Ен­ци­кло­пе­дій­на ди­вер­сія «ака­де­мі­ків» пра­ва!

Чо­му від пра­ці — по­при те, що її пи­са­ли пе­ре­ва­жно ав­то­ри з Укра­ї­ни, — так силь­но віє ду­хом мо­сков­сько­го Крем­ля?

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

По­ява на світ ви­да­н­ня, ти­ту­ло­ва­но­го як ЕНЦИКЛОПЕДІЯ, в усі ча­си й у всіх на­ро­дів — зна­ко­ва подія.

Як до­во­дить пра­кти­чний до­свід люд­ства, від істо­ри­чно пер­ших праць, по­зна­че­них тер­мі­ном «енциклопедія» (у XVI ст.), до їх най­су­ча­сні­ших взір­ців — це осо­бли­ві ви­да­н­ня. Для них не­о­дмін­ни­ми є ті вла­сти­во­сті, що їх не обов’яз­ко­во очі­ку­ва­ти від ін­ших до­від­ни­ко­вих ви­дань. Звід­си — й осо­бли­ві ви­мо­ги, що їх ви­су­ну­то до ен­ци­кло­пе­ди­чно­го жан­ру на­у­ко­во­го ви­да­н­ня. Адже ж бо енциклопедія — це те ви­да­н­ня, що мі­стить найісто­тні­ші ві­до­мо­сті. Са­ме во­но має бу­ти аку­му­ля­то­ром знань, від­рі­зня­ю­чись від ін­ших до­від­ко­вих ви­дань — на­у­ко­вою до­сто­вір­ні­стю, ґрун­тов­ні­стю, ви­ві­ре­ні­стю ма­те­рі­а­лу, пев­ною мі­рою «без­дис­ку­сій­ні­стю». Во­но глиб­ше за ін­ші до­від­ко­ві ви­да­н­ня про­ни­кає у ко­жний пре­дмет, який ви­сві­тлює. Ен­ци­кло­пе­ди­чне ви­да­н­ня — це те, яко­му вла­сти­вий ви­со­кий на­у­ко­вий рі­вень. Во­но по­тре­бує над­то від­по­від­аль­но­го за­лу­че­н­ня ши­ро­ко­го ко­ла ви­да­тних ав­то­рів-уче­них.

Той же пра­кти­чний люд­ства до­вів, що пе­ре­ва­жній біль­шо­сті ен­ци­кло­пе­ди­чних ви­дань су­ди­ло­ся ві­ді­гра­ти істо­ри­чну роль для су­спіль­но­го по­сту­пу не ли­ше в якійсь одній кра­ї­ні, а на­ба­га­то шир­ше, а то на­віть — гло­баль­но. Взя­ти б до при­кла­ду фран­цузь­ке ен­ци­кло­пе­ди­чне ви­да­н­ня, що йо­го за­сну­вав 1751 ро­ку Де­ні Ді­дро — той, хто ра­зом із Воль­те­ром, Рус­со, Мон­теск’є, д’Алам­бе­ром та ін­ши­ми ен­ци­кло­пе­ди­ста­ми бу­ли твор­цем ідей Про­сві­тни­цької до­би, які пі­дго­ту­ва­ли ґрунт для Ве­ли­кої Фран­цузь­кої ре­во­лю­ції XVIII ст., що яви­ла сві­то­ві свій не­ми­ну­щий у ві­ках пра­кти­чний ре­зуль­тат — Де­кла­ра­цію прав лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на 1789 р., ве­ли­кий шмат ідей та фор­мул із якої вмон­то­ва­но і в Укра­їн­ську Кон­сти­ту­цію 1996 р. Мір­ку­ю­чи над при­зна­че­н­ням та­ко­го ви­да­н­ня і вва­жа­ю­чи, що «енциклопедія має бу­ти чи­мось біль­шим, ніж су­ма її скла­до­вих ча­стин», Ді­дро твер­див: «На­прав­ду, ціль ен­ци­кло­пе­дії — зі­бра­ти зна­н­ня, роз­ки­да­ні по сві­ту, при­ве­сти їх до си­сте­ми, зро­зумі­лої лю­дям, ни­ні су­щим, та до­не­сти до тих, хто при­йде пі­сля нас, аби пра­ця по­пе­ре­дніх ві­ків не ста­ла мар­ною для при­йде­шніх ві­ків і щоб на­ші на­щад­ки, зба­га­че­ні зна­н­ня­ми, ста­ли до­брі­ши­ми і ща­сли­ві­ши­ми, що­би ми не ка­ну­ли у Ле­ту як ті, хто не­зда­тний при­слу­жи­ти­ся гря­ду­щим по­ко­лі­н­ням»

