«Про­сто ста­виш со­бі за ме­ту – і що­дня бо­ре­шся»

«День» по­спіл­ку­вав­ся з бій­ця­ми, ко­трі ма­ють або по­тре­бу­ють про­те­зів, і ді­знав­ся, що їм мо­жуть за­про­по­ну­ва­ти укра­їн­ські та іно­зем­ні під­при­єм­ства

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - Ін­на ЛИХОВИД, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

Яро­слав Ми­ро­нов слу­жив у 30-й ме­ха­ні­зо­ва­ній бри­га­ді Но­во­гра­да­Во­лин­сько­го. На по­ча­тку бо­йо­вих дій в Укра­ї­ні бо­єць якраз пе­ре­бу­вав на ро­та­ції, по­вер­нув­ся із Ко­со­во, де брав участь у ми­ро­твор­чій мі­сії. Але від­по­чи­ти вдо­ма не ви­йшло, на по­ча­тку трав­ня був на фрон­ті. 22 трав­ня ко­ло­на вій­сько­вих по­тра­пи­ла в за­сід­ку під Ру­бі­жним. У лі­ву но­гу чо­ло­ві­ка влу­чи­ла ку­ля. Мі­сце­ві лі­ка­рі не змо­ги на­да­ти ква­лі­фі­ко­ва­ну ме­ди­чну до­по­мо­гу. Бій­ця пе­ре­пра­ви­ли вер­то­льо­том до Хар­ків­сько­го го­спі­та­лю, зро­би­ли опе­ра­цію, та зно­ву не­успі­шно. По­ве­зли до Ки­є­ва (тут уже до­ве­лось їха­ти мар­шру­ткою, бо по­ві­тря­но­го транс­пор­ту не зна­йшло­ся). До­ки по­ра­не­но­го до­ве­зли до Ки­їв­сько­го го­спі­та­лю, лі­ка­рі вже сто­я­ли пе­ред ви­бо­ром: ря­ту­ва­ти но­гу чи жи­т­тя бій­ця. 24 трав­ня йо­му ам­пу­ту­ва­ли но­гу. Але Яро­слав не здав­ся. По­ста­вив со­бі за ме­ту: до 1 ве­ре­сня отри­ма­ти про­тез, що­би пі­ти на на­вча­н­ня в ін­сти­тут при Мі­ні­стер­стві обро­ни. Ви­рі­шив да­лі слу­жи­ти на вір­ність укра­їн­сько­му на­ро­до­ві, по­при трав­му.

« На той мо­мент бу­ло ду­же ба­га­то за­про­шень для про­те­зу­ва­н­ня, я від за­кор­дон­них від­мо­вив­ся, бо ін­шим хло­пцям тре­ба бу­ло лі­ку­ва­ти зна­чно біль­ші трав­ми, аніж у ме­не. Ме­ні вда­лось отри­ма­ти про­тез до по­ча­тку осе­ні. Я звер­нув­ся то­ді до Пре­зи­ден­та, щоб ме­ні до­зво­ли­ли слу­жи­ти. І 1 ве­ре­сня був у строю. Я один та­кий, що за­ли­шив­ся на слу­жбі, з мо­жли­ві­стю подаль­шої ро­бо­ти на шта­бних по­са­дах або ви­кла­да­чем у на­вчаль­них за­кла­дах » , — роз­по­від­ає вій­сько­вий.

За цей час бій­це­ві до­ве­лось уже три­чі мі­ня­ти про­тез, бо по­ра­не­на но­га ху­дне. За­раз Яро­слав го­ту­є­ться до че­твер­тої за­мі­ни. Ро­блять йо­му це в Укра­їн­сько­му цен­трі ре­а­бі­лі­та­ції ве­те­ра­нів Аф­га­ні­ста­ну. Якщо пер­шо­го ра­зу про­тез опла­чу­ва­ли во­лон­те­ри, то те­пер — за дер­жав­ний ра­ху­нок: діє про­гра­ма без­ко­штов­но­го про­те­зу­ва­н­ня уча­сни­ків АТО. По­слу­га­ми за­до­во­ле­ний, Яро­слав ка­же, що на­ші спе­ці­а­лі­сти став­лять про­те­зи хо­ро­шої яко­сті. І ра­птом — що зру­чні­ше ко­ре­гу­ва­ти шту­чну но­гу у нас. До ре­чі, роз­по­від­а­ти свою істо­рію Яро­слав по­го­джу­є­ться не всім ви­да­н­ням, ли­ше тим, ко­му до­ві­ряє. З гор­ді­стю ска­зав, що «День» вхо­дить у це ко­ло, чи­тає нас дав­но.

