«Га­ли­цько-ру­ська ман­дрів­ка-2»

Дро­го­бич­ча­ни — про «те­ра­пію» Фо­то­ви­став­ки «Дня»

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Дми­тро ПАЛЬЧИКОВ Львів — Дро­го­бич Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

Дні «Дня» в Дро­го­би­чі три­ва­ють. Фо­то­ви­став­ку в Па­ла­ці Ми­стецтв му­зею «Дро­го­бич­чи­на» що­дня від­ві­ду­ють шко­ля­рі, сту­ден­ти, про­фе­су­ра мі­сце­во­го уні­вер­си­те­ту...

«Це свід­чить про те, що до га­зе­ти є ду­же ува­жне й пиль­не став­ле­н­ня з ви­со­кою по­ва­гою, адже «День» є на­ціо­наль­но-бу­дів­ни­чою ін­сти­ту­ці­єю для на­шої дер­жа­ви й одні­єю з най­кра­щих та акту­аль­них га­зет в Укра­ї­ні, — го­во­рить кра­є­зна­вець, ре­жи­сер, гро­мад­ський ді­яч Іван Ски­бак. Са­ме він зро­бив ко­ман­ді «Дня» не­по­втор­ну екс­кур­сію Фран­ко­ви­ми мі­сця­ми, яка отри­ма­ла умов­ну на­зву «Га­ли­цько-ру­ська ман­дрів­ка-2». «Пер­ша від­бу­лась улі­тку 1884 ро­ку, — роз­по­від­ає Іван Ми­хай­ло­вич. — Фран­ко ство­рив екс­кур­сій­ну гру­пу (між ін­шим, він був одним із пер­ших екс­кур­со­во­дів Га­ли­чи­ни, а мо­же, й Укра­ї­ни), у якій бу­ли ки­я­ни. Іван Яко­вич на­пи­сав спе­ці­аль­ну вір­шо­ва­ну про­гра­му для ці­єї га­ли­цько-ру­ської ман­дрів­ки. Во­на по­чи­на­ла­ся так: «Сон­це по не­бу ко­лує, ма­ють і хма­ри свій шлях, ві­тер нев­пин­но ман­друє по Укра­ї­ни по­лях. Ми жсон­ця ясно­го ді­ти, воль­но­го ві­тру бра­ти, ма­ли б си­ді­ти-ни­ді­ти, ма­ли б в до­ро­гу не йти? Гей же в до­ро­гу, в ясную путь, ски­ну­ти з сер­ця три­во­гу, воль­ним по­ві­трям ди­хнуть!»

«Га­ли­цько-ру­ська ман­дрів­ка-2» по­ча­лась цер­квою Свя­тої Трій­ці з при­бу­до­ва­ним бу­дин­ком, в яко­му зна­хо­ди­лась чо­ти­рьо­хкла­сна «нор­маль­на шко­ла», де на­вчав­ся Іван Фран­ко, а за­вер­ши­ла­ся в На­гу­е­ви­чах — се­лі йо­го ко­ли­ски. За­ли­шки обо­рон­ної ве­жі, ве­ли­чний ко­стел свя­то­го Вар­фо­ло­мія 1392 ро­ку, пам’ять про Юрія Ко­тер­ма­ка. «Мі­сто з не­по­втор­ною ау­рою ста­ро­ру­ської фор­те­ці», — ска­за­ла про Дро­го­бич Ла­ри­са Ів­ши­на.

«Ви­став­ка вра­жає, по-пер­ше, про­фе­сій­ни­ми ка­дра­ми, во­на ду­же ба­га­то­гран­на й ко­ло­ри­тна. Го­во­рю, бо сам фо­то­гра­фую. Але най­ва­жли­ві­ше — там є на­ціо­наль­на ідея, осо­бли­во в тих двох ро­бо­тах, які по­ка­зу­ва­ла па­ні Ла­ри­са (іде­ться про знім­ки — пе­ре­мож­ці ми­ну­ло­го ро­ку і 10 ро­ків то­му. — Авт.), — про­дов­жує Іван Ски­бак. — За­раз во­ни нам ка­жуть: во­ля або смерть». На дум­ку кра­є­знав­ця, «якщо ти чо­ло­вік бо­жий й жи­веш за прин­ци­па­ми че­сно­сті,по­ря­дно­сті, а най­пер­ше лю­бо­ві, то­ді це все ти пе­ре­кла­да­єш на Укра­ї­ну — твою зем­лю-Ба­тьків­щи­ну, яку за­хи­ща­єш до остан­ньої кра­плі кро­ві, бо це свя­те й, фото якраз нам про це го­во­рять».

