Ми ви­ро­сти­ли «Де­ре­во»

Ла­ри­са ІВ­ШИ­НА: «По­псо­ва інер­ція ме­діа до­ве­ла Укра­ї­ну до гу­ма­ні­тар­ної ка­та­стро­фи. А ви­ве­сти її мо­же тіль­ки аб­со­лю­тно ін­ший тип по­ве­дін­ки»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

сів, га­зу і всьо­го ін­шо­го, во­ни сто­ять на істо­ри­чно­му «пли­ву­ні». Їхня про­бле­ма в то­му, що во­ни вкра­ли в Укра­ї­ни істо­рію, але вкра­де­на історія не від­тво­рю­є­ться. Не­дав­но на «До­жде» бу­ло одне ін­терв’ю. Я зро­зумі­ла, для чо­го ро­сі­я­ни пла­ну­ва­ли і здій­сни­ли від­тор­гне­н­ня Кри­му. Ко­ли ка­жуть, що Во­ло­ди­мир «наш ве­ли­кий князь, при­ни­мал кре­ще­ние в Кор­су­не. А Кор­сунь это где? А Кор­сунь — это наш Крым». Тоб­то в цих їхніх спро­ще­них ряд­ках усе зі­мкну­ло­ся. Во­ни ре­аль­но вкра­ли ще й Крим, для то­го, щоб по­пе­ре­дню кра­діж­ку під­твер­ди­ти ма­те­рі­аль­но. Чи це про­ду­ктив­но? Це за­ле­жа­ти­ме не ли­ше від від­чу­т­тя, що за на­ми пра­во­та, а й від на­ших актив­них су­ча­сних по­лі­ти­чних дій. Але тут є ве­ли­кі про­бле­ми — не пе­ре­на­вче­на по­лі­ти­ка, не пе­ре­ора­на гу­ма­ні­тар­на пло­щи­на, ро­бо­ти ще ба­га­то. Але са­ме цей ви­клик, на мою дум­ку, ду­же силь­но діє, бо ми зро­би­ли книж­ку «Си­ла м’яко­го зна­ка», і це був ре­аль­ний ан­ти­дот «рус­ско­му ми­ру». Я усім ре­ко­мен­дую цю книж­ку, то­му що спо­ча­тку ро­сі­я­ни пла­ну­ва­ли гу­ма­ні­тар­не від­тор­гне­н­ня, і на на­шу те­ри­то­рію за­си­ла­ли жур­на­лі­стів, екс­пер­тів, які за до­по­мо­гою на­ших цен­траль­них ка­на­лів ве­ли ди­вер­сій­ну ро­бо­ту про­ти схо­ду кра­ї­ни. При­га­ду­є­те, був та­кий ек­сперт, який ро­ка­ми у сту­ді­ях роз­по­від­ав про при­ва­бли­вість До­не­цько­Кри­во­різь­кої ре­спу­блі­ки. Я, че­сно ка­жу­чи, від­мо­та­ла б на­зад усі ці плів­ки й по­ди­ви­ла­ся. Адже то­чно був центр роз­ти­ку­ва­н­ня цих го­лів по ка­на­лах. І це бу­ла ро­бо­та ско­ор­ди­но­ва­на і спла­но­ва­на.

— Як ви вва­жа­є­те, ді­яль­ність з про­ти­дії ін­фор­ма­цій­ній агре­сії має бу­ти спря­мо­ва­на на­сам­пе­ред на вну­трі­шньо­го спо­жи­ва­ча, тоб­то на гро­ма­дян Укра­ї­ни, чи за кор­дон, чи одно­ча­сно, чи про­пор­цій­но?

