Порт­ре­ти, зі­тка­ні з... клу­бів ди­му

Den (Ukrainian) - - Культура -

раль­ний еле­мент — сві­тло, рух, звук — ви­яв­ля­ли­ся у «Та­кій її до­лі», що по­ста­ла сим­во­лі­чною кар­ти­ною тра­гі­чної зви­тя­жної би­тви і не­від­во­ро­тно­сті смер­ті, окре­ми­ми ар­ха­ї­чни­ми ча­сто­чка­ми-ко­да­ми. На­кла­де­ні, мов фар­би одна на одну, во­ни ро­би­ли тка­ни­ну спе­кта­клю щіль­ною, а сприйня­т­тя скла­дним, ба­га­то­а­лю­зій­ним. Однак ці ко­ди — ко­жний окре­мо — до­бре ві­до­мі фоль­клор­ни­ми, мі­фо­по­е­ти­чни­ми символами: ро­слин­ний ві­зе­ру­нок сте­пу від­тво­рю­вав­ся ді­во­чою струн­кою фа­кту­рою, за­гро­за — три­во­жни­ми що ви­кли­ка­ло ці­ка­вість, але не бен­те­жи­ло жа­хом то­таль­но­го мо­раль­но­го зу­бо­жі­н­ня.

Нев­мі­н­ня те­а­тру на­здо­га­ня­ти ре­аль­ні по­дії ста­ло ще оче­ви­дні­шим пі­сля дов­го­о­чі­ку­ва­ної осін­ньої прем’єри «Що­ден­ни­ків Май­да­ну » на Ка­мер­ній сце­ні Те­а­тру ім. І. Фран­ка — ви­ста­ви, ство­ре­ної у те­хно­ло­гії так зва­но­го до­ку­мен­таль­но­го те­а­тру драматургом На­та­лею Во­ро­жбит та ре­жи­се­ром Ан­дрі­єм Ма­єм. Скла­де­на із за­но­то­ва­них мо­но­ло­гів-спо­га­дів уча­сни­ків Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті, лю­дей, що ра­зом пе­ре­жи­ва­ли тра­гі­чні по- най­ва­жли­ві­шим здо­бу­тком тих ки­їв­ських прем’єр, у яких по­лі­ти­чні й жит­тє­ві ка­та­клі­зми ре­зо­ну­ва­ли не фор­маль­но й бо­лю­че. Бі­же­нець із Кри­му, ре­жи­сер Ан­тон Ро­ма­нов, вті­лю­вав на мі­кро­сце­ні те­а­тру « Су­зір’ я » тра­гі­фарс поль­сько­го аб­сур­ди­ста Сла­во­ми­ра Мро­же­ка « Бу­ди­нок на кор­до­ні» про те, свід­ком чо­го він був сам: втра­ту вла­сно­го крим­сько­го до­му, на­ше­стя злі­сних «зе­ле­них чо­ло­ві­чків » . Однак цей уто­пі­чний фарс, яким ще рік то­му зда­ва­ла­ся історія про роз­ді­ле­н­ня дер­жав­ним кор­до­ном зви­чай­но­го бу­ди­но­чка, без­хи­трі­сно пред­став­ле­на на сце­ні, ни­ні є ціл­ком ре­аль­ною по­ді­єю. Сьо­го­дні на кар­ті Укра­ї­ни вже як до­ко­на­ний факт існує мі­сто, розділене блок­по­ста­ми.

Нав’ язли­вою й упі­зна­ва­ною, як на­бри­длий зу­бний біль, ви­ни­кла ми­ну­ло­рі­чна ре­аль­ність і у ви­гля­ді дра­жли­вої тьо­ті Єка­те­ри­ни Вла­ди­мі­ров­ни ( актри­са Оле­на Ку­лі­ков­ська) у ви­ста­ві «В чом чу­до, тьо­тя?!» ре­жи­сер­ки­де­бю­тан­тки Ка­те­ри­ни Ко­роль. При цьо­му зна­йо­мий із те­ле­ві­зій­них но­вин пам­фле­тний сю­жет про за­бу­дов­ни­ків-ша­хра­їв, ви­ко­ри­ста­ний На­ді­єю Сим­чич у по­ста­нов­ці з на­їв­ни­ми ляль­ко­ви­ми ін­тер­ме­ді­я­ми та сі­мей­ни­ми ме­ло­дра­ма­ми, втра­тив свою ба­наль­ність. Змі­ще­ні ре­жи­сер­кою акцен­ти з ша­хра­їв на та­кі пер­шо­при­чи­ни жит­тє­вих ка­та­строф, як люд­ська слаб­кість, по­сту­пли­вість і без­за­сте­ре­жність, спо­ну­ка­ють оче­вид­ців хи­тро­щів тьо­ті при­га­ду­ва­ти хід істо­рії зно­ву і зно­ву: як за­ці­пле­но мов­ча­ли і ви­ба­ча­ли чу­же на­хаб­ство, як бай­ду­же спо­сте­рі­га­ли на­ро­ста­н­ня не­на­ви­сті й агре­сії, як по­го­джу­ва­ли­ся на ком­про­мі­си. А тим ча­сом під ми­ро­лю­бни­ми га­сла­ми світ роз­би­вав­ся на друз­ки, са­ме так, як ма­лень­кий ляль­ко­вий бу­ди­но­чок ( ху­до­жни­ця Ла­ри­са Чер­но­ва) у ви­ста­ві про на­ха­бну тьо­тю- при­жи­вал­ку.