Не міг пропу­сти­ти та­кої ви­став­ки та­кож і фо­то­жур­на­ліст, член на­ціо­наль­ної спіл­ки жур­на­лі­стів Ігор СТЕЦЯК.

«Від вій­ни на схо­ді ми ні­ку­ди не ді­не­мось, то­му що це є на­ше сьо­го­де­н­ня, до яко­го ми са­мі, до ре­чі, і при­ве­ли, — го­во­рить пан Ігор. — То­му що ми все ду­ма­ли мір­ка­ми, мов­ляв, не­хай якось та й бу­де. Ко­жен му­сив ду­ма­ти, що бу­ду­є­мо Укра­ї­ну, а це не ро­би­ло­ся, то­му те­пер по­жи­на­є­мо пло­ди». «А хло­пці за нас те­пер ри­зи­ку­ють жи­т­тям, — про­дов­жує фо­то­жур­на­ліст. — Я це ба­чу, бо їжджу по рі­зних то­чках, то­му знаю ці­ну ко­жно­го ка­дру. А ще, аби зро­би­ти та­кий від­кри­тий кадр, тре­ба са­мо­му ма­ти чи­сто­ту. Лю­ди­на, як не має чи­стої ду­ші, не зро­бить та­ке. Це не кон’юн­ктур­ні ка­дри, за які ре­кла­мо­да­вець за­пла­тив гро­ші — не ко­мер­цій­на фо­то­гра­фія. Від­да­є­ться вся ду­ша: не­до­спа­ні но­чі, не­до­їда­н­ня, бій. Це справ­жні фо­то­гра­фії, які за­раз пе­ре­ста­ли ці­ну­ва­ти. Тіль­ки одна га­зе­та»День», де збе­ре­гли про­фе­сію — фо­то­жур­на­ліст. Знім­ки — це та­кий же ма­те­рі­ал, як і текст, мо­жли­во, на­віть ва­жли­ві­ший. Ось га­зе­та «День» — чу­до­ві хло­пці, по­стій­но ку­пую її, там справ­жні май­стри, які зна­ють, що та­ке фо­то­жур­на­лі­сти­ка. Адже ку­пи­ти фо­то­апа­рат не зна­чить ста­ти фо­то­гра­фом».

«Це тре­ба на­би­ра­ти­ся та­ко­го ци­ні­зму, щоб так ве­сти лю­дей, які за­хи­ща­ли свою Ба­тьків­щи­ну, Укра­ї­ну, — показує ру­кою жі­но­чка на фото з «па­ра­ду» по­ло­не­них укра­їн­ських вій­сько­вих, вла­што­ва­но­го бо­йо­ви­ка­ми. Це Ла­ри­са РЕВІНА, яка ра­ні­ше пра­цю­ва­ла в уні­вер­си­тет­ській бі­бліо­те­ці. Во­на показує на по­ло­не­но­го в пер­шо­му ря­ду: «По­ди­ві­ться, який у ньо­го по­гляд на тих, хто на­чеб­то свя­ткує пе­ре­мо­гу над ним — яка гли­бо­ка ду­хов­на си­ла, хо­ча ра­зом з цим і гли­бо­ке стра­ж­да­н­ня що фі­зи­чне, що мо­раль­не. Ко­ли я див­лю­ся на оці фото, в ме­не пер­ша асо­ці­а­ція з зя­тем, який та­кож вій­сько­вий. Іло­вайськ та ін­ші га­ря­чі то­чки прой­де­ні ним, та­кий у ньо­го хліб — він офі­цер. Моя донь­ка, ма­ма двох ді­тей та я — це ба­чи­ли зблизь­ка: йо­го по­ра­не­н­ня, про­ща­н­ня і зу­стрі­чі. То­му ця те­ма гли­бо­ко ме­ні близь­ка і ду­же ме­не зво­ру­шує, — жін­ка на се­кун­ду за­ми­слю­є­ться. — Все, що тер­пить Укра­ї­на, — тер­пить моя ро­ди­на».

