ТБ: до­ро­га в ні­ку­ди

Укра­їн­ські со­ціо­ло­ги роз­по­ві­ли «Дню» про ство­ре­н­ня на екра­нах па­ра­лель­ної ре­аль­но­сті

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Укра­їн­ські те­ле­ка­на­ли про­дов­жу­ють пе­ре­да­ва­ти « при­ві­ти » один одно­му у сво­їх ефі­рах. Осо­бли­во го­стро еле­мен­ти ін­фор­ма­цій­ної вій­ни бу­ло від­чу­тно цьо­го ти­жня, ко­ли Пре­зи­дент звіль­нив з по­са­ди го­ло­ву Дні­про­пе­тров­ської ОДА Ігоря Ко­ло­мой­сько­го. На рі­зних ка­на­лах — своє тра­кту­ва­н­ня та оцін­ки. І та­ких при­кла­дів — без­ліч. Те­ле­вла­сни­ки, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи ефі­ри у сво­їх вла­сних ін­те­ре­сах, аб­со­лю­тно не зва­жа­ють на за­пи­ти ау­ди­то­рії. Які, пі­сля Май­да­ну-2014, сут­тє­во зро­сли. Про це, пе­ре­дов­сім, го­во­рять со­ціо­ло­ги.

Ан­глій­ський со­ціо­лог Ен­то­ні Ґі­денс від­зна­чив стій­ку тен­ден­цію до зро­ста­н­ня впли­ву те­ле­ба­че­н­ня на су­спіль­ство впро­довж остан­ніх де­ся­ти­літь. Однак не­від­во­ро­тним є і вплив у зво­ро­тно­му на­прям­ку — су­спіль­ство та­кож пев­ною мі­рою ви­зна­чає про­грам­ну по­лі­ти­ку те­ле­ба­че­н­ня. Адже якщо ка­на­ли вза­га­лі не зва­жа­ти­муть на за­пи­ти й по­тре­би гля­да­чів, їх про­сто не бу­дуть ди­ви­ти­ся.

Як вза­є­мо­ді­ють те­ле­ба­че­н­ня та су­спіль­ство в Укра­ї­ні? Чи на­ма­гав­ся хтось справ­ді ви­вча­ти ре­аль­ні за­пи­ти ві­тчи­зня­ної те­ле­а­у­ди­то­рії? Яких змін за­знав ефір пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті? Про це, а та­кож про осо­би­сті те­ле­сма­ки — у ко­мен­та­рях укра­їн­ських со­ціо­ло­гів.

«ОБ’ЄКТИВ­НІСТЬ» ПЕВ­НО­ГО КА­НА­ЛУ ВЕЛЬ­МИ ЗА­ЛЕ­ЖИТЬ ВІД ОСО­БИ ВЛА­СНИ­КА»

Во­ло­ди­мир ПАНIОТТО,

ге­не­раль­ний ди­ре­ктор Ки­їв­сько­го між­на­ро­дно­го ін­сти­ту­ту со­ціо­ло­гії, про­фе­сор ка­фе­дри со­ціо­ло­гії На­УКМА, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук:

— Я див­лю­ся те­ле­ві­зор, зокре­ма но­ви­ни, ток-шоу — ін­ко­ли на­віть че­рез си­лу. Ли­ше та­ким чи­ном мо­жна ді­зна­ти­ся, як са­ме фор­му­ю­ться со­ці­аль­ні на­строї. За на­ши­ми да­ни­ми, близь­ко 90% но­вин лю­ди ді­зна­ю­ться са­ме зав­дя­ки те­ле­ба­чен­ню. Ча­сто, про­чи­тав­ши щось в Ін­тер­не­ті, укра­їн­ці че­ка­ють на «офі­цій­не» під­твер­дже­н­ня ці­єї ін­фор­ма­ції в те­ле­ві­зо­рі. Осо­би­сто я лю­блю Animal Planet, зокре­ма про­гра­ми про кі­шок, та­кож — про бо­роть­бу су­мо на ка­на­лі «Бо­ец». Український ка­нал «Куль­ту­ра», на жаль, до­во­лі ну­дний, він ду­же про­грає ро­сій­сько­му, який я ра­ні­ше ча­сто вми­кав. Ра­зом із дру­жи­ною-пі­а­ніс­ткою не­рід­ко ди­ви­мось фран­цузь­кий ка­нал кла­си­чної му­зи­ки Mezzo. На укра­їн­ських за­галь­но­на­ціо­наль­них ка­на­лах та­ко­го кон­тен­ту, зокре­ма опе­ри чи кон­цер­тів сим­фо­ні­чної му­зи­ки, зда­є­ться, вза­га­лі не­має.

