Де­ре­ва... за «свій ра­ху­нок»

Не­ві­до­мі зни­щи­ли ста­ро­дав­ній дуб. На­то­мість актор Ми­хай­ло Мель­ник да­рує Дні­про­пе­тров­ську но­ві на­са­дже­н­ня

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ва­дим РИЖКОВ, «День» Дні­про­пе­тровськ

УДні­про­пе­тров­ську ста­ла­ся над­зви­чай­на подія — зру­ба­ли 200-рі­чний дуб-ве­ле­тень. Кра­є­знав­ці вва­жа­ють, що це бу­ло най­ста­рі­ше де­ре­во в ме­жах мі­ста. «Дуб По­по­вих», як на­зи­ва­ли йо­го мі­сце­ві жи­те­лі, ріс на са­мо­му по­ча­тку про­спе­кту Во­рон­цо­ва, на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра. За сло­ва­ми оче­вид­ців, уно­чі дуб хтось під­па­лив, то­му ви­кли­ка­ли по­же­жни­ків. До ран­ку гі­гант­ське де­ре­во за­га­си­ли, а за го­ди­ну йо­го спи­ля­ли. На дум­ку до­цен­та Дні­про­пе­тров­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Оле­ся Гон­ча­ра, кан­ди­да­та біо­ло­гі­чних на­ук Ва­ди­ма Ма­ню­ка, ду­бу з Во­рон­цов­ки бу­ло не мен­ше дво­хсот ро­ків. Він міг ба­чи­ти Та­ра­са Шевченка і Олександра Пу­шкі­на, ін­ших ві­до­мих лю­дей, які по­бу­ва­ли в до­ре­во­лю­цій­но­му Ка­те­ри­но­сла­ві. Біо­ло­ги вва­жа­ють, що дуб ріс ще в ре­лі­кто­вих дні­пров­ських плав­нях, від яких сьо­го­дні не за­ли­ши­ло­ся і слі­ду. Мі­сце­ві жи­те­лі берегли йо­го, як мо­гли — де­ре­во сто­я­ло по­се­ред пі­шо­хі­дної до­ріж­ки на про­спе­кті Во­рон­цо­ва. Ко­му по­трі­бно бу­ло за­на­па­сти­ти ві­ко­ві­чний дуб — не­ві­до­мо. Еко­ло­ги пі­до­зрю­ють ко­му­наль­ни­ків, але, як ка­жуть, не спі­йма­ний — не зло­дій.

Ви­руб­ка де­рев остан­ні­ми ро­ка­ми на­бу­ла в Дні­про­пе­тров­ську мас­шта­бів справ­жньо­го сти­хій­но­го ли­ха. Як пра­ви­ло, де­ре­ва зни­щу­ють за­бу­дов­ни­ки або під­при­єм­ці пе­ред тор­го­вель­ни­ми об’ єкта­ми, а та­кож вла­сни­ки ма­шин, щоб звіль­ни­ти мі­сце під пар­ку­ва­н­ня. Вла­сті си­ту­а­цію пра­кти­чно не кон­тро­лю­ють — на­віть гірше, частенько посо­бля­ють ста­те­чним «за­мов­ни­кам » . То­му на­віть на цен­траль­но­му про­спе­кті Дні­про­пе­тров­ська зе­ле­ні на­са­дже­н­ня ду­же по­рід­ша­ли, а на де­яких ву­ли­цях не за­ли­ши­ло­ся жо­дно­го де­ре­ва. На про­те­сти го­ро­дян і еко­ло­гів чи­нов­ни­ки не зва­жа­ють. Го­ро­дя­ни це зна­ють, а то­му по­чи­на­ють ді­я­ти за вла­сною іні­ці­а­ти­вою.

