Ві­ват, Ма­е­стро!

28 бе­ре­зня ви­да­тний співак, май­стер опер­ної ре­жи­су­ри та чу­до­вий пе­да­гог Дми­тро Гна­тюк свя­тку­ва­ти­ме 90-річчя

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на ПО­ЛІ­ЩУК, «День»

На від­зна­ку юві­лею Дми­тра Гна­тю­ка в На­ціо­наль­ній опері Укра­ї­ни, де співак і ре­жи­сер про­пра­цю­вав по­над шість де­ся­ти­літь, по­ка­зу­ють ви­ста­ви, де він бли­ску­че ви­ко­ну­вав го­лов­ні пар­тії, які зго­дом, вже як ре­жи­сер, по­ста­вив — «Аї­да» і «Се­віль­ський ци­руль­ник», а в день на­ро­дже­н­ня (28 бе­ре­зня) — «Кар­мен». Цьо­го ж дня в Опер­ній сту­дії На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії від­бу­де­ться по­каз по­став­ле­ної Дми­тром Ми­хай­ло­ви­чем опе­ри «За­по­ро­жець за Ду­на­єм»... Те­ле— та ра­діо­ка­на­ли Укра­ї­ни по­ка­жуть філь­ми про ви­да­тно­го спів­а­ка, про­зву­чать кон­цер­тні про­гра­ми, записані в 1960 — 1970 рр., а та­кож по­ка­жуть до­ку­мен­таль­ний фільм про йо­го жи­т­тя і твор­чість.

— Ми­сте­цтво ви­ма­гає ви­со­кої ди­сци­плі­ни, — вва­жає Дми­тро ГНА­ТЮК. —Я б ні­чо­го не до­бив­ся, як­би мар­ну­вав час. Адже він над­то до­ро­гий. Якщо ти сьо­го­дні чо­гось не зро­биш, то зав­тра вже мо­же бу­ти пі­зно! Ни­ні ви­кла­даю ре­жи­су­ру в НМАУ, став­лю ви­ста­ви в Опер­ній сту­дії. Нав­чаю сту­ден­тів , як се­бе по­во­ди­ти на сце­ні та й у жит­ті. Ви­ма­гаю, щоб во­ни не згу­би­ли свої го­ло­си ку­рі­н­ням і ал­ко­го­лем. Бо ба­га­то спів­а­ків пі­шло з жи­т­тя мо­ло­ди­ми са­ме че­рез ви­пив­ку. В Опер­ній сту­дії в ме­не йдуть п’ять ви­став: «На­тал­ка Пол­тав­ка», «За­по­ро­жець за Ду­на­єм», «Тра­віа­та», «Се­віль­ський ци­руль­ник» і «Фа­уст». Усі пар­тії акто­ри ви­ко­ну­ють укра­їн­ською мо­вою. Вва­жаю, що сту­ден­тів по­трі­бно спо­ча­тку на­вчи­ти спів­а­ти рі­дною мо­вою, а вже по­тім — мо­вою ори­гі­на­лу. Ни­ні в На­ціо­наль­ній опері спів­а­ки ви­ко­ну­ють пар­тії мо­вою ори­гі­на­лу. Ду­же ва­жли­во, щоб акто­ри ро­зумі­ли, про що во­ни спів­а­ють, а не про­сто за­зу­брю­ва­ли текс­ти.

Лю­блю му­зи­ку Ли­сен­ка, Рос­сі­ні, Пуч­чі­ні, Вер­ді, Чай­ков­сько­го. До ре­чі, вва­жаю, що Вер­ді за му­зи­чною дра­ма­тур­гі­єю мо­жна по­рів­ня­ти хі­ба що з Шек­спі­ром у йо­го лі­те­ра­тур­ній дра­ма­тур­гії. Ці ком­по­зи­то­ри ма­ють си­лу, яка переконує. А ре­жи­се­ро­ві по­трі­бно ли­ше під­клю­чи­ти­ся до ін­фор­ма­цій­но­го по­ля ком­по­зи­то­ра, роз­кри­ти те, що за­клав ав­тор тво­ру, й по­ясни­ти все спі­ва­ко­ві...