ПО­ТРЕ­БИ ЗРО­СТА­ЮТЬ, А БЮ­ДЖЕТ — ТОЙ СА­МИЙ

Яро­сла­ву тро­хи по­ща­сти­ло, бо був ка­дро­вим вій­сько­вим, і йо­му не до­ве­лось об­би­ва­ти по­ро­ги ка­бі­не­тів, що­би до­ве­сти своє пра­во на про­те­зу­ва­н­ня за дер­жав­ний кошт. Із до­бро­воль­ця­ми ситуація скла­дні­ша. Пер­ші бої, пер­ші трав­ми, пер­ші по­ка­лі­че­ні бій­ці ли­ше ого­ли­ли про­бле­ми, що існу­ва­ли в про­те­зній га­лу­зі, зму­си­ли дер­жа­ву ре­а­гу­ва­ти або хо­ча б ро­би­ти ви­гляд, що ре­а­гує на но­вий ви­клик.

Мі­ні­стер­ство со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки з осе­ні ве­де роз­мо­ви про ре­фор­му­ва­н­ня про­те­зно-ор­то­пе­ди­чної га­лу­зі. Як не раз пи­сав про це «День», у ві­дом­стві змі­ню­ють за­ко­но­дав­чу ба­зу для під­при­ємств-ви­ро­бни­ків, але ці змі­ни сто­су­ю­ться рад­ше до­ку­мен­таль­ної ро­бо­ти, а не яко­сті про­ду­кції. Екс­пер­ти скар­жа­ться на не­по­трі­бну, на їхню дум­ку, сер­ти­фі­ка­цію для скла­до­вих чи ком­пле­кту­ю­чих, які за­ку­по­ву­ють за кор­до­ном з уже го­то­ви­ми сер­ти­фі­ка­та­ми яко­сті. І все одно про­хо­дять пе­ре­вір­ку ще й в укра­їн­ських екс­пер­тних цен­трах. Не­що­дав­но гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція «Під­мо­га.ін­фо» опри­лю­дни­ла ін­фор­ма­цію, що че­рез та­ку по­втор­ну пе­ре­вір­ку з бю­дже­ту втра­ча­є­ться від 8 до 60 міль­йо­нів гри­вень що­ро­ку.

Цьо­го ро­ку на про­те­зу­ва­н­ня із ка­зни надано 820 міль­йо­нів гри­вень. Однак ко­шти між ви­ро­бни­ка­ми роз­по­ді­ля­ю­ться не одра­зу. Ва­ле­рій По­пла­вець, го­ло­ва Укра­їн­сько­го цен­тру ре­а­бі­лі­та­ції ве­те­ра­нів Аф­га­ні­ста­ну, роз­по­від­ає, що спо­ча­тку ма­ють ви­ко­на­ти ро­бо­ту, а по­тім отри­ма­ють гро­ші. До то­го ж, цьо­го ро­ку курс іно­зем­ної ва­лю­ти різ­ко під­ско­чив, а за­кла­де­ні в бю­дже­ті ко­шти на про­те­зу­ва­н­ня пе­ре­гля­да­ти вже ні­хто не бу­де. Тоб­то по­тре­ба у ви­ро­бах зро­сте, а су­ма за­ли­ши­ться та са­ма. Як про­гно­зує Ва­ле­рій По­пла­вець, до­ве­де­ться «лі­пи­ти» про­те­зи з то­го, що бу­де під ру­кою, і він ви­знає, що якість мо­же бу­ти гір­шою.