Не­що­дав­но в укра­їн­сько­му прав­ни­чо­му жит­ті ста­ла­ся май­же не­по­мі­тна подія — від­бу­ла­ся пре­зен­та­ція пер­шо­го то­му «Ен­ци­кло­пе­дії між­на­ро­дно­го пра­ва» Не­має сум­ні­ву, що «ба­тьки» но­во­на­ро­дже­ної пра­ці — пе­ре­дов­сім Ін­сти­тут дер­жа­ви і пра­ва НАНУ за­га­лом (як ба­зо­ва уста­но­ва для під­го­тов­ки ці­єї «Ен­ци­кло­пе­дії) та два пред­став­ни­ки укра­їн­сько­го ака­де­мі­чно­го кор­пу­су прав­ни­ків Ю.С. Шем­шу­чен­ко і В.Н Де­ни­сов осо­би­сто (як спів­го­ло­ви ре­да­кцій­ної ко­ле­гії, які не­суть най­біль­шу від­по­від­аль­ність за якість ці­єї «Ен­ци­кло­пе­дії») — на­ма­га­ти­му­ться без­по­се­ре­дньо са­мі або у спо­сіб тра­ди­цій­ної з ра­дян­ських ча­сів пра­кти­ки «ор­га­ні­зо­ва­них ре­цен­зій» пред­ста­ви­ти її як ви­да­тну. На тій під­ста­ві, що, як за­зна­че­но в анотації, «Енциклопедія між­на­ро­дно­го пра­ва — пер­ше в Укра­ї­ні ба­га­то­том­не ви­да­н­ня, яке є си­сте­ма­ти­зо­ва­ним зво­дом знань про між­на­ро­дне пу­блі­чне пра­во». Не­має за­пе­ре­чень — ві­тчи­зня­на спро­ба си­сте­ма­ти­зу­ва­ти ма­сив знань про між­на­ро­дне пу­блі­чне пра­во за­слу­го­вує на схва­ле­н­ня. Утім, озна­йом­ле­н­ня з опу­сом спри­чи­ня­є­ться до прин­ци­по­во­го пи­та­н­ня: чо­му від пра­ці — по­при те, що її пи­са­ли пе­ре­ва­жно ав­то­ри з Укра­ї­ни — так силь­но віє ду­хом Мо­сков­сько­го Крем­ля? Ви­ни­кає від­чу­т­тя, що у ній на­прав­ду вмі­сти­ли ін­стру­мен­та­рій ті­єї по­ту­жної ін­фор­ма­цій­ної вій­ни, яку ім­пер­ська дер­жав­на ма­ши­на Ро­сії роз­по­ча­ла су­про­ти Укра­ї­ни від пер­ших же се­кунд сво­єї зброй­ної агре­сії ще на­при­кін­ці лю­то­го 2014 ро­ку. Ви­яви­ло­ся, що спів­го­ло­вам ре­да­кцій­ної ко­ле­гії ста­ло за­ма­ло ча­су май­же у пів­то­ра ро­ки, щоб угле­ді­ти у ча­сти­ні ма­те­рі­а­лу від­вер­ту «ака­де­мі­чно-ен­ци­кло­пе­дій­ну» ди­вер­сію.

Зро­зумі­ло, що та­ку убив­чу для ви­да­н­ня уза­галь­не­ну оцін­ку йо­го «ба­тьки» на­звуть го­ло­слів­ною. Про­ти­сто­я­ти го­ло­слів­но­сті мо­жуть ли­ше фа­кти, під­твер­дже­ні до­ка­за­ми. Тож, звер­ні­мось до фа­ктів. Ни­ми є чи­сель­на низ­ка кри­чу­щих при­кла­дів із текс­ту «Ен­ци­кло­пе­дії», які свід­чать про її ан­ти­укра­їн­ський ха­ра­ктер, про спря­му­ва­н­ня її ві­стря про­ти укра­їн­ської дер­жав­но­сті. Із усьо­го за­га­лу при­кла­дів — де­кіль­ка най­по­ка­зо­ві­ших.