«День» звер­нув­ся до ко­лег, дру­зів і ша­ну­валь­ни­ків твор­чо­сті Д. М. Гна­тю­ка, які до­бре йо­го зна­ють, щоб во­ни роз­ка­за­ли про ми­тця на­шим чи­та­чам.

«БА­РИ­ТОН ДМИ­ТРА МИ­ХАЙ­ЛО­ВИ­ЧА ОДНА­КО­ВОЮ МІ­РОЮ МО­ЖНА ВВА­ЖА­ТИ Й ЛІ­РИ­ЧНИМ, І ДРА­МА­ТИ­ЧНИМ» Ва силь ТУР­КЕ­ВИЧ, на чаль ник і н - фор ма ці й но- ви дав ни чо г о ві д ді лу На ці о наль ної опе ри Укра ї ни:

— 1951 ро­ку Дми­тра Гна­тю­ка за ра ху ва ли со ліс том Ки ївсь ко го ака­де­мі­чно­го те­а­тру опе­ри та ба­ле- ту іме­ні Та­ра­са Шевченка. Кан­ти­лен­ність, кра­са го­ло­су, йо­го ар­ти­сти­чний та­лант від­кри­ли мо­ло­до­му спі­ва­ко­ві ве­ли­кі твор­чі пер­спе­кти­ви. Ба­ри­тон Дми­тра Ми­хай­ло­ви­ча в одна­ко­вій мі­рі мо­жна вва­жа­ти й лі­ри­чним, і дра­ма­ти­чним, за­ле­жно від то го, яку пар тію ви ко ну вав. Спі вак ор га ніч но тво рив во каль - ний малюнок пар­тії, на­пов­ню­вав йо­го тем­бро­ви­ми ню­ан­са­ми і обер­то­на­ми, міг бли­ска­ви­чно пе­ре­хо­ди­ти від еле­гій­но­сті пі­а­но до екс­пре­сив­ної ди­на­мі­ки кре­щен­до, осо­бли­во у ви­ста­вах із на­пру­же­ним пси­хо­ло­гі­чним роз­ви­тком.

Ство­ре­ні ним обра­зи на опер­ній сце­ні під­ко­ря­ли не тіль­ки во­каль­ним і ар­ти­сти­чним вті­ле­н­ням, а на­сам­пе­ред ка­тар­си­сом тво­ре­н­ня — вну­трі­шньою єд­ні­стю між ге­ро­єм і ми­тцем. Ця зда­тність не ви­хо­ву­є­ться й не при­ви­ва­є­ться, во­на з не­ба по­сла­на як при­ро­дний стан ду­ші ми­тця, отой не­зба­гнен­ний фе­но­мен тво­ре­н­ня й ви­зна­чав ми­сте­цьку осо­бис тість Дмит ра Гна тю ка, який май­же сім­де­сят ро­ків від­дав сце­ні як співак та опер­ний ре­жи­сер.

1975 ро­ку він де­бю­ту­вав як ре­жи­сер на сце­ні рі­дно­го Опер­но­го те­а­тру, здій­снив­ши по­ста­нов­ки ду­же скла­дних і ба­га­то­пла­но­вих опер, — «Князь Ігор» О. Бо­ро­ді­на, «Ти­хий Дон» І. Дзер­жин­сько­го і «То­ска» Дж. Пуч­чі­ні, які за­по­ча­тку­ва­ли низ­ку йо­го ін­тер­пре­та­цій єв­ро­пей­сько­го кла­си­чно­го ре­пер­ту­а­ру. Це — «Тра­віа­та» і «Аї­да» Дж. Вер­ді, «Пі­ко­ва да­ма» та «Ма­зе­па» П. Чай­ков­сько­го, «Се­віль­ський ци­руль­ник» Дж. Рос­сі­ні, «Со­ро­чин­ський яр­ма­рок» М. Му­сорг­сько­го, «Вій­на і мир» С. Про­коф’єва...

