Ти­ждень, який по­тряс вла­ду

«20.03—26.03.2015»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Га­ря­че «пе­ре­мир’я» на Дон­ба­сі ми­ну­ло­го ти­жня від­сту­пи­ло на дру­гий план на тлі ки­їв­ських по­дій. І всу­пе­реч на­шим з ва­ми осін­нім і зи­мо­вим по­бо­ю­ва­н­ням при­хід ве­сни до сто­ли­ці Укра­ї­ни був озна­ме­но­ва­ний не Май­да­ном 3.0, а го­стрим кон­флі­ктом усе­ре­ди­ні са­мої вла­ди, спро­во­ко­ва­ним, усу­пе­реч емо­цій­ним твер­дже­н­ням де­яких ко­мен­та­то­рів, аж ні­як не пе­ре­ді­лом вла­дних пов­но­ва­жень і вла­сно­сті, а твер­дим пра­гне­н­ням йти впе­ред одних, і не менш на­стир­ли­вим ба­жа­н­ням за­крі­пи­ти за со­бою тро­феї ін­ших. Кон­флікт між по­ро­чним, але для біль­шо­сті уже зви­чним по­ряд­ком ре­чей і пов­ною не­ви­зна­че­ні­стю вкрай не­об­хі­дних, але та­ких стра­шних змін ви­кли­кав у су­спіль­стві за­ко­но­мір­ну три­во­гу й на­віть апо­ка­лі­пти­чні очі­ку­ва­н­ня.

Усу­пе­реч рай­ду­жній кар­тин­ці Ре во­лю ції гід нос ті на Май да­ні сто яли зов­сім рі­зні лю­ди. Це був Май­дан Сце­ни і тих, хто її об­сви­сту­вав, Май­дан фа­кель­них хо­дів і тих, хто ста­вав у них на шля­ху. Це був Май­дан «те­пло­го оке­а­ну» Аре­сто­ви­ча й Май­дан Яро­ша і Па­ра­сю­ка. Це був Май­дан Не­бе­сної со­тні і Май­дан тих кіль­кох со­тень са­мо­обо­ро­ни, хто вже в пер­ші дні пі­сля пе­ре­мо­ги Ре­во­лю­ції про­гри­мів на всю кра­ї­ну тро­фе­я­ми із за­мі­сько­го ма­є­тку Яну­ко­ви­ча. Уже дру­гим дзвін­ком для нас став Са­ша Бі­лий, чию за­ко­но­мір­ну й ба­га­то в чо­му за­слу­же­ну кон­чи­ну опла­ку­вав ба­га­то хто з акти­ві­стів. Бу­де­мо че­сни­ми хо­ча б пе­ред со­бою— одні з Май­да­ну пі­шли на фронт, пі­шли у во­лон­те­ри, ін­ші, мен­шість, по­да­ли­ся у вла­ду й у ма­ро­де­ри. Це до­ля всіх ре­во­лю­цій, і їхній успіх ви­зна­ча­є­ться тим, ко­го з них во­зне­сли вго­ру со­ці­аль­ні лі­фти ре­во­лю­ції, а за­вер­ше­ність тим, при­ве­ла ре­во­лю­ція ли­ше до змі­ни еліт чи ра­зом з нею і до змі­ни всіх від­но­син, що зв’язу­ють во­єди­но все су­спіль­ство.

За вер­сі­єю ба­га­тьох ро­сій­ських і ча­сти­ни укра­їн­ських ЗМІ, укра­їн­ська ре­во­лю­ція за сво­єю при­ро­дою є олі­гар­хі­чною— її при­чи­ною ні­би­то ста­ла на­дмір­на кон­цен­тра­ція вла­ди й вла­сно­сті все­ре­ди­ні одно­го кла­ну, пов’яза­но­го без­по­се­ре­дньо з пре­зи­ден­том Ві­кто­ром Яну­ко­ви­чем. Не сум­ні­ва­ю­ся, са­ме як на мо­жли­вість по­вер­ну­ти­ся до си­сте­ми, що діяла за ча­сів Ющен­ка,— із слаб­ким пре­зи­ден­том і пар­ла­мен­том, від­да­ним на від­куп фі­нан­со­во-про­ми­сло­вим кла­нам, до­сі про­дов­жу­ють ди­ви­ти­ся де­я­кі укра­їн­ські олі­гар­хи.

