11 кра­їн, 23 мі­ста, 32 кон­цер­ти

Ігор Ро­ма­нов — про те, як му­зи­ка від­кри­ла для ньо­го світ

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Бри­тан­ський му­зи­кант і ком­по­зи­тор, лі­дер гур­ту Porcupine Tree Сті­вен Вілс он — чи не най­більш ці­ка­вий та впли­во­вий у сві­ті се­ред ви­ко­нав­ців, які гра­ють про­гре­сив­ний рок. Однак за свою більш ніж 30рі­чну кар’єру він жо­дно­го ра­зу не ви­сту­пав в Укра­ї­ні. Із огля­ду на си­ту­а­цію очі­ку­ва­ти на йо­го при­їзд най­ближ­чим ча­сом та­кож не до­во­ди­ться. Укра­їн­ським ша­ну­валь­ни­ка твор­чо­сті Віл­со­на за­ли­ша­є­ться вдо­воль­ня­ти­ся за­пи­са­ми або ж ви­ру­ша­ти за кор­дон. Зро­зумі­ло, що ор­га­ні­зо­ву­ва­ти та­ку по­до­рож спе­ці­аль­но для вас ні­хто не бу­де — все до­ве­де­ться ро­би­ти са­мо­му. Однак це не зу­пи­ни­ло Ігоря Ро­ма­но­ва, те­ле­опе­ра­то­ра за про­фе­сі­єю — за остан­ніх де­сять ро­ків він від­ві­дав 32 кон­цер­ти улю­бле­но­го ви­ко­нав­ця в оди­над­ця­ти кра­ї­нах сві­ту й не зби­ра­є­ться зу­пи­ня­ти­ся. Йо­го історія на­ди­хне ба­га­тьох.

«ТЕ­ПЕР МЕ­НІ ЦІ­КА­ВО РОЗ­ШИ­РЮ­ВА­ТИ ГЕО­ГРА­ФІЮ»

— Іго рю, як ти впер ше зро­зу­мів, що за­мість то­го, щоб си­ді­ти й че­ка­ти, мо­жна са­мо­му по­їха­ти на кон­церт, на­віть якщо він від бу ва єть ся за кор­до­ном?

— Упер­ше я по­їхав на кон­церт Porcupine Tree 2005 ро­ку до Кра­ко­ва, але са­ма ідея ви­ни­кла зна­чно ра­ні­ше — завжди хо­ті­ло­ся по­слу­ха­ти їх на­жи­во. Ра­ні­ше вже їздив на кон - цер­ти до Мо­скви, бу­вав у Латвії, але сер­йо­зно­го до­сві­ду ман­дрів за кор­до­ном не мав. Це бу­ла моя пер­ша са­мо­стій­на по­до­рож — я сам від­кри­вав ві­зу, їхав по­тя­гом до Льво­ва, по­тім дов­го шу­кав по­трі­бний рейс на ав­то­вок­за­лі, зре­штою по­їхав до Пе­ре­ми­шля, а звід­ти — по­їздом до Кра­ко­ва.

— Під час остан­ньо­го ту­ру Сті­ве­на Віл­со­на та­кож бу­ли кон­цер­ти у Поль­щі, але на­то­мість ти по­їхав до Іта­лії та Шве­ції. Тоб­то по­ба­чи­ти но­ві кра­ї­ни для те­бе та­кож ва­жли­во?