У 1988 — 2012 рр. Д. Гна­тюк пра­цю­вав го­лов­ним ре­жи­се­ром На­ціо­наль­ної опе­ри. Для ньо­го прі­о­ри­те­тною ста­ла ро­бо­та над збе­ре­же­н­ням ви­ко­нав­ських тра­ди­цій у кон­текс­ті роз­ши­ре­н­ня та сце­ні­чно­го вті­ле­н­ня укра­їн­сько­го опер­но­го ре­пер­ту­а­ру. Дми­тро Ми­хай­ло­вич здій­снив ре­зо­нан­сні по­ста­нов­ки опер, зокре­ма «За­по­ро­жець за Ду­на­єм» С. Гу­ла­ка-Ар­те­мов­сько­го, «На­тал­ка Пол­тав­ка» , «Та­рас Буль­ба» М. Ли­сен­ка, по­вер­нув на ки­їв­ську сце­ну один із най кра щих у мо дер но му ви­яві тво­рів укра­їн­сько­го опер­но­го ми­сте­цтва ХХ сто­лі­т­тя — «Зо­ло­тий обруч» Б. Ля­то­шин­сько­го та ін­ші.

За­раз Гна­тюк про­дов­жує своє твор­че слу­жі­н­ня укра­їн­ській куль­ту­рі, му­зи­ці й опер­но­му ми­сте­цтву, пе ре да ю чи свої знан ня та до свід сту­ден­там На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії.

«НІ­КО­ЛИ НЕ ХВО­РІВ НА ЗІР­КО­ВУ ХВО­РО­БУ» Ана­то­лій МО­КРЕН­КО, співак, про­фе­сор На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії Укра­ї­ни:

— Ми то­ва­ри­шу­є­мо з Гна­тю­ком із дав­ніх ча­сів. Ко­ли я при­йшов пра­цю­ва­ти в Ки­їв­ську опе­ру, Дми­тро Ми­хай­ло­вич уже був ме­тром, але він ні­ко­ли не хво­рів на зір­ко­ву хво­ро­бу. При­га­дую, як ще шко­ля­рем де- ся­то­го кла­су, жи­ву­чі на Сум­щи­ні, впер­ше по­чув йо­го пре­кра­сний голос по ра­діо і був вра­же­ний. То бу­ла чу­до­ва «Пі­сня з по­ло­ни­ни» Сте­па­на Са­ба­да­ша на сло­ва Оле­ни Пономаренко. То­ді укра­їн­ських су­ча­сних пі­сень, крім на­ро­дних, бу­ло ма­ло... По­тім як ін­же­нер-гео­лог я ті­сно був пов’яза­ний з Кар­па­та­ми, й ця пі­сня ста­ла мо­єю улю­бле­ною.

Дми­тро Ми­хай­ло­вич — ви­да­тний співак на­шо­го ча­су! Ко­ли я при­йшов пра­цю­ва­ти в Опе­ру, то ба­га­то чо­го в ньо­го на­вчив­ся як во­ка­ліст і дра­ма­ти­чний актор. Я ша­ную сім’ю Гна­тю­ків, ду­же шля­хе­тна в ньо­го дру­жи­на Га­ли­на Ма­ка­рів­на (дай Бо­же їм здо­ров’я!). Пі­сля за­кін­че­н­ня сво­єї спів­о­чої кар’єри Дми­тро Ми­хай­ло­вич по­ка­зав ще одну ча­сти­ну сво­го та­лан­ту — опер­но­го ре­жи­се­ра, а ни­ні пе­ре­дає свій ба­га­тий до­свід мо­ло­ді, ви­кла­да­ю­чи ми­сте­цтво му­зи­чної ре­жи­су­ри в НМАУ. Те­пер ми ко­ле­ги-пе­да­го­ги в Ака­де­мії, й на­ші до­лі зно­ву ра­зом.