ДЛЯ МО­БІЛЬ­НО­ГО ПРО­ТЕ­ЗА — ДО­ВІД­КУ З ПАРАОЛІМПІЙСЬКОГО КО­МІ­ТЕ­ТУ

Хо­ча, вла­сне, на якість про­те­зів вій­сько­ві не скар­жа­ться. Упев­не­ні, що на­ші під­при­єм­ства спро­мо­жні за­без­пе­чи­ти трав­мо­ва­них бій­ців шту­чни­ми кін­ців­ка­ми не гірше, аніж за­кор­дон­ні. Одне з най­дав­ні­ших про­те­зних під­при­ємств у Льво­ві уже дав­но пра­цює за ні­ме­цькою те­хно­ло­гі­єю і зби­рає шту­чні кін­ців­ки з ні­ме­цьких ком­пле­кту­ю­чих ком­па­нії Otto Bock. Йо­го фі­лі­ал у Ко­ве­лі за­жив сла­ви під­при­єм­ства, в яко­му ро­блять про­те­зи єв­ро­пей­сько­го зраз­ка.

У Ки­є­ві діє кіль­ка про­те­зних під­при­ємств, і най­ста­рі­ше в Укра­ї­ні — Ки­їв­ське ка­зен­не екс­пе­ри­мен­таль­не про­те­зно-ор­то­пе­ди­чне під­при­єм­ство. Йо­го фі­лії пра­цю­ють у Чер­ні­го­ві й Чер­ка­сах. Бій­ці ма­ють пра­во са­мі ви­би­ра­ти, до яко­го під­при­єм­ства звер­ну­тись. Екс­пер­ти ра­дять, якщо є мо­жли­вість, об’їзди­ти кіль­ка ви­ро­бництв, по­ди­ви­ти­ся, хто що про­по­нує, щоб ви­бра­ти на­йопти­маль­ні­ший ва­рі­ант. Скла­дні­ше з про­те­за­ми верх­ніх кін­ці­вок. Хло­пцям по­трі­бні біо­еле­ктри­чні про­те­зи. Та­кі ро­блять ли­ше де­кіль­ка під­при­ємств у Ки­є­ві.

Втім, пра­цю­ва­ти дер­жав­ним стру­кту­рам є ще над чим. Екс­пер­ти вже не пер­ший рік го­ту­ють свої ре­ко­мен­да­ції для справж- ньої ре­фор­ми про­те­зної га­лу­зі, а не сло­ве­сної. Ва­ле­рій По­пла­вець фор­му­лює основ­ні не­до­лі­ки: за­ви­ще­ні стро­ки екс­плу­а­та­ції ви­ро­бів, за­раз га­ран­тій­ний тер­мін скла­дних про­те­зів ста­но­вить чо­ти­ри з по­ло­ви­ною ро­ку, а це озна­чає по­стій­ні ре­мон­ти і до­да­тко­ві про­бле­ми ін­ва­лі­до­ві. Не­має чі­ткої про­це­ду­ри за­без­пе­че­н­ня лю­дей про­те­за­ми, так са­мо від­су­тній діа­лог чи­нов­ни­ків із гро­ма­дя­на­ми.

А остан­нім пер­лом від Мін­со­цпо­лі­ти­ки екс­пер­ти на­зи­ва­ють на­каз № 37 «Про за­твер­дже­н­ня по­ряд­ку ви­зна­че­н­ня фун­кціо­наль­них мо­жли­во­стей ін­ва­лі­да » . Сто­су­є­ться він лю­дей з про­те­за­ми ніг. Якщо зро­би­ти чи­нов­ни­цьку мо­ву до­сту­пні­шою, то за­ле­жно від то­го, як лю­ди­на з про­те­зом мо­же швид­ко пе­ре­су­ва­тись удо­ма, на ву­ли­ці, на ро­бо­ті, чи­нов­ни­ки роз­гля­да­ють п’ять сту­пе­нів та­кої мо­біль­но­сті. До ко­жно­го сту­пе­ня — свій про­тез та свої умо­ви отри­ма­н­ня. Так, щоб отри­ма­ти про­тез че­твер­то­го сту­пе­ня мо­біль­но­сті (не­о­бме­же­не пе­ре­су­ва­н­ня у при­мі­щен­ні та від­кри­то­му про­сто­рі), лю­ди­на має пред’яви­ти до­від­ку з Параолімпійського ко­мі­те­ту (!).