Мар­но три мі­ся­ці про­че­кав­ши ком­про­мі­су, хоч яки­хось по­сту­пок на­віть не від вла­ди, а від тих са­мих олі­гар­хі­чних кла­нів, які ні­би­то сто­я­ли за Май­да­ном, пі­сля пе­ре­мо­ги Ре­во­лю­ції Укра­ї­на бу­ла в одну мить за­ча­ро­ва­на Іго­рем Ко­ло­мой­ським, який на блю­де­чку під­ніс но­вій вла­ді ці­лий про­ми­сло­вий ре­гіон, що до то­го вва­жав­ся чи не ба­стіо­ном по­ва­ле­но­го ре­жи­му. Фі­ліпп Ега­лі­те (Рів­но­прав’я) укра­їн­ської ре­во­лю­ції— Бур­бон у вбран­ні сан­кю­ло­та. Йо­го но­во­на­ро­дже­ний але ді­яль­ний па­трі­о­тизм, йо­го смі­ли­вий пер­со­наль­ний ви­клик пре­зи­ден­то­ві Ро­сії на тлі ва­ку­у­му вла­ди Тим­ча­со­во­го уря­ду, сфор­мо­ва­ні на йо­го гро­ші й за актив­ної уча­сті йо­го ме­не­дже­рів До­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни ви­кли­ка­ли за­хват не ли­ше на­тов­пу, а й за­здрість нав­піл із за­хо­пле­н­ням укра­їн­ських еліт. Але щой­но ва­ку­ум вла­ди за ре­зуль­та­та­ми виборів по­чав за­пов­ню­ва­ти­ся, з ві­три­ни ре­во­лю­ції Ігор Ко­ло­мой­ський у ста­ту­сі олі­гар­ха-гу­бер­на­то­ра став по­сту­по­во пе­ре­тво­рю­ва­ти­ся на одно­го з ре­гіо­наль­них князь­ків з ам бі­ці ями дер жав но­го мас шта­бу, що під ви­ві­скою укра­їн­сько­го опло­ту на Пів­дні Укра­ї­ни актив­но про­су­ває свої осо­би­сті фі­нан­со­ві ін­те­ре­си. Один за одним слі­ду­ва­ли скан­да­ли— авіа­ція, ме­та­лур­гія, пор­ти, на­ре­шті го­ре­зві­сний «На­фто­газ» з йо­го до­чір­ні­ми ком­па­ні­я­ми.— За на­по­ри­сті­стю роз­ши­ре­н­ня сво­єї бі­знес-ім­пе­рії гу­бер­на­тор Ко­ло­мой­ський не по­сту­пав­ся пре­зи­ден­то­ві Яну­ко­ви­чу.