На за­мов­ле­н­ня ка­на­лів в Укра­ї­ні пе рі о дич но про во дять со ці о ло гіч ні до­слі­дже­н­ня що­до за­пи­тів те­ле­а­у­ди­то­рії, але за­зви­чай ми не ма­є­мо пра­ва роз го ло шу ва ти їх ні ре зуль та ти. Склад но од но знач но ска за ти, чи справ­ді ка­на­ли біль­шою мі­рою на - ма га ють ся за до воль ни ти за пи ти гля­да­ча, або ж нав­па­ки — про­бу­ють нав’ яза ти йо му влас ні сма ки. Оче - ви­дно, що має мі­сце вплив як в один, так і в дру­гий бік. Зви­чай­но, як що ТБ вза га лі не вра хо ву ва ти ме впо­до­ба­н­ня ау­ди­то­рії, во­но втра­ча­ти­ме рей­тинг. Щоб транс­фор­му­ва­ти сма ки гля да чів у пев но му на прям - ку, ка на ли змі ню ють свій кон тент ду­же по­сту­по­во. Осо­бли­во до­бре це по міт но, ко ли ка нал на ма га єть ся зни­щи­ти або ж нав­па­ки «від­бі­ли­ти» ре­пу­та­цію яко­гось по­лі­ти­ка. За­зви­чай це ро­би­ться ду­же обе­ре­жно, по­тро­ху. За­ле­жно від сфе­ри (на­при­клад, му­зи­ка або по­лі­ти­ка) рі­зня­ться те­хно­ло­гії й ко­е­фі­ці­єн­ти впли­ву — ка­на­лів на ау­ди­то­рію і ау­ди­то­рії на ка на ли. Зви чай но, ідея « ви хо ван - ня» гля­да­ча у тій фор­мі, у якій во­на вті лю ва лась за ра дянсь ких ча сів, сьо год ні, в рин ко вих умо вах — пра­кти­чно не­мо­жли­ва.

Якщо по­рів­ню­ва­ти укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня з ро­сій­ським, мо­жна смі­ли­во ствер­джу­ва­ти, що пе­ред на­ми зра­зок об’єктив­но­сті. Про­те, оче­ви­дно, що «кар­тин­ка», яку во­ни ство­рю­ють, не є іден­ти­чною ре­аль­но­сті. Ві­зьмі­мо до при­кла­ду нинішній рі­вень ко­ру­пції. На­ші до­слі­дже­н­ня по­ка­зу­ють, що він де­що зни­зив­ся, при­найм­ні то­чно не зріс. Адже ситуація сьо­го­дні не­ви­зна­че­на й до­во­лі ри­зи­ко­ва­на для по­тен­цій­них ко­ру­пціо­не­рів — зріс рі­вень пу­блі­чно­сті, змі­ню­є­ться за­ко­но­дав­ство. На­віть якщо біль­шість із них за­ли­ши­лась на сво­їх мі­сцях, мо­жна при­пу­сти­ти, що во­ни за­раз за­йма­ють ви­чі­ку­валь­ну по­зи­цію. Однак за ча­сів Яну­ко­ви­ча ка­на­ли, які зде­біль­шо­го бу­ли кон­тро­льо­ва­ні вла­дою, те­му ко­ру­пції вза­га­лі за­мов­чу­ва­ли. На­то­мість за­раз про це мо­жуть го­во­ри­ти всі охо­чі. Крім то­го, вла­да те­пер не та­ка мо­но­лі­тна, як ра­ні­ше, й ча­сто кри­ти­кує са­ма се­бе. Не див­но, що при­бли­зно 50% ре­спон­ден­тів ни­ні ствер­джу­ють, що рі­вень ко­ру­пції не змі­нив­ся, а 40% на­віть пе­ре­ко­на­ні, що він зріс. Ба­чи­мо та­кож, що «об’єктив­ність» пев­но­го ін­шо­го ка­на­лу вель­ми за­ле­жить від осо­би вла­сни­ка.

