У кі­но з... «кі­бор­гом»

Шко­ля­рі зі­бра­ли 100 ти­сяч гри­вень на ар­мію, а те­пер де­мо­бі­лі­зо­ва­ний бо­єць від­дя­чує ді­тям дру­жбою

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ін­на ЛИХОВИД, фото Ар­те­ма СЛІПАЧУКА, «День»

Осо­бли­ва історія сто­сун­ків скла­ла­ся між учня­ми лі­цею «На­у­ко­ва змі­на» та бій­ця­ми 95-ї окре­мої ае­ро­мо­біль­ної бри­га­ди. Якщо по­слу­ха­ти оби­дві сто­ро­ни, то зна­йом­ство на­че ста­ло ви­пад­ко­ві­стю, збі­гом об­ста­вин, а як на­слі­док — близь­ко 100 ти­сяч гри­вень, зі­бра­них спіль­но ді­тьми, ба­тька­ми та вчи­те­ля­ми лі­цею, по­да­ро­ва­ний «кі­бор­гам» те­пло­ві­зор, при­лад ні­чно­го ба­че­н­ня, під­трим­ка по­ра­не­них у вій­сько­во­му шпи­та­лі Ки­є­ва. А з бій­цем «Юн­гою» — Іва­ном Трем­бо­ве­цьким — у шко­ля­рів те­пер ще й мі­цна дружба.

Якщо тро­хи від­но­ви­ти хро­но­ло­гію цих по­дій, то по­ча­ло­ся з то­го, що учні лі­цею у сер­пні ми­ну­ло­го ро­ку ді­зна­лись, як їхній випускник Ві­та­лій Дей­не­га за­сну­вав фонд « По­вер­нись жи­вим » . Шко­ла за­про­си­ла ви­пу­скни­ка на свя­то пер­шо­го дзво­ни­ка, щоб взяв участь у ви­хов­ній го­ди­ні, при­свя­че­ній те­мі вій­ни і ми­ру в Укра­ї­ні. За два ти­жні пі­сля зу­стрі­чі з во­лон­те­ром шко­ля­рі на­зби­ра­ли 60 ти­сяч гри­вень, хо­ча пря­мо­го за­кли­ку не бу­ло, про­сто ді­ти прой­ня­ли­ся про­бле­ма­ми бій­ців та від­чу­ли в со­бі ба­жа­н­ня щось ро­би­ти. За зі­бра­ні гро­ші ку­пи­ли те­пло­ві­зор. По­да­ру­нок пе­ре­да­ли Ві­та­лію Дей­не­зі.

ПРИ­ЙШОВ НА КА­ВУ, А ОТРИ­МАВ ТЕ­ПЛО­ВІ­ЗОР

Те­пер тро­хи істо­рії з уст уже де­мо­бі­лі­зо­ва­но­го бій­ця Іва­на Трем­бо­ве­цько­го. Мо­же, де­хто знає йо­го з ка­лен­да­ря, який ро­бив фонд «По­вер­нись жи­вим», у ньо­му він мі­стер «Бе­ре­зень». Або ж йо­го ба­чи­ли у бе­ре­зні на Бо­ри­спіль­ській тра­сі, ко­ли бій­ці по­вер­та­ли­ся на ро­та­цію до­до­му в Жи­то­мир, ки­я­ни їх зу­стрі­ча­ли бі­ля ме­тро.

« У ве рес ні я прий шов у від пус т ку, на ти­ждень до­до­му від­пу­сти­ли. Хо­тів зу­стрі­ти­ся з Ві­та­лі­єм, про­сто ка­ви по­пи­ти і по­дя­ку­ва­ти по-люд­ськи за йо­го до­по­мо­гу, — пе­ре­по­від­ає Іван свою істо­рію зна­йом­ства зі шко­ля­ра­ми. — Він за­пи­тує, що зав­тра ро­биш, пі­шли в мою шко­лу, по­го­во­риш з ді­тьми. До­бре, це ж тре­ба ро­би­ти, я не про­ти. Я ду мав, осіб де сять бу де, а там за би - тий акто­вий зал, скла­ли про­гра­му, шоу, я в шо­ці був. А ко­ли ді ти вру­чи­ли те­пло­ві­зор, я вза­га­лі сів, не зро­зу­мів, що від­бу­ва­є­ться. Це ні­би і пра­виль­но, але не ді­ти по­вин­ні цим за­йма­тись, тре­ба, щоб бу­ло со­ром но на шій дер жа ві, що ді ти від мов ля - ються від со­ло­до­щів, сво­їх ігра­шок, зби­ра­ють бій­цям на те­пло­ві­зо­ри чи на ін­шу аму­ні­цію. Отак здру­жи­ли­ся».

