У пе­ред­чут­ті...

Den (Ukrainian) - - Репортаж -

Чим жи­ве Ста­ни­ця Лу­ган­ська — мі­сто на «лі­нії во­гню»

Ме­ди­ки во­зять ма­лю­ків, що за­ли­ши­ли­ся, до су­сі­дньо­го мі­ста на на­вча­н­ня — ту­те­шня шко­ла не фун­кціо­нує дав­но, та й ді­тей мо­жна пе­ре­лі­чи­ти на паль­цях.

Лі­тня жін­ка, ро­сі­ян­ка за по­хо­дже­н­ням, ти­по­ва пред­став­ни­ця ста­рої ро­сій­ської ін­те­лі­ген­ції, під­три­мує Укра­ї­ну від са­мо­го по­ча­тку вій­ни. Во­на не ві­рить те­ле­ба­чен­ню ( яке тут ви­клю­чно ро­сій­ське) та не бо­ї­ться « Гра­дів » — ка­же, що до остан­ньо­го бу­де тут і до­по­ма­га­ти­ме по мо­жли­во­сті бій­цям. Лі­кар­ці, що до­по­ма­гає їй, во­на да­рує срі­бний ме­даль­йон.

«Ви ж все одно прав­ди не на­пи­ше­те!» — з ви­кли­ком го­во­рить ін­ша ме­шкан­ка мі­ста, по­ба­чив­ши, що я зні­маю чер­го­ву ру­ї­ну.

РОЗКРАЯНІ РО­ДИ­НИ, ОБІРВАНІ ЗВ’ЯЗ­КИ...

Тих, хто під­три­мує Укра­ї­ну, в мі­сті мен­шість, але їхня до­бра во­ля на по­ря­док від­чу­тні­ша за па­сив­ну ненависть тих, хто че­кає на «ви­зво­ли­те­лів з-за по­ре­бри­ка». На стов­па­хна­не­се­ні фар­бою си­ньо- жов­ті пра­по­ри, про­те якщо при­ди­ви­ти­ся, стає ви­дно, що во­ни на­ма­льо­ва­ні по­верхт ри­ко­ло­рів ( а по­де­ку­ди пра­пор РФ за­бу­ли за­ма­лю­ва­ти) — мі­сто сим­во­лі­чно «пе­ре­фар­бу­ва­ло­ся » з при­хо­дом « но­вої вла­ди » і при­ча­ї­ло­ся в очі­ку­ван­ні мо­жли­ви­хпо даль­ши­х­змін. Че­рез близь­кість кор­до­ну, май­же всі ро­ди­ни розкраяні по рі­зни­хта­бо­рах . При­мі­ром, один із вій­сько­вих, три­чі по­бу­вав­ши в по­ло­ні (роз­по­від­а­ють на­чеб­то се­пе­ра­ти­сти став­ля­ться до по­ло­не­них по­бла­жли­ві­ше, ко­ли ви­яв­ля­є­ться, що ті — уро­джен­ці Дон­ба­су, мов­ляв, « дур­ні, але свої » ) , то­му ли­шив­ся во­ю­ва­ти на ін­шо­му бо­ці. І ста­ло­ся так, що на блок­по­сті йо­му до­ве­ло­ся об­шу­ку­ва­ти ав­тів­ку вже ко­ли­шні­хсво­я­ків. «Ку­ме, що ж ти ро­биш, я ж хре­стив тво­го си­на!.. — обу­рив­ся во­дій. — Що ти спо­ді­ва­є­шся в нас зна­йти, ти ж до­бре зна­єш, хто ми і ку­ди їде­мо?! » Та­кі істо­рії чу­єш ледь не на ко­жно­му кро­ці. У ба­га­тьо­хро­ди­чі чи дру­зі в Ро­сії, обірвані зв’яз­ки бо­лять і кро­во­то­чать.

При­кме­тно, що вій­сько­ві від­кри­ті до спіл­ку­ва­н­ня і роз­мов­ля­ють зі сво­ї­ми іде­о­ло­гі­чни­ми су­про­тив­ни­ка­ми. Ка­жуть, що з ти­ми, хто не­на­ви­дить лю­то і не­при­хо­ва­но, го­во­ри­ти про­сті­ше. Один із во­я­ків під час за­тиш­шя що­ти­жня хо­див до во­ро­жо­го блок­по­сту, під­ні­ма­ю­чи зда­ле­ку ав­то­ма­та на знак мир­ни­хна­мі­рів, та го­ди­на­ми го­во­рив із «ЛНР-ів­ця­ми», на­ма­га­ю­чись їм до­не­сти свою прав­ду. Безрезультатно, як він сам зі­знав­ся.

