За­яв­ка на «ін­ший» при­клад

Оле­ксій ПО­РО­ШЕН­КО: «Не мо­жна ро­би­ти пра­виль­ні ре­чі не­пра­виль­ни­ми кро­ка­ми»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ал­ла ДУБРОВИК-РОХОВА, Іван КАПСАМУН, «День»

Син Пре­зи­ден­та, який три­ва­лий час уни­кав пу­блі­чно­сті, дав пер­ше ґрун­тов­не ін­терв’ю. Оле­ксій По­ро­шен­ко, як і всі ді­ти ТОП-по­лі­ти­ків — пре­зи­ден­тів, прем’єрів, мі­ні­стрів, ото­че­ний по­си­ле­ною ува­гою ЗМІ... Утім, пе­ре­ва­жно цей інтерес сто­су­є­ться світ­ських мо­мен­тів жи­т­тя. Ми ж зу­стрі­ли­ся, щоб з’ясу­ва­ти йо­го по­гля­ди. По­чу­ти йо­го по­зи­цію, що­до клю­чо­вих пи­тань укра­їн­ської по­лі­ти­ки.

«ДЕР­ЖАВ­НА ВЛА­ДА НА­БА­ГА­ТО ЯКІСНІША, НІЖ РА­НІ­ШЕ»

— Це за­пи­та­н­ня ми ста­ви­ли ба­га­тьом го­стям «Дня», але ці­ка­во по­чу­ти ва­шу дум­ку як чле­на пар­ла­мент­сько­го ко­мі­те­ту з пи­тань по­да­тко­вої та ми­тної по­лі­ти­ки. Як пе­ре­тво­ри­ти Укра­ї­ну, де па­нує олі­гар­хі­чна си­сте­ма, на кра­ї­ну ци­ві­лі­зо­ва­но­го бі­зне­су?

— За остан­ні пів­то­ра ро­ку Укра­ї­на ду­же змі­ни­ла­ся. Гро­ма­дян­ське су­спіль­ство по­ча­ло кон­тро­лю­ва­ти не тіль­ки вла­ду та ро­бо­ту дер­жав­них ін­сти­ту­цій, а й олі­гар­хів. Окрім цьо­го, якщо по­рів­ню­ва­ти нинішній склад Вер­хов­ної Ра­ди із по­пе­ре­днім, то за­раз він які­сно но­вий. Вза­га­лі, дер­жав­на вла­да є на­ба­га­то які­сні­шою, ніж ра­ні­ше. Я вва­жаю це ви­то­ком Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті — лю­ди ста­ли ви­мо­гли­ві­ши­ми та зда­тни­ми до кон­тро­лю. І са­ме че­рез за­лу­че­н­ня актив­но­го су­спіль­ства за­для кон­тро­лю вла­ди ми й бу­де­мо ви­рі­шу­ва­ти цю про­бле­му та на­ла­го­джу­ва­ти ба­ланс між рі­зни­ми вер­ства­ми на­се­ле­н­ня — між «слу­га­ми на­ро­ду» та са­мим на­ро­дом, між вла­сни­ка­ми ве­ли­ких ста­тків та зви­чай­ни­ми гро­ма­дя­на­ми.

— Чи сте­жи­ли ви за кон­флі­ктною си­ту­а­ці­єю, яка скла­ла­ся дов­ко­ла «Укр­транс­на­фти»?

— За кон­флі­ктом я спо­сте­рі­гав із ме­діа. І, на мою дум­ку, де­я­кі ре­чі є не­при­пу­сти­ми­ми.

Я мо­жу на­зва­ти пев­ні кро­ки, які то­чно не мо­жна бу­ло ро­би­ти. Си­ту­а­ції, яка скла­ла­ся із жур­на­лі­стом Ан­дру­шком, не ма­ло бу­ти в при­ро­ді. Роз­ви­ну­те гро­ма­дян­ське су­спіль­ство по­вин­но ти­сну­ти і не до­зво­ля­ти дер­жав­ним ді­я­чам та по­лі­ти­кам спіл­ку­ва­ти­ся з жур­на­лі­ста­ми в тій ма­не­рі, в якій це від­бу­ло­ся. На­при­клад, у США існує пра­кти­ка, що по­лі­ти­ки ма­ють по­ка­зу­ва­ти при­клад су­спіль­ству, як се­бе вар­то по­во­ди­ти. Так от, бі­ля офі­су «Укр­транс­на­фти» ми по­ба­чи­ли не­га­тив­ний при­клад. Якщо на та­кі ре­чі не ре­а­гу­ва­ти, ми ні­ко­ли не до­ся­гне­мо стан­дар­тів ЄС та то­го рів­ня від­но­син між вла­дою та су­спіль­ством, яко­го б ми хо­ті­ли.

Тре­ба ви­зна­ти, Ко­ло­мой­ський на сво­їй по­са­ді про­вів ве­ли­ку ро­бо­ту. Дні­про­пе­тров­ська область ста­ла опло­том укра­їн­сько­сті та укра­їн­ської дер­жав­но­сті. Але не­при­пу­сти­мо бу­ло те, що не­і­ден­ти­фі­ко­ва­ні лю­ди зі збро­єю, які не мо­гли по­ясни­ти, до яких стру­ктур во­ни на­ле­жа­ли, за­бло­ку­ва­ли вхід у держ­під­при­єм­ство та по­би­ли на­ро­дно­го де­пу­та­та... Ко­ли кра­ї­на пе­ре­бу­ває у ста­ні вій­ни, є єди­ний фронт, не тре­ба ство­рю­ва­ти до­да­тко­ві фа­кто­ри де­ста­бі­лі­за­ції у сто­ли­ці.

— А чи не вва­жа­є­те ви, що бу­ли зро­бле­ні не­пра­виль­ні кро­ки і з ін­шо­го бо­ку, ко­ли за­мі­на ке­рів­ни­цтва «Укр­транс­на­фти» від­бу­ла­ся під по­кро­вом но­чі за до­по­мо­гою лю­дей з охо­рон­ної фір­ми. Якщо це дер­жа­ва, то чо­му во­на діє ме­то­да­ми олі­гар­хів?

— Я не знаю всіх по­дро­биць ці­єї по­дії, але аб­со­лю­тно по­го­джу­ю­ся, що не мо­жна ро­би­ти пра­виль­ні ре­чі не­пра­виль­ни­ми кро­ка­ми. Дер­жа­ва завжди має да­ва­ти при­клад.

«У РА­ДІ ВСЕ ЩЕ ЗА­БА­ГА­ТО ПО­ПУ­ЛІ­ЗМУ»

— Ви впер­ше ста­ли на­ро­дним де­пу­та­том. Які ва­ші вра­же­н­ня від ро­бо­ти у Вер­хов­ній Ра­ді?