Ціл­ком мо­жли­во, що до на­сту­пно­го бе­ре­зня су­спіль­них по­дра­зни­ків для кри­ти­чно­го по­гля­ду те­а­тру на них ста­не ще біль­ше. І то­ді вже анам­нез су­спіль­но­го у те­а­трі ста­не справ­жньою есте­ти­чною не­об­хі­дні­стю са­мо­го гля­да­ча, який ви­ма­га­ти­ме до­ре­чно­сті та від­по­від­но­сті обра­них для сце­ни тем і текс­тів. По­тре­бу в фа­таль­них і про­зо- спо­кій­них опо­від­ях про ві­чне, та­ких як цьо­го­рі­чні прем’ єри Дми­тра Бо­го­ма­зо­ва « На­ше мі­сте­чко » в Те­а­трі на Ли­пках та «Ра­дість сер­де­чна...» у Те­а­трі дра­ми і ко­ме­дії, це не від­мі­нить, про­сто ки­їв­ський те­а­траль­ний ланд­шафт, за­пов­не­ний у рік вій­ни під­сту­пни­ми ко­ме­дій­ни­ми вир­ва­ми, мо­же ста­ти у май­бу­тньо­му більш від­по­від­ним на­шо­му сьо­го­ден­ню.

27- рі­чний ди­зай­нер із Бу­ха­ре­ста Oкта­віан Мі­є­лу ство­рив се­рію порт­ре­тів зна­ме­ни­то­стей під на­звою Smoke Portraits, по­ві­дом­ляє gazeta. ua. Однак зро­бив він це до­сить не­тра­ди­цій­ним спосо­бом. За­мість чі­тких лі­ній гля­дач ба­чить клу­би ди­му, що утво­рю­ють кон­ту­ри та­ких ві­до­мих осо­би­сто­стей, як Ме­ри­лін Мон­ро, Боб Мар­лі, Стів Джобс ( на фото). Як за­зна­чає сам ав­тор, ро­бо­та над ство­ре­н­ням порт­ре­тів за­бра­ла в ньо­го ба­га­то ча­су. Окта­віан ду­же ре­тель­но під­би­рав від­тін­ки від блі­до-сі­ро­го до чор­но­го, щоб до­сяг­ти ефе­кту клу­бів ди­му, що роз­сі­ю­ю­ться.

ФОТО АР­ТЕ­МА СЛІПАЧУКА / «День»

ВИ­СТА­ВА «ТА­КА ЇЇ ДО­ЛЯ» СТА­НІ­СЛА­ВА МОЙ­СЕ­Є­ВА У НА­ЦІО­НАЛЬ­НО­МУ ТЕ­А­ТРІ ІМ. І. ФРАН­КА, ЩО СТВО­РЮ­ВА­ЛА­СЯ НА ОСНО­ВІ ШЕВ­ЧЕН­КО­ВО­ГО ВІР­ША «У ТІ­ЄЇ КА­ТЕ­РИ­НИ ХА­ТА НА ПО­МО­СТІ» ПРИ­ЗНА­ЧА­ЛА­СЯ ДО 200-ЛІ­Т­ТЯ Т. ШЕВЧЕНКА. ВТІМ, БА­ЛА­ДА ПРО ПІД­СТУ­ПНУ ЖІ­НО­ЧУ ПРИ­РО­ДУ, ПРО КО­ЗА­ЦЬКУ ЗВИ­ТЯ­ГУ, ПРО НЕ­ВІД­ВО­РО­ТНІСТЬ ПО­КА­РА­Н­НЯ ОБЕР­НУ­ЛА­СЯ У БЕ­РЕ­ЗНІ МИ­НУ­ЛО­ГО РО­КУ ЗОВ­СІМ ІН­ШИ­МИ — ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИ­МИ — СМИ­СЛА­МИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.