На­дій­ність ві­чної му­дро­сті

2 червня ви­да­тно­му укра­їн­сько­му фі­ло­со­фу, ав­то­ру і дру­гу «Дня», про­фе­со­ру Сер­гію Крим­сько­му ви­пов­ни­ло­ся би 85 ро­ків

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Чо­го за­раз не ви­ста­чає укра­їн­сько­му су­спіль­ству? Пе­ре­лік при­крих « де­фі­ци­тів» на пре­ве­ли­кий жаль, є до­во­лі дов­гим; про­те чи за­ми­слю­ва­ли­ся ми над не­спо­ді­ва­но про­стою, але, ціл­ком ймо­вір­но, най­більш пра­виль­ною від­по­від­дю на це за­пи­та­н­ня: нам усім не ви­ста­чає му­дро­сті! Не стіль­ки ті­єї жи­тей­ської, пов­сяк­ден­ної, «му­дро­сті на ко­жну мить і на ко­жну го­ди­ну» (тоб­то ми­сте­цтва кон­кре­тно­го спіл­ку­ва­н­ня з лю­дьми), хоч і цьо­го теж нам яв­но бра­кує, скіль­ки зна­н­ня, ро­зу­мі­н­ня й від­чу­т­тя ті­єї ві­чної, кла­си­чної на­ціо­наль­ної та сві­то­вої куль­ту­ри, що завжди бу­ла, є й бу­де за­по­ру­кою май­бу­тньо­го про­гре­су на­ції, ба біль­ше — її, на­ції, де­мо­кра­ти­чно­го і віль­но­го роз­ви­тку.

Це гра­ни­чно чі­тко ро­зу­мів Сер­гій Бо­ри­со­вич Крим­ський, ви­зна­чний уче­ний-фі­ло­соф, про­фе­сор, до­ктор фі­ло­со­фс ьки­хна­ук, го­лов­ний на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту фі­ло­со­фії ім. Г.С. Ско­во­ро­ди НАН Укра­ї­ни, бли­ску­чий і ба­га­то­рі­чний ав­тор «Дня», лю­ди­на все­ося­жної еру­ди­ції, ди­во­ви­жної до­бро­ти, від­кри­то­сті до без­ме­жно­го сві­ту лю­дей та ідей та не­ви­чер­пної му­дро­сті (зно­ву до­во­ди­ться вжи­ва­ти це сло­во, але са­ме во­но є тут до­ре­чним). Ви­со­ке су­спіль­не ви­зна­н­ня на­у­ко­вих здо­бу­тків Сер­гія Бо­ри­со­ви­ча — пе­ре­дов­сім йде­ться про при­су­дже­н­ня йо­му най­по­че­сні­шої в дер­жа­ві на­го­ро­ди: Шев­чен­ків­ської пре­мії за цикл фі­ло­со­фс ьки­хпраць, зокре­ма, за книж­ку «Фі­ло­со­фія як шля­хлю­дя­но­сті та на­дії» — це ли­ше один аспект, який не­мо­жли­во оми­ну­ти, ко­ли зга­ду­єш цю ди­во­ви­жну лю­ди­ну. Не менш ва­жли­ви­ми є й ін­ші ре­чі.

