Три­май фа­сон, ша­по­чко

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Якщо че­сно, то спо­ча­тку хо­ті­ла на­пи­са­ти — спра­ва в ка­пе­лю­сі, адже так більш зви­чно, але в них ні­чо­го не ро­зу­мію, оскіль­ки ні­ко­ли не но­си­ла. Ду­же па­фо­сно та й ди­на­мі­чна швид­кі­сна про­фе­сія, ха­ра­ктер, що уни­кає ре­чей ма­ні­фе­стних, сфор­му­ва­ли при­страсть ли­ше до в’ яза­них ша­по­чок. Див­но, прав­да, ко­ли дав­но всі без го­лов­них убо­рів та й узим­ку ми частенько об­хо­ди­мо­ся без них, чи вар­то про уте­пле­н­ня ба­зі­ка­ти. Швид­ше — лі­то на умі й но­ві се­зон­ні ви­тра­ти. Та все ж упев­не­на — мо­жна. Адже на­бли­зи­ло­ся від­по­від­аль­не за­ня­т­тя — вдя­чно і ре­тель­но укла­сти зи­мо­ві ре­чі на збе­рі­га­н­ня до на­сту­пних хо­ло­дів.

Яка все ж при­крість у ме­не ста­ла­ся чи все- та­ки ща­сли­вий ви­па­док — ко­ли цей се­зон по­за­ду, на­ре­шті вда­ло­ся пі­ді­бра­ти ша­по­чку, в яку за­ко­ха­ла­ся мит­тє­во, від­чай­ду­шно її за­хо­ті­ла і при­дба­ла. Що­прав­да, вже не­ско­ро вдя­гну — час, схо­же, оста­то­чно на те­пло по­вер­нув. Це то­бі за те, що ще не­дав­но так зну­ща­ло­ся на­ді мною — ска­за­ла дзер­ка­лу.

Спра­ва бу­ла ще пе­ред зи­мою, що пі­шла. Пам’ята­ю­чи, що зви­чна ша­по­чка бу­ла ще не­дав­но удар­ною, по­ча­ла при­мір­ки са­ме з неї. Знаю чо­му — аби на­стрій по­кра­щи­ти. Вдя­гла — і що? Мо­же, облич­чя ви­ро­сло, а це жа­хли­во, чи то ша­по­чка за пів­ро­ку ле­жа­н­ня в ша­фі за­сну­ла, а про­ки­ну­ти­ся не хо­че. Ні, не­мо­жли­во, пам’ ятаю ж, як то­рік усі го­во­ри­ли: яка чу­до­ва ша­по­чка, як во­на при­кра­шає облич­чя. Мі­ряю ще раз в ін­шо­му ва­рі­ан­ті, теж на­чеб­то на­дій­но­му. Ре­зуль­тат ще гір­ший. Мі­ряю дру­гу, ще одну і від­чу­ваю ли­ше глу­зли­ву за­ро­зумі­лість дзер­ка­ла: а ти що ду­ма­ла — бу­ло­чки з ко­ри­цею, пи­ріж­ки з ка­пу­стою й ін­ші за­ма­ну­хи про­хо­дять без­слі­дно. Шу­кай не шу­кай по­трі­бний на­хил, ве­се­ле зру­ше­н­ня, те­плий і до­вір­ли­вий на­тяк — не до­по­мо­же. Зви­чай­но, ці вра­ні­шні по­дро­би­ці — не для па­ні і про­сто ду­ше­чок, які жи­вуть за осо­бли­ви­ми за­ко­на­ми ні­чо­го­не­ро­бле­н­ня, — во­ни і свою ма­лень­ку со­ба­чку мо­жуть на го­ло­ву на­тя­гну­ти го­ди­ні об 11 ран­ку. Мої сум­ні­ви зро­зумі­лі жін­кам, щіль­но зайня­тим улю­бле­ною спра­вою, але не по­збав­ле­ним ко­ке­ту­ва­н­ня, які вмі­ють ра­ху­ва­ти гро­ші та все ж став­ля­ться сер­йо­зно до ва­жли­во­сті та­кої де­та­лі, як по­до­ба­ти­ся са­мій со­бі.

