Від жер­мі­на­ля до бе­ре­зня

Den (Ukrainian) - - Культура -

Чим за­пам’ятав­ся кри­ти­кам і пу­блі­ці те­а­траль­ний се­зон?

зой­ка­ми і стрім­ки­ми по­льо­та­ми пта­хів, а смерть — яскра­вим мер­тво-бі­лим сві­тлом.

На­сту­пні ви­ста­ви Те­а­тру ім. І. Фран­ка, які го­ту­ва­ли­ся у ча­си фор­му­ва­н­ня до­бро­воль­чих за­го­нів, що пря­му­ва­ли на схід, вже на­ла­што­ву­ва­ли­ся на до­слі­дже­н­ня пер­шо­при­чин со­ці­аль­них хво­роб, що спро­во­ку­ва­ли на то­му ж схо­ді бур­хли­ві люд­ські спле­ски й обер­ну­ли на­род на натовп. То­му по­ста­нов­ка п’ єси « Но­со­ро­ги » Еу­же­на Йо­не­ска про впов­за­н­ня то­та­лі­тар­ної іде­о­ло­гії в до­мів­ку пе­ре­сі­чно­го мі­ща­ни­на, очі­ку­ва­лась як своє­рі­дна від­по­відь на за­пи­та­н­ня про ма­ні­пу­ля­цію ма­со­вою сві­до­мі­стю, про мит­тє­ве мов­ча­зне пе­ре­тво­ре­н­ня ти­сяч лю­дей на ра­бів.

На­ра­зі ж, цю дра­ма­ти­чну при­тчу ре­жи­сер Ан­дрій При­ходь­ко пе­ре­тво­рив на мас­шта­бний кар­на­вал- хо­ро­вод, під час яко­го гля­да­цьким за­лом сно­ви­га­ють «те­а­траль­ні» но­со­ро­ги (ху­до­жник ко­стю­мів Бо­г­дан По­лі­щук), не стра­шні­ші за бе­ге­мо­ти­ків із ди­тя­чо­го муль­ти­ку. Ви­пад­ко­во чи ні, але у цьо­му сим­па­ти­чно­му каз­ко­во­му про­сто­рі пе­ре­тво­ре­н­ня на­їв­них мі­стян Йо­не­ска на оша­ле­ні­лий від не­на­ви­сті скан­ду­ю­чий натовп, що жи­ви­ться пе­ре­ка­за­ми про стра­хі­т­тя хун­ти, теж ви­гля­дав ку­ме­дно. Акто­ри- пер­со­на­жі без­по­ра­дно ку­пчи­ли­ся на сце­ні й бра­ли участь у не­о­бов’ яз­ко­вих тан­цю­валь­них ди­вер­ти­смен­тах, дії Май­да­ну й тих, хто при­хо­див ту­ди час від ча­су або хто мав свою окре­му дум­ку, во­на ма­ла ста­ти сво­го ро­ду об’ єктив­ним мо­за­ї­чним те­а­траль­ним лі­то­пи­сом по­во­ро­тів укра­їн­ської істо­рії. Для пе­ре­кон­ли­во­сті ж роз­мо­ви з гля­да­чем, вста­нов­ле­н­ня атмо­сфе­ри справ­жньої до­ві­ри та під­си­ле­н­ня ефе­кту тво­ре­н­ня « те­а­тру до­ку­мен­та » на по­ка­зи за­про­шу­ва­ли ще й справ­жніх май­да­нів­ців.

За пра­ви­ла­ми до­ку­мен­таль­но­го те­а­тру, будь- які те­а­траль­ні ме­ха­ні­зми у «Що­ден­ни­ках» ма­ли бу­ти від­ки­ну­ті, а пу­блі­чне ви­го­ло­ше­н­ня чу­жих спо­від­ей на­бли­зи­ти усіх при­су­тніх до ро­зу­мі­н­ня ва­жли­во­сті мо­мен­ту. Про­те та­ке ді­а­гно­сту­ва­н­ня ко­ле­ктив­но­го сві­до­мо­го від­вер­то бу­ксу­ва­ло й при­му­шу­ва­ло ні­яко­ві­ти, до­по­ки на май­дан­чи­ку не з’ яв­ля­ла­ся актри­са Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва та ви­про­бу­ва­ни­ми актор­ськи­ми при­йо­ма­ми — по­во­лі одя­гає оку­ля­ри, роз­див­ля­є­ться зал — не вста­нов­лю­ва­ла ін­тим­ну ін­то­на­цію спіл­ку­ва­н­ня із за­лом. Ви­яви­ло­ся, що без обов’яз­ко­во­го при­вла­сне­н­ня чу­жих істо­рій те­атр про­сто не в змо­зі по­ді­ли­ти­ся ни­ми з ін­ши­ми, то­му що сло­ва, про­мов­ле­ні зі сце­ни зі зви­чним па­фо­сом, ста­ють свин­це­ви­ми ку­ля­ми во­ро­жої ри­то­ри­ки, то­ді як ре­аль­ний бо­лю­чий до­свід за­ли­ша­є­ться не­зро­зумі­лим і не­пі­зна­ним.

З ка­мер­то­ном чи без ньо­го, але то­чне на­ла­шту­ва­н­ня текс­ту на час і на пу­блі­ку ви­яви­ло­ся

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.