«В ЕВА­КУ­А­ЦІЇ ВІН ПРА­ЦЮ­ВАВ НА ВІЙ­СЬКО­ВО­МУ ЗА­ВО­ДІ Й... КЕ­РУ­ВАВ ХО­РОМ» Во­ло­ди­мир РО­ЖОК, ре­ктор На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії Укра­ї­ни:

— Це над­зви­чай­но чу­до­ва лю­ди­на, яка на­ро­ди­ла­ся на Бу­ко­ви­ні, ша­нує пра­цю, лю­бить лю­дей і лю­бить не се­бе в ми­сте­цтві, а ми­сте­цтво в со­бі. Дми­тро Ми­хай­ло­вич сво­їм та­ла­ном при­кра­шає український куль­тур­ний Олімп, зна­ний і ша­но­ва­ний у сві­ті. Він ство­рив ці­лу галерею яскра­вих обра­зів на опер­ній сце­ні, спів­ав у най­пре­сти­жні­ших те­а­трах і за­лах сві­ту — Аме­ри­ці, Ка­на­ді, Ав­стра­лії, Но­вій Зе­лан­дії, Ні­меч­чи­ні, Фран­ції, Ро­сії... У ко­жну пар­тію вкла­дав щось своє, осо­би­сте. Він був ду­же пе­ре­кон­ли­вий як у за­хі­дній кла­си­ці, так і в укра­їн­ських тво­рах. Виконав по­над пiв­со­тнi скла­дних i ве­ли­ких ро­лей. Се­ред них: Сул­тан у «За­по­рож­цi за Ду­на­єм», Еней у «Ене­ї­ді», Остап у «Та­ра­сі Буль­бi», Фiга­ро в «Се­вiль­сько­му ци­руль­ни­ку». Сво­їм го­ло­сом Д. Гна­тюк ча­ру­вав гля­да­ча у ви­ста­вах: «Бо­г­дан Хмельницький», «Вiй­на i мир», «За­ги­бель еска­дри», «Пiко­ва да­ма», « Іо­лан та » , « Тра ві а та » , « Де мон » , «Аї­да», «Рiго­лет­то», «Тру­ба­дур», «Ве­сi­л­ля Фі­га­ро», «Кар­мен»...

Дми­тро Ми­хай­ло­вич про­жив ве­ли­ке жи­т­тя, й ми від­зна­ча­ти­ме­мо йо­го 90-лі­т­тя! Йо­го юність ви­па­ла на стра­хі­тли­ві ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Він в ева ку а ції пра цю вав на вій­сько­во­му за­во­ді й спів­ав, ке­ру­вав хо­ром (хо­ча то­ді ще не мав спе­ці­аль­ної осві­ти), гур­ту­вав нав­ко­ло се­бе лю­дей. Він завжди був лі­де­ром, до яко­го всі тя­гну­ли­ся. Ко­ли Гна­тюк по­вер­нув­ся до Ки­є­ва, то всту­пив до кон­сер­ва­то­рії в клас ле­ген­дар­но­го І.Па­тор­жин­сько­го. Дми­тро Ми­хай­ло­вич мав окса­ми­то­вий ба­ри­тон і ду­же ско­ро став ви­да­тним опер­ним і кон­цер­тним спів­а­ком. Гна­тюк завжди під­кре­слю­вав, що він — син спів­о­чої кра­ї­ни — Укра­ї­ни. Як чу­до­во він спів­ав «Рід- на ма­ти моя», «Два ко­льо­ри», «Бі­лий сніг на зе­ле­но­му ли­сті», «Ле­тять ні­би чай­ки», «Ки­є­ві мій» та ін­ші, які ни­ні уві­йшли до зо­ло­то­го фон­ду укра­їн­ської естра­ди.

Я пи­ша­ю­ся, що Гна­тюк є мо­їм стар шим то ва ри шем. За вдя ки Дми­тро­ві Ми­хай­ло­ви­чу укра­їн­ське опер не мис тец т во роз квіт ло, він сто­яв у ви­то­ків ста­нов­ле­н­ня на­шої на ці о наль ної ес т ра ди. Са ме при Гна­тю­ку Ки­їв­ська опе­ра по­ча­ла ви­їжджа­ти на га­стро­лі за кор­дон і трі ум фаль но ви сту па ти в різ них кра ї нах ( бо за ра дянсь ких ча сів тіль­ки Боль­шой і Ма­рі­їн­ський те­а­три ма­ли та­кий при­ві­лей).

