«Пе­тен ря­тує ме­блі, де Голль – честь»

Кремль дає укра­їн­ській прав­ля­чій елі­ті ціл­ком ви­зна­че­ні си­гна­ли

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дми­тро ШУШАРІН, істо­рик, пу­блі­цист; Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні остан­ні­ми ти­жня­ми, зві­сно, її вну­трі­шня спра­ва, але в ни­ні­шніх об­ста­ви­нах ме­жа між вну­трі­шнім і зов­ні­шнім вель­ми умов­на. Те, що від­бу­ва­є­ться, пов’яза­не не ли­ше з вій­ною, що йде між Ро­сі­єю та Укра­ї­ною, ай з тим, що в ньо­му від­би­ва­є­ться щось спіль­не для обох дер­жав, щось по­ро­дже­не за ча­сів їхньо­го існу­ва­н­ня в єди­но­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі.

Укра­їн­ська кла­но­во-олі­гар­хі­чна де­мо­кра­тія ду­же на­га­дує те, що бу­ло в Ро­сії дев’яно­стих ро­ків. По­ясню­ють це, як пра­ви­ло, вда­ю­чись до сло­ва «со­вок», при­чо­му най­ча­сті­ше йо­му на­да­є­ться над— або по­за­на­ціо­наль­не зна­че­н­ня. Тим ча­сом, «со­вок» — усьо­го ли­ше си­но­нім сло­ва «ро­сій­ський» у пев­ний істо­ри­чний пе­рі­од. І всі на­ро­ди, що вхо­ди­ли до Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, до­сі не­суть слі­ди ру­си­фі­ка­ції — якісь ли­ше зов­ні­шньої, а якісь гли­бо­ко вну­трі­шньої, на рів­ні як осо­би­сто­сті, так і со­ці­у­му з по­лі­ти­ку­мом.

Що­до то­го кла­су, який за­ве­де­но на­зи­ва­ти бур­жу­а­зі­єю, то ро­сій­ською ста­ва­ла будь-яка бур­жу­а­зія, що при­хо­ди­ла до Ро­сії й при­йма­ла мі­сце­ві умо­ви. Ро­сій­ською за­ли­ши­ла­ся й та, що ви­йшла з ро­сій­ської ім­пе­рії в її ра­дян­сько­му ва­рі­ан­ті. Сто­сов­но ни­ні­шньої си­ту­а­ції в Укра­ї­ні ча­сто вжи­ва­ють сло­во «фе­о­да­лізм», ма­ю­чи на ува­зі олі­гар­хі­чні клі­єн­те­ли, що про­ни­зу­ють усі про­шар­ки со­ці­у­му й по­лі­ти­ку­му, в пер­шу чер­гу ме­діа-се­ре­до­ви­ще, де­пу­тат­ський кор­пус та ін­ші гіл­ки вла­ди. То­чні­ше бу­ло б го­во­ри­ти про пост­ра­дян­ську при­ва­ти­за­цію дер­жа­ви за ро­сій­ським зраз­ком. З ті­єю рі­зни­цею, що в Ро­сії при­ва­ти­за­ція вже мо­но­по­лі­зо­ва­на.

По­вто­рю те, що вже не раз го­во ри ло ся. « Ка пі та лізм за Ве бе - ром» існує в тих не­ба­га­тьох кра­ї­нах, які по­ча­ли мо­дер­ні­зу­ва­ти­ся ра­ні­ше всіх і глиб­ше всіх. Те, що фор­му­ва­ло­ся й фор­му­є­ться під впли­вом їх де­мон­стра­цій­но­го ефе­кту, в ре­зуль­та­ті втя­гу­ва­н­ня в гло­баль­ні про­це­си, іме­ну­є­ться по- різ но му — від сві то вої пе ри - фе рії до кар го-ка пі та ліз му. А мож на це на зва ти й ка пі та ліз - мом за Мар­ксом — ко­ли не істо­ри­чна пра­кти­ка, а умо­гля­дні схе­ми ві­ді­гра­ють го­лов­ну роль в ін­тер­пре­та­ції со­ці­аль­них від­но­син. На ці о наль ні бур жу а зії в та ких кра ї нах спіль но з бур жу а зі ями при­йшли­ми ство­рю­ють украй су­пе­ре­чли­вий со­ці­ум.

