Без Кри­му й пля­шко­во­го смо­ро­ду

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

Ко­жен із на­спра­гне оці­ни­ти те­ри­то­рі­аль­ні втра­ти Укра­ї­ни на сво­є­му рів­ні. На­ма­га­є­мо­ся уяви­ти, як змі­ни­ться жи­т­тя без дон­ба­сів­сько­го ву­гі­л­ля, гор­лів­ської на­фто­хі­мії й крим­сько­го вина. Про ви­но спе­ре­ча­ю­ться осо­бли­во ба­га­то. Во­но про­дукт ма­со­во­го ко­ри­сту­ва­н­ня і, як роз­мо­ви про по­го­ду, по­стій­ний при­від ко­му­ні­ка­цій.

У сві­до­мість укра­їн­сько­го оби­ва­те­ля сло­во­спо­лу­че­н­ня « крим­ське ви­но » уві­йшло з ра­дян­ських ча­сів, ко­ли під брен­да­ми Мол­да­вії, Гру­зії й Кри­му на по­ли­цях га­стро­но­мів по всьо­му СРСР сто­я­ли про­ду­кти з ви­но­гра­ду, ви­ро­ще­но­го де зав­го­дно, на­віть у Ал­жи­рі. У ті ро­ки бу­ло прийня­то сла­ви­ти крим­ські, ала­зан­ські й дні­стров­ські до­ли­ни, але ви­ро­бля­ти ви­но да­ле­ко за ме­жа­ми цих клі­ма­ти­чних зон, аж до Но­во­си­бір­ська, Мін­ська й ін­ших кра­їв, де со­сни з бе­ре­за­ми ро­стуть кра­ще за ло­зу. Ми успад­ку­ва­ли ра­дян­ську зне­ва­гу до за­ко­нів сві­то­во­го ви­но­роб­ства, й то­му до­сі ро­би­мо шам­пан­ське в Ки­є­ві, Хар­ко­ві й Ар­те­мів­ську, тоб­то за со­тні кі­ло­ме­трів від ви­но­гра­дар­ських ре­гіо­нів. Крим же в по­трі­бно­му для ре­кла­ми й ма­со­во­го ви­ро­бни­цтва мі­сці. Йо­му й зда­ли всі ко­зи­рі. До 1985 ро­ку Укра­ї­на ма­ла у сво­є­му роз­по­ря­джен­ні си­ро­вин­ну ба­зу в 300 ти­сяч ге­кта­рів ви­но­гра­дни­ків, біль­ше, ніж у Мол­да­вії й Гру­зії, про­те не вва­жа­ла­ся ви­но­ро­бни­цькою ре­спу­блі­кою. Кла­пте­ву ков­дру й сла­ву бла­го­да­тно­го для ло­зи краю пе­ре­тя­гнув на се­бе Крим як окре­ма ре­спу­блі­ка. Хо­ча то­ді й те­пер ви­но­ро­бни­цький по­тен­ці­ал сте­по­во­го пів­ні­чно­го при­чор­но­мор’ я ( Оде­ська, Ми­ко­ла­їв­ська й Хер­сон­ська обла­сті) на­ба­га­то пе­ре­ви­щу­вав і пе­ре­ви­щує крим­ський. Але сто ро­ків ре­клам­но­го впли­ву на міз­ки спо­жи­ва­чів да­ю­ться взна­ки. На мо­мент оку­па­ції пів­остро­ва ви­но­гра­дни­ки вин­них сор­тів за­йма­ли ли­ше чверть за­галь­но­го укра­їн­сько­го по­ля. А це вс ьо­го ли­ше 17 тис . ге­кта­рів за за­ви­ще­ни­ми оцін­ка­ми са­мих ком­па­ній. Про­те Крим ви­ро­бляв більш як по­ло­ви­ну ві­тчи­зня­но­го вина, актив­но ку­пу­ю­чи ви­но­ма­те­рі­а­ли в ін­ших обла­стях і ре­спу­блі­ках. Так бу­ло всі ро­ки не­за­ле­жно­сті. Ре­кла­ма й офі­цій­на ри­то­ри­ка твер­ди­ли про « зо­ло­то крим­ських до­лин » , ку­пів­лю мі­сце­вих план­та­цій фран­цузь­ки­ми акто­ра­ми, а в жит­ті від­бу­ва­ла­ся мас­шта­бна фаль­си­фі­ка­ція й дис­кре­ди­та­ція ви­но­ро­бни­цьких прин­ци­пів.