Як со­ціо­лог, я не маю під­став ствер­джу­ва­ти, що пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті укра­їн­ське су­спіль­ство за­зна­ло яки­хось ра­ди­каль­них змін. Мо­же­мо від­зна­чи­ти хі­ба що де­кіль­ка па­ра­ме­трів, зокре­ма зро­ста­н­ня рів­ня па­трі­о­ти­зму та під­трим­ки ідеї єв­ро­пей­сько­го ви­бо­ру Укра­ї­ни. Не див­но, що го­во­ри­ти про якісь ра­ди­каль­ні змі­ни в сі­тці мов­ле­н­ня укра­їн­ських ка­на­лів та­кож не до­во­ди­ться. Із по­зи­тив­них тен­ден­цій мо­жна на­зва­ти пев­не по­сла­бле­н­ня кон­тро­лю над те­ле­ба­че­н­ням, змен­ше­н­ня рів­ня за­ан­га­жо­ва­но­сті. Що­до ху­до­жньої пло­щи­ни, то осо­бли­вих транс­фор­ма­цій я не по­мі­тив.

«ТРЕ­БА БІЛЬ­ШЕ ПО­КА­ЗУ­ВА­ТИ ІСТО­РІЇ УСПІ­ХІВ КОН­КРЕ­ТНИХ ЛЮ­ДЕЙ»

Iри­на БЕКЕШКIНА, ди­ре­ктор Фон­ду «Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви» іме­ні Iль­ка Ку­че­рі­ва, кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук:

— Маю вкрай ма­ло ча­су на те­ле­ба­че­н­ня. Пе­ре­ва­жно я йо­го не див­лю­ся, а слу­хаю — зокре­ма но­ви­ни. Па­ра­лель­но ж за­йма­юсь ін­ши­ми спра­ва­ми — при­би­раю, го­тую. Ме­ні зда­є­ться, са­ме та­кий «пе­ре­гляд» про­грам — до­во­лі по­ши­ре­на сьо­го­дні пра­кти­ка. Ба­га­то хто ни­ні вза­га­лі від­мов­ля­є­ться від те­ле­ба­че­н­ня. Най­пер­ша об’єктив­на при­чи­на цьо­му — Ін­тер­нет. Остан­ні но­ви­ни тут мо­жна ді­зна­ти­ся зна­чно ра­ні­ше. Те­ле­ві­зор див­лю­ся, щоб ді­зна­тись, як ті чи ін­ші по­дії ін­тер­пре­ту­ють ка­на­ли, що на­ле­жать рі­зним олі­гар­хам, — «1+1» ду­же від­рі­зня­є­ться від «Ін­те­ру»... Спо­сте­рі­га­ти, як олі­гар­хи чу­бля­ться між со­бою на екра­нах, на­віть тро­хи ве­се­ло.

Що­дня вми­каю «Йо­гу з Ка­ри - ною Хар­чин­ською» на ка­на­лі Maxxi TV, за­йма­ю­ся ра­зом із нею. Це — хо­ро­ша пра­кти­чна про­гра­ма. Вза­га­лі в ефі­рі не ви­ста­чає пе­ре­дач, які б по­ясню­ва­ли лю­дям рі­зні пра­кти­чні ре­чі. «Шко­лу до­кто­ра Ко­ма­ров­ско­го» див лять ся ті гля да чі, в яких є ді - ти, — во­ни мо­жуть зна­йти тут якусь ко­ри­сну ін­фор­ма­цію. З ті­єї ж при­чи- ни гля­да­чі вми­ка­ють ку­лі­нар­ні про­гра ми. Бра кує ана ло гіч них прак - тич них пе ре дач на со ці аль ну те ма - ти­ку — на­при­клад, про те, ку­ди звер та ти ся, щоб за хис ти ти влас ні пра­ва. Адже в на­шо­му жит­ті чи­ма­ло си­ту­а­цій, за яких ми мо­же­мо ви­яви ти ся аб со лют но без прав ни ми. На­при­клад, в Укра­ї­ні ду­же не­про­сто за­ре­є­стру­ва­ти вла­сну зе­мель­ну ді­лян­ку. Тут ста­ла б в при­го­ді по­ра­да юри­ста. Про та­кі ви­пад­ки мо­жна про­чи­та­ти в Ін­тер­не­ті, але на те­ле­ба­чен­ні цьо­го жан­ру бра­кує.

Ми не ба­чи­мо на екра­ні гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій — ли­ше окре­мих акти­ві­стів. Бу­ло б ко­ри­сно, як­би во­ни роз­по­ві­ли в ефі­рі, чим, вла­сне, за­йма­ю­ться, по­ді­ли­ли­ся до­сві­дом. В Укра­ї­ні є чи­ма­ло до­во­лі актив­них гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, але ши­ро­кий за­гал про них знає ма­ло — адже, якщо чо­гось не­має в «ящи­ку», цьо­го, вва­жай, не існує. Осо­бли­во до­ре­чни­ми та­кі про­гра­ми бу­ли б на ре­гіо­наль­но­му те­ле­ба­чен­ні.