Так, ві­до­мий актор і ке­рів­ник те­а­тру «Крик», ла­у­ре­ат Шев­чен­ків­ської пре­мії Ми­хай­ло Мель­ник ни­ні­шньої ве­сни по­са­див у цен­трі мі­ста, бі­ля про­їжджої ча­сти­ни, мо­ло­дий дуб. Свою гро­ма­дян­ську іні­ці­а­ти­ву він при­свя­тив 25-рі­чно­му юві­лею те­а­тру. « Не­хай гля­да­чі чер­па­ють із мо­їх ви­став ду­хов­ну си­лу, а від ду­ба — ма­те­рі­аль­ну. Дуб — це укра­їн­ське де­ре­во, во­но та­ке ж стій­ке і мі­цне, як укра­їн­ці. Ко­ли я при­їжджаю в своє се­ло, завжди див­лю­ся на ста­рі де­ре­ва, гла­джу їх ру­кою, во­ни стіль­ки пам’ ята­ють. Ось я і ви­рі­шив: по­са­джу бі­ля те­а­тру дуб, він ро­сти­ме, ко­ли нас вже не бу­де на сві­ті, і дов­го да­ру­ва­ти­ме ра­дість лю­дям», — го­во­рить Ми­хай­ло. Мо­ло­дий ду­бок він зна­йшов у лі­сі. Мі­сце для посадки актор ви­брав не­да­ле­ко від вхо­ду в те­атр — на­про­ти ре­сто­ра­ну швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня. Там був по­ро­жній «ква­драт» зем­лі, на яко­му ко­лись зро­ста­ло де­ре­во. « Але як тіль­ки по­чав са­ди­ти, з кри­ком ви­ско­чи­ла па­ні, роз­по­від­ає Ми­хай­ло. — Во­на ска­за­ла, що за­пла­ти­ла за ви­кор­чо­ву­ва­н­ня пень­ка 800 гри­вень. Зі­йшли­ся на то­му, що я ком­пен­су­вав їй по­ло­ви­ну су­ми і та­ки по­са­див дуб». Про­те, про­йшло зов­сім тро­хи ча­су, як один із від­ві­ду­ва­чів ре­сто­ра­ну на­їхав на ду­бок сво­єю ма­ши­ною. «При­бі­гли сту­ден­ти і го­во­рять, що де­ре­во по­шко­ди­ли. Ми ви­йшли, по­пра­ви­ли все, спро­бу­ва­ли обго­ро­ди­ти. Хтось на­пи­сав про це в со­ці­аль­ній ме­ре­жі, і до­брі лю­ди при­ве­зли ка­ме­ні, обго­ро­ди­ли ду­бок», — го­во­рить актор. Щоб дуб під­няв­ся, йо­го до­во­ди­ться по­ли­ва­ти. Те­пер за де­ре­вом спо­сте­рі­га­ють і гля­да­чі те­а­тру.

Як з’ясу­ва­ло­ся, дуб на ву­ли­ці Кар­ла Ліб­кне­хта — не єди­ний са­джа­нець Ми­хай­ла Мель­ни­ка. «Услід за ним, я по­са­див ще три дуб­ки на буль­ва­рі про­спе­кту Кар­ла Мар­кса», — по­смі­ха­є­ться актор. Він роз­по­від­ає, що ду­же лю­бить гу­ля­ти мі­стом, осо­бли­во по на­бе­ре­жній Дні­пра — там до­бре ду­ма­є­ться. Під час та­ких про­гу­ля­нок і «на­ро­ди­ли­ся» всі ви­ста­ви Те­а­тру одно­го акто­ра «Крик». «Ко­ли б моя во­ля — весь Дні­про­пе­тровськ за­са­див би де­ре­ва­ми, адже у нас та­ке пре­кра­сне мі­сто», — го­во­рить Ми­хай­ло. Не так дав­но актор за вла­сний ра­ху­нок ку­пив чор­ну фар­бу і ра­зом з си­ном і сту­ден­та­ми по­фар­бу­вав на на­бе­ре­жній де­кіль­ка про­льо­тів ча­вун­них ґрат. У акції бра­ли участь близь­ко п’ят­де­ся­ти осіб. Крім то­го, М.Мель­ник за­сму­чу­є­ться, що за остан­ні ро­ки в Дні­про­пе­тров­ську май­же не за­ли­ши­ло­ся ла­вок, на яких ра­ні­ше в ті­ні де­рев си­ді­ли лю­ди. «Нев­же вла­сті цьо­го не ба­чать. Ось узя­ли б на­ші бі­зне­сме­ни і по­да­ру­ва­ли мі­сту хоч би по одній лав­ці. Не­хай лю­ди ра­ді­ють!» — мріє він.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.