«Енциклопедія» мі­стить стат­ті тих ро­сій­ських ав­то­рів, які у наш час, спів­а­ю­чи у су­го­лос­сі з Пу­ті­ним чи пе­ре­спі­ву­ю­чи йо­го «пі­сню», актив­но бре­шуть у сво­їх спро­бах на­ве­сти «юри­ди­чні ар­гу­мен­ти» на ви­прав­да­н­ня зло­чин­ної ане­ксії Кри­му.

Так, при­мі­ром, у пер­шо­му то­мі «Ен­ци­кло­пе­дії» є дві стат­ті (стор. 90 — 92 і 539 — 545) ро­сій­сько­го ав­то­ра В. Л. Тол­стих. Цей пред­став­ник ве­ли­ко­дер­жав­но­го ро­сій­сько­го шо­ві­ні­зму в одній зі сво­їх опу­блі­ко­ва­них у Ро­сії ро­біт ствер­джує та­ке: «Глав­ным об­сто­я­тель­ством, оправ­дыва­ю­щим уча­стие Рос­сии в про­цес­се са­мо­о­пре­де­ле­ния Крыма, яв­ля­е­тся ра­спад украин­ской го­су­дар­ствен­но­сти, пов­ле­кший, с одной сто­ро­ны, обра­зо­ва­ние мень­ше­го го­су­дар­ства, не пред­став­ля­ю­ще­го на­се­ле­ние Крыма, а, с дру­гой сто­ро­ны, пе­ре­ход на­се­ле­ния Крыма в есте­ствен­ное со­сто­я­ние и по­сле­ду­ю­щую ре­а­ли­за­цию им пра­ва на са­мо­о­пре­де­ле­ние. Дан­ный ра­спад был спро­во­ци­ро­ван дей­стви­я­ми вну­трен­них и вне­шних по­ли­ти­че­ских сил; Рос­сия же, со сво­ей сто­ро­ны, пыта­лась ему во­с­пре­пят­ство­вать. С мо­мен­та ра­спа­да изме­ни­лась кон­фи­гу­ра­ция ме­жду­на­ро­дных отно­ше­ний: вме­сто рос­сий­ско-украин­ских отно­ше­ний во­зни­кли отно­ше­ния Крыма и но­вой Украи­ны, отно­ше­ния Крыма и Рос­сии и, на­ко­нец, отно­ше­ния Рос­сии и но­вой Украи­ны. Дей­ствия Рос­сии, пре­пят­ству­ю­щие ра­с­про­стра­не­нию юрис­ди­кции но­вой Украи­ны на тер­ри­то­рию Крыма, были пра­во­мер­ными, по­сколь­ку они опи­ра­лись на со­гла­сие на­се­ле­ния Крыма». (http://www.eurasialaw.ru/index.php?option=c om_content&view=article&id=6186%3A201406-25-08-34-35&catid=442%3A2014-06-25-0830-09&Itemid=1&limitstart=4).

У цьо­му зв’яз­ку хо­ті­ло­ся б зна­ти що­най­мен­ше та­ке: яки­ми бу­дуть (і чи бу­дуть вза­га­лі) дії з бо­ку «ще не­ра­спав­шей­ся» укра­їн­ської дер­жа­ви, ко­тра, за­знав­ши агре­сії з бо­ку Ро­сії, во­дно­час справ­но спла­ти­ла з утво­ре- но­го по­да­тка­ми укра­їн­сько­го на­ро­ду бю­дже­ту друк «Ен­ци­кло­пе­дії», одним із ав­то­рів якої є цей тлу­мач ро­сій­сько-пу­тін­ської вер­сії між­на­ро­дно­го пу­блі­чно­го пра­ва? Яку від­по­від­аль­ність по­не­суть (і чи по­не­суть вза­га­лі) па­ни Шем­шу­чен­ко і Де­ни­сов (як спів­го­ло­ви ре­да­кцій­ної ко­ле­гії «Ен­ци­кло­пе­дії») за те, що до­лу­чи­ли цьо­го ро­сій­сько­го шо­ві­ні­ста до «укра­їн­ської ен­ци­кло­пе­дії» і за­без­пе­чи­ли йо­му участь у цьо­му укра­їн­сько­му про­е­кті? Чи є ро­зу­мі­н­ня в дер­жа­ві за­га­лом і в ака­де­мі­чно­му се­ре­до­ви­щі зокре­ма то­го, що, пу­блі­ку­ю­чи в «укра­їн­ській ен­ци­кло­пе­дії» дер­жав­ним ко­штом стат­ті та­ко­го кштал­ту ав­то­рів, Укра­їн­ська дер­жа­ва тим са­мим на­у­ко­во ле­гі­ти­мі­зує як са­мих та­ких ав­то­рів, так і їхню «юри­ди­чну ар­гу­мен­та­цію»?