Ра­зом із цим за­сту­пник мі­ні­стра со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки Ва­силь Шев­чен­ко й да­лі роз­по­від­ає гро­мад­сько­сті, що ре­фор­ми у про­те­зно- ор­то­пе­ди­чній га­лу­зі три­ва­ти­муть.

НА­ВЕ­СНІ АМЕ­РИ­КАН­СЬКІ СПЕ­ЦІ­А­ЛІ­СТИ ПО­ДІ­ЛЯ­ТЬСЯ ДО­СВІ­ДОМ ІЗ ВІ­ТЧИ­ЗНЯ­НИ­МИ ВИ­РО­БНИ­КА­МИ

Ін­ший ва­рі­ант — отри­ма­ти про­тез за кор­до­ном. Ча­сти­на вій­сько­вих, якщо є мо­жли­вість, оби­рає са­ме це. За­зви­чай з іні­ці­а­ти­вою взя­ти на лі­ку­ва­н­ня на­ших бій­ців звер­та­ю­ться за­кор­дон­ні спе­ці­а­лі­сти. Про це в один голос за­пев­ня­ють во­лон­те­ри, гро­мад­ські екс­пер­ти й ви­ро­бни­ки. При Мі­ні­стер­стві со­цпо­лі­ти­ки пра­цює спе­ці­аль­на ко­мі­сія, яка доби­рає з- по­між бій­ців, ко­му справ­ді мо­жуть до­по­мог­ти ли­ше іно­зем­ні фа­хів­ці. Але, за мо­жли­во­сті, на­ма­га­ю­ться обі­йтись укра­їн­ським ва­рі­ан­том.

Зна­ю­чи про на­шу бі­ду, за­кор­дон­ні лі­ка­рі та про­те­зи­сти са­мі від­гу­ку­ю­ться й пер­ши­ми по­да­ють ру­ку до­по­мо­ги. Так, ла­твій­ська клі­ні­ка « Лабораторія про­те­зу­ва­н­ня ока Вал­те­ра » зго­ло­си­ла­ся про­ве­сти 60 про­те­зу­вань уча­сни­кам Май­да­ну та АТО. «День» пи­сав про мас­шта­бну про­гра­му від іта­лій­сько­го Фон­ду цен­трів ре­а­бі­лі­та­ції Padre Pio, який го­то­вий ви­го­тов­ля­ти для на­ших по­ра­не­них су­ча­сні еле­ктрон­ні про­те­зи. За до­по­мо- гою комп’ютер­них про­грам іта­лій­ці ви­го­то­ви­ли про­тез, який ма­кси­маль­но на­бли­же­ний до справ­жньої, жи­вої но­ги. Пер­шо­го па­ці­єн­та іта­лій­ські фа­хів­ці уже оща­сли­ви­ли та­ким еле­ктрон­ним ди­вом те­хні­ки. Те­пер доби­ра­ють на­сту­пних бій­ців. І що ва­жли­во, об­слу­го­ву­ва­н­ня про­те­зів від­бу­ва­ти­ме­ться в Укра­ї­ні, для цьо­го від­кри­ють спе­ці­аль­не від­ді­ле­н­ня.

Ре­спект ка­над­ським укра­їн­цям, ко­трі не за­бу­ва­ють про Ба­тьків­щи­ну. Ан­то­ні­на Кум­ка — ро­дом із Укра­ї­ни, за­раз ме­шкає і пра­цює вчи­те­лем у Ка­на­ді. Жін­ка іні­ці­ю­ва­ла « Про­ект під­трим­ки про­те­зу­ва­н­ня в Укра­ї­ні». Він рад­ше для тих, хто про­те­зує бій­ців, це своє­рі­дні кур­си по­лі­пше­н­ня ква­лі­фі­ка­ції. Ан­то­ні­на змо­гла до­мо­ви­ти­ся з ор­га­ні­за­ці­єю « Про­сте­ти­ка » в США, яка за­йма­є­ться про­те­зу­ва­н­ням. Її пре­зи­дент Джон Бат­здорф зби­рає ко­ман­ду спе­ці­а­лі­стів- во­лон­те­рів, які при­їдуть до нас ді­ли­ти­ся до­сві­дом і зна­н­ня­ми в пе­рі­од з 25 кві­тня до 8 трав­ня.