— Не­зва­жа­ю­чи на те, що я ба­чив по­пе­ре­дню Ра­ду з те­ле­е­кра­нів та зі ЗМІ, ме­ні зда­є­ться, що ни­ні­шнє скли­ка­н­ня є які­сно кра­щим. Клю­чо­вим здо­бу­тком Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті є те, що у нас — про­єв­ро­пей­ська ко­а­лі­ція, яка на­лі­чує біль­ше 300 де­пу­та­тів. Як­би щось схо­же бу­ло до цьо­го, нам, мо­жли­во, вда­лось би уни­кну­ти за­ги­бе­лі лю­дей із Не­бе­сної Со­тні та ба­га­тьох лих, які нас спі­тка­ли пі­зні­ше.

На­пев­но, бу­де не­пра­виль­но го­во­ри­ти, що в цьо­му пар­ла­мен­ті все до­бре. Як на ме­не, в нинішній Ра­ді все ще за­ба­га­то по­пу­лі­зму. Ін­ко­ли скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що лю­ди, пе­ре­бу­ва­ю­чи в ко­а­лі­ції, не завжди усві­дом­лю­ють, що во­ни ра­зом з ін­ши­ми пред­став­ни­ка­ми вла­ди не­суть від­по­від­аль­ність за стан кра­ї­ни. І не завжди є ро­зу­мі­н­ня то­го, що вла­да в цій си­ту­а­ції є тя­га­рем від­по­від­аль­но­сті, а не за­со­бом за­для отри­ма­н­ня біль­шої вла­ди чи пев­них ре­сур­сів. В умо­вах штор­му — вій­ни та еко­но­мі­чної кри­зи — ва­жли­во утри­ма­ти чо­вен на­шої кра­ї­ни, щоб він не пе­ре­ки­нув­ся та не по­то­нув. Ко­жна фра­кція, як від ко­а­лі­ції, так від опо­зи­ції, має це усві­дом­лю­ва­ти. То­му по­трі­бно мен­ше по­пу­лі­зму та за­гра­ва­н­ня з ви­бор­ця­ми, а біль­ше від­по­від­аль­ної по­зи­ції за­для про­ве­де­н­ня не­об­хі­дних ре­форм, ко­ли тре­ба ви­хо­ди­ти до лю­дей та по­ясню­ва­ти не­по­пу­ляр­ні рі­ше­н­ня.

Вза­га­лі, про не­по­пу­ляр­ні рі­ше­н­ня го­во­ри­ться ду­же ба­га­то, але ко­ли до­во­ди­ться го­ло­су­ва­ти за той чи ін­ший «не­по­пу­ляр­ний» за­ко­но­про­ект, не всі на це зда­тні. Ду­же по­ка­зо­вою є ситуація, ко­ли, на­при­клад, роз­гля­да­ло­ся пи­та­н­ня що­до іпо­те­чних кре­ди­тів: ба­га­то де­пу­та­тів го­во­рять, що цим лю­дям не­об­хі­дно до­по­мог­ти, зна­йшов­ши гро­ші в ін­шо­му мі­сці. Так, але якщо ми зна­йде­мо гро­ші в ін­шо­му мі­сці, це озна­ча­ти­ме, що ми їх ви­лу­чи­мо з се­кто­ру ві­днов­ле­н­ня еко­но­мі­ки, а у нас є ба­га­то пи­тань, які по­трі­бно ви­рі­шу­ва­ти.

Вза­га­лі, за­раз су­спіль­ство ба­чить, що три­ває вій­на і на­дво­рі еко­но­мі­чна кри­за, то­му на по­гір­ше­н­ня си­ту­а­ції впли­ва­ють об’єктив­ні чин­ни­ки. Во­ни усві­дом­лю­ють, що, мо­жли­во, по­ки що бу­де по­га­но, але пі­зні­ше ста­не кра­ще. Якщо ж ми за­раз упу­сти­мо цей мо­мент і бу­де­мо ке­ру­ва­ти­ся по­пу­лі­змом, то да­лі нам бу­де ду­же скла­дно по­ясню­ва­ти, чо­му кра­ще не ста­ло.

— Ви є чле­ном ко­а­лі­ції в скла­ді фра­кції «Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка». Не­що­дав­но зі скла­ду БПП ви­йшли чо­ти­ри на­ро­дні де­пу­та­ти. Як ви вва­жа­є­те, на­скіль­ки це впли­не на її мі­цність?

Вза­га­лі, в пи­тан­ні ко­а­лі­ції ва­жли­ві­шою є не кіль­кість, а якість. На­ша фра­кція скла­да­є­ться при­бли­зно з 150 де­пу­та­тів — це по­ту­жний ор­га­нізм, де у ко­жно­го є своя дум­ка. Ду­же ча­сто у нас на за­сі­дан­ні від­бу­ва­ю­ться жва­ві дис­ку­сії. Але я не ба­чу про­бле­ми для збе­ре­же­н­ня мі­цно­сті ні ко­а­лі­ції, ні фра­кції че­рез те, що чо­ти­ри де­пу­та­ти ви­йшли з БПП. Я не вва­жаю, що че­рез це щось сут­тє­во мо­же змі­ни­ти­ся.

— Мо­же­те роз­по­ві­сти про вну­трі­шню ку­хню в БПП у кон­текс­ті ро­бо­ти з мо­ло­ди­ми де­пу­та­та­ми? Чи до­слу­ха­ю­ться до вас у фра­кції?

— Ме­ні зда­є­ться, мо­ло­ді де­пу­та­ти з са­мо­го по­ча­тку про­яв­ля­ли най­більш актив­ну по­зи­цію. І ду­же ва­жли­во, що у фра­кції є по­єд­на­н­ня ен­ту­зі­а­зму, но­во­го ба­че­н­ня з до­сві­дом і про­фе­сіо­на­лі­змом. У нас є ба­га­то де­пу­та­тів, які мо­жуть під­ка­за­ти. Ми обмі­ню­є­мо­ся дум­ка­ми — як пра­виль­но зро­би­ти так, щоб ми ста­ли ближ­чи­ми до Єв­ро­пи. Я вва­жаю, що на­ша фра­кція до­сить де­мо­кра­ти­чна — у нас ре­гу­ляр­но від­бу­ва­ю­ться за­сі­да­н­ня фра­кції, де ко­жен із де­пу­та­тів мо­же ви­сло­ви­ти свою дум­ку. Де­мо­кра­ти­чність про­яв­ля­є­ться в то­му, що не­має та­ко­го, щоб усі одно­го­ло­сно при­йма­ли рі­ше­н­ня — де­я­кі де­пу­та­ти ви­слов­лю­ють своє ба­че­н­ня що­до то­го чи ін­шо го пи тан ня. Зна хо дить ся пев ний ком­про­міс, з яким ми по­тім при­хо­ди­мо до се­сій­ної за­ли.