Окрім то­го, в «Ен­ци­кло­пе­дії» є та­кож стат­ті, при­свя­че­ні тим ро­сій­ським юри­стам та ін­сти­ту­ці­ям, які актив­но вклю­чи­ли­ся у ро­сій­ську про­па­ган­дист­ську кам­па­нію, спря­мо­ва­ну на ви­прав­да­н­ня зло­чин­ної ане­ксії Кри­му та агре­сії Ро­сії про­ти Укра­ї­ни. Зокре­ма, це ста­т­тя про Ди­пло­ма­ти­чну ака­де­мію Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ РФ (стор. 771 — 773). Ця ім­пер­ська ін­сти­ту­ція на­ра­зі виконує про­па­ган­дист­ську роль, від­вер­то ви­прав­до­ву­ю­чи зло­чи­ни Ро­сії про­ти Укра­ї­ни. Тим са­мим «Енциклопедія» фа­кти­чно ле­гі­ти­мі­зує цю ін­сти­ту­цію. І по­ка­зо­во, що одним із спів­ав­то­рів стат­ті є са­ме про­фе­сор ці­єї ака­де­мії О.О. Мо­ї­се­єв, хто у на­ші дні став актив­ним ді­я­чем у си­сте­мі про­па­ган­дист­ських за­хо­дів на ви­прав­да­н­ня зброй­но­го втор­гне­н­ня Ро­сії в Укра­ї­ну. Він та­кож є ав­то­ром ба­га­тьох ін­ших пу­блі­ка­цій, що об­ґрун­то­ву­ють ане­ксію Кри­му.

У цьо­му ж ря­ду — і бі­о­гра­фі­чна ста­т­тя про ро­сій­сько­го пра­во­знав­ця, про­фе­со­ра Алє­ксан­дра Ви­лє­гжа­ні­на (стор. 418 — 421). Ни­ні цей про­фе­сор очо­лює ка­фе­дру між­на­ро­дно­го прав МДІ(У) МВ МЗС РФ, ви­сту­пає з ім­пер­ських, ан­ти­укра­їн­ських по­зи­цій і та­кож ви­прав­до­вує зло­чин­ну ане­ксію Кри­му. Він без­пар­дон­но бре­ше про те, що «пе­ре­да­ча» Кри­му в 1954 ро­ці бу­цім­то «не ма­ла між­на­ро­дно-пра­во­вих на­слід­ків», і що 2014 ро­ку Крим ні­би­то бу­ло «мир­но ане­ксо­ва­но» (http://www.mgimo.ru/ news/experts/document253128.phtml). Ви­да­є­ться, що «ба­тьки» укра­їн­ської «Ен­ци­кло­пе- дії», вклю­чив­ши біо­гра­фію цьо­го ро­сій­сько­го на­ха­би-між­на­ро­дни­ка до сво­го ви­да­н­ня, ви­зна­ють йо­го як на­у­ко­во­го ав­то­ри­те­та для укра­їн­ців.

Утім, при­су­тність в укра­їн­сько­му про­ду­кті ро­сій­ських ав­то­рів чи ін­сти­ту­цій, які за­без­пе­чу­ють «юри­ди­чне об­ґрун­ту­ва­н­ня» агре­сії з бо­ку Ро­сії — це ли­ше один бік спра­ви. Ще гір­шою по­стає кар­ти­на від то­го, що вже са­мі укра­їн­ські ав­то­ри з ака­де­мі­чних кіл пря­мо від­тво­рю­ють пу­тін­ську до­ктри­ну, тим са­мим зав­да­ю­чи уда­ру офі­цій­ній між­на­ро­дно-пра­во­вій по­зи­ції Укра­ї­ни.

