Як ви­ти­нан­ка пе­ре­вті­ли­ла­ся у книж­ко­ву ілюстрацію

У Бу­дин­ку ху­до­жни­ка до кін­ця бе­ре­зня екс­по­ну­ю­ться 160 ро­біт (жи­во­пис, гра­фі­ка, ви­ти­нан­ка) Ва­си­ля Кор­чин­сько­го

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Та­рас ГОЛОВКО Фото Ле­о­ні­да ЛЕВІТА

За В. Кор­чин­ським, до­бре зна­ним у сто­ли­чних ми­сте­цьких ко­лах жи­во­пи­сцем і гра­фі­ком, ла­у­ре­а­том двох ми­сте­цьких пре­мій ім. Ге­ор­гія Яку­то­ви­ча, в остан­нє де­ся­ти­лі­т­тя за­крі­пи­ла­ся сла­ва не­пе­ре­вер­ше­но­го май­стра ви­го­тов­ле­н­ня ху­до­жньої ви­ти­нан­ки. Він осво­їв цей тро­хи ек­зо­ти­чний вид ми­сте­цтва, при­та­ман­ний сіль­сько­му по­бу­ту, на­дав йо­му дру­ге ди­ха­н­ня, зро­бив­ши із зви­чай­ної ви­ти­нан­ки пов­но­цін­ну книж­ко­ву ілюстрацію, пра­кти­чно ні­хто в Укра­ї­ні ра­ні­ше на це не на­ва­жу­вав­ся!

Це тіль­ки на пер­ший по­гляд зда­є­ться, що із зви­чай­но­го ко­льо­ро­во­го па­пе­ру, склав­ши йо­го у кіль­ка ра­зів, мо­жна ду­же лег­ко ви­рі­за­ти ножицями ви­ти­нан­ку на будь-який смак, уде­ко­ру­вав­ши нею при­мі­ще­н­ня напередодні відзначення улю­бле­но­го свя­та. Зде­біль­шо­го ама­то­ри ажур­но­го ви­ти­на­н­ня са­ме так і ро­блять, не ма­ю­чи жо­дно­го уяв­ле­н­ня про дав­ні тра­ди­ції на­ро­дно­го ре­ме­сла. Зов­сім ін­ша кар­ти­на по­стає пе­ред на­ми, ко­ли до спра­ви бе­ре­ться справ­жній про­фе­сіо­нал, на­ці­ле­ний на по­шук ху­до­жньо­го обра­зу.

— Я ви­ріс на По­діл­лі, з ди­тин­ства ма­ма і бабуся за­лу­ча­ли ме­не до оформ­ле­н­ня на­шо­го сіль­сько­го обій­стя, роз­кри­ва­ю­чи при цьо­му се­кре­ти ви­го­тов­ле­н­ня ви­ти­на­нок, — зга­дує Ва­силь КОРЧИН

СЬКИЙ. — Ви­рі­за­ні ви­ти­нан­ки при­крі­плю­ва­ли­ся до сво­ло­ка, ру­ко­мий­ни­ка, ві­кон і до пе­чі... З пли­ном ча­су те­хні­ку ви­ти­на­н­ня ма­кси­маль­но удо­ско­на­лив, прив­ні­сши зов­сім ін­шу ме­то­ди­ку ви­го­тов­ле­н­ня. Брак які­сно­го ко­льо­ро­во­го па­пе­ру зму­шує ме­не сьо­го­дні са­мо­стій­но йо­го ви­го­тов­ля­ти, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи до трьо­хсот від­тін­ків фарб!

Ма­буть, Ва­силь Кор­чин­ський — один із пер­ших ху­до­жни­ків в Укра­ї­ні, який, пра­цю­ю­чи в жан­рі книж­ко­вої гра­фі­ки, транс­фор­му­вав ви­ти­нан­ку в ілю­стра­ції до лі­те­ра­тур­них тво­рів, на­ро­дних пі­сень, ре­лі­гій­них свят то­що. Ще нав­ча­ю­чись у Львів­сько­му по­лі­гра­фі­чно­му ін­сти­ту­ті іме­ні І. Фе­до­ро­ва на ки­їв­сько­му ве- чір­ньо­му фа­куль­те­ті книж­ко­вої гра­фі­ки, свою ди­плом­ну ро­бо­ту він при­свя­тив твор­чо­сті Ми­хай­ла Ко­цю­бин­сько­го. Ілю­стра­ції до повісті « Ті­ні за­бу­тих пред­ків», ство­ре­ні в кін­ці 1980-х, ще й до­сі збе­рі­га­ю­ться в му­зеї ви­да­тно­го кла­си­ка укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри в мі­сті Чер­ні­го­ві.