Щоб від­дя­чи­ти ді­тям за їхню під­трим­ку, в «По­вер­нись жи­вим» за­ду­ма­лись над сюр­при­зом для шко­ля­рів. Те­а­траль­на ви­ста­ва — від­па­ла, по­ду­ма­ли, не всім вго­диш. Фільм? Мо­жли­во. Зі­йшлись на пер­шо­му му­зи­чно­му філь­мі укра­їн­сько­го ви­ро­бни­цтва «Тру­бач» — про пер­ше ко­ха­н­ня під­лі­тків, му­зи­чний кон­курс та пов’яза­ні з цим пе­ри­пе­тії у ди­тя­чо­му цен­трі твор­чо­сті, а са­ме — у ду­хо­во­му ор­ке­стрі. Актор­ка те­а­тру і кі­но Рим­ма Зю­бі­на, яка зі­гра­ла роль ди­ре­ктор­ки цен­тру у філь­мі, по­го­ди­ла­ся на­віть при­йти на зу­стріч зі шко­ля­ра­ми та про­ко­мен­ту­ва­ти стрі­чку.

Для при­єм­ні­шо­го та ті­сні­шо­го спіл­ку­ва­н­ня на кі­но­пе­ре­гляд за­про­си­ли й Іва­на Трем бо вець ко го. Пла ну ва ли по ка за ти стріч ку в онов ле но му кі но те ат рі « Лі ра » , однак у за­пла­но­ва­ний день по всьо­му ра­йо ну ви мкну ли елек т ро енер гію, ста лась якась ава­рія. До­ки че­ка­ли ди­ва, бо ре­мон­тни­ки обі­ця­ли від­но­ви­ти за пів­го­ди­ни, ді­ти по­спіл­ку­ва­ли­ся з Іва­ном, по­ба­жа­ли йо­му ли­ша­тись та­ким же ве­се­лим та до­брим, по­дя­ку­ва­ли, що за­хи­щав Укра­ї­ну. А Іван на­га­дав, що тре­ба ще ба­жа­ти бій­цям, які на фрон­ті, по­вер­та­тись жи­ви­ми та не­у­шко­дже­ни­ми, бо всі ж тут їх че­ка­ють.

«У ДІ­ТЕЙ ДОН­БА­СУ ЗА­РАЗ НЕ­МАЄ ДИ­ТИН­СТВА»

Для ді­тей «кі­борг» же став дру­гом, лю­ди ною впіз на ва ною, хо ча пер ше спіл ку - ван ня та зу мов ле не ним хви лю ван ня ще пам’ ята ють. « Ко ли при їж д жа ють бій ці, зна­є­те, зал на­пов­ню­єть ся та­кою атмо­сфе­рою, на­че всі у сту­по­рі, не зна­ють, що спи­та­ти. Бій­ці по­чи­на­ють роз­по­від­а­ти, дів­ча­та пла чуть, хлоп ці три ма ють ся, як мо - жуть, зви чай но, за пи ту ють, як во но: стра­шно чи ні, а бій­ці від­по­від­а­ють, що до вій­ни зви­ка­ють, — роз­по­від­ає лі­це­їст Іван Іва­нець. — Не­дав­но був рік фон­ду «По­вер­нись жи­вим», ми ві­та­ли їх, на зу­стрі­чі бу­ли бій ці АТО і де мо бі лі зо ва ні війсь ко ві, во­ни дя­ку­ва­ли нам, що до­по­ма­га­ли. За­раз ми го­ту­є­мось до ка­ні­кул, але ко­ли є мо­жли­вість, до­по­ма­га ємо, ро­би­мо ка­лен­да­рі, ма­люн­ки».

