«Вра­же­н­ня від Май­да­ну – зна­чно силь­ні­ші за мої фо­то­гра­фії»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор САМОКИШ, «День»

ну­ти на се­бе і спи­та­ти: чи ми до­ста­тньо то­ле­ран тні з ін­ши­ми?

— Ни­ні ба­га­то лю­дей ма­ють фо то ка ме ри, зок ре ма у смар т - фо­нах чи план­ше­тах. А що для вас озна­чає бу­ти «про­фе­сій­ним фо тогр а фом»?

— На­сам­пе­ред, я ба­чу се­бе як жур­на­лі­ста-опо­від­а­ча. Ме­ні по­до ба єть ся но ва тен ден ція, за якої фо то гра фія стає все більш до ступ ною для зви чай них лю - дей. Був час, ко­ли про­фе­сія фото гра фа бу ла біль ше ре мес лом. Фо то гра фи бу ли єди ни ми, хто знав, як пра цю ва ти з ка ме рою, про­яв­ля­ти плів­ку у тем­ній кім­на­ті з хі­мі­ка­та­ми.

Ни ні роль фо то гра фа різ ко змі­ни­ла­ся — ре­ме­сло ста­ло опо­від дю. Ме ні це по до ба єть ся, оскіль ки що біль ше лю дей вмі - ти ме зні ма ти, то кра ще. Що біль­ше лю­дей ро­зу­мі­ти­ме скла­дні знім­ки — то кра­ще.

Фо­то­гра­фи ма­ють роз­ка­зу­ва­ти лю­дям про ва­жли­ві ре­чі. То­му ме ні по до ба ють ся лю ди, які фо­то­гра­фу­ють. Хо­ча цьо­го ро­ку ме не вра зи ла фо то гра фія, яку бу­ло зро­бле­но не на фо­то­ка­ме­ру і на віть не на те ле фон. Цей зні - мок бу ло зроб ле но рен т ге нівсь - ким апа ра том. На ньо му зоб ра - же но хлоп ця, який на ма гав ся не за кон но про вес ти у ва лі зі до Іспа­нії ін­шу ди­ти ну-імі­гран­та.

З дру го го бо ку, до ро бо ти про фе сі о на лів має бу ти до ві ра ау­ди­то­рії. Це мо­жна при­рів­ня­ти з пи­са­ни­ною. Ба­га­то лю­дей вмі­ють чи та ти і пи са ти, але це не озна чає, що ви мо же те ві ри ти всьо му, що пи шуть у бло гах чи Ін­тер­не­ті.

«Я ПО­БА­ЧИВ УКРА­Ї­НУ У БО­ЛІ ТА ТУЗІ ЗА ЗА­ГИ­БЛИ­МИ ЛЮ­ДЬМИ»

— Ми­ну­ло­го ро­ку ви по­бу­ва­ли і в Укра­ї­ні — на Май­да­ні та в Кри­му...

— Я хо тів ра ні ше при їха ти на Май­дан, на жаль, моя га­зе­та не до­зво­ли­ла цьо­го. Ме­ні ска­за­ли: « У нас вже ба га то фо то гра - фій від ін­фор­ма­цій­них агентств. То чо му ж ти зби ра єш ся ту ди їха­ти?» Я від­по­вів, що мо­жу по­ба­чи­ти ці по­дії по-ін­шо­му.

Ко­ли ме­ні вре­шті до­зво­ли­ли по їха ти, це бу ло тро хи за піз но. Я при­їхав у день, ко­ли пі­сля обі­ду по­ча­ли вби­ва­ти лю­дей. Ко­ли я пі­шов на пло­щу, бій вже за­кін­чив­ся. Я по­ба­чив Укра­ї­ну у бо­лі та тузі за за­ги­бли­ми лю­дьми. Ці­лий день і ніч там бу­ли похо­ро­ни. Я зро­бив ба­га­то знімків, на­ма гав ся пра цю ва ти як най к ра - ще, але вра жен ня та по чут тя, які у ме­не за­ли­ши­ли­ся від Май­да ну — знач но силь ні ші за мої фо­то­гра­фії.

