Пам’ятник чи на­д­гро­бок?

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ана­то­лій КРАВЧЕНКО, кан­ди­дат те­хні­чних на­ук, Пав­ло­град

На тлі бур­хли­вих дис­ку­сій нав­ко­ло пам’ятни­ків та пам’ятних зна­ків, що ба­га­то ро­ків то­ча­ться в укра­їн­сько­му су­спіль­стві, хо­че­ться по­ді­ли­ти­ся дум­ка­ми з при­во­ду то­го, які пам’ятни­ки тре­ба (а які не тре­ба) зво­ди­ти в Укра­їн­ській дер­жа­ві, щоб це бу­ли мо­ну­мен­ти, що під­но­сять Укра­ї­ну, її фун­да­то­рів, а не ви­ки­ну­ті на ві­тер на­ро­дні гро­ші.

Пам’ятник Д.І.Явор­ни­цько­му в Дні­про­пе­тров­ську, на йо­го мо­ги­лі, що зна­хо­ди­ться бі­ля істо­ри­чно­го му­зею, бу­ло від­кри­то 8 ли­сто­па­да1995 р. Ав­то­ри монумента ві­до­мі: скуль­птор В.Р.На­ко­не­чний, ар­хі­те­ктор В.І.Мі­ро­шни­чен­ко

Ко­ли під­хо­диш до мі­сця, де зна­хо­ди­ться мо­ги­ла ака­де­мі­ка Явор­ни­цько­го, ба­чиш пе­ред со­бою від­ли­ту в брон­зі фі­гу­ру сти­лі­зо­ва­но­го укра­їн­сько­го се­ля­ни­на у стро­ях XIX сто­річ­чя, бо­со­ніж. У ру­ках се­ля­нин три­має чи­ма­ло­го хре­ста, ку­дись йо­го не­се, ма­буть, на чи­юсь мо­ги­лу. У ри­сах се­ля­ни­на про­гля­да­є­ться облич­чя ша­нов­но­го ака­де­мі­ка Д.І.Явор­ни­цько­го.

Гля­да­ча з пер­шо­го по­гля­ду вра­жає якась при­ре­че­ність ком­по­зи­ції — не­мі­чний, бі­дно вдя­гне­ний ста­рець бо­со­ніж не­се хре­ста.

Ми­мо­во­лі з’яв­ля­є­ться дум­ка — цей чо­ло­вік, пі­сля тор­тур у ка­тів­ні ЧК (чи якійсь ін­шій ка­тів­ні), пе­ред роз­стрі­лом, не­се хре­ста на вла­сну мо­ги­лу.

Від­ра­зу ви­ни­кає низ­ка за­пи­тань: чо­му, на­віть за­раз, у ча­си існу­ва­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви, так мі­цно за­ко­рі­не­но сте­ре­о­тип, що укра­ї­нець завжди (на­віть якщо він і ака­де­мік!) бі­дний, не­ща­сний, за­би­тий і, зви­чай­но ж, бо­со­ніж?

Ча­сто, ро­з­гля­да­ю­чи ма­люн­ки до укра­їн­ських ка­зок, ло­виш се­бе на дум­ці — і чо­го це пер­со­на­жі на ілю­стра­ці­ях одя­гне­ні у дра­ний, з чи­слен­ни­ми ла­тка­ми, ста­рий одяг? З текс­ту не ви­пли­ває, що во­ни бі­дні. Ува­га! У ху­до­жни­ка спра­цьо­вує сте­ре­о­тип — раз пер­со­на­жі укра­їн­ці — зна­чить во­ни бі­дні, і по­вин­ні ма­ти бі­дний одяг.

Та­кі сум­ні ре­а­лії, та­ке на­ше жи­т­тя, бу­де­мо це вва­жа­ти від­го­ло­ска­ми ми­ну­ло­го.

Але цей пам’ятник тво­ри­ли фа­хів­ці — укра­їн­ці з ви­щою осві­тою, на­ша елі­та! Чи за­ду­му­ва­ли­ся во­ни, чи ро­зумі­ли, що зо­бра­зив­ши в та­ко­му ви­гля­ді вче­но­го-істо­ри­ка зі сві­то­вим ім’ям, во­ни ллють во­ду на млин вка­за­но­го сте­ре­о­ти­пу, уві­чню­ють (у бу­кваль­но­му сми­слі!) сум­ну дум­ку — укра­ї­нець та бі­дність — си­но­ні­ми, виховують у гро­ма­дян, в то­му чи­слі у мо­ло­ді, ком­плекс мен­шо­вар­то­сті, не­ві­ри у свої си­ли, у си­ли сво­го рі­дно­го на­ро­ду, у май­бу­тнє Укра­ї­ни.

Чо­му са­ме лі­тньо­му чо­ло­ві­ко­ві до­ру­че­но не­сти хре­ста (а він, ма­буть, важ­кий), нев­же не зна­йшло­ся більш фі­зи­чно мі­цних муж­чин, щоб до­не­сти хре­ста на мі­сце йо­го вста­нов­ле­н­ня, тоб­то здій­сни­ти пев­ний гро­мад­ський ри­ту­ал?

І го­лов­не пи­та­н­ня до ав­то­рів пам’ятни­ка — для чо­го при­зна­че­но хрест? Мо­ги­ла Явор­ни­цько­го по­ряд, во­на без хре­ста. Так що? Ака­де­мік не­се хрест на свою мо­ги­лу? Аб­сурд, чи не так, ша­нов­ні ав­то­ри?