— Зві­сно, пі­сля всіх кон­цер­тів, які я від­ві­дав, ви­ник пев­ний азарт. Те­пер ме­ні ці­ка­во роз­ши­рю­ва­ти гео­гра­фію. У ко­жній кра­ї­ні — ін­ша ау­ди­то­рія, то­му й са­мі ви­сту­пи рі­зня­ться між со­бою. В Ні­меч­чи­ні пу­блі­ка стри­ма­на, в Іспа­нії нав­па­ки — екс­пре сив на. Пам’ятаю, у Біль­бао ау­ди­то­рія бу­ла ду­же актив­на, але ме­ні не спо­до­ба­лось — зда­ло­ся, що во­ни біль­ше зайня­ті со­бою й пи­вом, ніж му­зи­кою. У Поль­щі на­то­мість завжди від­чу­ва­є­ться від­да­ча від за­лу. На кон­цер­тах у Бри­та­нії, які я від­ві­дав, гля­да­чі бу­ли спо­кій­ні­ши­ми й ду­же ува­жни­ми, але як на ме­не, свою роль тут ві­ді­гра­ла атмо­сфе­ра ве­ле­тен­ських кон­цер­тних за­лів (Royal Albert Hall та Royal Festival Hall). Не­за­дов­го до цьо­го, 2012 ро­ку я був на соль­но­му ви­сту­пі Сті­ве­на Віл­со­на у шве­цько­му мі­сті Маль­ме у ма­лень­ко­му клу­бі. Зро­зумі­ло, що це — зов­сім ін­ший до­свід.

«РА­ДЖУ ПЛА­НУ­ВА­ТИ ВСЕ ЗА­ЗДА­ЛЕ­ГІДЬ»

— Кон­церт — єди­на ме­та чи зна­хо­диш час та­кож по­ди­ви­ти­ся мі­сце­ві пам’ятки?

— Усе за­ле­жить від си­ту­а­ції. На­при­клад, під час остан- ньої по­їзд­ки до Іта­лії вда­ло­ся взя­ти від­пус­тку на ти­ждень й між кон­цер­та­ми ще тро­хи по­ман­дру­ва­ти кра­ї­ною — завжди ці ка во по ба чи ти яко мо га біль ше. 2010 ро ку я при ле тів на кон церт Porcupine Tree до Лон­до­на. То­го ра­зу за­пла­ну­вав со­бі три віль­ні дні, але з’ясу­ва­ло­ся, що якраз у цей час у них був та кож ви ступ у Бел фас ті, сто­ли­ці Пів­ні­чної Ір­лан­дії. Не ва га ю чись, по ле тів та кож ту - ди. Пе ре ва га та ких по до ро - жей — кон­кре­тна да­та. Ма­ю­чи квит ки на кон церт, на лі так, ти не мо­жеш від­кла­сти все до кра­щих ча­сів, як це ча­сто бу­ває з аб страк т ни ми пла на ми «ку­дись по­їха­ти».

— Щоб ти по­ра­див лю­ди­ні, яка впер­ше ви­рі­ши­ла са­ма по­їха­ти за кор­дон?

— Ра­джу пла­ну­ва­ти все за­зда­ле­гідь й не за­ли­ша­ти ні­чо­го на остан­ній день. Одно­го ра­зу ме­ні вда­ло­ся, пе­ре­бу­ва­ю­чи за ме­жа­ми Укра­ї­ни ли­ше три дні, по ба чи ти два кон цер ти, хо­ча один був у Лон­до­ні, а ін­ший на ступ но го дня — у ні - ме­цько­му Кас­се­лі. Ді­ста­ти­ся з одно­го мі­ста в ін­ший бу­ло ду­же важ ко. Сло вом, мар ш рут був не прос тий, але я ви вчив йо­го, роз­пла­ну­вав со­бі все на­пе­ред й зре­штою встиг по­ба­чи­ти, що хо­тів. На ща­стя, до­сі зі мною не трап ля ло ся яки хось не при єм них ін ци ден тів, на зра зок за трим ки лі та ків, але до цьо го вар то бу ти го то вим. На клад ки мо жуть ста ти ся, якщо пе­ре­літ то­го ж дня, що й кон­церт. Кра­ще ви­лі­та­ти при­най м ні за день, ад же мо же під вес ти по го да. Крім то го, в Єв­ро пі до во лі час то від бу ва - ють ся страй ки транс пор т ни - ків. Ко ли я на по чат ку ми ну - ло­го ро­ку був у Лон­до­ні, са­ме роз по чав ся страйк пра ців ни - ків ме­тро­по­лі­те­ну. Зда­ва­ло­ся б, це ли­ше мі­ський транс­порт, але Лон­дон — ве­ли­ке мі­сто, й де­я­кі мої зна­йо­мі за­пі­зни­ли­ся че рез це на кон церт. Я ж за - зда ле гідь про клав мар ш рут й ді­йшов до за­ли пі­шки.

