Жи­ла со­бі ву­ли­ця бі­ля го­ри,

або «Вир­ва­ні» ро­ки Бо­ри­че­во­го То­ку

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Лю­дми­ла ЗА­СЄ­ДА Фото Сер­гія П’ЯТЕРИКОВА, спе­ці­аль­но для «Дня»

Чи мо­жна до­зво­ли­ти со­бі не зна­ти, ку­ди за­ве­де сте­жи­на, бре­сти за не­ві­до­ми­ми під­каз­ка­ми на­строю, щось під­спі­ву­ю­чи, че­сні­ше, мур­ко­чу­чи со­бі під ніс, і не­мов­би ви­див­ля­ти­ся слід від хлі­бних крихт (як у ди­тя­чій каз­ці) і при цьо­му пе­ре­бу­ва­ти на ву­ли­ці на­стіль­ки істо­ри­чно зна­чи­мій, мі­цно роз­пе­ще­ній ко­ха­н­ням, не впев­не­на. Ба­жа­н­ня ж якраз і сфо­ку­су­ва­ло­ся на та­ко­му по­шу­ку — зна­йти якийсь не­до­пи­са­ний дав­ньою істо­рі­єю сю­же­тик тут, сьо­го­дні, на ву­ли­ці на­кла­дом усьо­го в один ек­зем­пляр.

От­же, при­го­ту­ва­ли­ся до вра­же­н­ня, не­на­че зі сво­єї вла­сної гряд­ки, і ви­ру­ши­ли не аби­ку­ди, а на Бо­ри­чів Тік. З ко­жним кро­ком ці­єю ву­ли­цею, що плав­но ва­бить без жо­дної за­кли­чної пом­пе­зно­сті, одно­мо­мен­тно від­чу­ли — по­тра­пи­ли в якийсь про­стір, ну, ска­жі­мо так, не­на­че між жан­ра­ми. Слід пер­вин­но­го за­ду­му став ости­га­ти швид­ше, ніж йо­го фі­ксу­ва­ли, а ми пе­ре­гля­да­ли­ся, ди­ву­ю­чись — нев­же в та­кій ди­во­ви­жній і осо­бли­вій мі­сци­ні від­зна­чав­ся день яко­їсь пі­ра­ньї з її кро­во­жер­ли­ви­ми ін­стин­кта­ми, апе­ти­том від­ва­жно­го хи­жа­ка-дан­ти­ста: то вир­ва­ні зу­би — ста­рі бу­ди­но­чки, то бру­дні пу­сти­рі та зо­ло­ті ко­рон­ки но­во­бу­дов, зве­де­них чум­ни­ми гро­ши­ма. Тро­хи роз­гу­бив­шись, по­ча­ли все ж по­шук, під­да­вав­шись ві­чно­му пер­вин­но­му тя­жін­ню зна­йо­мої з ди­тин­ства ву­ли­ці, впі­зна­ю­чи і не впі­зна­ю­чи її.

На­сту­пно­го дня пі­сля на­шої про­гу­лян­ки з фо­то­апа­ра­том ран­нім, вель­ми прохо­ло­дним бе­ре­зне­вим ран­ком при­бі­гла сю­ди зно­ву, в ще сон­не без­лю­д­дя — адже лі­тній алюр ли­ше по­пе­ре­ду. Хо­ті­ло­ся ви­прав­да­ти пер­ше вра­же­н­ня — мо­же, по­гляд був ду­же швид­ко­плин­ним. Та ні: то тут, то там по­верх­не­вий бай­ду­жий фор­мат змін. У на­яв­но­сті — вир­ва­ні ро­ки. Зу­стрів­ши тут при­скі­пли­во­го у знан­ні істо­ри­чних по­дро­биць, емо­цій­но­го і від­да­но­го по­до­ло­знав­ця (се­ред ба­га­то ін­шо­го) Олександра Пи­ли­пен­ка, одра­зу отри­ма­ла під­твер­дже­н­ня враженню — ко­шмар. Ди­ви­ся — як гла­зур на чу­жо­му тор­ті цей не­до­ла­дний у ди­ко­му буй­стві де­ко­ру осо­бняк, а тут був бу­ди­но­чок пер­шої по­ло­ви­ни ХІХ сто­лі­т­тя, де жив ві­до­мий адмі­рал Макаров. На по­ча­тку цьо­го ря­ду ще є рі­дний для ву­ли­ці бі­ля Андріївської го­ри (ра­ні­ше во­на на­зи­ва­ла­ся Бо­рич) бу­ди­но­чок се­ре­ди­ни ХІХ ст. (пам’ятка ар­хі­те­кту­ри), де на пер­шо­му по­вер­сі бу­ла ре­жи­сер­ська сту- дія Са­ве­льє­ва, а на дру­го­му — жив якийсь ху­до­жник, що на­ма­лю­вав порт­рет ба­га­тої па­ні в роз­кі­шно­му ка­пе­лю­сі, але на­ві­щось із де­що пе­ре­біль­ше­ною кіль­кі­стю гру­дей. Він так її «ба­чив». Па­ні обра­зи­ла­ся, хо­ті­ла йо­го вби­ти і порт­рет не ви­ку­пи­ла. На­ві­що тут офіс, не­зро­зумі­ло, обу­рю­ва­ли­ся ми, йду­чи да­лі, на­ві­що ві­чно­зе­ле­ні за­бо­ри, які мо­жуть ще під­не­сти сюр­при­зи. Як і по­ки­ну­ті пу­сти­рі, де ме­шка­ли дав­ні бу­до­ви, не­хай ста­рі, але ж єв­ро­пей­ський світ чо­мусь бе­ре­же на­віть най­ста­рі­ші ві­кон­ни­ці, ре­став­рує дав­ні ві­кна, лі­кує ста­ри­зну і пле­кає. Да­вай зай­де­мо в тим­ча­со­ву екс­по­зи­цію му­зею «Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва», вхід тут з бо­ку Ан­дрі­їв­сько­го узво­зу. Ви­став­ка не­ве­ли­ка, але за під­бо­ром ра­ри­те­тів — вель­ми ці­ка­ва. Упев­не­на, що там і твої екс­по­на­ти, за­пи­та­ла нав­до­гад. І по­чу­ла вже зви­чне — зви­чай­но.

Тон­ка і ні­жна провокація ці­єї не­по­втор­ної ву­ли­ці не­зни­щу­ва­на, але якщо так за­ков­ту­ва­ти її енер­ге­ти­ку, ви­ри­ва­ю­чи з кон­текс­ту дав­ніх ви­ги­нів те, що за­хо­че­ться, її мо­жна і про­ков­тну­ти в один при­сід, адже не все вда­сться ви­пра­ви­ти. — Лю­би­ти Єв­ро­пу за­ти­шних ку­то­чків хо­че­ться і в Ки­є­ві. Не за­ва­жай­те.

Що ж, зу­стрі­не­мо­ся там, за по­во­ро­том.

ТА­КОЮ ВО­НА БУ­ЛА...

...ТА­КОЮ ВО­НА СТА­ЛА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.