— На­сам­пе­ред тре­ба ви­ро­би­ти свої про­ду­кти до­не­се­н­ня і пра­цю­ва­ти з ци­ми сми­сла­ми. Ми, крім укра­їн­ської і ро­сій­ської мо­ви, ма­є­мо ан­глій­ську вер­сію га­зе­ти «День». Я вва­жаю, що са­ме Укра­їн­ська дер­жа­ва ма­ла б бу­ти за­ці­кав­ле­на у шля­хах до­не­се­н­ня в Єв­ро­пар­ла­мент, штаб-квар­ти­ри, будь-які ін­ші куль­тур­но-по­лі­ти­чні цен­три в Єв­ро­пі ці­єї ін­фор­ма­ції. Якщо по­ки не мо­жуть це ви­ро­би­ти, по­вин­ні це до­по­мог­ти до­ста­ви­ти. Але зно­ву-та­ки про­бле­ма не­на­вче­но­сті. В цьо­му по­лі на­ші по­лі­ти­ки від­чу­ва­ють се­бе ду­же не­впев­не­но. Ска­жі­мо, ми в «Дні» на­зва­ли 2015-й Ро­ком Яро­сла­ва Му­дро­го. Це ду­же ло­гі­чно. То­му що са­ме в цьо­му ро­ці ти­ся­чо­лі­т­тя по­ча­тку йо­го прав­лі­н­ня. Так, він по­чи­нав у то­ді­шньо­му Новгороді, це теж бу­ла Ки­є­во-Ру­ська дер­жа­ва. Але зре­штою це був рік смер­ті йо­го ба­тька і по­ча­ток йо­го кня­жі­н­ня. Це має для нас зна­че­н­ня, якщо ми хо­че­мо від­тво­ри­ти тут ти­ся­чо­лі­тній ци­ві­лі­за­цій­ний зв’язок і по­ка­за­ти укра­їн­цям, яко­го ко­ло­саль­но­го ви­мі­ру во­ни ма­ють істо­рію, що їм є що за­хи­ща­ти, їм є що пред’яви­ти куль­тур­ній Єв­ро­пі. Так, це не озна­чає, що ми ав­то­ма­ти­чно бу­де­мо се­бе вва­жа­ти на­щад­ка­ми, це тя­глість, але все одно це тре­ба від­тво­рю­ва­ти. І на­ші ко­ле­ги, пар­тне­ри нас під­три­му­ва­ли, але все одно не­впев­не­но. В нас у ме­дій­но­му про­сто­рі ма­ло цир­ку­лює та­кої ін­фор­ма­ції, а ме­ні зда­є­ться, що да­рем­но. Во­на без­по­се­ре­дньо сто­су­є­ться сьо­го­дні­шніх по­лі­ти­чних по­дій, бо Ро­сія во­ює з на­ми не ли­ше за те­ри­то­рію, а й за на­ше мі­сце в істо­рії. Во­ни хо­чуть нас ви­ти­сну­ти на пе­ри­фе­рію, але їм це не вда­є­ться вже че­рез те, що ця гру­ба агре­сія зля­ка­ла світ.

«МО­СКВА — ЯК ЦЕНТР ПРИЙНЯ­Т­ТЯ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИХ РІ­ШЕНЬ З РУЙ­НУ­ВА­Н­НЯ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ДЕР­ЖА­ВИ — ВИ­МА­ГАЄ ПРО­ТИ­ДІЇ»

— Ви про­во­ди­те шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня», фо­то­ви­став­ки, ви­да­є­те книж­ки. Тоб­то три­ває по­ту­жна про­сві­тни­цька і куль­ту­ро­ло­гі­чна ді­яль­ність. Чи мо­жли­ве роз­ши­ре­н­ня по­ді­бно­го впли­ву? Вам не спа­да­ло на дум­ку зро­би­ти щось на кшталт «Лі­ха­чов­ських чи­тань»?