«ВСЕ РЕ­АЛЬ­НО — БУ­ЛО БИ БА­ЖА­Н­НЯ»

— Зро­зумі­ло, що та­кі по­до­ро­жі — не най­де­шев­ший рі­зно­вид ту­ри­зму. Чи до­сту­пні во­ни для лю­ди­ни із се­ре­днім рів­нем за­ро­бі­тку?

— Най біль ше, зви чай но, до­во­ди­ться ви­тра­ча­ти на до­ро­гу — на жаль, ло у кос ти лі та - ють да­ле­ко не всю­ди. Я на­ма­га ю ся мак си маль но еко но ми - ти гро­ші на го­те­лях, ком­фор­ті — це для ме­не не так ва­жли­во. До сить то го, щоб був дах над го­ло­вою й ча­шка ка­ви вран­ці. На справ ді, все це ре аль но — бу ло б ба жан ня. За зви чай зна­йо­мі ди­ву­ю­ться, як ме­ні не стра­шно са­мо­му їха­ти за кор­дон. На справ ді, в Єв­ро пі все від­бу­ва­є­ться на­ба­га­то спо­кій­ні­ше й чі­ткі­ше — по­тя­ги не за­піз ню ють ся, а не об хід ний мар­шрут зна­йти на­віть лег­ше, ніж в Укра­ї­ні.

— Як ре­а­гу­ють у ві­зо­вих цен­трах і на па­спорт­но­му кон­тро­лі, ко­ли го­во­риш, що їдеш на кон­церт?

— Аб­со лют но спо кій но. Пам’ятаю, якось спів­ро­бі­тник ні­ме­цько­го по­соль­ства по­чав з ін те ре сом роз пи ту ва ти ме не про Porcupine Tree — ка зав, що обов’ яз ко во по тім по - слу­хає їхню му­зи­ку. Жо­дних проб лем з ві за ми у ме не, на щас тя, по ки що не бу ло. Не­що­дав­но рі­чний шен­ген ме­ні ви да ли гол лан д ці. За раз маю вже до­во­лі ве­ли­ку ві­зо­ву істо­рію. Але до цьо­го пи­та­н­ня зав ж ди став люсь від по ві - даль­но, зби раю всі не об хід ні до ку мен ти, ад же від мо ва мо­же ство ри ти по тім ба га то проб лем. 2008 ро ку їз див до Фін­лян дії. На кор до ні бу ло ба­га­то лю­дей, усі із сум­ка­ми, за кло по та ні. При кор дон - ник сер­йо­зний — за­пи­тує про ме ту по їз д ки, а я ка жу: « Рок- фе­сти валь у міс ті Тур - ку » . В ньо го од ра зу змі нив ся ви­раз облич­чя: «Так! — ка­же. — Я теж там був!» По­чав одра­зу роз по ві да ти про свої улюб - ле ні гур ти. За зви чай при кор - дон ни ки — лю ди від кри ті й по­зи­тив­ні. Та­ка ме­та по­їзд­ки, як у ме не, зу стрі ча єть ся не - ча­сто, але, з дру­го­го бо­ку, во­на ду­же кон­кре­тна — завжди мо­жна по­ка­за­ти кви­ток. Ме­ні по до ба єть ся та кий не ба наль - ний ту ризм — крім, влас не, му зи ки, це зав ж ди но вий та ці­ка­вий до­свід.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.