По лі тич ні ток- шоу не див лю ся че рез брак ча су. На віть ті, в яких бе­ру участь са­ма, — бо ні­ко­ли со­бою не за до во ле на. На жаль, на ук ра - їн­сько­му те­ле­ба­чен­ні май­же не­має укра­їн­ської куль­ту­ри — від­по­від­но, зда­є­ться, що її не­має вза­га­лі. Хо­ча, на­справ­ді, це не так — ма­є­мо ба­га­то но вих ці ка вих ви став, кни жок. Ін­ко­ли вми­каю ка­нал «Куль­ту­ра», але там все якесь ста­ре, не­акту­аль - не... Не за­лу­че­на до ефі­рів і на­у­ко­ва спіль но та. Але тут є та кож ін ша об’ єк тив на проб ле ма — ма ло хто з на­у­ков­ців зда­тний до­сту­пно роз­по­ві­сти про те, чим за­йма­є­ться, й зов­сім не­має жур­на­лі­стів, які б мо­гли про це за­пи­та­ти... Ба­га­тьох сер­йо­зних екс­пер­тів жур­на­лі­сти про­сто не зна­ють — адже у ко­жно­го є свій обме же ний спи сок, який він ви дзво - нює. Скіль­ки ра­зів ме­ні вже до­во­ди­ло­ся «від­би­ва­ти­ся» від ко­мен­та­рів, по­ясню­ю­чи, що я не спе­ці­а­ліст у тій чи ін­шій те­мі. А ще — на те­ле­е­кра­нах ду же ма ло по зи ти ву. Вва жаю, що ми ма­є­мо біль­ше по­ка­зу­ва­ти істо рії успі хів кон к рет них лю дей. І до­ла­ти та­ким чи­ном свій ком­плекс не­спро­мо­жно­сті — по­ві­ри­ти у вла­сні си ли. Лю ди по вин ні зро зу мі ти: як що ми всі ра зом об’ єд на є мо ся й ді­я­ти­ме­мо спіль­ни­ми зу­си­л­ля­ми, то змо­же­мо до­ся­гну­ти всьо­го.

«ПЕР­ШІ ТЕ­ЛЕ­КА­НА­ЛИ, ЯКІ ЗА­ПРО­ПО­НУ­ЮТЬ ЯКІ­СНИЙ ПРО­ДУКТ, ОДРА­ЗУ ВИРВУТЬСЯ ВПЕ­РЕД»

Ва­дим ВА­СЮ­ТИН­СЬКИЙ, за­ві­ду­вач ла­бо­ра­то­рії пси­хо­ло­гії мас і спіль­нот Iн­сти­ту­ту со­ці­аль­ної та по­лі­ти­чної пси­хо­ло­гії НАПН Укра­ї­ни, до­ктор пси­хо­ло­гі­чних на­ук:

— По те­ле­ві­зо­ру див­лю­ся пе­ре­ва­жно но­ви­ни — ТСН на «1+1» або «Ві­кна-Но­ви­ни» на «СТБ», бо ці про­гра­ми ви­хо­дять в ефір у най­більш зру­чний для ме­не час. Ось май­же й усе... Ін­ко­ли спо­ра­ди­чно мо­жу по­ди­ви­ти­ся якийсь фільм, се­рі­а­ли тер­пі­ти не мо­жу. Роз­ва­жаль­ні пе­ре­да­чі ме­ні та­кож не ці­ка­ві. Але, оскіль­ки я ви­вчаю ма­со­ву сві­до­мість, на­ма­га­ю­ся за­га­лом орі­єн­ту­ва­ти­ся, що зде­біль­шо­го див­ля­ться лю­ди в Укра­ї­ні, то­му ча­сом мо­жу по­ди­ви­ти­ся, на­при­клад, ча­сти­ну пе­ре­да­чі «Х-фа­ктор» або «Хо­ло­стяк». Ще пе­рі­о­ди­чно вми­каю ан­гло­мов­ний France 24 — щоб під­тя­гу­ва­ти свій рі­вень мо­ви. За­га­лом на ві­тчи­зня­но­му те­ле­ба­чен­ні ме­ні най­біль­ше бра­кує су­ча­сних які­сних укра­ї­но­мов­них пе­ре­дач. Якщо 20 ро­ків то­му я був пе­ре­ко­на­ний, що з ча­сом во­ни з’яв­ля­ться, то сьо­го­дні пе­си­мі­зму в ме­не зна­чно біль­ше.