«Очі­ку­ва­н­ня до­сить ве­ли­кі й по­зи­тив­ні, адже ми не ли­ше за­без­пе­чи­мо які­сни­ми, су­ча­сни­ми про­те­за­ми п’ятьох кан­ди­да­тів під час дво­ти­жне­вої мі­сії, а на­сам­пе­ред за­кла­де­мо осно­ву для не­за­ле­жно­го роз­ви­тку скла­дно­го про­те­зу­ва­н­ня і ре­а­бі­лі­та­ції в Укра­ї­ні. Спе­ці­а­лі­сти з рі­зних ре­гіо­нів Укра­ї­ни бра­ти­муть участь у про­ек- ті, що та­кож озна­чає, що ко­ли во­ни по­вер­ну­ться у свої мі­ста, то змо­жуть до­по­ма­га­ти на мі­сцях», — пи­ше Ан­то­ні­на на сво­їй сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці».

«ЖО­ДЕН ПРО­ТЕЗ НІ­КО­ЛИ НЕ ЗА­МІ­НИТЬ НО­ГИ»

Ан­то­ні­на ви­знає, що вивезти на лі­ку­ва­н­ня та про­те­зу­ва­н­ня всіх за кор­дон — не­мо­жли­во. Але ціл­ком ре­аль­но під­ви­щи­ти якість та­кої до­по­мо­ги у нас, в Укра­ї­ні. Во­лон­те­ри ж та са­мі ви­ро­бни­ки від­зна­ча­ють, що остан­нім ча­сом на­ші про­те­зи­сти зро­би­ли зна­чний крок упе­ред.

«Я мо­жу ска­за­ти за всіх на­ших ви­ро­бни­ків, що те­хно­ло­гії перспективні, за кор­дон їха­ти не обов’яз­ко­во, бо не­хай раз ко­шти зна­йдуть во­лон­те­ри, а да­лі ж тре­ба об­слу­го­ву­ва­ти про­те­зи, за­мі­ню­ва­ти їх. І дру­ге — ко­шти від на­шо­го про­те­зу­ва­н­ня над­хо­дять до на­шо­го бю­дже­ту, а якщо за кор­до­ном — то до бю­дже­ту віль­ної Єв­ро­пи», — по­яснює Ва­ле­рій По­пла­вець.

«Я див­люсь на хло­пців, яких по­ве­зли в Ав­стрію, здер­ли та­кі гро­ші, а по­ста­ви­ли ті са­мі про­те­зи, що й у ме­не. А якщо та­кі хло­пці не за­хо­чуть хо­ди­ти, а по­вір­те, хо­ди­ти не ду­же хо­че­ться, бо все бо­лить, то хоч в Аме­ри­ку від­ве­зи — а сен­су з то­го... Я по 12 го­дин у про­те­зі, важ­ко, але ви­про­бу­ва­н­ня тре­ба пе­ре­бо­рю­ва­ти, — під­три­мує та­ку дум­ку і Яро­слав Ми­ро­нов. — Хай би що там ка­за­ли, жо­ден про­тез ні­ко­ли не за­мі­нить но­ги. Ні­ко­му не вір­те. Я за­ймав­ся спор­том, для ме­не за­раз це за­кри­то, десь тіль­ки з трав­ня мо­жна бу­де пла­ва­ти. Про­сто ста­виш со­бі ме­ту — і що­дня бо­ре­шся».