Крим завжди сла­вив­ся крі­пле­ни­ми і де­сер­тни­ми ви­на­ми, тоб­то ти­ми, ку­ди до­да­є­ться спирт. Для цьо­го ви­ко­ри­сто­ву­вав­ся не про­дукт дис­ти­ля­ції ви­но­гра­дно­го со­ку, як скрізь у сві­ті, а зер­но­вий ре­кти­фі­кат. Про­сті­ше ка­жу­чи, го­ріл­ка. Пі­сля то­го як біль­шо­ви­ки ви­ки­ну­ли в мо­ре тру­ну з ве­ли­ким ви­но­ро­бом кня­зем Львом Го­лі­ци­ним, йо­го учні, крим­ські ено­ло­ги 20-х і 30х ро­ків, роз­ро­би­ли вуль­гар­ні те­хно­ло­гії ви­но­роб­ства всу­пе­реч по­вча­н­ням Льва Сер­гі­йо­ви­ча, який усе жи­т­тя бо­ров­ся про­ти крі­пле­них і на­пів­со­лод­ких вин, ви­го­тов­ле­них з ви­ко­ри­ста­н­ням бу­ря­ко­во­го цукру й зер­но­во­го спир­ту. Так з’явив­ся офі­цій­ний фа­сад крим­сько­го ви­но­роб­ства, з бю­стом згань­бле­но­го кня­зя, істо­ри­чни­ми під­ва­ла­ми Мас­сан­дри, ві­до­мим ін­сти­ту­том « Ма­га­рач » . А за фа­са­дом роз­та­шу­ва­ли­ся за­во­ди й ком­па­нії, що ви­ро­бля­ють біль­шу ча­сти­ну су­ро­га­тних вин Укра­ї­ни. Зві­сно, в ін­сти­ту­ті та на па­гор­бах крим­ських гір пра­цю­ва­ло чи­ма­ло гі­дних лю­дей і до­свід­че­них май­стрів. Де­я­кі з них, на ща­стя чи на го­ре, не до­жи­ли до ча­су чер­го­во­го кра­ху пан­те­о­нів, де­я­кі під­ко­ри­ли­ся до­лі, ви­ко­ну­ю­чи про­фе­сій­ні обов’яз­ки в рам­ках роз­по­ря­джень звер­ху. Суть якраз у цих роз­по­ря­дже­н­нях. У ра­дян­ські й пост­ра­дян­ські ча­си Кри­му бу­ли де­ле­го­ва­ні всі пов­но­ва­же­н­ня у сфе­рі стан­дар­тів ви­но­роб­ства. Са­ме тут, у на­ціо­наль­но­му ін­сти­ту­ті « Ма­га­рач » (він по­ки так і за­ли­шив­ся на­ціо­наль­ним, без дер­жав­но­го уто­чне­н­ня) в ко­лах най­біль­ших ви­ро­бни­ків су­ро­га­тних вин ви­зна­ча­ли­ся стан­дар­ти для ви­но­ро­бни­цької га­лу­зі Укра­ї­ни. Тут з’явив­ся пер­ший у кра­ї­ні га­зо­хро­мо­то­гра­фі­чний ана­лі­за­тор, зда­тний ви­яви­ти всі ню­ан­си скла­ду вин, тут був центр ко­ор­ди­на­ції га­лу­зі з OIV (Між­на­ро­дною ор­га­ні­за­ці­єю вина й ви­но­гра­ду) і тут ко­ри­до­ра­ми хо­ди­ли лю­ди з вче­ни­ми сту­пе­ня­ми, що на­ві­ю­ва­ли тре­пет. При цьо­му ін­сти­тут під­три­му­вав не між­на­ро­дні пра­ви­ла, а свої, за­мкне­ні на ін­те­ре­сах ку­пки ви­ро­бни­ків « шмур­дя­ка » . Так на­зи­ва­ють у на­ро­ді на­пій з ви­но­гра­дно­го со­ку, зер­но­во­го спир­ту й бу­ря­ко­во­го цукру.