Будь-хто, бо­дай єди­ний раз зу­стрів­шись із Сер­гі­єм Бо­ри­со­ви­чем, хо­ча б коротко по­спіл­ку­вав­шись з ним, нав­ряд чи за­бу­де про­ни­кли­вий, го­стрий, сум­ний та до­бро­зи­чли­вий по­гляд йо­го очей, при­кри­тих «кла­си­чни­ми» оку­ля­ра­ми. Нав­ряд чи за­бу­де йо­го тро­хи глу­ху­ва­тий голос; він не «ле­тів» дум­кою під час роз­мо­ви яко­мо­га швид­ше упе­ред, а нав­па­ки, по­віль­но й сум­лін­но під­би­рав най­більш то­чні сло­ва, що аде­ква­тно пе­ре­да­ють суть то­го чи то­го яви­ща, по­ня­т­тя, лю­ди­ни. Вра­жа­ло не ли­ше те, що він знав «усе про все», міг, не зві­ря­ю­чись з дже­ре­ла­ми, віль­но, на­пам’ять ци­ту­ва­ти Го­ме­ра й Кан­та, Бі­блію та Па­ска­ля, Со­кра­та і Льва Тол­сто­го. Вра­жа­ла йо­го від­кри­тість до лю­дей (ко­жної лю­ди­ни); для ньо­го справ­ді не іс- ну­ва­ло не­ці­ка­ви­х­спів роз­мов­ни­ків . У черв­ні 2006 ро­ку Сер­гій Бо­ри­со­вич го­во­рив ав­то­ро­ві ци­хряд­ків: «Я не на­ле­жу до ти­хлю­дей, які по­лю­бля­ють спіл­ку­ва­н­ня ли­ше з «ви­со­ко­чо­ли­ми» про­фе­со­ра­ми. Я завжди зна­йду те­му для спіл­ку­ва­н­ня з будь-якою людиною, не­за­ле­жно від со­ці­аль­но­го ста­ту­су, ві­ку, про­фе­сії, ко­ла за­ці­кав­лень. Я го­во­ри­ти­му з нею про­сто, го­во­ри­ти­му на «ві­чні» те­ми, ва­жли­ві для ко­жно­го: сенс жи­т­тя, ви­щі цін­но­сті, до­бро і зло, не­вло­ви­мість ча­су...» Але в той же час як вмів до­те­пно Сер­гій Бо­ри­со­вич роз­по­ві­сти до­шкуль­ні, смі­шні анекдоти!

Він був Ве­ли­ким Учи­те­лем. Учи­те­лем для ав­то­рів і чи­та­чів «Дня» — і так бу­ло 11 ро­ків, з 1999-го аж до йо­го смер­ті в черв­ні 2010. І на­зав­жди за­ли­ши­ться та­ким. І ду­же дов­го чи­та­ти­му­ться йо­го бли­ску­чі стат­ті з кни­жок у се­рії «Бі­бліо­те­ка га­зе­ти «День: «Укра­ї­на Incognita», «Дві Ру­сі», «Си­ла м’яко­го зна­ка», «Екстракт «Дня». Ва­жли­во не «за­гу­би­ти» у су­є­ті пов­сяк­ден­но­сті йо­го фун­да­мен­таль­ні дум­ки. На­зве­мо ли­ше де­я­кі з них. а) Біль­шість ду­же ча­сто в істо­рії бу­ла не­пра­вою, а прав­да бу­ла, тра­пля­ло­ся, за му­дри­ми й від­ва­жни­ми «оди­на­ка­ми», які смі­ли­во йшли про­ти всіх. б) Укра­ї­на є спад­ко­є­ми­цею ба­га­то­ти­ся­чної істо­рії, і це — ве­ли­ка, ве­ли­че­зна від­по­від­аль­ність для нас. в) Укра­ї­на не про­сто му­сить пра­гну­ти в Єв­ро­пу — це наш рі­дний, за­кон­ний дім, ми там бу­ли з ча­сів Ки­їв­ської Ру­сі, і са­ме там на­ше мі­сце й за­раз (не в Єв­ра­зії). г) Куль­ту­ра, пе­ре­дов­сім гу­ма­ні­тар­на, є фун­да­мен­том справ­ді стій­кої де­мо­кра­тії зна­чно біль­шою мі­рою, аніж ін­ве­сти­ції, ін­но­ва­ції та ви­со­кі те­хно­ло­гії (ні­хто не за­пе­ре­чує їх зна­че­н­ня). д) У гло­ба­лі­зо­ва­но­му, «те­хно­ген­но­му » сві­ті роль мо­ра­лі та ети­чни­хцін но­стей не ли­ше не змен­шу­є­ться, а нав­па­ки, як ні­ко­ли, зро­стає. Іна­кше на нас че­кає ка­та­стро­фа. е) Фі­ло­соф­ська й люд­ська му­дрість полягає, зокре­ма, в то­му, щоб завжди при­пу­ска­ти мо­жли­вість пра­во­ти (бо­дай час­тко­вої) тво­го опо­нен­та в су­пе­ре­чці. Ні­ко­му не на­ле­жить мо­но­по­лія на істи­ну! Він справ­ді був на­став­ни­ком для де­ся­тків, со­тень ти­сяч (хо­ті­ло­ся б — для міль­йо­нів) лю­дей, які чи­та­ли йо­го книж­ки і стат­ті для «Дня». Йо­го дум­ки — то до­ро­го­вказ для тих, ко­му жи­ти у ХХІ сто­літ­ті.

ФОТО АНА­ТО­ЛІЯ МЕДЗИКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.