РЕ­А­БІ­ЛІ­ТА­ЦІЯ — ПО­КИ ЩО ПО­ЗА УВА­ГОЮ ЧИ­НОВ­НИ­КІВ

Якщо з про­те­зу­ва­н­ням спра­ви у нас більш- мен­ші не­по­га­ні, то на­вча­н­ня бій­ців, як ни­ми ко­ри­сту­ва­ти­ся, а осо­бли­во ре­а­бі­лі­та­ція — ще ма­ють удо­ско­на­лю­ва­ти­ся. Істо­рію бій­ця Віктора Бой­ка нам пе­ре­по­вів йо­го брат Ро­ман. Ві­ктор не­охо­че йде на спіл­ку­ва­н­ня, во­ру­ши­ти спо­га­ди про те, як став ін­ва­лі­дом, — ще не го­то­вий. І це те, на що по­вин­ні звер­ну­ти ува­гу со­ці­аль­ні слу­жби. Да­ти про­тез та­ко­му бій­це­ві — до­бра спра­ва. Але що ро­би­ти лю­ди­ні да­лі?

Ро­ман Бой­ко роз­по­вів, що брат слу­жив за кон­тра­ктом у Бер­ди­че­ві. Під час ви­ко­на­н­ня бо­йо­вих зав­дань у По­па­сній по­тра­пив з по­бра­ти­ма­ми в за­сід­ку. Бу­ли оскол­ко­ві по­ра­не­н­ня, лі­ву ру­ку ам­пу­ту­ва­ли одра­зу на мі­сці, а пра­ва ще до­сі не від­но­ви­ла­ся, хоч ми­ну­ло вже де­сять мі­ся­ців пі­сля по­ра­не­н­ня. Ко­шти на про­тез втра­че­ної ру­ки зби­ра­ли во­лон­те­ри.

« Ви­рі­ши­ли дов­го не че­ка­ти, щоб не атро­фу­ва­ли­ся м’ язи. І щоб брат став хоч тро­хи са­мо­стій­ним. За­раз мо­же склян­ку во­ди взя­ти ру­кою. За­мо­ви­ли та­кож ро­бо­чу на­сад­ку на про­тез, нею мо­жна взя­ти ви­кру­тку і щось ро­би­ти по до­ма­шньо­му го­спо­дар­ству. Ві­тя як по­ба­чив цю на­сад­ку, одра­зу її за­хо­тів. Мо­же і за комп’юте­ром пра­цю­ва­ти», — роз­по­від­ає Ро­ман.

НЕ ЖА­ЛІ­ТИ СЕ­БЕ — А ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ

На ща­стя, є й по­зи­тив­ні істо­рії. Ко­ли спіл­ку­ва­ли­ся з во­лон­тер­кою Юлі­єю Да­ниль­чен­ко, ко­тра до­по­ма­гає по­ра­не­ним у ки­їв­сько­му го­спі­та­лі, во­на одра­зу зга­да­ла бій­ця Олександра Ча­ла­пчія. Він був мо­бі­лі­зо­ва­ний до кі­ро­во­град­сько­го 34-го ба­таль­йо­ну те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни, втра­тив оби­дві но­ги під час так зва­но­го пе­ре­мир’я 28 сер­пня, бі­ля Гор­лів­ки по­тра­пив під мі­но­ме­тний об­стріл. Йо­го фото на ін­ва­лі­дно­му віз­ку, з дво­ма про­те­за­ми ніг, а на облич­чі — ши­ро­чен­на, щи­ра усмі­шка — вра­жає до сліз. Юлія ка­же, що та­ко­го жит­тє­ра­ді­сно­го, під­не­се­но­го бій­ця ще не зу­стрі­ча­ла. На­віть у та­ко­му ста­ні він ра­діє жи­т­тю, зу­мів по­вер­ну­тись на ро­бо­ту, бо ж дру­жи­на та п’яти­рі­чна донь­ка по­тре­бу­ють опі­ки ба­тька, ще й до­по­ма­гає двом ро­ди­нам за­ги­блих бій­ців.