Вплив між те­ле­ба­че­н­ням та су­спіль ст вом вза єм ний. На жаль, не при­га­дую, щоб остан­нім ча­сом про­во­ди­лись якісь гло­баль­ні до­слі­дже­н­ня за­пи­тів укра­їн­ської те­ле­а­у­ди­то­рії — пе­ре­ва­жно во­ни ма ють до во лі спе ци­фіч ний ха­ра­ктер. На мою дум­ку, ка на ли орі єн ту ють ся пе ре - дусім на за­пи­ти біль­шо­сті й май­же від­мо­ви­ли­ся від сво­єї мі­сії фор­му­ва­ти сма­ки і по­тре­би гро­ма­дян, під­ні­ма­ю­чи їх на якийсь ви­щий рі­вень. Во­дно­час ве­ли­ку роль, во­че­видь, ві ді гра ють сма ки та ви­мо­ги са­мих ме­діа-вла­сни­ків. Ма со ва куль ту ра, яка при­су­тня ни­ні на ТБ, справ­ді за до воль няє сма ки ве ли - кої час ти ни сус піль ст ва. Але від ті нок по хаб щи ни, який ми ба­чи­мо на екра­ні, це ве­ли­кою мі­рою вті­ле­н­ня осо­би­стих сма­ків те­ле­ме­не­дже­рів, яких на­йма­ють вла­сни ки. Са ме їм ім по нує та - кий «стиль» те­ле­ба­че­н­ня.

Ін­фор­ма­цій­ний про­стір Укра­ї­ни вже дав­но за­по­ло­ни­ла ро­сій­сько­мов­на по­пса. Во­на до­мі­нує на­віть на за­хо­ді Укра­ї­ни. Укра­ї­но­мов­на ма­со­ва куль­ту­ра пра­кти­чно від­су­тня. Це — ве­ли­ка про­бле­ма, оскіль­ки аб­со­лю­тна біль­шість ау­ди­то­рії не за­пе­ре­чує. Зві­сно, ча­сти­на лю­дей про­сто не слу­хає і не ди­ви­ться та­кий кон­тент, але біль­шо­сті — бай­ду­же. Са­ме то­му скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що та­кий під­хід від­по­від­ає за­пи­там су­спіль­ства. У 90-х ро­ках у ре­спон­ден­тів за­пи­ту­ва­ли, якою мо­вою во­ни хо­чуть слу­ха­ти пі­сні, при­бли­зно 20% від­по­від­а­ло — укра­їн­ською, 20% — ро­сій­ською, а ре­шта го­во­ри­ли — обо­ма. Сьо­го­дні ситуація ду­же змі­ни­ла­ся на ко­ристь укра­їн­ської мо­ви, але в ефі­рі від­обра­же­н­ня це не зна­йшло. Во­дно­час лю­ди не ви­яв­ля­ють актив­но­сті, во­ни не го­то­ві пу­блі­чно за­свід­чу­ва­ти свою по­зи­цію — не скар­жа­ться, не те­ле­фо­ну­ють на сту­дії.

Оскіль ки ма со ва куль ту ра в Укра­ї­ні низь­ко­про­бна, ви­ни­кає за­пи­та­н­ня, що ро­блять ті 10—20% гля­да­чів, у яких є по­тре­ба на якість. Во­че­видь, ця мен­шість, не зна­йшов­ши сво­го кон­тен­ту на екра­ні, шу­кає йо го в Ін­тер не ті, ін ших дже ре лах. На жаль, ін те лек ту аль ній пуб лі ці ще й тра­ди­цій­но бра­кує со­лі­дар­но­сті, то­му во­на не зда­тна ефе­ктив­но за­хи­ща­ти свої ін­те­ре­си. Зві­сно, спра­ва ще й у то­му, що хо­ро­ший кон­тент ко­штує до­рож­че. Во­дно­час я впев­не­ний, що пер­ші те­ле­ка­на­ли чи ра­діо­стан ції, які за про по ну ють якіс ний про­дукт, одра­зу вирвуться впе­ред.

ФОТО РО­МА­НА КЛИМА

МАЛЮНОК АНА­ТО­ЛІЯ КА­ЗАН­СЬКО­ГО / З АР­ХІ­ВУ «Дня», 1997 р.

ВА­ДИМ ВА­СЮ­ТИН­СЬКИЙ

IРИ­НА БЕКЕШКIНА

ВО­ЛО­ДИ­МИР ПАНIОТТО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.