— У цьо­му пар­ла­мен­ті ба­га­то мо­ло­дих лю­дей, які впер­ше ста­ли де­пу­та­та­ми. Ба­га­то з них об’єд­на­ли­ся в гру­пи. Вас за­лу­ча­ють до цьо­го ко­ла. Як ви спів­пра­цю­є­те з ни­ми?

— Ви ма­є­те на ува­зі гру­пу «Єв­ро­опти­мі­сти»? — Зокре­ма. — Я ба­га­то спіл­ку­ю­ся з рі­зни­ми де­пу­та­та­ми, по­чи­на­ю­чи від тих, хто оби­рав­ся зі мною на су­сі­дніх окру­гах від Він­нич­чи­ні та за­кін­чу­ю­чи справ­ді мо­ло­ди­ми пар­ла­мен­та­ря­ми. Ми з усі­ма, на мою дум­ку, в до­брих сто­сун­ках. Обго­во­рю­є­мо рі­зні пи­та­н­ня. Мо­ї­ми «су­сі­да­ми» в се­сій­ній за­лі є два чле­ни гру­пи «Єв­ро­опти­мі­стів» — це Іван­на Клім­пуш-Цин­ца­дзе і Владислав Го­луб. У нас з ни­ми від­бу­ва­ю­ться до­сить жва­ві дис­ку­сії що­до ба­га­тьох за­ко­но­про­е­ктів. Я спіл­ку­ю­ся з де­пу­та­том від «Ба­тьків­щи­ни» Оле­ксі­єм Ряб­чи­ним від «На­ро­дно­го Фрон­ту» — з На­та­лі­єю Ка­це­рБу­чков­ською...

Спіл­ку­ва­н­ня від­бу­ва­є­ться. І не ли­ше в рам­ках де­пу­тат­ських груп. Ми спів пра цю є мо в рам ках про гра ми Professional Government, яка об’єд­нує ви­пу­скни­ків ба­га­тьох за­хі­дних ви­шів і до­по­ма­гає дер­жа­ві ка­дра­ми.

— Зі слів ва­шо­го ба­тька — Пре­зи­ден­та Пе­тра По­ро­шен­ка, ви са­мо­стій­но ухва­ли­ли рі­ше­н­ня ба­ло­ту­ва­ти­ся в на­ро­дні де­пу­та­ти. Зре­штою, ста­ли пар­ла­мен­та­рем. Чи ду­ма­ли ви про те, як бу­де сприйня­тий та­кий крок у су­спіль­стві, зна­ю­чи про не­га­тив­ний при­клад Яну­ко­ви­чів?

— Я спри­ймаю ро­бо­ту де­пу­та­та як слу­жі­н­ня дер­жа­ві. Я не хо­вав­ся у ви­бор­чо­му спи­ску, а пі­шов ви­бо­рю­ва­ти до­ві­ру лю­дей на ма­жо­ри­тар­ний округ. Зви­чай­но, в цій си­ту­а­ції не ва­га­ти­ся бу­ло б, м’яко ка­жу­чи, не ро­зум­но. Завжди по­трі­бно зва­жу­ва­ти всі «за» і «про­ти». У ме­не, скіль­ки се­бе пам’ятаю, був та­кий під­хід до справ: якщо ти вва­жа­єш щось пра­виль­ним, то ро­би це. Я маю за­хі­дну осві­ту. У ме­не є до­свід ро­бо­ти в за­хі­дних ком­па­ні­ях. Є сту­пінь МВА. І я мав до­свід ро­бо­ти в дер­жав­ній стру­кту­рі на ди­пло­ма­ти­чній слу­жбі — пра­цю­вав у ге­не­раль­но­му кон­суль­стві Укра­ї­ни в Шан­хаї (Ки­тай). Ба­чив, якою ефе­ктив­ною дер­жа­ва мо­же і має бу­ти: ко­ли ти мо­жеш при­йти в дер­жав­ну уста­но­ву, отри­ма­ти за 15 хви­лин по­слу­гу, во­дно­час дер­жа­ва не ди­ви­ться на те­бе як «на­гля­дач» і не ду­має як здер­ти по­біль­ше «по­да­тків»... Одне сло­во, оце по­єд­на­н­ня уні­каль­но­го до­сві­ду і ба­че­н­ня як пра­цює на­ша дер­жа­ва зсе­ре­ди­ни: без ілю­зій що­до то­го як важ­ко чи лег­ко ро­бля­ться якісь змі­ни, як на ме­не, тре­ба бу­ло за­сто­су­ва­ти на пра­кти­ці. Бо якщо ти ма­єш та­ке в го­ло­ві, і ні­чо­го не ро­биш, то ти теж є без­від­по­від­аль­ним...

Че­сно зі­зна­юсь, я не вва­жаю се­бе по­лі­ти­ком. Я мав до­свід по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті в обла­сній ра­ді до то­го як пі­шов у пар­ла­мент, і ме­ні бу­ло гид­ко від ку­лу­ар­них пе­ре­го­во­рів, до­мов­ле­но­стей, що там ма­ли мі­сце... Але я ро­зу­мію, якщо які­сно не змі­ню­ва­ти склад ВРУ, то ми не до­ся­гне­мо змін, яких ми хо­че­мо. То­му ро­бо­ту в пар­ла­мен­ті для се­бе я спри­ймаю як пев­ний ви­клик: тро­хи від­да­ти борг кра­ї­ні, в якій я народився, яка ме­не ви­хо­ва­ла і да­ла ті мо­жли­во­сті, які в ме­не бу­ли для ро­бо­ти і осві­ти. Ви­клю­чно з ці­єї по­зи­ції я по­ста­вив­ся до рі­ше­н­ня ста­ти на­ро­дним де­пу­та­том, яке на­справ­ді бу­ло для ме­не ду­же важ­ким. І ме­ні при­кро, ко­ли хтось спри­ймає це як жа­гу вла­ди, чи по­рів­нює з по­пе­ре­днім Пре­зи­ден­том і йо­го сім’єю. Я ду­же спо­ді­ва­юсь, що ко­ли за­кін­чи­ться моя пар­ла­мент­ська ро­бо­та, то кра­ї­на по­ба­чить при­клад про­ти­ле­жний то­му, який ми ма­ли. І мо­жли­во, ко­мусь із ді­тей на­сту­пних пре­зи­ден­тів, які ма­ти­муть си­ли, хист і ба­жа­н­ня по­пра­цю­ва­ти на дер­жа­ву, бу­де лег­ше, ніж ме­ні.