Під час від­кри­т­тя фо­то­ви­став­ки в Па­ла­ці Ми­стецтв му­зею «Дро­го­бич­чи­на» го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на отри­ма­ла ба­га­то по­да­рун­ків від гля­да­чів — це і кві­ти, й книж­ки. Однак один був про­сто уні­каль­ним — це на­пи­са­на на де­ре­ві іко­на Бо­го­ро­ди­ці, яку вла­сно­руч ви­го­то­вив ху­до­жник та іко­но­пи­сець, ре­став­ра­тор Лев­ко Скоп, що на­ма­лю­вав образ По­кро­ви на сті­ні бу­дин­ку куль­ту­ри в Ста­ни­ці Лу­ган­ській. Між ін­шим, Лев Скоп — один із «Лю­дей Май­да­ну», істо­рію яко­го «День» за­фі­ксу­вав у сво­є­му остан­ньо­му фо­то­аль­бо­мі. На Май­да­ні він пи­сав іко­ни, про­ти­па­ми якиї бу­ли зви­чай­ні мі­тин­гу­валь­ни­ки, і ду­же обу­рю­вав­ся, ко­ли йо­го на­зи­ва­ли ге­ро­єм пі­сля 20 лю­то­го. То­ді він був на Ін­сти­тут­ській ра­зом із дво­ма си­на­ми, і ди­вом ли­шив­ся жи­вим. «Ге­рої вже на не­бі, а ме­ні со­ром­но, що я, стар­ша лю­ди­на, ли­шив­ся жи­вий...», — ка­зав Лев Скоп ко­ре­спон­ден­ту «Дня» 27 лю­то­го 2014 ро­ку.

«Ця фотовиставка ду­же ва­жли­ва тим, що ми ще раз зро­зумі­ли — все за­ле­жить від ко­жно­го з нас. Я ду­маю, ті лю­ди, що ро­би­ли ці фото, десь гли­бо­ко зні­ма­ли перш за все для се­бе. А якщо ми се­бе від­на­йшли на цих, то це ду­же кру­то. — го­во­рить Лев­ко СКОП. — Я ро­зу­мію, що для па­ні Ла­ри­си це ва­жли­во. Дав би Бог на­га­да­ти ко­жно­му з нас, що Укра­ї­на по­чи­на­є­ться са­ме з ко­жно­го пер­со­наль­но. Бо ми зви­кли сто­гна­ти, ни­ти, що хтось нам ви­нен. Не дай Бо­же, що я при­ни­жую укра­їн­ців, але, мо­же, ко­ли якісь апа­ти­чні лю­ди, не ро­зу­мі­ю­чи ні­чо­го, пі­сля та­кої ви­став­ки й зро­зу­мі­ють, що від них біль­ше за­ле­жить — то­ді це бу­де по­зи­тив. До­бре, що та­ка ви­став­ка від­бу­ва­є­ться в Дро­го­би­чі. Га­зе­та «День» ду­же кру­та, дай Бог їй на­да­лі жи­ти й про­цві­та­ти».

