Філь­ми, які ста­ють сі­мей­ним скар­бом

Чо­му пе­ре­да­чі з ци­клу «Во­ї­ни ми­ру» Во­лин­ської дер­жав­ної обла­сної те­ле­ра­діо­ком­па­нії пе­ре­гля­да­ють по кіль­ка ра­зів

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Ко­жна пе­ре­да­ча ци­клу — це май­же пів­го­дин­ний до­ку­мен­таль­ний фільм. Та­кий фор­мат ви­бра­но то­му, що, як показує пра­кти­ка Во­лин­сько­го те­ле­ба­че­н­ня, філь­ми мо­жна де­мон­стру­ва­ти ен­ну кіль­кість ра­зів, аби тіль­ки бу­ли на пе­ре­гляд за­яв­ки, на­віть че­рез ро­ки. Він зру­чний і для ро­дин тих, про ко­го у них роз­ка­зу­ють: а це укра­їн­ські вій­сько­ві, які вже май­же рік пе­ре­бу­ва­ють у зо­ні бо­йо­вих дій на схо­ді Укра­ї­ни, і ба­тьки та дру­жи­ни з ді­тьми бій­ців, які мо­ло­ди­ми за­ги­ну­ли за Укра­ї­ну. Ко­мен­та­тор Окса­на Єв­пак, яка є одним із твор­ців цьо­го ци­клу, роз­ка­зує: не бу­ло ще ви­пад­ку, аби ро­ди­ни за­ги­блих не по­про­си­ли пе­ре­да­ти їм увесь відзня­тий ма­те­рі­ал, на­віть у чор­но­во­му ва­рі­ан­ті. Для них цін­на ко­жна згад­ка про рі­дну лю­ди­ну, і їм, че­сно ка­жу­чи, лег­ше спри­йма­ти за­ги­бель чо­ло­ві­ка чи си­на. Бо фільм — на­че під­твер­дже­н­ня то­го, що за­ги­бель їхня не бу­ла да­рем­ною, що за­ли­ши­ться пам’ять.

Цикл « Во­ї­ни ми­ру » ви­ріс, так би мо­ви­ти, з до­ку­мен­таль­них філь­мів, які то­рік Во­лин­ське те­ле­ба­че­н­ня зні­ма­ло про во­ли­нян — Ге­ро­їв Не­бе­сної Со­тні. На ка­на­лі їх бу­ло чо­ти­ри, і про ко­жно­го зня­ли справ­ді ду­шев­ний фільм. Ці філь­ми й до­сі ду­же ча­сто сто­ять у про­гра­мі, бо у них ще є по­тре­ба. Як під­твер­дже­н­ня ду­ху, на­дії і ві­ри у те, що на­ція, в якій є та­кі ге­рої, ма­ти­ме кра­ще май­бу­тнє.

На­зву ж « Во­ї­ни ми­ру » при­ду­му­ва­ли усім твор­чим ко­ле­кти- вом. Са­ме « ми­ру » , бо, як вва­жа­ють во­ли­ня­ни, на­ші хло­пці сто­ять на схо­ді не за­ра­ди чу­жих зе­мель, а за­ра­ди то­го, аби бу­ла своя дер­жа­ва і кор­до­ни її бу­ли не­до­тор­ка­ні. Вже зня­ли і по­ка­за­ли (і по кіль­ка ра­зів) філь­ми про за­ги­бло­го під Вол­но­ва­хою ком­ба­та Ле­о­ні­да По­лін­ке­ви­ча та Ру­ста­ма Хам­ра­є­ва, який про­йшов Май­дан, а за­ги­нув на схо­ді. Ма­ма йо­го, ка­же Окса­на Єв­пак, і до­сі що­дня їздить на мо­ги­лу си­на, і не ро­зу­міє, чо­му так ста­ло­ся, що си­на вби­ли та­кі ж, як він, мо­ло­ді лю­ди... Для твор­чої гру­пи по­ді­бні зйом­ки завжди шок у люд­сько­му пла­ні. До­во­ди­ться ви­ти­ра­ти сльо­зи і чу­жі, і свої... Але за­зви­чай ро­ди­ни за­ги­блих охо­че ідуть на кон­такт і зйом­ки, бо хо­чуть ви­го­во­ри­ти­ся, че­ка­ють спів­чу­т­тя і під­трим­ки.

Окса­на зня­ла та­кож фільм про двох бій­ців На­ціо­наль­ної гвар­дії із лу­цької ча­сти­ни, для яких вій­на по­ча­ла­ся ще у трав­ні-черв­ні ми­ну­ло­го ро­ку й бу­ла не менш кри­ва­вою, ніж опі­сля. Але жи­т­тя, ствер­джу­ють твор­ці та ге­рої ци­клу «Во­ї­ни ми­ру», має три­ва­ти і три­ває. «Жи­т­тя пе­ре­ма­гає!» — та­кий підза­го­ло­вок отри­мав фільм про снай­пе­ра Ві­та­лія Ка­ло­ши­на, який на вій­ні усві­до­мив, що «жи­ти спі­ши­ти тре­ба», і пі­сля кон­ту­зії та по­ра­не­н­ня ви­рі­шив одру­жи­ти­ся з дів­чи­ною, ко­тра че­ка­ла йо­го з бо­їв... А ни­ні у ро­бо­ті фільм про офі­це­ра, який отри­мав важ­ке по­ра­не­н­ня під Іло­вай­ськом, лі­ку­вав­ся у Ні­меч­чи­ні, але не втра­тив бо­йо­во­го на­строю і го­тов­но­сті бо­ро­ти­ся за Укра­ї­ну. Цикл «Во­ї­ни ми­ру» стає під­твер­дже­н­ням, що ге­рої жи­вуть се­ред нас і по­ру­чіз на­ми.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

КО­РО­ТКІ ХВИ­ЛИ­НИ ВІД­ПО­ЧИН­КУ — ПІДЗАРЯДКА ТЕ­ПЛОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.