Пер­шість у цій ца­ри­ні со­бі за­без­пе­чив один із спів­го­лів ре­да­кцій­ної ко­ле­гії ви­да­н­ня — до­ктор юри­ди­чних на­ук, член-ко­ре­спон­дент НАПрН Укра­ї­ни Во­ло­ди­мир На­у­мо­вич Де­ни­сов. Так, у стат­ті що­до тлу­ма­че­н­ня по­ня­т­тя «АГРЕ­СІЯ» (стор. 36 — 44) ав­тор жо­дним сло­вом не тор­кнув­ся агре­сії Ро­сії про­ти Укра­ї­ни (що ви­яви­лась у фор­мах зло­чин­ної ане­ксії Ро­сі­єю Кри­му та бо­йо­вих дій Ро­сії на Дон­ба­сі) у сві­тлі кон­сен­су­сом за­твер­дже­но­го ГА ООН 1974 ро­ку ви­зна­че­н­ня по­ня­т­тя «агре­сія» у ре­зо­лю­ції 3314 (ХХІХ) від 14 гру­дня. На­то­мість ав­тор усю свою ува­гу зо­се­ре­див на роз­ло­го­му «ви­крит­ті» США як та­кої дер­жа­ви, що бу­цім­то най­ча­сті­ше вда­ва­ла­ся до «агре­сії», «на­па­дів» чи «не­за­кон­них дій» — під час по­дій у Ні­ка­ра­гуа (1984 і 1986 рр.), на те­ри­то­рії Фе­де­ра­тив­ної Ре­спу­блі­ки Юго­сла­вія у зв’яз­ку із си­ту­а­ці­єю в Ко­со­ві (1999 р.), на те­ри­то­рії Аф­га­ні­ста­ну (2001 р.), про­ти Іра­ку (2003 р.) то­що. Уся йо­го ста­т­тя ціл­ко­ви­то про­ся­кну­та іде­о­ло­гі­єю ан­ти­а­ме­ри­ка­ні­зму, що є не­при­пу­сти­мим для та­ко­го на­у­ко­во­го жан­ру, як енциклопедія, а над­то у га­лу­зі пра­ва — бо у цій ді­лян­ці во­на має бу­ти віль­ною від будь-якої іде­о­ло­гії чи по­лі­ти­чних оці­нок.

У цій же стат­ті ав­тор по су­ті на­ма­га­є­ться до­ве­сти, що дії Ро­сії про­ти Укра­ї­ни (на­сам­пе­ред ане­ксія Кри­му) не мо­жна юри­ди­чно роз­гля­да­ти як агре­сію, по­за­як Ро­сія, бу­ду­чи одним із по­стій­них чле­нів Ра­ди Без­пе­ки ООН, за­сто­су­ва­ла пра­во ве­то що­до від­по­від­но­го про­е­кту ре­зо­лю­ції. Тут ав­тор не по­яснює, що сам факт не­ви­зна­н­ня сво­їх дій агре­сі­єю з бо­ку дер­жа­ви, що є по­стій­ним чле­ном Ра­ди Без­пе­ки ООН, жо­дним чи­ном не впли­ває на ква­лі­фі­ка- цію та­ких дій, як акт агре­сії — від­по­від­но до між­на­ро­дно­го пра­ва, зокре­ма ви­зна­че­н­ня агре­сії у за­зна­че­ній ре­зо­лю­ції ГА ООН 1974 ро­ку. Тут фа­кти­чно пред­став­ле­на пу­тін­ська по­зи­ція що­до ане­ксії Кри­му, згі­дно з якою при­чи­ною ці­єї ане­ксії бу­ла не зов­ні­шня агре­сія з бо­ку Ро­сії про­ти Укра­ї­ни, а якийсь мі­фі­чний «між­ци­ві­лі­за­цій­ний кон­флікт» у са­мій Укра­ї­ні. Ар­гу­мен­та­ція укра­їн­сько­го вче­но­го у цих пи­та­н­нях — про­сто вбив­ча! За­ра­ди то­чно­сті звер­ні­мо ува­гу на мо­ву ав­то­ра: «Між­ци­ві­лі­за­цій­ний кон­флікт в Укра­ї­ні, за­го­стре­н­ня яко­го при­па­ло на ли­сто­пад 2013 [р.] — тра­вень 2014 [р.], при­звів до вклю­че­н­ня Кри­му до скла­ду РФ. Із цим рі­ше­н­ням не по­го­ди­ла­ся пе­ре­ва­жна біль­шість чле­нів ООН, які вва­жа­ють цей акт РФ ане­ксі­єю те­ри­то­рії Укра­ї­ни, тоб­то агре­сі­єю. Однак ви­зна­н­ня цьо­го акту агре­сі­єю про­ти Укра­ї­ни не від­бу­ло­ся вна­слі­док за­сто­су­ва­н­ня 16.03.2014 РФ ве­то на від­по­від­ний про­ект ре­зо­лю­ції РБ ООН, в яко­му мі­сти­ло­ся та­ке фор­му­лю­ва­н­ня. Прийня­та в цьо­му ду­сі на 68-й се­сії ре­зо­лю­ція ГА ООН 68/262 від 27.03.2014 р. є ре­ко­мен­да­цій­ним за сво­їм ха­ра­кте­ром актом і, от­же, не мо­же ма­ти пря­мих юри­ди­чних на­слід­ків» (стор. 44).