У му­зеї що­дня не­ма­ло мо­ло­дих облич. Чи­ма­ло з них отри­ма­ли ін­те­ле­кту­аль­ні по­да­рун­ки — кре­ди­тна спіл­ка «Ви­го­да» мі­ста Стрий, яка з пі­клу­ва­н­ням про осві- ту сво­їх шко­ля­рів за­ку­пи­ла ін­те­ле­кту­аль­ні «екс­тра­кти» з Бі­бліо­те­ки га­зе­ти «День». «На­ша кре­ди­тна уста­но­ва є ко­опе­ра­тив­ною ор­га­ні­за­ці­єю, а укра­їн­ські ко­опе­ра­ти­ви завжди дба­ли за на­ціо­наль­ну сві­до­мість лю­дей та їхній ін­те­ле­кту­аль­ний рі­вень. До 1939-го ро­ку всі укра­їн­ські ко­опе­ра­ти­ви під­три­му­ва­ли шкіль­не жи­т­тя мі­сце­во­сті, де во­ни пра­цю­ва­ли, ви­щу осві­ту, НТШ. А ми є но­вою хви­лею ці­єї укра­їн­ської ко­о­пе­ра­ції, — роз­по­від­ає за­сту­пник го­ло­ви прав­лі­н­ня кре­ди­тної спіл­ки «Ви­го­да» Юрій МОКРИЦЬКИЙ. — Ми завжди під­три­му­ва­ли ін­те­ле­кту­аль­ний рі­вень, а те­пер, ко­ли ми ста­ли біль­шою уста­но­вою і ма­є­мо фі­нан­со­ву мо­жли­во­сті, ми ча­сто під­три­му­є­мо шко­ли, лю­дей, які ви­да­ють книж­ки. Ми це тра­кту­є­мо так: сві­до­ма лю­ди­на — це сві­до­мий член на­шої уста­но­ви. Це на­ша мі­сія ви­хо­ва­н­ня сві­до­мо­сті укра­їн­ців. Адже на­ше су­спіль­ство по­вин­но бу­ти сві­до­мим як фі­нан­со­во, так і ду­хов­но-ін­те­ле­кту­аль­но».

«Ці кар­ти­ни ще раз зму­шу­ють нас на­ду­ма­тись над тим, що бу­ло й що ми ма­є­мо ро­би­ти да­лі», — роз­гля­дає сві­тли­ни дру­го­кур­сни­ця ін­сти­ту­ту іно­зем­них мов Дро­го­би­цько­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту ім. Іва­на Фран­ка Окса­на НОВАЦЬКА. На фото дів­чи­на ба­чить лю­дей, які сьо­го­дні від­сто­ю­ють на­шу не­за­ле­жність, на­шу во­лю та сво­бо­ду: «Во­ни нам до­во­дять, що Укра­ї­на єди­на. А ми сво­ї­ми ді­я­ми тут по­вин­ні не зра­ди­ти хло­пців в АТО й те, за що во­ни ве­дуть без­по­се­ре­дню бо­роть­бу, не зра­ди­ти ди­ти­ну, що від­пу­скає сво­го та­та чи на Май­дан, чи слу­жи­ти в зо­ну АТО. Ми сво­їм ро­зу­мом по­вин­ні до­ка­зу­ва­ти тут, а во­ни сво­єю си­лою там».

На­га­да­є­мо, що ви­став­ка в Дро­го­би­чі (Па­лац Ми­стецтв му­зею «Дро­го­бич­чи­на») три­ва­ти­ме до 24 червня. Вхід віль­ний — з 10.00 до 18.00. При­ходь­те і оби­рай­те най­кра­щу, на ваш по­гляд, сві­тли­ну! Крім то­го, на мі­сці мо­жна при­дба­ти й книж­ки з Бі­бліо­те­ки га­зе­ти «День»

У МУ­ЗЕЇ ЩО­ДНЯ НЕ­МА­ЛО МО­ЛО­ДИХ ОБЛИЧ. БА­ГА­ТО ІЗ НИХ КО­РИ­СТУ­Є­ТЬСЯ НА­ГО­ДОЮ НЕ ЛИ­ШЕ ПО­БА­ЧИ­ТИ «ЖИ­ВІ» ФОТО «Дня», А Й ЗРО­БИ­ТИ СО­БІ ІН­ТЕ­ЛЕ­КТУ­АЛЬ­НІ ПО­ДА­РУН­КИ — ПРИ­ДБА­ТИ КНИЖ­КИ З НА­ШОЇ БІ­БЛІО­ТЕ­КИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.