— Ме­ні по­до­ба­є­ться хід ва­ших ду­мок. Тоб­то ви ро­би­те те, те, те і те, а чи не хо­че­те ви зро­би­ти ще щось? Про га­зе­ту мо­жна ска­за­ти рі­зни­ми сло­ва­ми, ви­ни­ка­ють рі­зні обра­зи. В нас був та­кий, що га­зе­та «День» — це га­зе­та для кра­ї­ни, якої ще не­має. Ми ча­сто це ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли ще в до­май­да­нів­ський пе­рі­од. От на по­ді­ях Май­да­ну в різ­ко­му стре­сі і го­стро­ті про­я­ви­ли­ся ті лю­ди, які мо­жуть ста­ти мі­цним під­ґрун­тям на­дій на май­бу­тнє Укра­ї­ни. Але це тре­ба за­хи­ща­ти, вчи­ти, і ми без­кі­не­чно в рі­зно­ма­ні­тних фор­мах на­ма­га­є­мось те, що мо­жна, і те, що за­сво­ї­ли, до­но­си­ти. Слу­ха­н­ня і чи­та­н­ня — це по­стій­но. Ми ма­ли ін­тер­нет-транс­ля­цію пре­кра­сно­го кру­гло­го сто­лу про ін­те­ле­кту­аль­ну спад­щи­ну укра­їн­ської емі­гра­ції. Ду­же ча­сто про­гра­ми укра­їн­сько­го ТБ хи­бу­ють ве­ли­кою кіль­кі­стю ін­фор­ма­ції, яка мо­же не зна­до­би­ти­ся, і фа­таль­ною від­су­тні­стю то­го, що є «са­ні­тар­ною нор­мою», що тре­ба зна­ти обов’яз­ко­во. Я ча­сто ци­тую на ші збір ки — « Бро не бій ну пуб лі цис ти ку » і « Під рив ну лі те ра ту ру » . Се ред 15 то нень ких кни жок « Бро не бій ної пу­блі­ци­сти­ки» є ро­бо­та Юрія Ше­ве льо ва « Мос к ва. Ма ро сєй ка » . Во на ви нят ко во цін на. В 50- ті ро - ки ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя він на­пи­сав про трьох во ро гів Укра ї ни: Мос к - ва, « ко чу бей ст во » і про він цій - ність. По всіх цих на пря мах ду - ма ю че ук ра їнсь ке су с піль­ство по­вин­но ма­ти про­гра­му. Мо­сква — як центр прийня­т­тя по­лі­ти­чних рі­шень з руй­ну­ва­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви — ви­ма­гає про­ти­дії. «Ко­чу­бей­ство» — це ко­ла­бо­рант­ство, яке завжди за­гро­жу­ва­ло Укра­ї­ні. Во­но ду­же мо­гу­тнє й на сьо­го­дні — і при­хо­ва­не, і яв­не, а про­він­цій­ність — це те, що нас в очах всьо­го сві­ту ще три­має в ми­ну­ло­му, то­му що рі­вень, куль­ту­ра, став­ле­н­ня до цін­но­стей в жит­ті за­раз на­би­рає зов­сім ін­ших обер­тів. При­га­ду­є­те, на Він­нич­чи­ні був ро­лик, як па­ра ле­бе­дів пе­ре­во­ди­ли че­рез центр мі­сте­чка сво­їх пта­ше­нят. І, що го­лов­не, су­про­во­джу­вав це мі­лі­цей­ський ескорт. Я на­пи­са­ла, що більш еле­ган­тно­го кор­те­жу про­сто не ба­чи­ла. І ось рі­зни­ця між ти­ми «згра­я­ми», ко­ли га­са­ли по­лі­ти­ки — не тіль­ки пер­ші, а всі, хто мо­же до­рва­ти­ся — по ву­ли­цях міст, і всі при­ти­ска­ли­ся до пар­ка­нів, — це не бу­ла єв­ро­пей­ська тра­ди­ція. З дру­го­го бо­ку, ми ба­чи­мо, скіль­ки на­ших хло­пців на вій­ні демонструють ди­во­ви­жну лю­дя­ність. То­му по­трі­бен пе­ре­хід, тран­сфор­ма­ція су­спіль­ства на ін­ші цін­но­сті: еко­ло­гі­чне ми­сле­н­ня, став­ле­н­ня до всьо­го жи­во­го і, го­лов­не, ви­со­ка план­ка ви­мо­гли­во­сті до по­лі­ти­ків. Без­кі­не­чно мо­жна го­во­ри­ти про за­гро­зу ко­ру­пції, але, на мій по­гляд, в Укра­ї­ні ко­ру­пції не­має, цим я вже одно­го ра­зу шо­ку­ва­ла свої ко­лег. Те, що ми ма ємо, — це не ко­руп ція, а спе ці аль­но куль­ти­во­ва­ний уклад жи­т­тя. Він не був завжди в Укра­ї­ні і не по­ви­нен бу­ти. Хоч би ми ото­чи­ли кра­ї­ну колючим дротом і всіх по­са­ди­ли, та все одно над­зви­чай­но скла­дно зна­йти в Укра­ї­ні в бі­зне­сі чи по­лі­ти­ці лю-

ФОТО АР­ТЕ­МА СЛІПАЧУКА / «День»

У ВСЕОЗБРОЄННІ...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.