Тим ча­сом кра­ї­на про­дов­жу­ва­ла мі­ня­ти­ся. І мо­ва на­віть не про но­во­го пре­зи­ден­та й пар­ла­мент. За­гро­зи во­єн­ної та еко­но­мі­чної ка­та­стро­фи зму­шу­ва­ли укра­їн­ські елі­ти і всю кра­ї­ну слі­дом за ни­ми впер­то про­ти­ску­ва­ти­ся що­дня в чер­го­ве гол­ко­ве ву­шко мо­жли­во­стей, на яке пе­ре­тво­ри­ли­ся за втра­че­ні чверть сто­лі­т­тя не­за­ле­жно­сті ши­ро­кі во­ро­та упу­ще­них уні­каль­них шан­сів Укра­ї­ни. Якщо для біль­шо­сті сьо­го­дні­шніх еліт і для всі­єї кра­ї­ни шанс ви­жи­ва­н­ня полягає в змі­нах, хо­чуть во­ни їх чи ні, в ре­фор­мах, то для Ігоря Ко­ло­мой­сько­го прин­ци­по­вим є збе­ре­же­н­ня ста­ту­су кво.— Не­да­рем­но він ще в дні Мін­ська-2 за­явив про не­об­хі­дність до­мов­ля­ти­ся з «вла­дою» в До­не­цьку й Лу­ган­ську. Ли­ше слаб­кий Київ з мі­ні­му­мом на­ро­дної під­трим­ки дає шанс на ви­жи­ва­н­ня силь­но­му по­лі­ти­чно­му й фі­нан­со­во­му дні­про­пе­тров­сько­му кла­ну.— Так Ки­тай пі­сля ре­во­лю­ції 1911 ро­ку пе­ре­тво­рив­ся на кон­гло­ме­рат уділь­них во- ло­дінь мі­сце­вих по­лі­ти­чних і ма­фі­о­зних бо­сів і вій­сько­вих ди­кта­то­рів. Пе­ред Ки­та­єм у ре­зуль­та­ті то­ді по­став ви­бір між оку­па­ці­єю та роз­чле­но­ву­ва­н­ням Япо­ні­єю або ко­му­ні­сти­чною ди­кта­ту­рою. Пе­ред Укра­ї­ною, вра­хо­ву­ю­чи ро­сій­ський чин­ник, на­віть та­кий ви­бір не сто­я­ти­ме.

Один з ар­гу­мен­тів про­тив­ни­ків від­став­ки Ко­ло­мой­сько­го— в та­кий важ­кий мо­мент для кра­ї­ни, по­ки йде вій­на, не мо­жна бу­ло йти на та­кий ри­зик. А ко­ли бу­де мо­жна? Будь-яка скла­дна си­сте­ма за­кла­да­є­ться на са­мо­му по­ча­тку. Як при­клад та­кої скла­дної си­сте­ми ві­зьме­мо ар­хів, зі­бра­н­ня міль­йо­нів всі­ля­ких до­ку­мен­тів, ко­жен з яких має бу­ти лег­ко до­сту­пним у най­ко­ро­тший тер­мін.— При йо­го ство­рен­ні кри­ти­чно ва­жли­во, як опи­су­є­ться пер­ший, де­ся­тий, со­тий до­ку­мен­ти. Да­лі все, си­сте­ма скла­ла­ся, й вне­сти до неї змі­ни пра­кти­чно не­мо­жли­во— лег­ше по­ча­ти із са­мо­го по­ча­тку. За­раз— не ко­ли на­ре­шті за­кін­чи­ться вій­на з Ро­сі­єю, а са­ме за­раз ра­зом з де­мон­та­жем ста­рої си­сте­ми від­но­син у вла­ді за­кла­да­ю­ться осно­ви но­вої май­бу­тньої Укра­ї­ни. Усе, що ми не змі­ни­мо сьо­го­дні, в май­бу­тньо­му до­ве­де­ться ла­ма­ти за­но­во ра­зом з усі­єю си­сте­мою. А це ще один— за рі­зни­ми си­сте­ма­ми від­лі­ку тре­тій або че­твер­тий Май­дан. Ла­ма­ти за­раз, не ро­зби­ра­ю­чи, де «свій» олі­гарх, а де «чу­жий», до­би­ва­ти воль­ни­цю до­бро­воль­чих ба­таль­йо­нів і зло­чин­них угру­по­вань, на які пе­ре­тво­ри­ли­ся ті на­ші по­пу­тни­ки на Май­да­ні, на ко­го не ви­ста­чи­ло ау­ри Ре­во­лю­ції гі­дно­сті. То­му що це бу­де або на­ша Укра­ї­на, або їхня. Так кри­мі­на­лі­тет, що при­грів­ся за біль­шо­ви­ків 1917 ро­ку, сфор­му­вав НК, а вже че­рез 10 ро­ків ме­то­ди­чно пе­ре­йшов від ре­гу­ляр­ної де­ци­ма­ції до пов­но­го зни­ще­н­ня всіх «ста­рих біль­шо­ви­ків».