Від­чув­ши роз­ча­ру­ва­н­ня, взя­ла­ся за спра­ву не від­кла­да­ю­чи — геть ву­гле­во­дні гар­ні­ту­ри, кар­то­плю, хліб, со­лод­ке. Ша­по­чки — во­ни та­кі мсти­ві, я їх так лю­блю. Кіль­ка кі­ло­гра­мів ски­ну­ла не­по­мі­тно, а біль­ше й не по­трі­бно. Адже не на подіум, не для по­ро­жньо­го су­про­во­дже­н­ня у фор­ма­ті по­верх­не­во­го спіл­ку­ва­н­ня, а для се­бе і для неї, ша­по­чки. Хо­чу че­сно з нею до­мо­ви­ти­ся ста­ти спів­зву­чною у ба­зо­вих цін­но­стях, а якщо у про­сто­му — ти ме­ні, а я то­бі. Ду­же сим­па­ти­чна зу­стрі­ла­ся, не мо­жна її зі­псу­ва­ти, ду­ма­ла, ре­тель­но упа­ко­ву­ю­чи до на­сту­пної осе­ні. Вже вклав­ши в по­трі­бний ба­вов­ня­ний па­кет, не ви­три­ма­ла, зно­ву ді­ста­ла і ще тро­хи по­кру­жля­ла в ілю­зі­ях. Яка ж це дрі­бни­ця, якщо так про­сто мо­де­лю­є­ться по­літ. Ку­ди ле­чу, що­прав­да, не знаю, але го­лов­не — не пур­ха­ти да­рем­но. Пе­ре­тво­рив­шись з фун­кціо­наль­но­го пре­дме­та в ко­ке­тли­ву по­друж­ку, ша­по­чка до­по­мо­же, дав­но знаю, роз­сла­би­ти за­ти­ски, при­бра­ти рей­ки за­кло­по­та­но­сті бі­ля брів, по­ві­до­мить моз­ку по­трі­бні си­гна­ли, і ось во­но — ба­жа­не від­дзер­ка­ле­н­ня в дзер­ка­лі. До­бре, що не вмо­ви­ла се­бе, мов­ляв зда­ло­ся, не обов’яз­ко­во ски­да­ти ва­гу. Ні, тро­хи по­пра­цю­ва­ла, і ось во­но — пе­ре­мир’я, а на­стрій не на­су­пле­ний, а хо­ро­ший, лег­кий, ко­ли від­чу­ва­єш своє ті­ло, ко­ли ві­тер не­на­че спо­кій­но грає з во­лос­сям, а те­бе це не дра­тує, ко­ли за­до­во­ле­н­ня не ви­сли­зає і ти мо­жеш йо­го спо­кій­но сма­ку­ва­ти. Якщо ж ра­птом похо­ло­дає — ось і обнов­ка по по­го­ді. То хі­ба та­ку слав­ну ша­по­чку мо­жна утри­ма­ти і не ви­гу­ля­ти. Ці­ка­во, яка там зав­тра тем­пе­ра­ту­ра? Ві­зьму-но про всяк ви­па­док обно­во­чку в сум­ку. Ра­птом по­дує сві­жий ві­тер, як у зна­йо­мо­му філь­мі. Я го­то­ва.

Якщо че­сно, зби­ра­ла­ся роз­по­ві­сти про ко­ле­кцію ка­пе­лю­хів одно­го ці­ка­во­го ви­дав­ця, в бу­дин­ку яко­го по­бу­ва­ла, Ко­стян­ти­на Ма­лє­є­ва, та не­по­мі­тно від­во­лі­кла­ся на ві­чне на­ше, та­єм­не. Однак тро­хи про ко­ле­кцію. Йо­го ка­пе­лю­хи в бу­дин­ку роз­кла­де­ні скрізь — на під­ві­ко­н­нях, по­ли­цях, сто­лах. Ко­ли дру­зі їдуть в да­ле­кі кра­ї­ни — хто у від­ря­дже­н­ня, хто на від­по­чи­нок, завжди за­пи­ту­ють, що при­вез­ти, роз­по­вів він. Що від­по­ві­сти — звід­ки знаю, що ко­му по ки­ше­ні, ось і го­во­рю — ка­пе­люх. Го­лов­ні убо­ри є скрізь, і во­ни роз­ка­жуть про кра­ї­ну не мен­ше, ніж до­від­ни­ки. Пра­виль­ні­ше, на­ба­га­то біль­ше. І ось за ро­ки у ме­не зі­бра­ли­ся ка­пе­лю­хи з Іспа­нії, Ме­кси­ки, Ту­реч­чи­ни, Па­ки­ста­ну, Ка­на­ди, Ізра­ї­лю, Пе­ру. Ко­ли у нас у ві­таль­ні зби­ра­ю­ться « квар­тир­ни­ки на Подолі » — це осо­бли­ва пу­блі­ка лю­би­те­лів по­чи­та­ти вір­ші в шля­хе­тній об­ста­нов­ці ста­ро­го осо­бня­ка, по­слу­ха­ти му­зи­ку — ба­чи­те, ми на­віть но­ти да­ле­ко не при­би­ра­є­мо, за­раз на чер­зі Шо­пен, упев­не­ний, що во­ни в дум­ках і ка­пе­лю­шки при­мі­ря­ють. На­стрій на цих зу­стрі­чах осо­бли­вий — під­не­се­ний і пу­сто­тли­вий.