— Фа­кти­чно че­рез трид­цять ро­ків я зно­ву ви­рі­шив по­вер­ну­ти­ся до «Ті­ней за­бу­тих пред­ків», бо в ме­не з’яви­ло­ся від­чу­т­тя яко­їсь не­за­вер­ше­но­сті, пе­ре­оцін­ки зро­бле­но­го, — ка­же ху­до­жник. — То­му 2010-й став ро­ком по­яви но­вої се­рії з 12 ілю­стра­цій, в яких ви­ти­нан­ка ста­ла основ­ним гра­фі­чним еле­мен­том. До ре­чі, у ви­ти­нан­ці над­зви­чай­но скла­дно від­обра­зи­ти сю­же­тну лі­нію, як, на­при­клад, в ілю­стра­ції, ство­ре­ної туш­шю і пе­ром. То­му в та­ких ро­бо­тах, як «Ди­тин­ство», «Ві­та­ли трем­бі­ти», «Свя­та вечеря», «До хра­му», «Ве­сіль­не де­рев­це» із се­рії «Ті­ні за­бу­тих пред­ків» фа­бу­ла ви­бу­до­ву­є­ться че­рез пев­ні сим­во­ли і зна­ки, при­су­тні в тво­рі Ми­хай­ла Ко­цю­бин­сько­го.

Огля­да­ю­чи твор­чість Ва­си­ля Кор­чин­сько­го, одра­зу впа­дає в око йо­го на­ма­га­н­ня че­рез жи­во­пис, гра­фі­ку, ви­ти­нан­ки від­ро­ди­ти дав­ні мі­фи та ле­ген­ди до­хри­сти­ян­ської до­би. Тут і обра­зи дав­ньо­укра­їн­ської богині не­ба, ма­те­рі Сон­ця і дру­жи­ни Да­жбо­га («Ко­ля­да»); бо­га ху­до­би, че­ре­дни­ків і му­зи­ки («Ове­чий цар»); Лі­со­во­го Па­на, за­хи­сни­ка па­сту­хів і лі­со­ру­бів на кар­пат­ських по­ло­ни­нах ( « Чу­гай­стер » ) . Ін­ша се­рія — «Сіль­ське жи­т­тя», — яка скла­да­є­ться із трид­ця­ти ро­біт, на­ві­я­на спо­га­да­ми про ди­тин­ство і юність ав­то­ра. Про­мо­ви­сті на­зви тво­рів да­ють чі­тке уяв­ле­н­ня про те, що в них зо­бра­же­но: «Мої ди­тя­чі за­ба­ви», «Про­гу­лян­ка з ко­том», «На яр­мар­ку», «Па­стух», «Бі­ля мли­на». Більш гли­бо­ким фі­ло­соф­ським змі­стом по­зна­че­ний еро­ти­чний три­птих: «Ро­день», «Ро­ди­ня» і «Ро­да­н­ня», в яко­му ху­до­жник спро­бу­вав на­бли­зи­ти­ся до роз­кри­т­тя та­єм­ни­ці за­ро­дже­н­ня всьо­го жи­во­го на Зем­лі.

— Вва­жаю, що ме­ні по­ща­сти­ло, ко­ли мої ро­бо­ти кіль­ка ро­ків то­му екс­по­ну­ва­ли­ся на ви­став­ці «Укра­ї­на від Три­пі­л­ля до сьо­го­де­н­ня в обра­зах су­ча­сних ху­до­жни­ків», ор­га­ні­зо­ва­ної зна­ним в Укра­ї­ні ху­до­жни­ком-мо­ну­мен­та­лі­стом Оле­ксан­дром Мель­ни­ком, — під­су­мо­вує Кор­чин­ський. — Се­ред кіль­кох жи­во­пи­сних кар­тин, що то­ді де­мон­стру­ва­ли­ся в сто­ли­чно­му Бу­дин­ку ху­до­жни­ка, одна, як на ме­не, за­слу­го­вує на ува­гу. Це жи­во­пи­сне по­ло­тно­три­птих «Скіф­ський степ», де є на­ма­га­н­ня за­гли­би­ти­ся в си­ву дав­ни­ну, фра­гмен­ти якої й до­сі збе­рі­гає на­ша ге­не­ти­чна пам’ять.

ЖИ­ВО­ПИС «БЛА­ГО­ДАТЬ»

ВИ­ТИ­НАН­КА «НЕ Я Б’Ю, А ВЕР­БА Б’Є»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.