Мі­стом бі­га­ють зграї ска­лі­че­них псів — по­бі­чний ефект вій­ни, на який ма­ло зва­жа­ють. Во­ни но­сять у сво­їх ла­па­хо­скол­ки чи ку­лі, ме­ди­ки лі­ку­ють їхта на­вча­ють зно­ву до­ві­ря­ти лю­дям. А та­кож — стор­чго­лов пір­на­ти у блін­да­жі чи під­ва­ли пе­ред по­ча­тком об­стрі­лу. Цю на­у­ку тут за­сво­ї­ли всі.

КО­ЛИ ЖИ­Т­ТЯ ПЕ­РЕ­МА­ГАЄ

Мі­сто жи­ве пе­ред­чу­т­тям штур­му. Якщо Ста­ни­цю не зрів­ня­ють із зем­лею, як Пі­ски, про­те за­ймуть те­ро­ри­сти, то проукраїнські на­ла­што­ва­ним ме­шкан­цям бу­де не­пе­ре­лив­ки. Вже за­раз на них­стро­чать до­но­си су­сі­ди та над­хо­дять по­гро­зи «з то­го бо­ку». Їхні бу­дин­ки або бу­дуть спа­ле­ні зем­ля­ка­ми, або ж ста­нуть пер­ши­ми мі­ше­ня­ми під час арт­об­стрі­лу — ко­ор­ди­на­ти іна­ко­мисл ячи­хво­рог дав­но має.

І, по­при все, на тлі су­ціль­ної ру­ї­ни та пе­ред­чу­т­тя актив­ни­хбо йо­вих­дій, з ве­сною лю­ди згрі­ба­ють то­го­рі­чне ли­стя, бі­лять бордюри та роз­ри­хлю­ють зем­лю. Мі­сто за­ли­зує ра­ни і тя­гне­ться до жи­т­тя. Не ля­ка­ю­чись во­гню, роз­кри­ва­ю­ться пер­ші тюль­па­ни. « Це вам! » — не­спо­ді­ва­но да­рує ме­ні один із ни­хма­лень­кий хло­пчик на ву­ли­ці. Що бу­де зав­тра і чи бу­де «зав­тра» вза­га­лі — не­ясно. Про­те по­ки що на фрон­ті яв­но пе­ре­ма­гає жи­т­тя.

У МІ­СТІ ЛИ­ШИ­ЛОСЬ ТАК МА­ЛО ЛЮ­ДЕЙ, ЩО ВСІ БУ­КВАЛЬ­НО ЗНА­ЮТЬ ОДНЕ ОДНО­ГО. УКРА­ЇН­СЬКІ ВІЙ­СЬКО­ВІ ВІД­КРИ­ТІ ДО СПІЛ­КУ­ВА­Н­НЯ ЯК ІЗ ТИ­МИ, ХТО ЇМ ДО­ПО­МА­ГАЄ І СИМ­ПА­ТИ­ЗУЄ, ТАК І ЗІ СВО­Ї­МИ ІДЕ­О­ЛО­ГІ­ЧНИ­МИ СУ­ПРО­ТИВ­НИ­КА­МИ

ЧИ­МА­ЛО БУ­ДИН­КІВ РОЗТРОЩЕНІ ВЩЕНТ, ДЕ­Я­КІ Ж ПОСІЧЕНІ «ГРА­ДА­МИ» Й МІ­НО­МЕ­ТА­МИ ЛИ­ШЕ ЧАС­ТКО­ВО. Є Й ТА­КІ, ЩО «ПА­ЛИ СВО­ЄЮ СМЕР­ТЮ» — ЗАНАПАЩЕНІ, ПОЇДЕНІ ЧА­СОМ ХА­ТИ НА­РЕ­ШТІ МО­ЖУТЬ НЕ СО­РО­МИ­ТИ­СЯ НА ТЛІ ЗА­ГАЛЬ­НОЇ РУ­Ї­НИ

МІ­СТО ЖИ­ВЕ ПЕ­РЕД­ЧУ­Т­ТЯМ ШТУР­МУ. АЛЕ ЗА­ЛИ­ЗУЄ РА­НИ І ТЯ­ГНЕ­ТЬСЯ ДО ЖИ­Т­ТЯ

КРА­СНО­МОВ­НО. ОДНА З ВУ­ЛИЦЬ У СТА­НИ­ЦІ ЛУ­ГАН­СЬКІЙ МАЄ НА­ЗВУ «МО­СКВА — ДОН­БАС»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.