Ма­ю­чи за пле­чи­ма сла­ву співа - ка, він пі­шов вчи­ти­ся в Ки­їв­ський те­а­траль­ний ін­сти­тут на ре­жи­сер­ський фа­куль­тет, і по­чи­на­є­ться ще одна яскра­ва сто­рін­ка в твор­чій до­лі май­стра. Йо­го мас­шта­бні по­ста­нов­ки про рі­зні епо­хи — «Князь Ігор», «Та­рас Буль­ба», «Аї­да», «За­по ро­жець за Ду­на­єм» та ін­ші ви­кли­ка­ли резонанс у пу­блі­ки.

Гна­тюк — ге­ні­аль­ний співак і ре­жи­сер, пре­кра­сний пе­да­гог і український па­трі­от! Важ­ко по­ві­ри­ти, що від­зна­ча­ти­ме своє 90-річчя, бо він — ду­же актив­на твор­ча осо­би­стість.

«ЙО­МУ АПЛО­ДУ­ВА­ЛИ НА РІ­ЗНИХ КОН­ТИ­НЕН­ТАХ» Дми­тро ГОЛОВКО, про­фе­сор Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту те­хно­ло­гії та ди­зай­ну:

— Усе моє сві до ме жит тя пов’яза­но з ім’ям Дми­тра Ми­хай­ло­ви­ча Гна­тю­ка. Упер­ше по­чув йо­го на сце­ні в не­ве­ли­чкій пар­тії Ко­шо во го в опе рі « Бог дан Хмель - ни­цький» К.Дань­ке­ви­ча. Гна­тюк був кра­се­нем, ста­тним чо­ло­ві­ком із ча­рів­ним го­ло­сом, і цей голос не сплу­та­єш ні з ким ін шим! Ця по­стать для ме не пе ре тво ри ла ся в пре крас ний сим вол ук ра їнсь кої куль­ту­ри, на­ро­дної пі­сні та кла­си­чно­го ми­сте­цтва. Гна­тюк за­пи­сав чи­ма­ло пла­ті­вок, а які над­зви­чай­ні йо­го за­пи­си, здій­сне­ні з Ка­пе­лою бан­ду­ри­стів! Я пам’ятаю, як в га­зе­тах шу­кав но­ви­ни про трі­ум­фаль­ні га­стро­лі Д. Гна тю­ка за кор­до­ном. Йо­му апло­ду­ва­ли на рі­зних кон­ти нен тах, і Дмит ро Ми хай ло вич до­стой­но пре­зен­ту­вав на­ше ви­со­ке ми­сте­цтво сві­том.

Хо­чу зга­да­ти й пре­кра­сні йо­го ре­жи­сер­ські ро­бо­ти, які при­кра­си ли сто лич ну сце ну, зок ре ма «Аї­ду», «Се­віль­ський ци­руль­ник», «За­по­ро­жець за Ду­на­єм», «Та­рас Буль­ба» та ін­ші. Тре­ба від­да­ти йо­му ша­ну, що, ма­ю­чи до­сить по­ва­жний вік, скіль­ки сил і ду­ші він від­дає сту ден там кон сер ва то рії, які чу­до­ві спе­кта­клі він по­ста­вив на сце ні Опер ної сту дії. Від ба га то - міль йон ної ар мії ша ну валь ни ків хо­чу по­дя­ку­ва­ти Дми­тро­ві Ми­хай­ло­ви­чу за йо­го та­лант і по­ба­жа­ти, щоб ще дов­го ра­ду­вав нас сво­ї­ми но­ви­ми по­ста­нов­ка­ми.

ПО­ЧИ­НА­Ю­ЧИ З 1960-Х, ДМИ­ТРО МИ­ХАЙ­ЛО­ВИЧ ПО-СПРАВ­ЖНЬО­МУ ЗНА­ЙШОВ СЕ­БЕ ЩЕ В ОДНІЙ МИ­СТЕ­ЦЬКІЙ СФЕ­РІ — ЯК НЕ­ПО­ВТОР­НИЙ ІНТЕРПРЕТАТОР МА­ЛИХ ВО­КАЛЬ­НИХ ФОРМ — ПІ­СЕНЬ І РО­МАН­СІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.