Дів­ча­тка між со­бою зга­ду­ва­ли, як но­си­ли ве­ли­кі па­ке­ти з ре­ча­ми до шко­ли, зна­ю­чи, що ско­ро при­йдуть во­лон­те­ри з бій­ця­ми. Зби­ра­ти­муть і да­лі, про­сто остан­ні тиж- ні від­во­лі­клись на кон­троль­ні, кі­нець на­вчаль­но­го ро­ку все-та­ки. А про ди­тя­чі ма­люн­ки та ли­сти бо­єць «Юн­га» пам’ятає і до­сі, хоч уже три мі­ся­ці, як де­мо­бі­лі­зо­ва­ний. Зга­дує, як сльо­зи на­вер­та­ли­ся на очі, ко­ли їх чи­тав на вій­ні. «Ти ро­зу­мі­єш, що там ді­ти. Твої, не твої, все одно на­ші, — Іван сти­шує голос, щоб ді­ти не чу­ли, як за них пе­ре­жи­ває, і дає зро­зу­мі­ти, за що во­ю­вав, — бо у ді­тей Лу­ган­ської та До­не­цької обла­стей ди­тин­ства не­має, во­ни йо­го втра­ти­ли. На­віть Слов’янськ, Кр­ама­торськ, які під на­шим кон­тро­лем, ді­ти там ба­чи­ли та­ке, що на­віть до­ро­слі не мо­жуть усві­до­ми­ти, у них укра­ли шма­то­чок ди­тин­ства».

«ЗА­ХИ­СНИ­КИ» ДО­РО­СЛИХ

До ре чі, Іван — з тих бій ців, які го то - ві зга ду ва ти вій ну, ана лі зу ва ти, про гно - зу ва ти, якось аб ст ра гу ю чись від пе ре жи - то го жа хіт тя. До ки ор га ні за то ри зу стрі чі шу ка ли ін ше міс це для пе ре гля ду кі но - філь му, чо ло вік роз по вів, що ще з квіт ня був мо бі лі зо ва ний до До нець кої об лас ті. За хи щав но вий тер мі нал До нець ко го ае­ро пор ту з жов т ня по гру день, ра зом з теп ло ві зо ром. Ко ли ішов на ро та цію, ли - шив йо­го 90-му ба­таль­йо­ну, що став на за­мі ну, бо там із тех ні кою бу ло вза га лі по - рож ньо. Роз по вів, що ста ту су учас ни ка АТО ще не отри­мав, бо дов­го че­ка­ли до­ку­мен тів від АТЦ про ви хід ба таль йо ну із се­кто­ру. Він го­ту­вав­ся пів­то­ра мі­ся­ці. Не­має по ряд ку і з тим, що за зби ту во ро жу те­хні­ку бій­ці мо­жуть отри­ма­ти ви­на­го­ро­ду. Нон сен сом на зи ває під хід, ад же, що - би отри­ма­ти ком­пен­са­цію за зби­тий танк, тре ба зня ти це на ві део, ще й по фо тог ра - фу ва ти, як що є мож ли вість. І ро бить ви - сно­вок, що в де­яких офі­це­рів та ко­ман­ди­рів не­має ба­жа­н­ня пра­цю­ва­ти. А дер­жа­ві має бу­ти со­ром­но, що сол­да­тів за­хи­ща­ють ді ти, а не чи нов ни ки.

А тим ча­сом мі­сце зу­стрі­чі пе­ре­не­сли до кни­гар­ні «Дов­жен­ко. Кни­ги. Ка­ва. Кі­но». Тож спіл­ку­ва­н­ня ста­ло ще ті­сні­шим, у ма­лень­ко­му за­лі 37 учнів ледь вмі­сти­лись, по­між ни­ми сів і бо­єць. Рим­ма Зю­бі­на з жар­та­ми та усмі­шкою на­га­да­ла, що так ви­йшло, що зу­стріч від­бу­ва­є­ться напередодні Дня за­хи­сту ді­тей. Але якось див­но ві­та­ти шко­ля­рів із цим свя­том, бо за­раз во­ни са­мі ста­ли за­хи­сни­ка­ми до­ро­слих. Актор­ка роз­по­ві­ла, що чу­ла про шко­ля­рів від Ві­та­лія Дей­не­ги, який на­зи­вав їх сво­ї­ми ді­тьми, ба­чи­ла фо­то­гра­фії, як учні зу­стрі­ча­ли бій­ців на Бо­ри­спіль­ській тра­сі. А спіль­ний пе­ре­гляд філь­му — то ли­ше ма­лень­ка по­дя­ка за ди­тя­чу ро­бо­ту.

«День» ПО­СТІЙ­НО СПІЛ­КУ­Є­ТЬСЯ З БІЙ­ЦЯ­МИ І ПУ­БЛІ­КУЄ ЇХНІ ІСТО­РІЇ, А ВО­НИ СВО­ЄЮ ЧЕР­ГОЮ ЗА­ЛЮБ­КИ ЧИ­ТА­ЮТЬ НЕ ЛИ­ШЕ НА­ШУ ГА­ЗЕ­ТУ, А Й «МАР­ШРУТ №1»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.