У Ро­сії основ­не йо­го про­ти­річ­чя — за­по­зи­че­н­ня сві­то­вих еко­но­мі­чних пра­ктик і вбу­до­ву­ва­н­ня в сві­то­ві еко­но­мі­чні стру­кту­ри при збе­ре­жен­ні й на­віть по­си­лен­ні на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, що фор­му­є­ться на осно­ві про­ти­став­ле­н­ня сві­то­во­му ци­ві­лі­за­цій­но­му цен­тру. В Укра­ї­ні ін­ше. Це пра­гне­н­ня здру­жи­ти­ся з цен­тром, за­ли­ша­ю­чись пе­ри­фе­рі­єю, не від­мов­ля­ю­чись від тих пре­фе­рен­цій, що дає ро­сій­ська мо­дель.

Чо­му на­стіль­ки ускла­дне­но? Та то­му, що ли­ше ось так, за­йшов­ши зда­ле­ку, мо­жна зна­йти по­ясне­н­ня то­му, що Укра­ї­на до­сі не вве­ла сан­кції про­ти Ро­сії. І це ви­кли­кає спра­ве­дли­вий по­див у тих, хто їх ввів. Є сенс ко­пну­ти так гли­бо­ко, спо­сте­рі­га­ю­чи за ху­ра­ми з укра­їн­ськи­ми про­ду­кта­ми, що їдуть до Кри­му.

Остан нє вель ми іс тот не й три­во­жне. Не ли­ше олі­гар­хи шу­ка­ють якщо не ін­те­гра­ції, то збе­ре жен ня зв’ яз ків з Ро сі­єю. Це від­бу­ва­є­ться на рів­ні се­ре­дньо­го кла су, до яко го на ле жать і ті, хто тор­гує з Кри­мом, і ті, хто ве­зе ту­ди то­ва­ри. А це вже осно­ва будь-якої на­ції.

Кремль при цьо­му дає укра­їн­ській прав­ля­чій елі­ті ціл­ком пев­ні си­гна­ли. Одно­ча­сно з від­став­кою Ко­ло­мой­сько­го отри­мав но­ве при­зна­че­н­ня в Мо­скві Ві­та­лій За­хар­чен­ко. Ви­пад­ко­во­стей у крем­лів­ській по­лі­ти­ці не бу­ває: по­ка­за­на пер­спе­кти­ва не ін­те­гра­ції на­віть, а зро­ще­н­ня еліт. До ре­чі, не моя дум­ка, чув від обі­зна­них лю­дей: ко­ли­шня прав­ля­ча елі­та по­чу­ва­ла­ся в Ро­сії ком­форт- ні­ше, ніж в Укра­ї­ні. У Яну­ко­ви­ча під­мо­сков­ні хо­ро­ми не гір­ші за ті, звід­ки йо­го ви­гна­ли. Зв’яз­ку са­мо­го рі­зно­го ро­ду мо­жна по­шу­ка­ти і в ін­ших.

Як і за ра­дян­ських ча­сів, переїзд до Ро­сії, до Мо­скви був для укра­їн­ської елі­ти вже сам по со­бі під­ви­ще­н­ням. Чи ду­же змі­нив­ся її склад за остан­ній рік?

Те, що я за­раз ска­жу, зві­сно, бу­де оскар­же­не в Укра­ї­ні. Але це вра­же­н­ня, що скла­да­є­ться в Ро­сії. Зві­сно, кон­флікт По­ро­шен­ка з Ко­ло­мой­ським — зви­чай­на спра­ва в хо­ді пе­ре­о­бла­шту­ва­н­ня су­спіль­ства пі­сля змі­ни вла­ди. Ще й не та­ке бу­ва­ло. Бо­ги завжди й скрізь пра­гнуть, всі ре­во­лю­ції по­жи­ра­ють сво­їх ді­тей. Але все­та­ки у ба­га­тьох скла­ло­ся вра­же­н­ня, що це був кон­флікт пар­тії ко­ла­бо­ра­ціо­ні­зму з пар­ті­єю опо­ру. При цьо­му пар­тія опо­ру ви­кли­кає біль­ші сим­па­тії, ніж її опо­нент. На ко­ро­ткий час вель­ми ймо­вір­ним ста­ло утво­ре­н­ня но­во­го во­гни­ща се­па­ра­ти­зму, вже ні­як не пов’яза­но­го з Мо­сквою. Але Ко­ло­мой­ський на це не пі­шов.

Ска­за­не не озна­чає, що я на­ма­га­ю­ся зайня­ти якусь по­зи­цію у вну­трі­шньо­укра­їн­ській су­пе­ре­чці. Але ко­ли вжи­ва­ю­ться сло­ва «ко­ла­бо­ра­ціо­нізм» і «опір», те­ма мір­ку­вань пе­ре­стає бу­ти су­то вну­трі­шньою. Мо­жли­во, «ко­ла­бо­ра­ціо­нізм» — це за­над­то. Але оче­ви­дне ін­ше: кон­флікт ви­ник че­рез вла­сність. Тоб­то при оку­па­ції ча­сти­ни те­ри­то­рії й про­дов­жен­ні вій­ни зна­хо­дя­ться час і си­ли для то­го, щоб за­йма­ти­ся спра­ва­ми, від опо­ру агре­со­ро­ві да­ле­ки­ми. І зга­ду­є­ться ста­рий жарт ча­сів Дру­гої сві­то­вої вій­ни: Пе­тен ря­тує ме­блі, де Голль — честь.

