Вій­на крізь «Слі­пу пля­му»

У Ки­є­ві пред­ста­ви­ли про­ект пи­сьмен­ни­ка Сер­гія Жа­да­на і ху­до­жни­ка Миколи Рі­дно­го про кон­флікт на схо­ді Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

Пред­став­ле­н­ня від­бу­ло­ся в На­ціо­наль­но­му ху­до­жньо­му му­зеї Укра­ї­ни у рам­ках про­е­кту «Ге­рої. Спро­ба ін­вен­та­ри­за­ції». На по­дії яблу­ку не бу­ло де впа­сти: зі­бра­ло­ся ба­га­то мо­ло­ді, пер­ші ря­ди май­же по­го­лов­но філь­му­ва­ли, як Сер­гій Жа­дан чи­тає свої тво­ри.

Книж­ка за про­е­ктом «Слі­па пля­ма» об’єд­нує по­е­зію в про­зі Сер­гія Жа­да­на і фо­то­се­рію Миколи Рі­дно­го. Її ви­дру­ку­ва­ли то­рік у Ні­меч­чи­ні. « Про­ект « Слі­па пля­ма» — на­ша ре­а­кція як ми­тців на по­дії на схо­ді кра­ї­ни. Ідею пов’яза­но з тим, якою ми ба­чи­мо цю вій­ну, і як вій­ну ви­сві­тлю­ють мас-ме­діа, — роз­по­від­ає Ми­ко­ла Рі­дний. — Сьо­го­дні будь-яка ін­фор­ма­ція мит­тє­во стає за­галь­но­до­сту­пною, це сто­су­є­ться і вій­сько­вих кон­флі­ктів. Але ви­ди­ма близь­кість яки­хось істо­рій не ро­бить їх більш зро­зумі­ли­ми нам. Ча­сто ін­фор­ма­ція слу­гує збро­єю, зокре­ма, про­па­ган­ди».

От­же, ін­фор­ма­ція не від­кри­ває очі на прав­ду, а нав­па­ки, мо­же за­слі­плю­ва­ти су­спіль­ство. Хтось вже не ба­чить нав­ко­ло се­бе ні­чо­го, крім вій­ни. Хтось, нав­па­ки, аб­стра­гу­є­ться від кон­флі­кту — та­кий со­бі за­сіб са­мо­за­хи­сту. Та­ке сприйня­т­тя си­ту­а­ції Ми­ко­ла Рі­дний зі­став­ляє зі слі­по­тою у ме­ди­чно­му зна­чен­ні. «Слі­па пля­ма — пу­стий про­стір між очи­ма. Ко­ли лю­ди­на втра­чає зір че­рез слі­пу пля­му, во­на ба­чить пе­ред со­бою чор­ну ця­тку. По­сту­по­во тем­ря­ва охо­плює все, що лю­ди­на ба­чить», — по­яснює Ми­ко­ла Рі­дний.

Фо­то­ро­бо­ти Миколи — се­рія фо­то­гра­фій з Дон­ба­су, зна­йде­них в Ін­тер­не­ті. Ці зо­бра­же­н­ня «за­ли­ті» чор­ною фар­бою, за­ли­ша­є­ться один острі­вець — роз­би­те ві­кно чи бал­кон, гру­да це­гли то- що. Зда­є­ться, ско­ро тем­ря­ва по­гли­не і цю пля­му, зо­бра­же­н­ня спри­йма­є­ться осо­бли­во го­стро.

Істо­рії лю­дей, будні яких — вій­на, по­ка­зав у про­е­кті Сер­гій Жа­дан. Не­має по­лі­ти­ки, «на­ших» та «чу­жих» — якщо ге­рої по­е­зій і во­ю­ють, то не­ві­до­мо на якій сто­ро­ні. Го­лов­не — кон­кре­тна до­ля, жи­т­тя пев­но­го капелана, ма­ро­де­ра і ба­га­тьох ін­ших. «У про­чи­та­но­му і по­чу­то­му про си­ту­а­цію на схо­ді не по­до­ба­ло­ся, що ча­сто по­дії опи­су­ва­ли якось ззов­ні. Про лю­дей го­во­ри­ли за­га­лом, на­зи­ва­ли якісь від­со­тки без імен, — зі­зна­є­ться Сер­гій Жа­дан. — Ва­жли­во роз­по­від­а­ти окре­мо про ко­жну лю­ди­ну, яка пе­ре­бу­ває на вій­ні. Тре­ба го­во­ри­ти про жи­вих лю­дей з їхні­ми біо­гра­фі­я­ми».

28 бе­ре­зня « Слі­пу пля­му » пред­став­лять у Лі­те­ра­тур­но­му му­зеї у Хар­ко­ві. Про­ект роз­ви­ва­ти­ме­ться да­лі, цьо­го ро­ку йо­го ма­ють пред­ста­ви­ти на Ве­не­ці­ан­ській бі­є­на­ле.

СЕР­ГІЙ ЖА­ДАН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.