А по тім я по їхав до Кри му. Там бу ла зов сім ін ша си ту а ція. З од но го бо ку, во на бу ла менш не без печ ною. А з дру го го, во на бу­ла більш скла­дною. На Май­да­ні ко­жен ві­тав мою при­су­тність і хо тів, щоб я фо то гра фу вав те, що від­бу­ва­є­ться. У Кри­му — все бу ло на впа ки. Лю ди не хо ті ли, щоб я там зна хо див ся. Во ни не по­ва­жа­ли те, що я був ней­траль­ним жур на ліс том, пред с тав ни - ком за хід но го мас- ме діа. Во ни хо ті ли, щоб я по чав за хи ща ти по лі ти ку Оба ми (!), але я ж не аме­ри­кан­ський по­сол — я жур­на­ліст. (

Ме ні бу ло ці ка во ді зна ти ся про дов­гу істо­рію Кри­му та йо­го сим во ліч не зна чен ня. Я на ма - гав­ся зро­би­ти фото-есе про істо­ри­чну ва­жли­вість цьо­го мі­сця та про жи­т­тя крим­ських та­тар. Як сто рон ня лю ди на, я не знав до цьо­го ба­га­то про Крим. Але чим біль ше я ді зна вав ся про ста - лінсь кі де пор та ції та тар, тим міц ні ша ло від чут тя то го, що це — сим­во­лі­чне мі­сце.

У Кри­му я від­чу­вав на­пру­же­ну ат мо сфе ру. Ко ли кон ф лікт по чав роз ви ва ти ся, то ста ва ло де да лі склад ні ше пра цю ва ти, оскіль­ки ро­сій­ські сол­да­ти бу­ли про­ти мо­єї ро­бо­ти.

«НЕ­ОБ­ХІ­ДНО ВІД­ЧУ­ВА­ТИ ІСТО­РІЮ, ЯКУ ВИ ХО­ЧЕ­ТЕ РОЗ­ПО­ВІ­СТИ»

— Ду же час то за хід ні ме діа бе­руть ін­фор­ма­цію про Укра­ї­ну від сво­їх кор­пун­ктів, які зна­хо­дя­ться в Ро­сії. Або ж від ін­фор­ма­цій­них агентств, які по­вер­хо­во ви світ лю ють по дії. На скіль - ки ва­жли­во, на ваш по­гляд, щоб на За­хо­ді більш ре­тель­но під­хо­ди­ли до до­бо­ру ін­фор­ма­ції?

— Ба­га­то агентств ма­ють та­ку тен­ден­цію: во­ни ро­блять та­кі фо то гра фії, які під хо дять всім ви­дам ме­діа. Однак це мо­же зни­щи­ти рі­зно­ма­ні­тність у фо­то­гра­фії. Лю ди, які спів пра цю ють з агент­ства­ми, ма­ють за­сто­со­ву­ва­ти більш осо бис тіс ний під хід. Те, що у фо то гра фі ях є ве ли ка різ но ма ніт ність — має ви рі - шаль­не зна­че­н­ня. Будь-який хо­ро­ший фо­то­граф має своє ба­че­н­ня те ми. Фо то граф має ви прав - до ву ва ти свою при сут ність на по дії осо бис тим ба чен ням та вла­сни­ми ам­бі­ці­я­ми. У мі­сці, де є ба га то фо то гра фів, по тріб но що ра зу се бе за пи ту ва ти: що я мо­жу зро­би­ти, щоб це від­рі­зня­ло­ся від ін­ших? Яка у ме­не то­чка зо­ру? Яку істо­рію я хо­чу роз­по­ві­сти? Якщо цьо­го не ро­би­ти, то ми прос то по вто рю ва ти ме мо одне одно­го.

— Ко ли ви зби ра ли ся до Укра­ї­ни, чи бу­ли у вас якісь сте­ре­о­ти­пи, за­сте­ре­же­н­ня що­до на­шої кра­ї­ни?

— Осо бис то я ні ко ли не був до цьо­го в Укра­ї­ні і не знав, чо­го слід очі­ку­ва­ти. До цьо­го я був у Схід ній Єв­ро пі, Ро сії, Поль щі, Мол­до­ві... Якщо ви спи­та­є­те лю­дей в Да­нії про Украї ну, то во­ни ска­жуть, що від­чу­ва­ють ве­ли­ку при хиль ність до ук ра їн ців. Во - ни від­чу­ва­ють, що хо­чуть до­по­мог­ти Укра­ї­ні так, як це мо­жли­во. Але це скла­дна ситуація, то - му що дан ці не хо чуть біль ше про­во­ку­ва­ти Ро­сію.

ФОТО МАД­СА НІС­СЕ­НА

МАДС НІССЕН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.