Ко­ли ко­ра­бель під на­звою « Крим » , вщент за­ван­та­же­ний під­ро­бле­ни­ми та пе­ре­йме­но­ва­ни­ми пор­твей­на­ми з ма­де­ра­ми, ро­сій­ські пі­ра­ти від­ве­ли від укра­їн­ських бе­ре­гів, на­ста­ла гір­ка і ра­ді­сна мить про­зрі­н­ня. Ви­яви­ло­ся, що крим­ські вина, ви­на­ми є ли­ше в Кри­му й Укра­ї­ні, а скрізь, зокре­ма й у Ро­сії во­ни — вин­ні на­пої. Для крим­ських « ви­но­на­пій­ни­ків » це, зро­зумі­ло, не про­бле­ма. Ва­жли­во, щоб збе­ре­гла­ся нор­ма при­бу­тку від ви­ро­блю­ва­но­го про­ду­кту, який чу­кот­ські оле­ня­рі пи­ти­муть так са­мо охо­че, як 96 і 40 — гра­ду­сний. Адже склад той же. То­му не ду­маю, що мі­сце­вих уні­фі­ка­то­рів су­сла це за­сму­тить. Втра­тив­ши зв’яз­ки й ва­гу на мі­жна­ро­дно­му рин­ку, во­ни ком­пен­су­ють втра­ти Си­бі­ром.

Для укра­їн­сько­го спо­жи­ва­ча теж усе до­бре. З по­лиць зни­кло близь­ко 30% на­по­їв низь­кої яко­сті, що по­га­но впли­ва­ють на ро­бо­ту пе­чін­ки й ни­рок. Хі­ба це не при­від для ра­до­щів? І хо­ча на по­ли­цях на­ших су­пер­мар­ке­тів усе ще зу­стрі­ча­ю­ться тор­гі­вель­ні мар­ки крим­сько­го по­хо­дже­н­ня — во­ни або зі ста­рих за­па­сів, або зро­бле­ні з ви­но­гра­ду, ви­ро­ще­но­го не під п’ятою оку­пан­тів, і роз­ли­ті на на­ших за­во­дах. (Читайте дру­гу ети­ке­тку).

Але якщо го­во­ри­ти сер­йо­зно, то втра­та Кри­му мо­же ста­ти на­дба­н­ням для всі­єї ви­но­ро­бни­цької га­лу­зі кра­ї­ни. Центр ухва­ле­н­ня рі­шень пе­ре­мі­сти­ться до Ки­є­ва, де хоч і існує «шмур­дя­чне» ло­бі, але вже не та­ке впли­во­ве без «на­у­ко­вої й фі­нан­со­вої ба­зи» пів­остро­ва. Є на­дія ухва­ли­ти за­ко­ни, прив’язав­ши ви­ро­бни­цтва до ви­но­гра­дни­ків і за­твер­див­ши між­на­ро­дні стан­дар­ти для укра­їн­ських вин, де все оці­ню­ва­ти­ме­ться, як скрізь у сві­ті, — з по­хо­дже­н­ня ко­жної кра­плі со­ку, що по­тра­пляє ле­ген­дар­ним на­по­єм в на­ші ке­ли­хи.

Прав­ду ка­жуть: шлях до ща­стя по­чи­на­є­ться в го­рі. Ми втра­ти­ли Крим­ське ви­но­роб­ство й Ар­те­мів­ський за­вод шам­пан­ських вин, але по­зба­ви­ли­ся тяж­кої спад­щи­ни ми­ну­ло­го й здо­бу­ли мо­жли­вість від­кри­ти но­ву гла­ву сво­го жи­т­тя. Мо­же, не всьо­го, але ви­но­ро­бно­го — то­чно. Два ро­ки то­му в Укра­ї­ні на­лі­чу­ва­ло­ся близь­ко 70 тис. га ви­но­гра­дни­ків. З них так зва­них кла­си­чних єв­ро­пей­ських і гру­зин­ських сор­тів Ка­бер­не- Со­ві­ньон, Мер­ло, Са­пе­ра­ві, Шар­до­не, Алі­го­те, Ри­слінг, Рка­ци­те­лі, з яких ви­ро­бля­ю­ться на­ші улю­бле­ні ігри­сті й ти­хі вина, не більш як 35 ти­сяч. Основ­на їх ча­сти­на мі­сти­ться в Оде­ській та ін­ших сте­по­вих обла­стях. От­же, без вина, су­хо­го й ко­ри­сно­го, ми не за­ли­ши­мо­ся. Про­сто тре­ба ви­са­джу­ва­ти біль­ше ло­зи й не втом­лю­ва­ти­ся пра­гну­ти кра­що­го всім, хто лю­бить і ро­бить істо­рію но­во­го по­ко­лі­н­ня вин без ра­дян­ської за­ду­шки. Так мо­вою де­гу­ста­то­рів на­зи­ва­ють пля­шко­вий смо­рід — не­при­єм­ний за­пах, що ви­дає вина низь­кої яко­сті. Спирт і цу­кор — тран­кві­лі­за­то­ри цьо­го смо­ро­ду.

Оле­ксандр ПРИ­ЛИ­ПКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.