«ТЕ, ЩО БУ­ЛО ПРОГОЛОСОВАНО В ГРУ­ДНІ МИ­НУ­ЛО­ГО РО­КУ, НЕ Є ПО­ДА­ТКО­ВОЮ РЕ­ФОР­МОЮ»

— Не­зва­жа­ю­чи на те, що ви не вва­жа­є­те се­бе по­лі­ти­ком, — ви вже в по­лі­ти­ці. За­зви­чай, якщо лю­ди йдуть у пар­ла­мент, во­ни це ро­блять для то­го, щоб ви­рі­шу­ва­ти якусь про­бле­му. Що кон­кре­тно ви хо­че­те по­ка­за­ти за ре­зуль­та­та­ми ва­шої ро­бо­ти у Вер­хов­ній Ра­ді?

—Я є на­ро­дним де­пу­та­том упер­ше в жит­ті, і мої очі­ку­ва­н­ня, не­зва­жа­ю­чи на те що я мав пев­ний до­свід, по­стій­но змі­ню­ю­ться. Зокре­ма, це сто­су­є­ться і то­го, що ре­аль­но мо­жна до­сяг­ти. Ма­ю­чи еко­но­мі­чну осві­ту і до­свід ро­бо­ти в кор­по­ра­ції, я вва­жаю, що еко­но­мі­чний і по­да­тко­вий на­прям для ме­не ближ­чий. То­му я сьо­го­дні і пра­цюю в пар­ла­мент­сько­му ко­мі­те­ті з пи­тань по­да­тко­вої та ми­тної по­лі­ти­ки. Я по­дав вже чо­ти­ри за­ко­но­про­е­кти — всі во­ни на по­да­тко­ву те- ма­ти­ку. Один з них уже ухва­ле­но. Хо­чу на­го­ло­си­ти, що у ме­не не­має ме­ти яко­мо­га біль­ше за­ре­є­стру­ва­ти за­ко­но­про­е­ктів або бу­ти де­пу­та­том з най­біль­шою кіль­кі­стю ви­сту­пів чи на­ді­сла­них за­пи­тів. Для ме­не го­лов­не, щоб бу­ла не кіль­кі­сна, а які­сна ро­бо­та. З одно­го бо­ку, це ро­бо­та в за­ко­но­дав­чо­му по­лі, яка сто­су­є­ться по­да­тко­вої по­лі­ти­ки — тут ме­не при­ва­блю­ють пи­та­н­ня де­ре­гу­ля­ції і під­при­єм­ни­цтва. З ін­шо­го бо­ку, я вва­жаю, що де­пу­тат, осо­бли­во ма­жо­ри­тар­ник, має пра­цю­ва­ти на­сам­пе­ред з ви­бор­ця­ми. Це мо­жли­вість до­по­ма­га­ти гро­мад­сько­му се­кто­ру. На­при­клад, на­ра­зі мною ве­де­ться ро­бо­та над про­е­ктом, де ми спів­пра­цю­є­мо з гро­мад­ськи­ми акти­ві­ста­ми, що­до ство­ре­н­ня си­сте­ми з роз­ви­тку під­при­єм­ни­цтва не тіль­ки на за­ко­но­твор­чо­му, а й на ре­аль­но­му рів­ні.

— Ви се­бе по­зи­ціо­ну­є­те як еко­но­міст і лю­ди­на, яка ці­ка­ви­ться бі­зне­сом. Як ви оці­ню­є­те по­лі­ти­ку уря­ду? Якщо, на­при­клад, го­во­ри­ти про до­свід бо­роть­би з еко­но­мі­чни­ми про­бле­ма­ми, які сьо­го­дні є в Укра­ї­ні, в та­ких кра­ї­нах, як Сло­вач­чи­на, Ли­тва, Гру­зія, то Сло­вач­чи­на ви­йшла з кри­зи за ра­ху­нок то­го, що во­на швид­ко під­го­ту­ва­ла ком­фор­тне се­ре­до­ви­ще для іно­зем­них ін­ве­сти­цій, Ли­тва ско­ро­ти­ла дер­жав­ні ви­да­тки, а Гру­зія це зро­би­ла за ра­ху­нок бо­роть­би з ко­ру­пці­єю і ле­га­лі­за­ції ка­пі­та­лів. Наш же Ка­бмін за­кри­ває бю­дже­тні «дір­ки» за ра­ху­нок дру­ку­ва­н­ня грив­ні, за­по­зи­чень і по­да­тків. На­скіль­ки це пра­виль­но? Чо­му уряд не ско­ри­став­ся ін­ши­ми ме­ха­ні­зма­ми? І чи го­то­ві пар­ла­мен­та­рі за­про­по­ну­ва­ти свої про­по­зи­ції?

— Ко­жна кра­ї­на шу­кає свій шлях до ре­форм. У чо­му осо­бли­вість си­ту­а­ції в Укра­ї­ні? У то­му, що по­ча­ток ре­форм спів­пав з агре­сі­єю Крем­ля про­ти Укра­ї­ни. Не хо­чу ка­за­ти, що в усьо­му вин­на вій­на — ре­фор­ми по­трі­бно про­во­ди­ти. Але та­кий про­стий при­клад: якщо в зви­чай­них умо­вах, від­бу­ла­ся б силь­на де­валь­ва­ція грив­ні, то це ма­ло б сти­му­лю­ва­ти екс­порт і над­хо­дже­н­ня іно­зем­них ін­ве­сти­цій, від­по­від­но мав би ста­бі­лі­зу­ва­ти­ся ва­лю­тний ри­нок і збіль­ши­ти­ся ВВП. І Япо­нія, і ЄС, і США ви­ко­ри­сто­ву­ють де­валь­ва­цію вла­сної на­ціо­наль­ної ва­лю­ти для по­жвав­ле­н­ня еко­но­мі­ки. В на­шій си­ту­а­ції, ма­ю­чи до­да­тко­вий фа­ктор вій­ни, де­ста­бі­лі­зо­ва­ну со­ці­аль­ну сфе­ру, ду­же ко­ро­ткий го­ри­зонт пла­ну­ва­н­ня, ні­хто вкла­да­ти в еко­но­мі­ку не хо­че. То­му і не від­бу­ва­є­ться збіль­ше­н­ня екс­пор­ту і зро­ста­н­ня ВВП. В та­ких умо­вах до­во­ди­ться за­сто­со­ву­ва­ти кла­си­чні ме­то­ди — збіль­ше­н­ня ми­та, щоб че­рез цей ме­ха­нізм отри­му­ва­ти до­да­тко­ві ва­лю­тні над­хо­дже­н­ня і за­хи­ща­ти свій вну­трі­шній ри­нок.

Що ж до бо­роть­би з ко­ру­пці­єю, то тут скла­дно ко­мен­ту­ва­ти — чо­му до­сі все ві­дбу­ва­ло­ся по­віль­но. Але ду­же до­бре, що з при­зна­че­н­ням но­во­го Ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра у нас цей про­цес від­чу­тно по­жва­вив­ся. По­чи­на­ю­ться, зокре­ма, пер­ші кро­ки з при­тя­гне­н­ня суд­дів і чи­нов­ни­ків до від­по­від­аль­но­сті...