Від­тво­ре­н­ня пу­тін­ської до­ктри­ни має мі­сце і в ін­шій ста­ті цьо­го ж ав­то­ра — сто­сов­но тлу­ма­че­н­ня по­ня­т­тя «АНЕ­КСІЯ». Тут су­го­ло­сно ба­зі­кан­ню Пу­ті­на мі­сти­ться по­си­ла­н­ня на так зва­ний «пре­це­дент Ко­со­ва» — по­при те, що ні­яко­го та­ко­го «пре­це­ден­ту» в мі­жна­ро­дно­му пра­ві не існує. Укра­їн­ські юри­сти-між­на­ро­дни­ки (зокре­ма про­фе­сор О.В. За­до­ро­жній) у сво­їх пра­цях дав­но роз­ві­я­ли цей міф пу­тін­ської про­па­ган­ди. Втім, зно­ву звер­ні­мо­ся до мо­ви В.Н. Де­ни­со­ва: «Гру­бим по­ру­ше­н­ням між­на­ро­дно­го пра­ва є від­тор­гне­н­ня Ко­со­ва від Сер­бії, що ста­ло­ся в ре­зуль­та­ті за­сто­су­ва­н­ня си­ли з бо­ку Ор­га­ні­за­ції Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­го до­го­во­ру (НАТО) без сан­кції РБ ООН. Цей акт є но­вою фор­мою ане­ксії, а са­ме ко­ле­ктив­ної ане­ксії, яка здій­сню­є­ться во­єн­но-по­лі­ти­чною ор­га­ні­за­ці­єю по­за пра­во­вим по­лем ООН для до­ся­гне­н­ня гру­пою дер­жав сво­їх вла­сних его­їсти­чних ін­те­ре­сів. Це вкрай не­без­пе­чний пре­це­дент, який мо­же бу­ти ви­ко­ри­ста­ний у тих чи ін­ших кон­флі­ктних си­ту­а­ці­ях, а їх чи­ма­ло у сві­ті (ефект до­мі­но), що вже від­бу­ва­є­ться на пра­кти­ці в Аб­ха­зії та Пів­ден­ній Осе­тії. Внут- рі­шню кон­флі­ктну си­ту­а­цію, що скла­ла­ся на­при­кін­ці 2013 [р.] — на по­ча­тку 2014 [р.] в Укра­ї­ні, бу­ло ви­ко­ри­ста­но РФ для вклю­че­н­ня Кри­му до скла­ду сво­єї те­ри­то­рії з по­си­ла­н­ня­ми на пре­це­дент Ко­со­ва « (стор. 116; на­пів­жир­ний шрифт мій. — С.Г.). Тут ав­тор яв­но пи­ше не­прав­ду. Ска­за­не ним зов­сім не від­по­від­ає дій­сно­сті. Це — ви­гад­ка і пу­тін­ська про­па­ган­да: ні­якої «ане­ксії Ко­со­ва» не бу­ло — ні з бо­ку Ал­ба­нії, ні з бо­ку жо­дної ін­шої дер­жа­ви. А по­над те — та­ко­го по­ня­т­тя, як «ко­ле­ктив­на агре­сія», у мі­жна­ро­дно­му пра­ві вза­га­лі не існує і є осо­би­стою фан­та­зі­єю ав­то­ра.

