«Го­лов­на мрія – по­вер­ну­ти­ся до­до­му»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ва­дим ЛУБЧАК, «День»

и отак гра­є­мо­ся-гра­є­мо­ся у ті­тки На­сті у дво­рі, аж тут ди­ви­мось — опа­на — «Град» ля­гає на по­ле... І одра­зу всі лю­ди по­бі­гли, хто ку­ди, щоб уря­ту­ва­ти­ся, — роз­по­від­ає п’яти­рі­чний Бо­г­дан, один із трьох ге­ро­їв до­ку­мен­таль­но­го філь­му ко­ре­спон­ден­та «ТСН. Ти­ждень» Ста­ні­сла­ва Ясин­сько­го. Дру­гий — Да­ни­ло — про­жив під об­стрі­ла­ми в Пі­сках дов­ше ро­ку. Ко­ли під час зйо­мок не­да­ле­ко від бу­дин­ку про­лу­нав по­ту­жний ви­бух і ав­тор філь­му ра­зом з опе­ра­то­ром впа­ли на зем­лю, ма­лень­кий Да­нил­ко ли­ше по­смі­хнув­ся й за­пи­тав: «Що, зля­ка­ли­ся?». Та осо­бли­во вра­жає до­ля ча­рів­ної Да­рин­ки, ко­тра по­над рік не ба­чи­ла сво­го та­та, адже він во­ює на бо­ці «ДНР». Всі троє ге­ро­їв філь­му за­мість ігра­шок ма­ють оскол­ки від сна­ря­дів та справ­жні бо­йо­ві на­бої, які по­зна­хо­ди­ли не­по­да­лік від сво­їх бу­дин­ків. Во­ни, по­при свій юний вік, уже ба­га­то чо­го пе­ре­жи­ли і сьо­го­дні щи­ро ра­ді­ють най­про­сті­шим ре­чам — справ­жнім ігра­шкам, ди­тя­чим книж­кам, зокре­ма каз­кам і роз­ма­льов­кам, а ще — фру­ктам і цу­кер­кам.

Ра­зом з опе­ра­то­ром Ан­дрі­єм Ве­то­шкі­ним жур­на­ліст Ста­ні­слав Ясинсь- кий про­вів зйом­ки у Но­во­ай­да­рі (Лу­ган­ська область), Ма­рі­у­по­лі та Пі­сках (До­не­цька область) про­тя­гом трьох мі­ся­ців. Під час зйо­мок ав­то­ри де­кіль­ка ра­зів по­тра­пля­ли під об­стрі­ли. Во­ни ді­зна­ли­ся стра­шні по­дро­би­ці з жи­т­тя ді­тей, ра­зом із ни­ми пе­ре­жи­ва­ю­чи жа­хли­ві спо­га­ди, що їх пе­ре­слі­ду­ють.

— Вій­на на схо­ді дає ба­га­то тем для до­ку­мен­та­лі­стів, на жаль, пе­ре­ва­жно тра­гі­чно­го змі­сту, але во­дно­час — там мо­жна зна­йти при­кла­ди не­ймо­вір­но­го ге­ро­ї­зму і справ­жньо­го па­трі­о­ти­зму, — ка­же ав­тор філь­му Ста­ні­слав ЯСИНСЬКИЙ.

— Однак, на від­мі­ну від ін­ших до­ку­мен­та­лі­стів, ко­трі пе­ред­усім акцен­ту­ють ува­гу на вій­сько­вих — їхньо­му ма­те­рі­аль­но-те­хні­чно­му за­без­пе­чен­ню, пси­хо­ло­гі­чно­му ста­ні, ви ви­ве­ли на пер­ший план ді­тей із зо­ни АТО...

— Так, у ме­не в са­мо­го ма­лень­ка ди­ти­на, си­но­ві бу­де сім ро­ків, і ко­ли ми пра­цю­є­мо в зо­ні АТО, то про­сто не мо­же­мо оми­ну­ти ува­гою про­бле­ми ді­тей на вій­ні. Як їм там жи­ве­ться, чо­го во­ни пра­гнуть, а чо­го — бо­я­ться. Ко­ли ти по­чи­на­єш роз­мов­ля­ти з ци­ми ді­тьми, то ро­зу­мі­єш, що во­ни зов­сім не ді­ти, при­найм­ні ми­слять не ка­те­го­рі­я­ми пе­ре­сі­чних одно­лі­тків. У де­ко­го з них по­гля­ди на жи­т­тя зна­чно сер­йо­зні­ші, пра­гма­ти­чні­ші, ви­ва­же­ні­ші, аніж у ба­га­тьох до­ро­слих із мирних ре­гіо­нів кра­ї­ни. Ми ви­рі­ши­ли зро­би­ти окре­мий про­ект до Дня за­хи­сту ді­тей, за­пи­са­ли се­рію сю­же­тів, які на­зи­ва­ю­ться «Ді­ти вій­ни», а та­кож за­вер­ши­ли цей до­ку­мен­таль­ний фільм. А ще ми за­пу­ска­є­мо сайт з ін­фор­ма­ці­єю про не­об­хі­дну до­по­мо­гу ді­тям з АТО. Спо­ча­тку спро­бу­є­мо до­по­мог­ти уча­сни­кам на­ших сю­же­тів та філь­мів, а по­тім — усім ін­шим ді­тям із зо­ни АТО. Бу­де­мо шу­ка­ти мо­жли­во­сті за­без­пе­че­н­ня для них справ­жньої осві­ти, щоб во­ни отри­ма­ли всі не­об­хі­дні ре­чі по­бу­ту, для нас ва­жли­во не про­сто по­ка­за­ти про­бле­му, а й пра­кти­чно до­по­мог­ти.