Вла­да, як ме­ні ві­до­мо, до­слу­ха­є­ться до іно­зем­но­го до­сві­ду. Ко­ли­шній мі­ністр фі­нан­сів Сло­вач­чи­ни Іван Мі­клош, який є ав­то­ром тих ре­форм, про які ви зга­да­ли, є ра­дни­ком у па­ні Яре­сько та па­на Абро­мо­ві­чу­са.

Я ба­га­то чи­тав про обу­ре­н­ня по­да­тко­вою «ре­фор­мою» уря­ду, і ро­зу­мію ва­ше за­пи­та­н­ня. Але я осо­би­сто вва­жаю, що те, що бу­ло проголосовано в гру­дні ми­ну­ло­го ро­ку, на­справ­ді не є по­да­тко­вою ре­фор­мою. Це бу­ли пев­ні ізо­льо­ва­ні кро­ки, на­прав­ле­ні на те, щоб ви­рі­ши­ти кон­кре­тну про­бле­му — на­пов­не­н­ня бю­дже­ту на 2015 рік. І, як на ме­не, за-

раз за­ра­но ро­би­ти ви­снов­ки по тих ре­чах, які бу­ли про­го­ло­со­ва­ні.

Сьо­го­дні під­хід до по­да­тко­вої ре­фор­ми ро­би­ться більш ком­пле­ксно. Це пи­та­н­ня вже є у по­ряд­ку ден­но­му На­ціо­наль­ної ра­ди з пи­тань ре­форм при Пре­зи­ден­то­ві Укра­ї­ни. На­при­клад, на че­твер (26 бе­ре­зня) за­пла­но­ва­ний кру­глий стіл з цьо­го пи­та­н­ня з де­пу­та­та­ми, гро­мад­ські­стю, пред­став­ни­ка­ми уря­ду та Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та.

Податки — це та­ка те­ма, яка за­чі­пає усі вер­стви на­се­ле­н­ня. Основ­на фун­кція по­да­тку, щоб дер­жа­ва мо­гла ефе­ктив­но ви­ко­ну­ва­ти свої фун­кції че­рез отри­ма­н­ня до­хо­дної ча­сти­ни і за­без­пе­чи­ти її спра­ве­дли­ве роз­по­ді­ле­н­ня між усі­ма вер­ства­ми на­се­ле­н­ня. І для то­го це на­се­ле­н­ня слід за­лу­чи­ти, щоб всі вва­жа­ли, що цей роз­по­діл є че­сним.

За­раз ми вже ба­чи­мо, що де­цен­тра­лі­за­цію обов’яз­ко­во слід про­во­ди­ти в по­да­тко­вій сфе­рі, що ор­га­нам мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня по­трі­бно за­ли­ша­ти біль­ше зі­бра­них по­да­тків, аби во­ни са­мі ви­зна­ча­ли, ку­ди, як їх ефе­ктив­ні­ше ви­ко­ри­ста­ти.

З акци­за­ми, які пла­ну­ва­ли за­ли­ша­ти мі­сце­вим бю­дже­там, вже є пев­ні про­бле­ми. Цей ме­ха­нізм не так ефе­ктив­но пра­цює, як хо­ті­ло­ся б. І ма­буть, бу­ло б пра­виль­но зро­би­ти так, як за­пи­са­но в ко­а­лі­цій­ній уго­ді, ви­зна­чи­ти, яку ча­сти­ну ПДФО і як за­ли­ша­ти в мі­сце­вих бю­дже­тах.

Бу­ло прийня­то змі­ни що­до ЄСВ. Але всі ми пам’ята­є­мо, як це ві­дбу­ва­ло­ся. Умов­но в остан­ній мо­мент бу­ла ого­ло­ше­на з го­ло­су до­сить сер­йо­зна ре­фор­ма. І до­сі ба­га­то під­при­ємств роз­би­ра­ю­ться, як пра­виль­но ім­пле­мен­ту­ва­ти те, що на­при­йма­ли в пар­ла­мен­ті, і що во­но дасть їм у май­бу­тньо­му. Зви­чай­но, це пи­та­н­ня теж слід більш де­таль­но ви­кла­сти, роз­ро­би­ти про­гра­му зни­же­н­ня ЄСВ і ви­ве­де­н­ня за­ро­бі­тних плат з ті­ні на більш дов­гий пе­рі­од, а не ли­ше на один рік. І тим са­мим на­да­ва­ти бі­зне­су мо­жли­вість ви­хо­ди­ти з ті­ні.

Ще одне ва­жли­ве пи­та­н­ня, яке теж про­пи­са­не в ко­а­лі­цій­ні уго­ді, — це від­шко­ду­ва­н­ня ПДВ. Во­но на­пря­му пов’яза­не з пи­та­н­ням сти­му­лю­ва­н­ня екс­пор­ту. І ра­ні­ше, і за­раз ба­га­то лю­дей не роз­гля­да­ють екс­порт як при­ва­бли­ву річ, вла­сне, то­му, що від­шко­ду­ва­н­ня ПДВ бу­ло до­сить про­блем­ною скла­до­вою...

— Ко­ли у Єв­ро­пі вво­ди­ли ПДВ, то ма­ли на ме­ті обме­жи­ти виробництво, аби не допу­сти­ти пе­ре­ви­ро­бни­цтва. У нас же ці­єї про­бле­ми не­має. Нав­па­ки. Нам по­трі­бно сти­му­лю­ва­ти на­шо­го ви­ро­бни­ка, а ПДВ йо­му за­ва­жає, він «ви­ймає» обі­го­ві ко­шти... Не хо­че­те ви іні­ці­ю­ва­ти ска­су­ва­н­ня ПДВ? Мо­жли­во, ви мо­же­те під­ка­за­ти уря­ду ін­ші ва­рі­ан­ти на­пов­не­н­ня бю­дже­ту?

