го не усві­до­ми­мо — ри­зи­ку­є­мо втра­ти­ти ста­тус Все­укра­їн­сько­го цен­тру ху­до­жньої куль­ту­ри. А біль­шо­го уда­ру по пре­сти­жу мі­ста важ­ко й уяви­ти, бо Ужго­род ні­ко­ли не ста­не ні про­ми­сло­вим, ні тор­го­вим, ні бан­ків­ським мі­стом.

« Упро­довж кіль­кох ро­ків ми звер­та­є­мо­ся до мі­ської вла­ди ви­ко­на­ти рі­ше­н­ня обла­сної ра­ди про пе­ре­да­чу при­мі­щень для по­треб ху­до­жньо­го му­зею, щоб ство­ри­ти тут єди­ний куль­тур­ний центр, що да­ло б мо­жли­вість не ли­ше збіль­ши­ти ви­став­ко­ві пло­щі му­зею, а й ство­ри­ти ре­став­ра­цій­ну май­стер­ню, за­сну­ва­ти Му­зей кни­ги та дру­ку, Центр мас­шта­бних куль­тур­но-ми­сте­цьких акцій. Однак на на­ші звер­не­н­ня з ка­бі­не­тів мі­ської вла­ди при­хо­дять ба­наль­ні від­пи­ски», — ка­же Фран­циск Ерфан.

Сьо­го­дні єди­не спо­ді­ва­н­ня на те, що ін­те­ле­кту­аль­на спіль­но­та краю та­ки впли­не на де­пу­та­тів За­кар­пат­ської обла­сної та Ужго­род­ської мі­ської рад, щоб ті ді­йшли спіль­но­го рі­ше­н­ня про ство­ре­н­ня на Жу­па­нат­ській го­рі по­ту­жно­го куль­тур­но­го цен­тру. Та­ким вчин­ком під кі­нець сво­єї ни­ні­шньої ка­ден­ції во­ни ще ма­ють шанс за­свід­чи­ти свою при­на­ле­жність до кра­йо­вої елі­ти.

ФОТО АВ­ТО­РА

Ва­силь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужго­род

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.