Зов­сім не мо­жна за­ли­ши­ти по­за ува­гою, як при­клад, іще одну із ве­ли­ко­го чи­сла ста­тей В.Н. Де­ни­со­ва — за на­звою «ДРУ­ГА СВІ­ТО­ВА ВІЙ­НА». Тут — ані сло­ва про се­кре­тний про­то­кол до Па­кту Мо­ло­то­ва — Ріб­бен­тро­па 1939 р., що при­звів до Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Тут так са­мо — ані сло­ва про те, що до розв’язу­ва­н­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни при­че­тна не ли­ше на­цист­ська Ні­меч­чи­на, а й ко­му­ні­сти­чний ста­лін­ський СРСР. Чи­та­ю­чи цю ста­т­тю, не­мов­би по­вер­та­є­шся у ча­си сум­но­зві­сно­го «кур­су істо­рії ВКП(б)». Бо ма­те­рі­ал у ній по­да­но у ціл­ко­ви­то­му ду­сі ре­ін­кар­но­ва­ної Пу­ті­ним ста­лін­ської вер­сії істо­ри­чних по­дій то­го пе­рі­о­ду. На під­твер­дже­н­ня — де­кіль­ка ви­тя­гів із текс­ту «Ен­ци­кло­пе­дії». На­при­клад, та­ке: «[Дру­га сві­то­ва вій­на] ви­ни­кла все­ре­ди­ні за­хі­дної ка­пі­та­лі­сти­чної си­сте­ми вна­слі­док край­ньо­го за­го­стре­н­ня в ній еко­но­мі­чних, со­ці­аль­них, по­лі­ти­чних та ін­ших су­пе­ре­чно­стей і роз­ла­ду між­на­ро­дно­го пра­во­по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­го Ста­ту­том Лі­ги На­цій від­по­від­но до Вер­саль­сько­го мир­но­го до­го­во­ру 1919 р., і су­про­во­джу­ва­ла­ся ши­ро­ко­мас­шта­бни­ми звір­ства­ми з бо­ку Ні­меч­чи­ни і Японії, що ста­ло у 1945 р. пре­дме­том су­до­во­го про­це­су над го­лов­ни­ми ні­ме­цьки­ми во­єн­ни­ми зло­чин­ця­ми в Нюрн­берзь­ко­му три­бу­на­лі та су­до­во­го про­це­су над го­лов­ни­ми япон­ськи­ми во­єн­ни­ми зло­чин­ця­ми в то­кій­сько­му три­бу­на­лі» (стор. 883). Або ще та­ке: «Вій­на ста­ла не­ми­ну­чим ре­зуль­та­том все­ося­жної кри­зи за­хі­дної ци­ві­лі­за­ції, пе­ред­усім кри­зи роз­ви­тку в ній лі­бе­ра­лі­зму в най­шир­шо­му зна­чен­ні, яка на­бу­ла край­ньої фор­ми ши­ро­ко­мас­шта­бно­го зброй­но­го кон­флі­кту між дво­ма угру­по­ва­н­ня­ми за­хі­дних дер­жав за сві­то­ве па­ну­ва­н­ня і Японії в її су­пер­ни­цтві з США з ці­єю са­мою ме­тою. Ва­жли­вим чин­ни­ком ви­ни­кне­н­ня вій­ни бу­ло й те, що ці сві­то­ві си­ли на­ма­га­ли­ся зни­щи­ти від­мін­ний від них у куль­тур­но­му, еко­но­мі­чно­му й по­лі­ти­чно­му пла­ні СРСР, який успад­ку­вав по­лі­ти­ку Ро­сій­ської ім­пе­рії, ство­ре­ної Пе­тром І, що­до опо­ру екс­пан­сії За­хо­ду про­ти неї. Ро­сія ви­ни­кла і роз­ви­ва­ла­ся як пра­во­слав­на ци­ві­лі­за­ція, і СРСР фа­кти­чно збе­ріг це своє ци­ві­лі­за­цій­не зна­че­н­ня і по­лі­ти­ку сво­єї по­пе­ре­дни­ці Ро­сії сто­сов­но За­хо­ду, який вва­жав се­бе ви­щою фор­мою люд­ської ци­ві­лі­за­ції, що й зу­мо­ви­ло йо­го екс­пан­сіо­ніст­ську по­лі­ти­ку сто­сов­но ін­ших на­ро­дів і дер­жав сві­ту» (стор. 884). За­га­лом ця ста­т­тя ви­пи­са­на в ду­сі шо­ві­ні­сти­чної іде­о­ло­гії «рус­ско­го ми­ра».