— До цих пи­тань по­трі­бно під­хо­ди­ти ком­пле­ксно. Я не ду­маю, що ска­су­ва­н­ня ПДВ чи за­мі­на йо­го по­да­тком на до­хід, як це де­хто про­по­нує, — це до­бре. Ва­жли­во, ко­ли ми ро­би­мо та­кі ре­фор­ми, по­тім їх пра­виль­но адмі­ні­стру­ва­ти. Ми вже про­йшли шлях в адмі­ні­стру­ван­ні то­го ж са­мо­го ПДВ. І за­раз зу­пи­ни­ти­ся на пів­до­ро­зі й ска­за­ти «Все, від­ки­да­є­мо те, що ми на­пра­цю­ва­ли, роз­вер­та­є­мо­ся в ін­ший бік: ска­со­ву­є­мо ті податки, з яки­ми ми про­пра­цю­ва­ли, і вво­ди­мо но­ві», бу­ло б не­ро­зум­но. Тут ду­же ва­жли­во не де­ста­бі­лі­зу­ва­ти си­ту­а­цію. По­вер­та­ю­чись до ва­шо­го пи­та­н­ня про мої вра­же­н­ня від атмо­сфе­ри у пар­ла­мен­ті, ска­жу: іно­ді в ме­не ви­ни­кає вра­же­н­ня, що в го­ни­тві за за­ко­но­про­е­кта­ми (або че­рез те, що одні на­ла­што­ва­ні на одну ідею, а дру­гі — на ін­шу) ми мо­же­мо втра­ча­ти хо­ро­ші на­пра­цю­ва­н­ня. Як на ме­не, в нинішній си­ту­а­ції ва­жли­вий ком­про­мі­сний та кон­сен­су­сний під­хід, щоб вре­шті-решт усі за­ці­кав­ле­ні сто­ро­ни бу­ли за­до­во­ле­ні або при­найм­ні спри­йма­ли оста­то­чну вер­сію по­да­тко­вої, ми­тної чи будь-якої ре­фор­ми...

«НАМ ЩЕ ПО­ТРІ­БНО ПІД­ГО­ТУ­ВА­ТИ ПРО­ЗО­РУ БА­ЗУ ДЛЯ НО­ВОЇ ПРИ­ВА­ТИ­ЗА­ЦІЇ»

— Яка за ни­ні­шніх умов ва­ша дум­ка що­до пи­та­н­ня при­ва­ти­за­ції ре­шти дер­жав­но­го май­на? І уряд, і Пре­зи­дент го­во­рять про це як не­від­во­ро­тний і на­галь­ний крок для дер­жа­ви. Утім, в екс­пер­тно­му се­ре­до­ви­щі дум­ки роз­ді­ли-

ли­ся. На­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, у двох най­біль­ших груп іно­зем­них ра­дни­ків, які за­лу­че­ні до ро­бо­ти з уря­дом, рі­зні по­зи­ції. Гру­зин­ська гру­па переконує, що слід про­да­ва­ти все і не­гай­но, на­віть за одну грив­ню, так дер­жа­ва по­збу­де­ться тя­га­ря і ді­рок, че­рез які ви­ка­чу­ють гро­ші. Ли­тов­ська гру­па нав­па­ки ка­же, що про­да­ва­ти не­ро­зум­но, по­трі­бно про­ве­сти які­сну ре­фор­му ме­не­джмен­ту на держ­ком­па­ні­ях. До якої по­зи­ції схи­ля­є­тесь ви? Якщо на роз­гляд ВРУ най­ближ­чим ча­сом бу­де ви­не­се­но за­ко­но­про­ект про ви­зна­н­ня то­го чи ін­шо­го держ­під­при­єм­ства та­ким, що під­па­дає під при­ва­ти­за­цію, яку кно­пку ви на­ти­сне: «за» чи «про­ти»?

— До пи­та­н­ня при­ва­ти­за­ції по­трі­бно під­хо­ди­ти ви­ва­же­но. З ма­кро­еко­но­мі­чної то­чки зо­ру, за­раз не най­кра­щий час для про­да­жу під­при­єм­ства. З дру­го­го бо­ку, у нас не завжди швид­ко та вда­ло від­бу­ва­ю­ться ка­дро­ві пе­ре­ста­нов­ки. І якщо за­раз за­ли­ша­ти не­ефе­ктив­ні під­при­єм­ства у дер­жав­ній вла­сно­сті, ми ри­зи­ку­є­мо ли­ше по­гли­би­ти про­бле­му. Адже в та­кий спо­сіб ми, пра­кти­чно, від­кла­де­мо на по­тім їх ре­фор­му­ва­н­ня і за­мо­ро­зи­мо роз­ви­ток. То­му я ро­зу­мію тих, хто ка­же, що, мо­жли­во, кра­ще про­да­ти це під­при­єм­ство за не­ви­со­ку ці­ну, але ма­ти га­ран­тії, що во­но ма­ти­ме ефе­ктив­ний ме­не­джмент, по­чне зро­ста­ти, да­ва­ти біль­ше ро­бо­чих місць, по­да­тків...

Зви­чай­но, в пер­шу чер­гу нам ще по­трі­бно під­го­ту­ва­ти про­зо­ру ба­зу для ці­єї при­ва­ти­за­ції.

І я вва­жаю, що біль­шість лю­дей в кра­ї­ні зго­дна з тим, що дер­жав­ні під­при­єм­ства вре­шті-решт по­трі­бно бу­ло б при­ва­ти­зо­ву­ва­ти. Пи­та­н­ня ли­ше — ко­ли і як. Я теж та­кої дум­ки. І що швид­ше ми бу­де­мо го­то­ві до цьо­го кро­ку, то кра­ще. У ці­ло­му пи­та­н­ня при­ва­ти­за­ції я під­три­мую.

— Що­до ка­дро­вої по­лі­ти­ки, яка, як ви ска­за­ли, у нас да­ле­ко не завжди ефе­ктив­на, як оці­ню­є­те від­став­ку го­ло ви Дер жав ної фіс каль ної служ би Укра­ї­ни Ігоря Бі­ло­уса і йо­го двох за­сту­пни­ків? Пра­виль­но, на ва­шу дум­ку, вчи­нив уряд?

— На жаль, пи­тань до ро­бо­ти і По­да­тко­вої, і ми­тни­ці є ба­га­то і у ба­га­тьох лю­дей. Це — не се­крет. Бу­кваль­но вчо-

ра бу­ла історія з тим, що на кор­дон при­йшла гу­ма­ні­тар­на до­по­мо­га, а ми­тни­ця її не про­пу­ска­ла, по­вер­та­ла на­зад... То­му я ду­маю, що під­ста­ви для та­ко­го ка­дро­во­го рі­ше­н­ня бу­ли.

Це пра­виль­но — да­ва­ти лю­дям шанс щось змі­ни­ти. Бі­ло­ус при­йшов на дер­жав­ну ро­бо­ту, ма­ю­чи «за­хі­дний» до­свід, ро­зу­мі­н­ня пра­виль­них під­хо­дів. Він отри­мав шанс.

Я вва­жаю, що пра­виль­но ста­ви­ти лю­ди­ні зав­да­н­ня, озву­чу­ва­ти кри­те­рії оцін­ки її ро­бо­ти і у під­сум­ку, умов­но ка­жу­чи, пів­ро­ку ро­бо­ти да­ва­ти оцін­ку: впо­ра­лась лю­ди­на чи ні. То­ді вже ви­рі­шу­ва­ти: звіль­ня­ти чи про­дов­жу­ва­ти з нею «кон­тракт»... Це був би пра­виль­ний під­хід. На жаль, ме­ні зда­є­ться, що в Укра­ї­ні до та­ко­го іде­аль­но­го ста­ну ми ще не ді­йшли, але ру­ха­є­мо­ся.