Але це рад­ше ви­ня­ток із пра­ви­ла. Бо біль­шість по­ра­не­них все ж по­тре­бу­ють пси­хо­ло­гі­чної під­трим­ки. «Бій­ці, які звід­ти по­вер­та­ю­ться, во­ни ж ди­ви­ли­ся в очі смер­ті. За­раз тіль­ки зби­ра­ю­ться ро­би­ти ре­а­бі­лі­та­цій­ні цен­три, але тут став­ля­ться якісь під­ніж­ки. Є ба­га­то про­фе­сіо­наль­них пси­хо­ло­гів, які пра­цю­ють з бій­ця­ми, але ж во­ни по­вин­ні в яко­мусь ка­бі­не­ті пе­ре­бу­ва­ти і да­ва­ти свої кон­суль­та­ції», — ка­же Юля, на­тя­ка­ю­чи, що ро­бо­ти тут ще не­по­ча­тий край.

«Най­стра­шні­ша про­бле­ма, ко­ли пі­сля ам­пу­та­ції по­чи­на­єш се­бе жа­лі­ти. Так ні­чо­го не ви­йде. Ме­ні те­ле­фо­ну­ва­ли від дер­жав­них служб, за­пи­ту­ва­ли, чим до­по­мог­ти, але най­пер­ше — цих хло­пців тре­ба чи­мось зайня­ти. Не про­сто по­ве­сти в кі­но чи на фут­бол, а вла­шту­ва­ти десь на ро­бо­ту чи на якесь на­вча­н­ня, бо лю­ди­на по­чне спи­ва­ти­ся, це до­свід Аф­га­ні­ста­ну. Та­ким са­мим бу­де й до­свід АТО. То ко­ли я за­про­по­ну­вав дів­ча­там із держ­служб від­кри­ти для АТОв­ців кур­си во­ді­н­ня, щоб бій­ці з про­те­зо­ва­ни­ми но­га­ми мо­гли цьо­го на­вчи­ти­ся, вся­кі роз­мо­ви та дзвін­ки при­пи­ни­ли­ся, — ка­же Яро­слав Ми­ро­нов. — Це ж на все жи­т­тя. Ду­же важ­ко взим­ку, осо­бли­во, ко­ли до­ро­ги не­роз­чи­ще­ні. На но­вих еле­ктрон­них про­те­зах, які ро­блять у Єв­ро­пі, ко­лі­но зги­на­є­ться, а в нас ти не мо­жеш під­ня­ти но­гу, а тіль­ки пе­ре­ки­ну­ти. Тур­бо­та має бу­ти в будь-яко­му ра­зі».

Яро­слав за­раз учи­ться во­ди­ти ав­то. За вла­сні ко­шти. Пі­шки хо­дить на на­вча­н­ня до ін­сти­ту­ту, на ща­стя, ме­шкає не­да­ле­ко. Ра­дить та­ким са­мим, як він, не роз­ки­са­ти, а да­ва­ти со­бі ра­ду. З огля­ду на йо­го смі­ли­вість і ба­жа­н­ня жи­ти, по­при бу­дья­кі пе­ре­по­ни, на­ші про­бле­ми та­кі мі­зер­ні... Пи­шай­мо­ся та­ки­ми лю­дьми і бе­рі­мо з них при­клад.

19-РІ­ЧНИЙ СЕР­ГІЙ ІЛЬНИЦЬКИЙ ІЗ 79-ї АЕ­РО­МО­БІЛЬ­НОЇ БРИ­ГА­ДИ В ЛИ­ПНІ МИ­НУ­ЛО­ГО РО­КУ ЗА­ЗНАВ ТРАВ­МИ, ЯКА ПРИ­ЗВЕ­ЛА ДО АМ­ПУ­ТА­ЦІЇ НО­ГИ. НИ­НІ ХЛО­ПЕЦЬ МО­ЖЕ ПЕ­РЕ­СУ­ВА­ТИ­СЯ І НА­ВІТЬ ВО­ДИ­ТИ АВ­ТО ЗАВ­ДЯ­КИ ПРО­ТЕ­ЗУ, ЗРО­БЛЕ­НО­МУ В УКРА­Ї­НІ ДЕР­ЖАВ­НИМ КО­ШТОМ

ОЛЕ­КСАНДР ЧАЛАПЧІЙ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.