То­ді тре­ба при­га­да­ти й ін­ше: скіль ки фран цу зів під три ма ло по­ря­ту­нок ме­блів. Во­дії хур, що їдуть до Кри­му, й го­спо­да­рі то­ва­рів, які во­ни пе­ре­во­зять, ви­дно, по лі тич ні ме бель ни ки. Але на дво­рі не со­ро­ко­вий рік ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, і на пи­та­н­ня про їх чи­сель­ність і вплив мо­жна отри­ма­ти точ ну від по відь у со ці о ло гів. А ось з цим як раз спра ви йдуть не ду же доб ре. Ре зуль та ти опи - ту вань на ці те ми з’ яв ля ють ся рід ко, по ши рю ють ся по га но. Але це пів бі ди. Їм ча сом не хо - чуть ві­ри­ти. Сти­кав­ся з цим, ко­ли з’ яв ля ли ся опи ту ван ня про став лен ня до Май да ну й АТО, що свід чать про від сут ність єд - нос ті в ук ра їнсь ко му сус піль ст - ві, що са­ме по со­бі вель­ми не­по­га­но, якщо сві­до­мо пра­цю­ва­ти з ци ми да ни ми. Але їх прос ті ше не по­мі­ча­ти.

У Ро­сії ж став­ле­н­ня до со­ціо­ло­гії стає не­при­стой­ним. Ре­зуль­та­ти до­слі­джень не­за­ле­жно­го Ле­ва­да-цен­тру не­ве­се­лі. Зро­стає під­трим­ка Пу­ті­на, ско­ро­чу­є­ться кіль­кість тих, хто го­то­вий по­ки­ну­ти кра­ї­ну, на­се­ле­н­ня стає монолітним. І все це пе­ре­бу­ває в про­ти­річ­чі із за­пев­не­н­ня­ми про­гре­сив­ної гро­мад­сько­сті, що ре­жим ось-ось по­ва­ли­ться. То­му в хід йдуть за­лі­зні ар­гу­мен­ти: «не ві­рю», «у ме­не ін­ше вра­же­н­ня», «ме­ні зда­є­ться іна­кше», «су­пе­ре­чить здо­ро­во­му глу­зду». За­га­лом, «цьо­го не мо­же бу­ти, то­му що не мо­же бу­ти ні­ко­ли».

Ро­сій­ська ін­те­лі­ген­ція всіх на­ціо­наль­но­стей і гро­ма­дянств про­дов­жує жи­ти в па­ра­лель­но­му сві­ті з па­ра­лель­ною істо­рі­єю. Ось, будь ла­ска, Оль­га Сє­да­ко­ва: «Бру­дна, пу­сто­по­ро­жня й жор­сто­ка го­во­риль­ня, яку нам про­по­ну­ють на­то­мість як на­шу са­мо­бу­тню на­ціо­наль­ну іден­ти­чність, схо­жа на під­пар­кан­не ма­ре­н­ня». Яка са­мо­бу­тня на­ціо­наль­на іден­ти­чність? Де во­на? Ко­ли бу­ла? У чо­му ви­яв­ля­ла­ся? У яких істо­ри­чних звер­ше­н­нях?

Ось во­на — в те­ле­ві­зо­рі. Ось во­на — на ву­ли­ці. Ось во­на — в со­ціо­ло­гі­чних опи­ту­ва­н­нях. І во­на са­мо­бу­тня, не шту­чна, не нав’яза­на. Ін­шої не­має й не пе­ред­ба­ча­є­ться.

Не бу­де ні ін­шої Ро­сії, ні ін­шої Укра­ї­ни. Ви­вче­н­ня обох дер­жав має бу­ти віль­не від спроб нав’яза­ти дій­сно­сті свої мрії й очі­ку­ва­н­ня. Іна­кше до­ве­де­ться по­ста­ви­ти хрест і на мрі­ях, і на очі­ку­ва­н­нях. Але одне оче­ви­дно за­раз: у Ро­сії не бу­ло й не­має гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. В Укра­ї­ні во­но по­ча­ло скла­да­ти­ся, й у ньо­го є шан­си сфор­му­ва­ти­ся. І це го­лов­на від­мін­ність між дво­ма кра­ї­на­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.