— А ви спіл­ку­ва­ли­ся з Бі­ло­усом як де­пу­тат про­філь­но­го ко­мі­те­ту? Він при­хо­див на за­сі­да­н­ня? До­слу­хав­ся до по­рад, від­по­від­ав на за­пи­та­н­ня?

— Так. Зви­чай­но. Пра­кти­чно на ко­жно­му за­сі­дан­ні ко­мі те­ту у нас є пред­став­ник або Мі­ні­стер­ства фі­нан­сів, або фі­скаль­ної слу­жби... І сам Ігор Бі­ло­ус був у нас.

Діа­лог три­ває. Не завжди вда­ва­ло­ся до­сяг­ти пев­но­го ком­про­мі­су або оста­то­чно по­го­ди­ти по­зи­ції. Утім, при­найм­ні діа­лог був.

«НА ДИ­ПЛО­МА­ТИ­ЧНО­МУ ФРОН­ТІ У НАС ВІД­БУ­ВА­Є­ТЬСЯ ЧИ НЕ НАЙ­ЕФЕ­КТИВ­НІ­ША РО­БО­ТА»

— У про­дов­же­н­ня те­ми ка­дро­вої по­лі­ти­ки як член гру­пи з між­пар­ла­мент­ських зв’яз­ків зі Спо­лу­че­ним Ко­ро­лів­ством Ве­ли­ко­бри­та­нії як оці­ню­є­те те, що Укра­ї­на до­сі не при­зна­чи­ла по­сла в цій кра­ї­ні? Чи зна­є­те ви, чо­му Пре­зи­дент зво­лі­кає з цим ка­дро­вим рі­ше­н­ням?

— Це пи­та­н­ня кра­ще по­ста­ви­ти Пре­зи­ден­ту або ж при­найм­ні мі­ні­стру за­кор­дон­них справ. Ме­ні скла­дно ко­мен­ту­ва­ти, які мо­жуть бу­ти при­чи­ни. Зви­чай­но, по­са­да ва­жли­ва. Ве­ли­ко­бри­та­нія є одним із го­лов­них со­ю­зни­ків Укра­ї­ни в Єв­ро­пі...

— Не втра­ча­є­мо ми йо­го, зво­лі­ка­ю­чи з при­зна­че­н­ням по­сла?

— Якщо оці­ню­ва­ти усі фрон­ти, на яких сьо­го­дні «во­ює» Укра­ї­на (вій­сько­вий, еко­но­мі­чний, ан­ти­ко­ру­пцій­ний, ди­пло­ма­ти­чний), са­ме на остан­ньо­му ро­бо­та одна з най­більш ефе­ктив­них. То­му я аб­со­лю­тно пе­ре­ко­на­ний, що мі­ністр за­кор­дон­них справ і Пре­зи­дент до­бре зна­ють, що во­ни ро­блять у цьо­му на­прям­ку, та зва­жу­ють всі «за» і «про­ти» тих чи ін­ших рі­шень що­до при­зна­чень. Те, що я ба­чу з бри­тан­ської пре­си або ж за­яв Ке­ме­ро­на (Девід Кемерон — прем’єр-мі­ністр Ве­ли­ко­бри­та­нії), — по­зи­ція Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства що­до Укра­ї­ни хо­ро­ша, ло­яль­на.

— Ви ска­за­ли, що на ди­пло­ма­ти­чно­му фрон­ті у нас чи не най­кра­ща ситуація. А як ви оці­ню­є­те ефе­ктив­ність ди­пло­ма­тії в розв’язан­ні кон­флі­кту з Ро­сі­єю на Дон­ба­сі? Чи не бу­ло по­мил­кою Укра­ї­ни від­мо­ви­ти­ся від Же­нев­сько­го фор­ма­ту, на яко­му бу­ли при­су­тні США, що для нас є ва­жли­во, і пе­ре­йти до Мін­сько­го, а те­пер Нор­манд­сько-Мін­сько­го фор­ма­ту?

— Ди­пло­ма­тія — то є пев­не ми­сте­цтво до­ся­гне­н­ня ком­про­мі­сів. При­су­тність за сто­лом пе­ре­го­во­рів та­ких ан­та­го­ні­стів сві­то­вої аре­ни, як США та РФ, не до­да­ва­ла шан­сів зна­йти цей ком­про­міс у Же­нев­сько­му фор­ма­ті.

Зви­чай­но, Ро­сія має бу­ти на пе­ре­го­во­рах. Во­на є сто­ро­ною кон­флі­кту. Ме­ні зда­є­ться, що і кан­цлер Ні­меч­чи­ни Ан­ге­ла Мер­кель, і пре­зи­дент Фран­ції Фран суа Ол ланд по ка за ли свою ефе­ктив­ність, при­найм­ні в ролі ко­му­ні­ка­то­рів з Ро­сі­єю. Те, що сто­су­є­ться Мін­сько­го фор­ма­ту або ефе­ктив­но­сті в ці­ло­му ди­пло­ма­ти­чно­го на­прям­ку, я вва­жаю, якщо ми ма­є­мо хо­ча б най­мен­шу мо­жли­вість ди­пло­ма­ти­чно ви­рі­ши­ти це пи тан ня і вря ту ва ти людсь кі жи­т­тя — її по­трі­бно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти. А по-дру­ге, я пе­ре­ко­на­ний, що без цих до­мов­ле­но­стей не­мо­жли­во бу­ло б за­про­ва­дже­н­ня ан­ти­крем­лів­ських сан­кцій. За­раз ми ма­є­мо аб­со­лю­тно чі­тку кон­со­лі до ва ну по зи цію на вко ло Укра ї ни. Ми ма­є­мо за­яви Мер­кель, Олан­да, Оба­ми про те, що ко­ли вій­сько­ві дії бу­де від­нов­ле­но на Дон­ба­сі, то сан­кції бу­дуть роз­ши­рю­ва­ти­ся, а Укра­ї­ні на­да­ва­ти­ме­ться біль­ше до­по­мо­ги.

Ми не мо­же­мо по­ка­за­ти, що хо­че­мо во­ю­ва­ти... Укра­їн­ці — ми­ро­лю­бна на­ція. У цій си­ту­а­ції ми обо­ро­ня­є­мо на­шу кра­ї­ну всі­ма до­сту­пни­ми нам шля­ха­ми. Мо­жли­во, ба­ча­чи, як Ро­сія ви­ко­ри­сто­вує про­па­ган­ду у сво­їх ЗМІ і за­хі­дних, як во­на фі­нан­сує опо­зи­цій­ні ру­хи й пар­тії, щоб де­ста­бі­лі­зу­ва­ти си­ту­а­цію в са­мій Єв­ро­пі і не да­ти змо­ги єв­ро­пей­цям під­три­му­ва­ти Укра­ї­ну.