Мо­жли­во, за дум­кою ав­то­рів, хре­ста бу­де вста­нов­ле­но на мо­ги­лі ге­ро­їв, що по­ля­гли в бо­ях за во­лю Укра­ї­ни? Так що, ви­хо­дить, що всі по­ля­гли, на­віть ні­ко­му, крім не­мі­чно­го стар­ця, при­не­сти та вста­но­ви­ти хре­ста на мо­ги­лі ге­ро­їв? Хто ж то­ді го­ту­вав по­хо­ва­н­ня, хто ви­го­то­вив цьо­го хре­ста?

Від­по­віді на це пи­та­н­ня не­має, як не­має від­по­віді і на те, чо­му та­кий ве­лет укра­їн­ської на­у­ки, як ака­де­мік Д.І.Явор­ни­цький, отри­мав та­кий, пря­мо ска­же­мо, га­не­бний на­д­гро­бок?

Ди­ви­шся на ста­ро­го, що оди­но­ко не­се хре­ста, і ду­ма­єш: щось стра­шен­но сим­во­лі­чне є у цьо­му — у чер­го­вий раз по­гра­бо­ва­но український на­род, олі­гар­хи, яким у кра­що­му ра­зі бай­ду­жа до­ля Укра­ї­ни, за­хо­пи­ли ле­во­ву дещицю на­шо­го ба­гат­ства, ни­щи­ться мо­раль, втра­ча­є­ться на­ціо­наль­на сві­до­мість укра­їн­ців, втра­ча­є­ться мо­ва, — і ду­ма­єш — а чи не на мо­ги­лу Укра­ї­ни не­се ста­рець сво­го хре­ста?

Хо­че­ться ві­ри­ти, що до цьо­го не ді­йде, що ідеї Май­да­ну пе­ре­мо­жуть, та­кож хо­че­ться ві­ри­ти, що при спо­ру­джен­ні пам’ятни­ків на­шим визначним ді­я­чам не бу­де втра­че­но здо­ро­во­го глу­зду та еле­мен­тар­ної ло­гі­ки.

Хтось із ве­ли­ких ска­зав, що ар­хі­те­кту­ра — це за­сти­гла му­зи­ка. Якщо роз­гля­да­ти про­я­ви ма­ло­ро­сій­ства у всіх йо­го ви­гля­дах, то опи­са­ний ви­ще пам’ятник мо­жна смі­ли­во на­зва­ти за­сти­глою фор­мою ма­ло­ро­сій­ства, адже тут чі­тко ви­дно йо­го про­я­ви — ком­плекс мен­шо­вар­то­сті, від­су­тність усякої пер­спе­кти­ви укра­їн­ства, як іде­о­ло­гії, ба­жа­н­ня за­хо­ва­тись від ре­аль­но­го жи­т­тя в ми­ну­лі ві­ки, пу­сти­ти сльо­зу за втра­че­ною Укра­ї­ною.

Як не зга­да­ти тут дум­ки ве­ли­ко­го укра­їн­ця, по­е­та, ми­сли­те­ля, во­ї­на Є. Ма­ла­ню­ка. У сво­їй ві­до­мій стат­ті «Ма­ло­ро­сій­ство» він пи­сав: «У нас ма­ло­ро­сій­ство бу­ло завжди хво­ро­бою не ли­ше пів­ін­те­ли­ген­ською, але, — й пе­ре­дов­сім — ін­те­ли­ген­ською, от­же, по­ра­жа­ло вер­ству, що ма­ла ви­ко­ну­ва­ти роль мо­зго­во­го цен­тру на­ції. І в цьо­му — суть про­бле­ми». І да­лі: «Про­бле­ма ма­ло­ро­сій­ства є одні­єю з най­ва­жли­ві­ших, якщо не цен­траль­них про­блем, без­по­се­ре­дньо звя­за­них з на­шою основ­ною про­бле­мою — про­бле­мою без­дер­жав­но­сті. Що біль­ше: це є та про­бле­ма, що пер­шою вста­не пе­ред дер­жав­ни­ми му­жа­ми вже Дер­жав­ної Укра­ї­ни».

Як ба­чи­мо, Ма­ла­нюк не по­ми­лив­ся, ма­ло­ро­сій­ство ду­же силь­но за­ко­рі­не­не в укра­їн­сько­му су­спіль­стві — цьо­му під­твер­дже­н­ня — опи­са­ний ви­ще пам’ятник. Пе­ред дер­жав­ни­ми му­жа­ми вже Дер­жав­ної Укра­ї­ни ду­же го­стро сто­їть пи­та­н­ня бо­роть­би з ма­ло­ро­сій­ством — це пи­та­н­ня жи­т­тя, пи­та­н­ня май­бу­тньо­го Укра­їн­ської дер­жа­ви.

Ви­ни­кає пи­та­н­ня, чи вар­то по­ру­шу­ва­ти цю те­му, адже зро­зумі­ло, що нав­ряд хто бу­де зно­си­ти цьо­го пам’ятни­ка.

Та ці­єї те­ми тор­ка­ти­ся та­ки вар­то, вар­то хо­ча б то­му, що тво­рі­н­ня мо­ну­мен­таль­но­го ми­сте­цтва — пам’ятни­ки, пам’ятні зна­ки то­що — спря­мо­ва­ні у май­бу­тнє, во­ни спо­ру­джу­ю­ться на ві­ки, то­му тре­ба до­кла­сти ма­кси­мум зу­силь, щоб у май­бу­тньо­му не з’яв­ля­ли­ся по­ді­бні мо­ну­мен­ти, які, на жаль, є фор­мою про­па­ган­ди ідей ма­ло­ро­сій­ства.

Ро­зду­ми про мо­ну­мент Дми­тро­ві Явор­ни­цько­му в Дні­про­пе­тров­ську

ФОТО НАДАНО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.