Ма­где­бурзь­ке пра­во ХХI сто­лі­т­тя

Дай­те се­ля­ни­но­ві те, що йо­му на­ле­жить по пра­ву, і він на­го­дує дер­жа­ву, Єв­ро­пу, світ

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

ро­сій­сько­мов­ні... На до­да­чу — при на­го­ді роз­по­від­а­ють нам про со­ро­ка­лі­тній пе­ре­хід Мой­сея з іу­де­я­ми Си­най­ської пу­сте­лі, що ма­є­мо в за­па­сі ще ці­лих п’ятнад­цять ро­ків, що ще не всі ре­фор­ми про­ве­ли, не все при­ва­ти­зу­ва­ли. Як го­во­рить один мій при­я­тель: «Наб’ють шлун­ки, а там і про ду­шу зга­да­ють».

А роз­по­чи­на­ти вся­ку спра­ву тре­ба зі сло­ва, адже згі­дно з бі­блій­ною му­дрі­стю сло­во є Бо­гом, по­чи­на­ти — зі сво­го, пи­то­мо укра­їн­сько­го сло­ва. Бо чу­же сло­во є тим ґрун­том, на яко­му про­ро­сли Крим, Дон­бас, а ще мо­жуть про­ро­сти «Хар­ків­ська і Бес­са­раб­ська ре­спу­блі­ки»...

По­до­ро­жу­ю­чи се­ла­ми і не­ве­ли­ки­ми мі­сте­чка­ми, все ж ті­шу се­бе дум­кою: «во­на ще жи­ве, во­на ще не вмер­ла». Бо є в Укра­ї­ні чу­до­ва при­ро­да, ро­дю­чі чор­но­зе­ми, му­дрі і пра­цьо­ви­ті лю­ди. Однак не­має гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня.

Одві­чний український гро­мад­ський устрій, ма­где­бурзь­ке пра­во і сіль­ська гро­ма­да — сьо­го­дні ли­ше історія.

Як по­вер­ну­ти в сьо­го­де­н­ня ви­бор­них вій­тів (а не при­зна­че­них ра­йон­ною бю­ро­кра­ті­єю) з ла­вою рай­ців, як на­да­ти гро­ма­ді пи­са­ні пра­ва та обов’яз­ки, що­би в її фа­кти­чно­му під­по­ряд­ку­ван­ні бу­ли як са­ме по­се­ле­н­ня, так і ни­ви, лі­си, па­со­ви­ща, сі­но­жа­ті, до­ро­ги й мо­сти? Ко­лись дер­жа­ві, в осо­бі ко­ро­ля чи кня­зя, які бу­ли га­ран­та­ми воль­но­стей, гро­ма­да спла­чу­ва­ла ста­біль­ну де­ся­ти­ну, а ре­шта ко­штів від вла­сно­го го­спо­да­рю­ва­н­ня за­ли­ша­лись на мі­сці. До­бре го­спо­да­рю­вав — про­цві­та­єш, по­га­но вів спра­ву — сам і ви­нен. По­бу­ту­ва­ло та­ке по­ня­т­тя, як шар­ва­рок, ко­ли одно­сель­це­ві всі­єю гро­ма­дою за день-два бу­ду­ва­ли ха­ту, при­во­ди­ли до ла­ду шля­хи, мо­сти, гре­блі чи при­до­ро­жні ро­ви. Ви­йти з гро­ма­ди че­рез якусь про­ви­ну бу­ло ве­ли­кою бі­дою: по­збав- ле­на люд­ської під­трим­ки лю­ди­на бу­ла при­ре­че­на на люм­пе­ні­за­цію чи на­віть смерть.

Зруй­ну­ва­ти гро­ма­ду, як осно­ву укра­їн­сько­сті, на­ма­га­ли­ся сто­ли­пін­ські ре­фор­ми, ра­дян­ська ко­ле­кти­ві­за­ція, го­ло­до­мо­ри, де­пор­та­ції... Сьо­го­дні ця ру­ї­на, яка ще яки­мось ди­вом тліє, про­сить по­ря­тун­ку...

Сві­до­мі та ха­зяй­но­ви­ті се­ля­ни не ма­ють дер­жав­ної під­трим­ки, їхні іні­ці­а­ти­ви і мо­жли­во­сті при­тлум­ле­ні гні­тю­чою все­до­зво­ле­ні­стю суд­дів, мі­лі­ції та про­ку­ра­ту­ри, не­гі­дни­ка­ми ти­пу де­пу­та­та Ло­зин­сько­го.

Дай­те се­ля­ни­но­ві те, що йо­му на­ле­жить по пра­ву, і він на­го­дує дер­жа­ву, Єв­ро­пу, а ще й во­зве­ли­чить се­бе як йо­го слав­ні пред­ки — Ха­нен­ки, Те­ре­щен­ки і Си­ми­рен­ки. А укра­їн­ське се­ло збен­те­же­не май­бу­тньою аграр­ною ре­фор­мою, бо ціл­ком мо­же тра­пи­тись так, що наш одві­чний зем­ле­роб за­ли­ши­ться без зем­лі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.