«ПЕР­ШЕ ВРА­ЖЕ­Н­НЯ ЗІ СЛУ­ЖБИ В АТО БУ­ЛО ГНІТЮЧИМ»

— Ви бу­ли на схо­ді, ба­чи­ли, як все це спри­йма­є­ться там без­по­се­ре­дньо на мі­сці бо­йо­вих дій. На­ша обо­ро­на там уже на та­ко­му рів­ні, що змо­же зу­пи­ни­ти на­сту­пну агре­сію з бо­ку Ро­сії?

— Ро­сія має одну з най­силь­ні­ших ар­мій у сві­ті. Га­даю, що ко­ли во­на від­кри­то всту­пить у вій­ну і спря­мує на нас всю міць сво­їх зброй­них сил, по­при те, що на­ші ЗС за остан­ній рік сут­тє­во по­кра­щи­лись, нам бу­ло б не­мо­жли­во втри­ма­ти ті по­зи­ції, які ми ма­є­мо.

З дру­го­го бо­ку, по­єд­на­н­ня здо­бу­тків, які ми ма­є­мо на вій­сько­во­му фрон­ті й на ди­пло­ма­ти­чно­му, і ма­ю­чи під­трим­ку ін­ших кра­їн, ми мо­же­мо до­сяг­ти пев­них успі­хів на схо­ді й убез­пе­чи­тись від подаль­шо­го про­су­не­н­ня вглиб те­ри­то­рі­єю Укра­ї­ни.

— А чо­му ви пі­шли на фронт? Ро­зумі­ли ж, що цей крок, так са­мо як і ва­шу участь у пар ла мен­тсь ких ви бо рах, спри­ймуть не­о­дно­зна­чно?

— При­чин, чо­му я прийняв для се­бе та­ке рі­ше­н­ня, бу­ло ба­га­то. Пе­ред­усім — це сум­лі­н­ня. Хо­че­ться, щоб че­рез 10 — 15 ро­ків, ко­ли син пі­дро­сте і за­пи­тає, як пра­виль­но вчи­ни­ти в тій чи ін­шій си­ту­а­ції, я мав мо­раль­не пра­во ра­ди­ти. То­му я прийняв це рі­ше­н­ня пе­ред­усім для то­го, щоб бу­ти че­сним пе­ред сво­їм сум­лі­н­ням та сво­єю ди­ти­ною.

— З яки­ми вра­же­н­ня­ми ви по­вер­ну­лись із фрон­ту?

— Я був в ар­ти­ле­рій­сько­му під­роз­ді­лі. Ми з са­мо­го по­ча­тку зі­ткну­ли­ся зі справ­ді ду­же по­га­ним ма­те­рі­аль­ним за­без­пе­че­н­ням: був ли­ше мі­но­мет і мі­ни до ньо­го, жо­дних «ЗІПів» чи «бу­со­лі» не бу­ло вза­га­лі. При­ціль­но стрі­ля­ти бу­ло не­мо­жли­во. На­віть даль­но­мі­рів не бу­ло, щоб ви­мі­ря­ти від­стань. Із ча­сом ситуація тро­хи по­лі­пши­ла­ся. Але пер­ше вра­же­н­ня бу­ло гнітючим: ми за 20 ро­ків так силь­но роз­ва­ли­ли вла­сні зброй­ні си­ли, що те­пер, в умо­вах вій­ни, бу­кваль­но «на хо­ду» нам до­во­ди­ться їх від­нов­лю­ва­ти.

— Ви спіл­ку­є­те­ся з хло­пця­ми, з яки­ми слу­жи­ли? Всі жи­ві-здо­ро­ві?

— На жаль, не з усі­ма. Але спіл­ку­ю­ся.

«ВІД­ТО­ДІ ЯК БА­ТЬКО СТАВ ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТОМ, МИ ПЕРЕТИНАЄМОСЯ ЩО­НАЙ­БІЛЬ­ШЕ ДВІ­ЧІ НА МІ­СЯЦЬ»

— Ваш ба­тько — до­свід­че­ний по­лі­тик, Пре­зи­дент. Чи обго­во­рю­є­те ви з ним по­лі­ти­чні те­ми? Ра­ди­тесь, як вчи­ни­ти в то­му чи ін­шо­му пи­тан­ні?

— На жаль, від­то­ді як ба­тько став Пре­зи­ден­том, я йо­го май­же не ба­чу. Ми перетинаємося з ним що­най­біль­ше дві­чі на мі­сяць. То­му, на жаль, чи, мо­же, на ща­стя, біль­шість рі­шень до­во­ди­ться при­йма­ти са­мо­стій­но. Хо­ча, зви­чай­но, ін­ко­ли хо­че­ться по­чу­ти якусь до­да­тко­ву по­ра­ду. Але ко­ли ти ма­єш змо­гу раз чи два на мі­сяць по­ба­чи­ти­ся з ба­тьком, то не хо­че­ться го­во­ри­ти про по­лі­ти­ку. То­му го­во­ри­мо біль­ше на по­бу­то­ві те­ми. Тим па­че, що в ньо­го є онук, яко­го він не так ча­сто ба­чить.

— Ці­ка­вий Оле­ксій По­ро­шен­ко як осо­би­стість. Чим ви за­хо­плю­є­те­ся? Які книж­ки чи­та­є­те? Як про­во­ди­те до­зві­л­ля?

— Ма­буть, мо­жна по­ді­ли­ти від­по­відь на ва­ше за­пи­та­н­ня на те, як бу­ло ра­ні­ше і як ста­ло рік то­му.

Я лю­бив по­до­ро­жу­ва­ти. Ці­ка­во бу­ло завжди ви­вча­ти щось но­ве. З яко­гось пев­но­го пе­рі­о­ду я по­чав чи­та­ти про­фе­сій­ну лі­те­ра­ту­ру про осо­би­сте зро­ста­н­ня, ме­не­джмент, управ­лі­н­ня ком­па­ні­я­ми...

За­раз моє най­біль­ше «хо­бі» — це по­бу­ти з си­ном. Бо справ­ді за­ли­ша­є­ться обмаль ча­су на сім’ю. А на якесь хо­бі й по­го­тів. Я вже за­був, ко­ли во­стан­нє був у кі­но. Ме­не дру­жи­на на мій день на­ро­дже­н­ня за­про­си­ла на кон­церт Ма­ка­ре­ви­ча...

— Ваш улю­бле­ний пре­дмет у шко­лі?

— Хі­мія. І че­сно ка­жу­чи, чи не най­біль­ший ви­бір у ме­не був, чи йти на еко­но­мі­чний на­пря­мок, чи обра­ти хі­мію. І ме­ні до­сі ці­ка­во: як би скла­ло­ся моє жи­т­тя, зро­би я ін­ший ви­бір.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.