— У стрі­чці «По­вер­ну­ти­ся до­до­му» роз­по­від­а­є­ться про до­лю трьох ді­тей. Чи мо­жна, на ва­шу дум­ку, в їхніх істо­рі­ях по­ба­чи­ти кон­текст усі­єї си­ту­а­ції?

— Так, істо­рії трьох ді­тей, яких ми взя­ли до філь­му, не мо­жуть бу­ти ві­дір­ва­ни­ми від за­галь­но­го кон­текс­ту, адже во­ни опи­ни­ли­ся за­га­лом в одна­ко­вих со­ці­аль­них си­ту­а­ці­ях з ін­ши­ми. Ко­жна ди­ти­на там про­хо­дить че­рез цю вій­ну. На­при­клад, в одні­єї ди­ти­ни з на­ших ге­ро­їв ба­тько во­ює в «ДНР», а дів­чин­ка пе­ре­бу­ває в ди­тя­чо­му бу­дин­ку і щи­ро су­мує за та­том, хо­ча той її ча­сто бив. Ін­ший хло­пчик жив у Пі­сках, по­па­дав з на­ми під об­стрі­ли. Тре­тьо­го — ви­ве­зли з Трьо­хі­збен­ки, за­раз він в ін­тер­на­ті й так са­мо зга­дує вій­ну. Ми ве­зе­мо йо­го до­до­му, щоб за­бра­ли де­я­кі ре­чі, а він... зби­рає у дво­рі оскол­ки. Але вій­на — це тло кар­ти­ни, на яко­му та­кож по­ру­ше­но те­ми бі­дно­сті, пи­я­цтва ба­тьків, скру­тної со­ці­аль­ної си­ту­а­ції. На жаль, та­ка ситуація ти­по­ва для схо­ду.

— І до­ку­мен­таль­ним філь­мом, і окре­мим сай­том ви на­ма­га­є­те­ся під­три­ма­ти ді­тей з АТО, да­є­те їм по­ра­ди... А чо­го во­ни на­вчи­ти вас?

— Ці ді­ти да­ють не­ймо­вір­ні уро­ки. Спіл­ку­ю­чись із ни­ми, ти ро­зу­мі­єш, що ча­сто лег­ко­ва­жно ставишся до пев­них ре­чей, які на вій­ні ста­ють ба­зо­ви­ми: вла­сний дім, до­бро­бут, сім’я. Ді­ти на вій­ні швид­ко до­ро­слі­ша­ють. Во­ни не ски­глять, зви­кли до тер­пі­н­ня та жи­т­тя без сві­тла, ча­сто без во­ди, під ви­бу­ха­ми. Во­ни ста­ють ду­же ви­хо­ва­ни­ми. Зви­чай­но, спо­сте­рі­га­ю­чи за ці­єю кар­ти­ною, ти пси­хо­ло­гі­чно змі­ню­є­шся. Зна­є­те, для цих ді­тей по­вер­ну­ти­ся до­до­му — це най­біль­ша мрія у жит­ті. Всі во­ни ка­жуть одне: що хо­чуть, аби вій­на якнай­ско­рі­ше за­кін­чи­ла­ся, і по­вер­ну­ти­ся до­до­му.

Ми зро­би­ли фільм ро­сій­ською мо­вою, адже на схо­ді біль­шість лю­дей ро­сій­сько­мов­на, а я ми хо­ті­ли, щоб кар­ти­ну по­ди­ви­ло­ся яко­мо­га біль­ше ме­шкан­ців оку­по­ва­них те­ри­то­рій, а ще — жи­те­лі Кри­му та Ро­сії. Мо­жли­во, кар­ти­на впли­не на їхній сві­то­гляд чи, при­найм­ні, спо­ну­кає до роз­ду­мів. У нас ви­йшло ду­же до­бре кі­но. Хоч як це див­но, фільм про вій­ну, але він по­зи­тив­ний. Ге­рої, хоч і жи­вуть на вій­ні, за­ли­ша­ю­ться ді­тьми — по­зи­тив­ни­ми, опти­мі­сти­чни­ми, без­на­дій­но-ро­ман­ти­чни­ми. Та­ких ді­тей — со­тні ти­сяч, які зна­ють, що та­ке опи­ни­ти­ся під об­стрі­лом. Я не хо­чу, щоб ці ді­ти ста­ли втра­че­ним по­ко­лі­н­ням.

ФОТО НАДАНО КА­НА­ЛОМ «1+1»

П’ЯТИ­РІ­ЧНИЙ ГЕ­РОЙ СТРІЧКИБОГДАН ХО­ЧЕ ТІЛЬКИОДНОГО — ЗА­КІН­ЧЕ­Н­НЯ ВІЙ­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.