Зі всі­єю на­шою са­мо­від­да­ні­стю на фрон­ті, на­шим по­дви­жни­цтвом во­лон­те­рів нам ще ду­же да­ле­ко до фор­му­ва­н­ня ба­зо­вих основ гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. Ми, як і ра­ні­ше, ді­ли­мо світ на сво­їх і чу­жих, і спри­йма­є­мо як пра­во­су­д­дя прин­цип до чу­жо­го зі всі­єю стро­гі­стю, а до сво­го зі всі­єю по­бла­жли­ві­стю. І на­віть не усві­дом­лю­є­мо, що ко­ри­сто­лю­бець се­ред сво­їх у ра­зи не­без­пе­чні­ше, ніж йо­го по­бра­тим по зло­дій­ській гіль­дії се­ред ко­ли­шніх. Адже най­біль­ше весь ти­ждень, що пе­ре­ду­вав від­став­ці, в ре­а­кції дні­про­пе­тров­ців ля­ка­ли їхні по­бо­ю­ва­н­ня, що ста­не з їхнім мі­стом без Го­спо­да­ря. Ду­же до­ро­го обі­йшов­ся б Укра­ї­ні ще один Го­спо­дар, не­хай і в най­па­трі­о­ти­чні­шій обгор­тці.

Лю­стра­ція, бо­роть­ба з ко­ру­пціо­не­ра­ми з учо­ра­шньої вла­ди, це пе­ре­ва­жно вну­трі­шня спра­ва Укра­ї­ни, щоб при цьо­му не по­ру­шу­ва­ли­ся ба­зо­ві пра­ва лю­ди­ни. На­ших іно­зем­них ін­ве­сто­рів, до­но­рів бо­роть­би укра­їн­ців з ро­сій­ською агре­сі­єю і спон­со­рів укра­їн­ських ре­форм у пер­шу чер­гу ці­ка­вить бо­роть­ба з ко­ру­пці­єю у вла­ді нинішній, злам си­сте­ми, що все ще діє, а не пе­ре­сад­ка і тим біль­ше не пом­ста тим, чий дух уже дав­но ви­ві­трив­ся з вла­дних ка­бі­не­тів. Ли­ше по­ка­зав­ши свою прин­ци­по­вість і без­сто­рон­ність у бо­роть­бі з ко­ру­пці­єю чи­нов­ни­ків сьо­го­дні, укра­їн­ська вла­да отри­має мо­раль­не пра­во ка­ра­ти тих, хто вті­лю­вав ко руп цію у вла ді вчо ра. Чіт кий сиг - нал, який отри­ма­ли фі­нан­со­во-про­ми­сло­ві угру­по­ва­н­ня й ко­ру­пціо­не­ри у вла­ді остан­ні­ми дня­ми— гу­чні пу­блі­чні від­став­ки й по­ка­зо­ві аре­шти ви­со­ко­по­став­ле­них чи­нов­ни­ків, що про­кра­ли­ся,— да­ють уже не на­дію, а впев­не­ність у то­му, що укра­їн­ська ре­во­лю­ція, по­ді­бно до Май­да­ну-2004, не зу­пи­ни­ться на пів­до­ро­ги. На­ші ре­фор­ми, ли­ше та Укра­ї­на, яка зав­тра по­ста­не на ру­ї­нах ста­рої си­сте­ми, а не обе­ре­жний пра­гма­тизм «як би не ста­ло ще гірше» да­ють нам шанс ви­сто­я­ти в бо­роть­бі з ти­ми ви­кли­ка­ми, які один за одним став­лять пе­ред на­ми на­ші вла­сні ми­ну­лі по­мил­ки й той спов­не­ний не­без­пек час, у який ми з ва­ми жи­ве­мо. У кла­но­во-олі­гар­хі­чної Укра­ї­ни не­має ні­яко­го май­бу­тньо­го— це, не­хай і по-рі­зно­му, але одна­ко­во чі­тко да­ють нам зро­зу­мі­ти як на­ші су­сі­ди зі схо­ду, так і на­ші су­сі­ди із за­хо­ду.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.