Є та­кі пов­сяк­ден­ні ме­то­ди­ки, які ма­ли­ми до­за­ми п’ють ве­ли­ку кров, так от та­кі посиденьки все став­лять на свої мі­сця, на­віть чийсь про­стір для са­мо­тно­сті стає не об­тя­жли­вим, а при­но­сить від­по­чи­нок.

Ви­пур­хнув­ши зі сві­ту ка­пе­лю­хів, по­ду­ма­ла, що єство мо­ди — вте­ча від ре­аль­но­сті. І якраз ка­пе­люх дає та­ку мо­жли­вість — з йо­го до­по­мо­гою мо­жна лег­ко зро­би­ти­ся нев­пі­знан­ним, змі­нив­ши зви­чний образ. Що­прав­да, на ву­ли­ці якраз по­тра­пи­ла в са­му, що не є ре­аль­ність, ста­ло зов­сім не до ка­пе­лю­хів, і пе­ре­ко­на­ність, що до­ля збе­рі­гає без­тур­бо­тних, зда­ла­ся зов­сім ди­тя­чою. Кіль­ка ра­зів за день до ме­не під­хо­ди­ли, про­ся­чи про до­по­мо­гу, лю­ди, які ре­тель­но при­хо­ву­ють свій від­чай. Це бу­ли не про­фе­сій­ні же­бра­ки, а ті, хто ще не­дав­но, якщо мо­жна так ска­за­ти, са­мо­го­ду­вав­ся. Так і до бур­ча­н­ня не­дов­го до­ко­ти­ти­ся, але якщо це допу­сти­ти і ста­ти жін­кою-не­ви­дим­кою, ві­чно всім не­вдо­во­ле­ною, то на­віть на аро­ма­тний про­бний шлейф у до­ро­го­му ма­га­зи­ні мо­жна не роз­ра­хо­ву­ва­ти. Вже що- що, а пла­то­спро­мо­жне ті­ло про­дав­ці від­рі­зня­ють зі швид­кі­стю ко­смі­чною, хоч і са­мі по­ста­ви­ли ди­кі ци­фри на за­ле­жа­ний то­вар, на­ві­щось обі­звав­ши йо­го но­вою ко­ле­кці­єю. Ні­чо­го — я під­го­ту­ва­ла­ся, адже у ме­не є но­ва ши­кар­на ша­по­чка. Ці­ка­во, яка там зав­тра по­го­да. Ви­хо­дить: must have на всі ча­си — це гар­ний на­стрій. При пра­виль­но­му до­гля­ді не ли­няє, не ви­кли­кає алер­гії і завжди асо­ці­ю­є­ться з сим­во­лом спо­кій­ної роз­ко­ші. На­віть до­бре нав­че­на ко­ман­да фей­скон­тро­ле­рів сто­ро­піє — хто це по­да­ру­вав. І за­ме­ту­ши­ться, сприйняв­ши за ко­гось ін­шо­го. Як смі­шно — про­сто кра­ще не ду­ши­ти­ся пар­фу­ма­ми зви­чно, а роз­бриз­кав­ши хмар­ку, ве­се­ло прой­ти крізь неї. Так аро­мат зву­чить ви­тон­че­ні­ше, а на­стрій стій­кі­ше. Ме­ні це ша­по­чка під­ка­за­ла.

Зви­чай­но, сьо­го­дні ме­ні від­кри­ю­ться всі две­рі, ду­ма­ла за­си­на­ю­чи.

Або це вже зав­тра і які две­рі. Та все одно. Го­лов­не, що від­кри­ю­ться, до­ду­му­ва­ла вже, ма­буть, уві сні. Ми, фрі­лан­се­ри, та­кі фан­та­зе­ри, з на­ми будь на­по­го­то­ві... та так і не змір­ку­ва­ла, що ма­ла на ува­зі. За­сну­ла. Сто­ми­ла­ся , бі­до­ла­ха.

Лю­дми­ла ЗА­СЄ­ДА, спе­ці­аль­но для «Дня»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.