І на­о­ста­нок — ще один (але не остан­ній) при­клад: ста­т­тя «АБХАЗІЯ». Тут пред­став­ле­но су­то ро­сій­ський по­гляд на утво­ре­н­ня під на­звою «Ре­спу­блі­ка Абхазія», яка, за по­да­н­ням ав­то­ра, «ви­ни­кла вна­слі­док гру­зин­сько-аб­хазь­ко­го зброй­но­го кон­флі­кту 1992 — 1993 рр., здо­бу­ла час­тко­ве між­на­ро­дне ви­зна­н­ня пі­сля спро­би Гру­зії по­вер­ну­ти си­лою Пів­ден­ну Осе­тію» (стор. 17). В «Ен­ци­кло­пе­дії» та­ку «ре­спу­блі­ку» ви­зна­но фа­кти­чно існу­ю­чою дер­жа­вою та ціл­ком про­і­гно­ро­ва­но офі­цій­ну по­зи­цію Укра­ї­ни що­до Аб­ха­зії й ті фа­кти, що де-фа­кто Абхазія є те­ри­то­рі­єю Гру­зії, яку оку­пу­ва­ла Ро­сія шля­хом зброй­ної агре­сії.

На­ве­де­ні при­кла­ди — це ли­ше не­зна­чна де­щи­ця при­су­тньо­го в укра­їн­ській «Ен­ци­кло­пе­дії» сти­лю ра­дян­сько­го ми­сле­н­ня, пу­ті­ні­зму, ан­ти­лі­бе­ра­лі­зму, ан­ти­а­ме­ри­ка­ні­зму, за­пе­ре­че­н­ня всьо­го то­го, що да­ла сві­то­ві За­хі­дна ци­ві­лі­за­ція. Ре­шту ма­те­рі­а­лу та­ко­го ж ґа­тун­ку не так уже й важ­ко бу­де від­шу­ка­ти тим, хто на­ва­жи­ться по­до­ла­ти книж­ку об­ся­гом 920 сто­рі­нок. Ду­же при­кро, що «ба­тьки» ці­єї пра­ці, яка по су­ті ма­ла би ста­ти прав­ди­вим ви­ра­зни­ком су­ча­сної укра­їн­ської на­у­ки між­на­ро­дно­го пра­ва, ви­тво­ри­ли свою «Ен­ци­кло­пе­дію» як ди­вер­сій­ний ін­стру­мент ро­сій­ської про­па­ган­ди. І що над­то не­без­пе­чно — в умо­вах вій­ни Ро­сії про­ти Укра­ї­ни. При­кро кон­ста­ту­ва­ти, що су­ча­сну укра­їн­ську «ака­де­мі­чну елі­ту» в пи­та­н­нях між­на­ро­дно­го пу­блі­чно­го пра­ва «осі­ни­ли» сво­ї­ми про­ме­ня­ми рад­ше не­зга­си­мі «звьо­зди Крем­ля», ніж прав­ди­ве «Cві­тло На­у­ки і Зна­н­ня».

Denis Diderot and Jean le Rond d’Alembert. Encyclopedie. University of Michigan Library: Scholarly Publishing Office and DLXS. Retrived on: November 17, 2007. Енциклопедія між­на­ро­дно­го пра­ва : У 3 т. / ред­кол.: Ю.С. Шем­шу­чен­ко, В. Н. Де­ни­сов (спів­го­ло­ви) та ін..; Ін­сти­тут дер­жа­ви і пра­ва ім. В. М. Ко­ре­цько­го НАН Укра­ї­ни. —Т. 1. А — Д. — К.: Ака­дем­пе­рі­о­ди­ка, 2014. — 920 с.

Сер­гій ГОЛОВАТИЙ, пре­зи­дент-за­снов­ник Укра­їн­ської прав­ни­чої фун­да­ції, до­ктор юри­ди­чних на­ук

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.